ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 квітня 2024 року
м. Київ
справа №826/12239/14
адміністративне провадження № К/9901/49781/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Пасічник С.С.,
суддів: Васильєвої І.А., Олендера І.Я.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві на постанову Київського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Бабенка К.А., суддів Кузьменка В.В., Степанюка А.Г. від 03 квітня 2018 року у справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, вимоги про сплату боргу та рішення про застосування штрафних санкцій,
В С Т А Н О В И В:
У серпні 2014 року фізична особа - підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач, ФОП) звернулась до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (правонаступник - Державна податкова інспекція у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві; далі - відповідач, контролюючий орган), в якому просила визнати протиправними та скасувати: податкові повідомлення-рішення від 31 березня 2014 року №00002517.01, яким збільшено позивачу суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб (далі - ПДФО) на 69862,32 грн., з яких 55889,86 грн. - за основним платежем та 13972,46 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями, №00002617.2, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість (далі - ПДВ) на 22311,36 грн., з яких 14874,26 грн. - за основним платежем та 7437,12 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями; вимогу від 12 травня 2014 року №Ф -4 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - ЄСВ) у розмірі 62616,58 грн.; рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування своєчасно ненарахованого ЄСВ від 12 травня 2014 року, яким до ФОП застосовано штрафні санкції в розмірі 3130,83 грн.
Суди встановили, що відповідачем проведено документальну планову виїзну перевірку ФОП щодо дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2012 року по 31 грудня 2014 року, про що складено акт від 17 березня 2014 року №646/26-55-17-01/3154319403, в якому контролюючий орган вказав на порушення позивачем вимог: пункту 177.2 статті 177 Податкового кодексу України (далі - ПК України), що призвело до заниження ПДФО за 2012 - 2013 роки у сумі 86913,25 грн.; пункту 187.1 статті 187, пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 201.1 статті 201 ПК України, в результаті чого занижено ПДВ, що підлягає сплаті до бюджету за 2012 - 2013 роки, у сумі 14874,26 грн.; підпункту 1 пункту 1 статті 6 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08 липня 2010 року №2464-VI (далі - Закон №2464-VI), внаслідок чого занижено ЄСВ за 2012 - 2013 роки у сумі 62616,58 грн.; підпунктів 1, 2, 4 пункту 2 статті 6 Закону №2464-VI, оскільки ФОП не сплачено ЄСВ на загальну суму 12444,71 грн.
Така позиція контролюючого органу у акті перевірки обґрунтована тим, що ФОП, перебуваючи на загальній системі оподаткування, у 2012-2013 роках сформувала податкові вигоди (витрати та податковий кредит) без достатніх на те правових підстав, адже певні платежі не були пов`язані безпосередньо із здійсненням господарської діяльності позивача; операції із придбання ФОП товарів (робіт, послуг) не підтверджуються документально, що мотивовано отриманою податковою інформацією, у тому числі у вигляді актів про неможливість проведення зустрічних звірок контрагентів; також встановлено несвоєчасне нарахування та сплату ЄСВ.
На підставі акту перевірки відповідачем прийнято оспорювані податкові повідомлення-рішення, рішення про застосування штрафних санкцій та вимогу про сплату боргу.
Справа розглядалась судами неодноразово й при первинному її розгляді суди першої та апеляційної інстанцій дійшли протилежних висновків щодо обґрунтованості позовних вимог.
Вищий адміністративний суд України в ухвалі від 13 липня 2016 року, направляючи справу на новий розгляд, вказав на передчасність висновків судів попередніх інстанцій, адже останні не навели відповідних мотивів, з посиланням на конкретні обставини, які підтверджують або спростовують реальність здійснення господарських операцій між позивачем та контрагентами, а відтак і обґрунтованість формування ФОП показників податкового обліку за наслідками останніх.
За результатами повторного судового розгляду постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 жовтня 2017 року у задоволенні позову ФОП відмовлено.
Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що реальність операцій між позивачем та ТОВ "Маркет-Інвест", ТОВ "Спец Пром Лайн", ТОВ "Перітус Альянс", ТОВ "Будівельний дім "Асторіон", ТОВ "Мейденгрін", ФОП ОСОБА_2 по поставці товарно-матеріальних цінностей (робіт, послуг) є сумнівною та не підтверджується належними й допустимими доказами, які повинні супроводжувати фактичне виконання такого роду відносин. Посилався на відсутність доказів здійснення позивачем оплати товарів (робіт, послуг), поставка яких передбачалася умовами договорів. Відтак, за висновком суду, операції між позивачем та вказаними контрагентами не створюють наслідків для податкового обліку й у ФОП відсутні підстави для формування витрат та податкового кредиту з ПДВ, внаслідок чого погодився із доводами контролюючого органу про заниження ФОП відповідної суми зобов`язань зі сплати ПДФО, ПДВ та ЄСВ.
Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 03 квітня 2018 року скасував постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 жовтня 2017 року та прийняв нове рішення, яким позов задовольнив повністю; визнав протиправними та скасував оскаржувані податкові повідомлення-рішення, рішення про застосування штрафних санкцій та вимогу про сплату боргу.
Апеляційний суд своє рішення обґрунтував тим, що матеріали справи містять документи, які є достатніми для визначення реальності господарських операцій між позивачем та ТОВ "Маркет-Інвест", ТОВ "Спец Пром Лайн", ТОВ "Перітус Альянс", ТОВ "Будівельний дім "Асторіон", ТОВ "Мейденгрін", ФОП ОСОБА_2, використання придбаних товарів (робіт, послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності ФОП та здійснення їх оплати, надавши, при цьому, оцінку актам про неможливість проведення зустрічних звірок контрагентів, визнавши їх такими, що не є беззаперечними доказами відсутності руху активів у процесі здійснення господарських операцій між позивачем та вказаними суб`єктами господарювання. Відтак, вказав на безпідставність тверджень контролюючого органу про заниження ФОП відповідної суми зобов`язань зі сплати ПДФО, ПДВ, ЄСВ внаслідок невизнання згаданих витрат.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду апеляційної інстанції, контролюючий орган подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить його скасувати та залишити в силі постанову суду першої інстанції.
В касаційній скарзі по суті зазначає про помилковість висновків апеляційного суду та прийняття ним рішення за неправильного застосування норм матеріального права та з порушенням процесуальних норм, посилаючись на обставини, з яких виходив суд першої інстанції при прийнятті рішення.
ФОП у відзиві на касаційну скаргу проти доводів та вимог останньої заперечив, вважаючи їх безпідставними, а рішення суду апеляційної інстанції, яке просить залишити без змін, - обґрунтованим та законним.
Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року №460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" касаційна скарга підлягає розгляду у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом, тобто до 08 лютого 2020 року.
Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд виходить з такого.
Відповідно до частини другої статті 3 ГК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями.
Підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку (статті 42 ГК України).
Порядок оподаткування доходів, отриманих фізичною особою - підприємцем від провадження господарської діяльності, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, визначено статтею 177 ПК України.
Згідно з пунктом 177.2 вказаної статті Кодексу (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) об`єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов`язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.
Відповідно до пункту 177.4 статті 177 ПК України до переліку витрат, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходів, належали документально підтверджені витрати, що включалися до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу.
Підпункт 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 визначав витрати як суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).
За змістом пункту 138.1 статті 138 ПК України (у згаданій вище редакції) витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.
Згідно з підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 ПК України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об`єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.
За змістом пункту 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Підпункт 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України встановлює, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.