ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 квітня 2024 року
м. Київ
справа № 240/18060/22
адміністративне провадження № К/990/11970/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Тацій Л.В.,
суддів: Стеценка С.Г., Стрелець Т.Г.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні справу № 240/18060/22
за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії, провадження в якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 02.12.2022 (головуючий суддя Попова О.Г.) та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 27.02.2023 (головуючий суддя Боровицького О.А., судді Курко О. П., Шидловський В.Б.),
УСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2022 року ОСОБА_1 (далі також - ОСОБА_1, позивач) звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (далі також - відповідач, ГУ ПФУ в Житомирській області), у якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність та зобов`язати відповідача з 15.02.2022 нарахувати та виплатити підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному ст. 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", що дорівнює трьом мінімальним заробітним платам, встановлених на 01 січня календарного року щомісяця.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 зазначав, що вона є непрацюючим пенсіонером та проживає на території радіоактивного забруднення, яке відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23.07.1991 № 106, віднесено до зони гарантованого добровільного відселення.
Вказував, що у зв`язку з прийняттям рішення Конституційного Суду України від 17.07.2018 № 6-р/2018 відповідач повинен був відновити нарахування та виплату підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення у відповідності до статті 39 Закону № 796-XII.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 02.12.2022 позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області здійснити з 15.02.2022 нарахування та виплату ОСОБА_1 підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, відповідно до статті 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", у розмірі, що дорівнює трьом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, розмір якого встановлено законом на 01 січня календарного року.
В іншій частині у задоволенні позову відмовлено.
Сьомий апеляційний адміністративний суд постановою від 27.02.2023 рішення суду першої інстанції змінив.
Вирішив абзац третій резолютивної частини вкласти наступним чином:
"Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області здійснити з 15.02.2022 нарахування та виплату ОСОБА_1 підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, відповідно до статті 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", у розмірі, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, розмір якого встановлено законом на 01 січня календарного року."
В решті рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 02.12.2022 залишено без змін.
Суд апеляційної інстанції, змінюючи рішення суду першої інстанції про часткове задоволення позову, виходив з того, що з моменту ухвалення Конституційним Судом України рішення від 17.07.2018 № 6-р/2018 відновлено право позивача на отримання підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення у зоні гарантованого добровільного відселення, на підставі статті 39 Закону № 796-ХІІ.
Суд також врахував висновок Великої Палата Верховного Суду, викладений у постанові від 11.12.2019 у зразковій справі № 240/4946/18, відповідно до якого за загальним правилом дії норм права у часі, у зв`язку з набранням чинності Законом України від 06.12.2016 № 1774-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (далі - Закон № 1774-VІІІ), яким установлено розрахункову величину для визначення посадових окладів, заробітної плати працівників та інших виплат і заборонено застосовувати мінімальну заробітну плату після набрання чинності цим Законом, положення статті 37 Закону № 796-XII щодо обчислення щомісячної грошової допомоги у процентному співвідношенні до мінімальної заробітної плати застосуванню не підлягають.
На підставі викладеного суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що позовні вимоги в частині зобов`язання відповідача провести нарахування і виплату позивачу доплати до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає у зоні гарантованого добровільного відселення, яка передбачена статтею 39 Закону №796-ХІІ, підлягають задоволенню шляхом зобов`язання нарахувати і виплатити таку доплату в розмірі двох прожиткових мінімумів для працездатних осіб, який встановлено на 01 січня календарного року.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У квітні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 02.12.2022 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 27.02.2023, у якій просить скасувати ці судові рішення та задовольнити позов повністю.
Обґрунтовуючи касаційну скаргу, позивач вказує на помилковість застосування судами попередніх інстанцій прожиткового мінімуму як розрахункової величини, яка підлягає застосуванню при реалізації положень статті 39 Закону № 796-ХІІ.
Позивач доводить, що суди першої та апеляційної інстанцій при вирішенні спору не врахували висновки Великої Палати Верховного Суду в постанові від 18.03.2020 у зразковій справі № 240/4937/18.
ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Ухвалою Верховного Суду від 15.05.2023 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 .
Відповідач подав відзив на касаційну скаргу, відповідно до якого заперечує проти її задоволення у повному обсязі.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Судами попередніх інстанцій установлено, що позивач є постраждалим від наслідків на ЧАЕС, проживає в населеному пункті, який віднесено до зони безумовного (обов`язкового) відселення, перебуває на обліку в Головному управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, не працює.
Відповідач визнав, що позивачу не нараховувалось та не виплачувалось підвищення, як непрацюючому пенсіонеру.
Листом відповідач повідомив позивача, що підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру з 17.07.2018 по даний час йому не нараховується і не виплачується. Частина друга статті 39 Закону №796-ХІІ не передбачає та не дає право на нарахування та виплату підвищення до пенсії.
Вважаючи таку бездіяльність ГУПФУ в Житомирській області протиправною, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Відповідно до частин першої-третьої статті 341 КАС суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Ураховуючи підставу, з якої було відкрито касаційне провадження у справі, колегія суддів констатує, що ключовим питанням, на яке необхідно дати відповідь в межах касаційного перегляду справи, є те, чи застосовується розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений на 1 січня календарного року, для визначення розміру підвищення пенсії особам, які мають право на таке підвищення відповідно до частини другої статті 39 Закону № 796-ХІІ.
Верховний Суд перевірив наведені у касаційній скарзі доводи позивачки, правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права і дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (частини друга, третя статті 46 Конституції України).
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначає Закон № 796-XII.
Відповідно до частини першої статті 39 Закону № 796-XII (у редакції, що діяла до 01.01.2015) громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах:
- у зоні безумовного (обов`язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати;
- у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати;
- у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.
Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати (частина друга цієї статті).
01.01.2015 набрав чинності Закон України від 28.12.2014 № 76-VIII "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів" (далі - Закон № 76-VIII), підпунктом 7 пункту 4 розділу І якого виключено у Законі № 796-XII статті 31, 37, 39, 45.
У подальшому Законом України від 04.02.2016 № 987-VIII "Про внесення зміни до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"" (далі - Закон № 987-VIII; згідно з розділом II "Прикінцеві положення" Закону № 987-VIII він набрав чинності з 01.01.2016) включено до Закону № 796-XII статтю 39 такого змісту:
"Стаття 39. Доплата громадянам, які працюють у зоні відчуження
Громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України".
Рішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018 № 6-р/2018 у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності), зокрема, підпункту 7 пункту 4 розділу I Закону № 76-VIII визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), зокрема, підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ. Вирішено, що положення підпункту 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ як такі, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 17.07.2018 № 6-р/2018 указав, що обмеження чи скасування Законом № 76-VIII пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом № 796-ХІІ, фактично є відмовою держави від її зобов`язань, передбачених статтею 16 Конституції України, у тому числі щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Приписи статті 3 Конституції України, згідно з якими держава відповідає перед людиною за свою діяльність (частина друга), зобов`язують державу обґрунтовувати зміну законодавчого регулювання, зокрема, у питаннях обсягу пільг, компенсацій та гарантій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Отже, Закон № 76-VIII у частині скасування або обмеження пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом № 796-ХІІ, щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, суперечить положенню частини другої статті 3 Конституції України, відповідно до якого держава відповідає перед людиною за свою діяльність.