ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 квітня 2024 року
м. Київ
справа №240/13045/22
адміністративне провадження № К/990/15095/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Тацій Л.В.,
суддів: Стеценка С.Г., Стрелець Т.Г.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні справу № 240/13045/22
за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії, провадження в якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 17.03.2023 (головуючий суддя Сушко О.О., судді Залімський І.Г., Мацький Є.М.),
УСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2022 року ОСОБА_1 (далі також - ОСОБА_1, позивач) звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (далі також - відповідач, ГУ ПФУ в Житомирській області), у якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати підвищення до пенсії у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи";
- зобов`язати відповідача провести з 26.03.2022 нарахування та виплату щомісячної доплати до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на територіях радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону №796-XII, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам, встановленим законом про Державний бюджет України на відповідний рік.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 зазначав, що він є непрацюючим пенсіонером та проживає на території радіоактивного забруднення, яке відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23.07.1991 № 106, віднесено до зони гарантованого добровільного відселення.
Вказував, що у зв`язку з прийняттям рішення Конституційного Суду України від 17.07.2018 № 6-р/2018 відповідач повинен був відновити нарахування та виплату підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення у відповідності до статті 39 Закону № 796-XII.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 16.12.2022 у задоволенні позову відмовлено.
Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 17.03.2023 рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 16.12.2022 скасовано.
Ухвалено нове судове рішення, яким позов задоволено частково:
-визнано протиправною бездіяльність відповідача, щодо ненарахування та невиплати підвищення до пенсії позивачеві, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України від 28.02.1991 №796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" у редакції, яка була чинна до 01.01.2015;
-зобов`язано відповідача здійснити із 26.03.2022 нарахування та виплату підвищення до пенсії позивачеві, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України від 28.02.1991 №796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" у редакції, яка була чинна до 01.01.2015, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року;
-у задоволенні решти вимог позову відмовлено.
Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення позову, виходив з того, що з моменту ухвалення Конституційним Судом України рішення від 17.07.2018 № 6-р/2018 відновлено право позивача на отримання підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення у зоні гарантованого добровільного відселення, на підставі статті 39 Закону № 796-ХІІ.
Суд також врахував висновок Великої Палата Верховного Суду, викладений у постанові від 11.12.2019 у зразковій справі № 240/4946/18, відповідно до якого за загальним правилом дії норм права у часі, у зв`язку з набранням чинності Законом України від 06.12.2016 № 1774-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (далі - Закон № 1774-VІІІ), яким установлено розрахункову величину для визначення посадових окладів, заробітної плати працівників та інших виплат і заборонено застосовувати мінімальну заробітну плату після набрання чинності цим Законом, положення статті 37 Закону № 796-XII щодо обчислення щомісячної грошової допомоги у процентному співвідношенні до мінімальної заробітної плати застосуванню не підлягають.
На підставі викладеного суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що позовні вимоги в частині зобов`язання відповідача провести нарахування і виплату позивачу доплати до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає у зоні гарантованого добровільного відселення, яка передбачена статтею 39 Закону №796-ХІІ, підлягають задоволенню шляхом зобов`язання нарахувати і виплатити таку доплату в розмірі двох прожиткових мінімумів для працездатних осіб, який встановлено на 01 січня календарного року.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У квітні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 17.03.2023, у якій просить змінити це судове рішення, а саме:
абзац перший резолютивної частини викласти в наступній редакції: "Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити";
абзац третій резолютивної частини викласти в наступній редакції: "Ухвалити нове судове рішення, яким адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити";
абзац п`ятий резолютивної частини викласти в наступній редакції: "Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Житомирській області здійснити ОСОБА_1 з 26 березня 2022 року нарахування та виплату підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік).";
абзац шостий резолютивної частини - виключити.
В іншій частині постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 17.03.2023 у справі № 240/13045/22 - залишити без змін.
Обґрунтовуючи касаційну скаргу, позивач вказує на помилковість застосування судом апеляційної інстанції прожиткового мінімуму як розрахункової величини, яка підлягає застосуванню при реалізації положень статті 39 Закону № 796-ХІІ.
Позивач доводить, що суди першої та апеляційної інстанцій при вирішенні спору не врахували висновки Великої Палати Верховного Суду в постанові від 18.03.2020 у зразковій справі № 240/4937/18.
ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу справи між суддями від 26.04.2023 апеляційна скарга ОСОБА_1 розподілена для розгляду її колегії суддів у складі: суддя-доповідач: ОСОБА_2, судді: Бучик А.Ю., Рибачук А.І.
Ухвалою Верховного Суду від 02.05.2023 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 .
У зв`язку із звільненням судді ОСОБА_2 (рішення Вищої ради правосуддя від 13.06.2023 № 622/0/15-23 "Про звільнення ОСОБА_2 з посади судді Верховного Суду у зв`язку з поданням заяви про відставку"), розпорядженням Заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 13.06.2023 призначено повторний автоматизований розподіл справи.
Згідно з протоколами повторного автоматизованого розподілу справи між суддями від 14.06.2023 вказану справу передано на розгляд колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду: Тацій Л.В. - головуючий суддя, судді: Стеценко С.Г., Стрелець Т.Г.
Справа передана судді-доповідачу 14.06.2023.
Відповідач подав відзив на касаційну скаргу, відповідно до якого заперечує проти її задоволення у повному обсязі.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Судами попередніх інстанцій установлено, що позивач є непрацюючим пенсіонером, відповідно до зареєстрованого у встановленому законом порядку місця проживання проживає у населеному пункті, який відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.1991 №106, віднесений до зони гарантованого добровільного відселення, та перебуває на обліку у відповідача.
Верховною Радою України 28 грудня 2014 року прийнято Закон України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28.12.2014 №76-VIII, який набрав чинності 01.01.2015, підпунктом 7 пункту 4 розділу І якого внесені зміни до Закону №796 шляхом виключення статей 31, 37, 39, 45.
Рішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018 № 6-р/2018 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ. Вирішено, що положення підпункту 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. У зв`язку з цим позивач звернулася до відповідача з заявою про виплату їй підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру відповідно до статті 39 Закону № 796-ХІІ.
Відповідач листом повідомив позивача, що Закон України від 04.02.2016 № 987-VIII "Про внесення зміни до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі - Закон № 987-VIII) є чинним, не визнавався таким, що не відповідає Конституції України, а тому починаючи з 1 січня 2016 року стаття 39 Закону № 796-XII діє в редакції Закону № 987-VIII, яка передбачає встановлення доплати виключно громадянам, які працюють у зоні відчуження. Позивач до цієї категорії осіб не належить.
Позивач, обґрунтовуючи заявлений позов, посилається на те, що у зв`язку з прийняттям Рішення Конституційного Суду України від 17.07.2018 № 6-р/2018 відновила дію редакція статті 39 Закону № 796-XII, яка була чинною до 01.01.2015.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Відповідно до частин першої-третьої статті 341 КАС суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Ураховуючи підставу, з якої було відкрито касаційне провадження у справі, колегія суддів констатує, що ключовим питанням, на яке необхідно дати відповідь в межах касаційного перегляду справи, є те, чи застосовується розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений на 1 січня календарного року, для визначення розміру підвищення пенсії особам, які мають право на таке підвищення відповідно до частини другої статті 39 Закону № 796-ХІІ.
Верховний Суд перевірив наведені у касаційній скарзі доводи позивачки, правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права і дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (частини друга, третя статті 46 Конституції України).
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначає Закон № 796-XII.
Відповідно до частини першої статті 39 Закону № 796-XII (у редакції, що діяла до 01.01.2015) громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах:
- у зоні безумовного (обов`язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати;
- у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати;
- у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.
Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати (частина друга цієї статті).
01.01.2015 набрав чинності Закон України від 28.12.2014 № 76-VIII "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів" (далі - Закон № 76-VIII), підпунктом 7 пункту 4 розділу І якого виключено у Законі № 796-XII статті 31, 37, 39, 45.
У подальшому Законом України від 04.02.2016 № 987-VIII "Про внесення зміни до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"" (далі - Закон № 987-VIII; згідно з розділом II "Прикінцеві положення" Закону № 987-VIII він набрав чинності з 01.01.2016) включено до Закону № 796-XII статтю 39 такого змісту: