ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 квітня 2024 року
м. Київ
справа № 635/1374/22
провадження № 51-3623 км 23
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючої ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
засудженого в режимі відеоконференції ОСОБА_6
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 12022221160000701 від 10 вересня 2022 року за обвинуваченням
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця с. Більшовик Первомайського району Харківської області, мешканця АДРЕСА_1, раніше неодноразово судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України,
за касаційною скаргою захисника ОСОБА_7, яка діє в інтересах засудженого ОСОБА_6, на вирок Харківського апеляційного суду від 24 квітня 2023 року.
Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Харківського районного суду Харківської області від 22 грудня 2022 року ОСОБА_6 було засуджено за ч. 4 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
На підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_6 від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки.
Зараховано ОСОБА_6 у строк покарання строк його перебування під вартою з 10 жовтня 2022 року по 22 грудня 2022 року з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.
За обставин викладених у вироку ОСОБА_6 було визнано винуватим у таємному викраденні чужого майна (крадіжці), вчиненому повторно, в умовах воєнного стану, поєднаного з проникненням у житло (ч. 4 ст. 185 КК України), з огляду на таке.
Указом Президента України №64/2022 від 24 лютого 2022 року "Про введення воєнного стану в Україні" внаслідок збройної агресії російської федерації проти України на всій території України введено воєнний стан з 24 лютого 2022 року, який затверджений Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ.
09 вересня 2022 року приблизно о 18:00 (більш точного часу в ході досудового розслідування не встановлено), ОСОБА_6, знаходячись на АДРЕСА_2, з метою незаконного особистого збагачення, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій та передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, впевнившись, що за його діями не спостерігають сторонні особи та власник майна, переліз через паркан, незаконно проникнувши на територію цього домоволодіння, де шляхом пошкодження вікна потрапив до будинку, в якому, в подальшому, діючи умисно, повторно, в умовах воєнного стану, незаконного заволодів майном, яке належить потерпілому ОСОБА_8, чим спричинив останньому майнової шкоди на загальну суму 1430 грн.
Вироком Харківського апеляційного суду від 24 квітня 2023 року апеляційну скаргу прокурора ОСОБА_9 було задоволено частково, а вирок місцевого суду в частині призначеного ОСОБА_6 покарання скасовано та ухвалено новий вирок, яким ОСОБА_6 засуджено за ч. 4 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
В решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Вимоги, викладені в касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала
У своїй касаційній скарзі захисник ОСОБА_7, яка діє в інтересах засудженого ОСОБА_6, посилаючись на незаконність та необґрунтованість вироку суду апеляційної інстанції, просить змінити оскаржуване судове рішення.
На обґрунтування своїх вимог захисник вказує, що призначене судом апеляційної інстанції ОСОБА_6 покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років є суворим. При цьому зауважує, що суд апеляційної інстанції, скасовуючи вирок суду першої інстанції в частині звільнення обвинуваченого ОСОБА_6 від відбування призначеного покарання з випробуванням, у своєму рішенні:
- не навів мотивів, якими він керувався при скасуванні рішення місцевого суду (п. 2 ч. 1 ст. 419);
- не зазначив, які статті закону було порушено судом першої інстанції та в чому саме полягали ці порушення (ч. 3 ст. 419 КПК України);
- не вказав чому саме суд першої інстанції дійшов невірних висновків в частині можливості застосування до ОСОБА_6 положень ст. 75 КК України.
Разом з тим захисник також вказує, що суд апеляційної інстанції:
- за наявності пом`якшуючої покарання обставини (щире каяття), відсутності обтяжуючих покарання обставин, та осуду вчинення своїх дій з боку обвинуваченого, не обґрунтував свою позицію щодо неможливості звільнення ОСОБА_6 від відбування призначеного покарання з випробуванням;
- з огляду на відсутність реальної шкоди заподіяним злочином (майно було повернуто потерпілому), незначну вартість викраденого майна, відсутність претензій з боку потерпілого, санкцію ч. 4 ст. 185 КК України, не мотивував своїх висновків щодо значного ступеню тяжкості вчиненого злочину та неможливості застосування до ОСОБА_6 положень ст. 75 КК України;
- посилаючись на те, що ОСОБА_6 є непрацюючим, не врахував пояснення останнього про те, що він працює вантажником у будівельному магазині, а на роботу офіційно його не беруть через наявність судимостей;
- за наявності обставин, що пом`якшують покарання та відсутності обставин, які його обтяжують, не розглянув можливість застосування до обвинуваченого положень ст. 69 КК України;
Крім того, захисник не погоджуючись з рішення суду апеляційної інстанції, стверджує, що:
- вчинення злочину у військовий час не може бути обставиною, яка виключає можливість застосування до обвинуваченого положень ст. 69 КК України або ст. 75 КК України, оскільки вказане є кваліфікуючою ознакою ч. 4 ст. 185 КК України, а за відсутності такої обставини, діяння має кваліфікуватися за іншою частиною даної статті;
- тяжкість злочину (відповідно до ст. 12 КК України) також не може бути врахована як ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, оскільки характеристикою ступеню тяжкості мають бути фактичні обставини вчинення діяння (вартість майна, відсутність шкоди та претензій з боку потерпілого).
Водночас захисник, посилаючись на практику Верховного Суду, зауважує, що наявність у особи непогашеної судимості, не є перешкодою для застосування до неї положень ст. 75 КК України.
Таким чином, з огляду на вищенаведене, захисник вважає, що вирок суду апеляційної інстанції є незаконним, необґрунтованим та таким, що ухвалений з допущенням істотних порушень вимог КПК України.
Від учасників касаційного провадження заперечень на касаційну скаргу захисника не надходило.
Позиції інших учасників судового провадження
У судовому засіданні засуджений ОСОБА_6 підтримав подану касаційну скаргу та просив її задовольнити у повному обсязі.
Прокурор ОСОБА_5 заперечувала щодо задоволення касаційної скарги засудженого.
Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга засудженого не підлягає задоволенню на таких підставах.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до ч. 1 ст. 438 КПКУкраїни підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 КПК України.
Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 та кваліфікація його дій за ч. 4 ст. 185 КК України у касаційній скарзі захисника не оспорюються, а тому в касаційному порядку не перевіряються.
Доводи касаційної скарги захисника щодо надмірної суворості призначеного за вироком суду апеляційної інстанції покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років, Суд, ураховуючи надані матеріали кримінального провадження, не може взяти до уваги як обґрунтовані з огляду на таке.
Відповідно до вимог ст. 65 КК України, суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставин, що пом`якшують та обтяжують покарання. Крім того, призначене особі покарання має бути необхідним і достатнім для її виправлення та попередження нових злочинів.
Як убачається з вироку, місцевий суд, вирішуючи питання про вид та міру покарання ОСОБА_6, врахував ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, яке відноситься до категорії тяжких злочинів, а також конкретні обставини справи та дані про особу обвинуваченого, зокрема, те, що останній раніше судимий за вчинення корисливих злочинів, за місцем мешкання заяв чи скарг на його поведінку від мешканців селища чи інших осіб не надходило, на обліку у лікаря нарколога та лікаря психіатра не перебуває. Судом також було враховано те, що потерпілий ОСОБА_8 з цивільним позовом до обвинуваченого не звертався.
Обставиною, яка пом`якшує обвинуваченому покарання, судом першої інстанції було визнано щире каяття. Обставин, які обтяжують обвинуваченому покарання, місцевим судом встановлено не було.
З огляду на вищенаведене місцевий суд призначив ОСОБА_6 покарання в мінімальних межах, передбачених санкцією ч. 4 ст. 185 КК України, у виді позбавлення волі на строк 5 років, а також на підставі ст. 75 КК України звільнив його від відбування такого покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки.
Суд апеляційної інстанції, перевіряючи рішення суду першої інстанції за апеляційною скаргою прокурора, погодився з доводами сторони обвинувачення та скасував вирок суду першої інстанції в частині застосування до ОСОБА_6 положень ст. 75 КК України. При цьому, постановляючи свій вирок, суд апеляційної інстанції зауважив, що прокурор не оскаржує рішення місцевого суду в частині призначеного покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років, а тому врахувавши тяжкість вчиненого злочину, дані про особу обвинуваченого, наявність обставини, яка пом`якшує покарання та відсутність обставин, які його обтяжують, погодився з висновками місцевого суду щодо призначеного обвинуваченому виду та розміру покарання.
Перевіривши доводи касаційної скарги захисника, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій в частині призначеного ОСОБА_6 покарання, виходячи з наступного.
Питання призначення покарання врегульовані розділом ХІ КК України.
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 65 КК України суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.
Водночас відповідно до ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.
Таким чином, законодавцем визначено, що явно несправедливим через м`якість або суворість покарання може бути саме за видом чи розміром.
Проте у своїй касаційній скарзі захисник, посилаючись на надмірну суворість призначеного вироком судом апеляційної інстанції покарання не наводить доводів щодо незаконності вказаного судового рішення в частині призначення ОСОБА_6 покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років, а лише формально вказує на його суворість та фактично зазначає про можливість застосування положень, передбачених ст. 69 КК України у разі вчинення злочину в умовах воєнного стану, разом з цим вказує про обґрунтованість вироку місцевого суду (яким ОСОБА_6 було призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років та звільнено його від відбування цього покарання), у зв`язку з чим доводи сторони захисту в цій частині є необґрунтованими.
Щодо доводів касаційної скарги захисника в частині того, що судом апеляційної інстанції, при ухваленні рішення, не було розглянуто можливості застосування до обвинуваченого положень ст. 69 КК України, то Верховний Суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Так, положеннями ст. 69 КК України визначено, що за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, за катування, вчинене представником держави, у тому числі іноземної, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення.