ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 квітня 2024 року
м. Київ
справа № 202/4557/22
провадження № 61-10493св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого -Луспеника Д. Д., суддів:Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В.,Гулька Б. І., Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на заочне рішення Індустріального районного суду
м. Дніпропетровська від 30 січня 2023 року у складі судді Кухтіна Г. О. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 14 червня 2023 року у складі колегії суддів: Пищиди М. М., Ткаченко І. Ю., Деркач Н. М.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні жилим приміщенням шляхом вселення та визначення порядку користування квартирою.
На обґрунтування позовних вимог зазначав, що сторони є співвласниками трикімнатної квартири АДРЕСА_1 .
Посилаючись на те, що відповідачі створюють йому перешкоди у користуванні квартирою, не надають ключів від вхідних дверей та не бажають вирішити зазначене питання добровільно, позивач просив: усунути йому перешкоди у користуванні квартирою АДРЕСА_1 ; встановити порядок користування зазначеною квартирою, виділивши у його користування кімнату, загальною площею 13,1 кв. м з лоджією площею 1,8 кв. м; залишити у спільному користуванні сторін: коридор площею
6,1 кв. м, санвузол площею 3,2 кв. м, кухню площею 7,9 кв. м, кладову
площею 0,4 кв. м, кладову площею 0,8 кв. м, балкон площею 0,8 кв. м.
Короткий зміст судових рішень
Заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 30 січня 2022 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
Усунено ОСОБА_1 перешкоди укористуванні житловим приміщенням -квартирою АДРЕСА_1, шляхом йоговселення у зазначенуквартиру.
У задоволенні інших позовних вимог відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив з того, що йому на праві власності належить 1/4 частка квартири АДРЕСА_1 . Відповідачі є співвласниками зазначеної квартири та чинять йому перешкоди у користуванні власністю, а тому його позовні вимоги про усунення перешкод у користуванні квартирою підлягають задоволенню.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про встановлення порядку користування квартирою, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не довів, що запропонований ним варіант порядку користування спірною квартирою є технічно можливим, відповідає часткам співвласників та санітарно-гігієнічним нормам.
Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 25 квітня 2023 року заяву ОСОБА_2, ОСОБА_3 про перегляд заочного рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 30 січня 2023 року залишено без задоволення.
Ухвала суду мотивована тим, що докази, надані заявницями на спростування обставин, встановлених судом у заочному рішенні, висновків суду не спростовують, нових обставин не підтверджують, а тому відсутні підстави для скасування заочного рішення та призначення справи до розгляду у загальному порядку.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 14 червня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення, заочне рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 30 січня 2023 року залишено без змін.
Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що встановивши, що позивач є власником 1/4 частки квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, а відповідачі чинять йому перешкоди у користуванні власністю, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні квартирою.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи
У липні 2023 року ОСОБА_3 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на заочне рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 30 січня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 14 червня 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального прав та порушення норм процесуального права, просила оскаржувані судові рішення в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.
Як на підставу касаційного оскарження ОСОБА_3 посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм права без урахування висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 309/2477/16-ц (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України)).
Зазначає також, що судами ухвалено судові рішення з порушенням норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України). Зокрема, суди не дослідили зібрані у справі докази (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України); суд першої інстанції розглянув справу за відсутності відповідачів, належним чином не повідомлених про дату, час та місце розгляду справи (пункт 5 частини першої статті 411 ЦПК України).
Касаційна скарга обґрунтована тим, що вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_1, суди попередніх інстанцій неправильно застосували статтю 391 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), згідно з якою власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування своїм майном. Зокрема, суди не врахували, що обов`язковими умовами для застосування зазначеної норми матеріального права одночасно є: наявність у позивача права власності; встановлення судом обставин здійснення власнику перешкод у користуванні майном.
Суди першої та апеляційної інстанцій не дослідили зібрані у справі докази, не звернули увагу на те, що ОСОБА_1 не довів наявність у нього права власності на частку у спірній квартирі, а також обставин здійснення відповідачами йому перешкод у користуванні нею.
Крім того, суд апеляційної інстанції не звернув увагу на доводи заявниці про те, що суд першої інстанції розглянув справу за її відсутності, належним чином не повідомленої про дату та час судового розгляду, що є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).
У вересні 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_1, у якому він просив касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 30 січня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 14 червня 2023 року залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без - змін.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 14 липня 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 30 січня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 14 червня 2023 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.
Ухвалою Верховного Суду від 28 липня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_3 з підстав, визначених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України; витребувано із Індустріального районного суду м. Дніпропетровська матеріали цивільної справи № 202/4557/22; надано учасникам справи строк для подання відзиву.
У серпні 2023 року матеріали справи № 202/4557/22 надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 02 квітня 2024 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,
є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи
з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на таке.
Фактичні обставини справи
Суди встановили, що відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 14 липня 2022 року № 304996027, квартира АДРЕСА_1, складається з: 1 - коридор, 2 - санвузол, 3, 6, 7 - житлові кімнати,
4 - кухня, 5, 8 - кладові, І - балкон, ІІ - лоджія, загальна площа квартири 64,1 кв. м, житлова площа 43,1 кв. м.
Згідно з відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 25 січня 2023 року № 321031896, квартира АДРЕСА_1 перебуває у спільній частковій власності, а саме: 1/4 частка належить позивачу, 1/2 частка - ОСОБА_2, 1/2 частка - ОСОБА_3 .
Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 25 червня 2021 року визначено частку майна боржника ОСОБА_4 у спільному майні, а саме: 1/2 частка квартири АДРЕСА_1, як
1/4 частка, що належить на праві приватної власності дружині боржника ОСОБА_3 .
ОСОБА_1 є власником 1/4 частки спірної квартири на підставі свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, серія та номер 586, виданого 14 липня 2022 року.
22 липня 2022 року позивач надіслав відповідачам пропозицію щодо погодження порядку користування спірною квартирою та просив надати йому ключі від квартири.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру (стаття 6 Конвенції).