Постанова суду № 191/2700/21 від 10.04.2024 про визнання права власності на земельні ділянки

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 квітня 2024 року

м. Київ

справа № 191/2700/21

провадження № 61-3099св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2 ;

відповідач - ОСОБА_3 ;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2 на рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 07 листопада 2022 рокуу складі судді Костеленко Я. Ю. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 08 лютого 2023 року у складі колегії суддів: Ткаченко І. Ю., Деркач Н. М., Пищиди М. М.

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2021 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_3 про визнання права власності на земельні ділянки.

Позовна заява ОСОБА_1, ОСОБА_2 мотивована тим, що відповідно до свідоцтв про право власності на нерухоме майно від 20 червня 2003 року їм та відповідачу належить на праві власності по 1/3 частини будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 . Отже, з урахуванням вимог статті 377 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статті 120 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), кожний із співвласників має право на 1/3 частину земельної ділянки для будівництва та обслуговування зазначеного житлового будинку та для ведення особистого підсобного господарства.

Однак в порушення вказаних вимог чинного законодавства на підставі рішення Василівської сільської ради Синельниківського району Дніпропетровуської області (далі - Василівська сільська рада) від 28 березня 2003 року № 93 ОСОБА_3 було безкоштовно передано у власність земельну ділянку площею 0,250 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, а також - земельну ділянку площею 0,1859 га для ведення особистого підсобного господарства, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . На підставі цього рішення відповідач отримав державні акти на право власності на землю.

Рішенням Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 07 квітня 2017 року у справі № 191/4197/16-ц, яке залишено без змін постановою апеляційного суду Дніпропетровської області від 27 лютого 2018 року позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про припинення права власності на нерухоме майно було задоволено, припинено право власності ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_2 на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 . У задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3, Василівської сільської ради, третя особа - ОСОБА_2, про визнання недійсним рішення Василівської сільської ради, визнання недійсними державних актів на право власності на землю та зобов`язання відновити становище, яке існувало до порушення відмовлено у зв`язку з пропуском позовної давності.

Постановою Верховного Суду від 17 березня 2021 року у справі № 191/4197/16-ц рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 07 квітня 2017 року та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 27 лютого 2018 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про припинення права власності на нерухоме майно скасовано та відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_3 . В іншій частині рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 07 квітня 2017 року та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 27 лютого 2018 року залишено без змін.

Тобто вищевказаними судовими рішеннями у справі № 191/4197/16-ц встановлено, що рішення Василівської сільської ради від 28 березня 2003 року про передачу ОСОБА_3 у власність земельної ділянки за вказаною адресою, що призначена для будівництва та обслуговування житлового будинку, прийнято з порушенням прав співвласників житлового будинку, однак відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 у зв`язку з пропуском позовної давності.

Враховуючи викладене, посилаючись на неможливість скасування зазначеного рішення Василівської сільської ради і виданих на його підставі державних актів, ОСОБА_1, ОСОБА_2 просили визнати за кожним із них право власності на 1/3 частину земельної ділянки площею 0,250 га, кадастровий номер 1224881200:03:002:0002, для будівництва та обслуговування житлового будинку, та на 1/3 частину земельної ділянки площею 0,1859 га, кадастровий номер 1224881200:03:002:0003, для ведення особистого підсобного господарства, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1, припинивши право власності відповідача на 2/3 частини вказаних земельних ділянок.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 07 листопада 2022 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 08 лютого 2023 року, у задоволенні позову ОСОБА_1, ОСОБА_2 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, мотивоване тим, що факт неправомірності оформлення права власності на земельну ділянку лише за відповідачем ОСОБА_3 вже був встановлений рішенням суду у цивільній справі, що набрало законної сили, у зв`язку з чим вказані обставини доказуванню і новому перегляду не підлягають.

В той же час позивачу ОСОБА_1 вже було відмовлено у задоволенні зустрічних позовних вимог до ОСОБА_3 про визнання недійсними рішення Василівської сільської ради та державних актів на право власності на землю у зв`язку з пропуском позовної давності.

Тому позовні вимоги про визнання права власності на частину земельної ділянки площею 0,25 га, розташовану по АДРЕСА_1, яка призначена для будівництва та обслуговування житлового будинку, з якими позивачі звернулися в цій справі, без визнання недійсними рішення Василівської сільської ради та державного акта на право приватної власності на земельну ділянку є неналежним способом захисту порушених прав позивачів, оскільки призведе до непередбаченого законом набуття права власності на одне й те ж майно кількома особами: ОСОБА_3 - на підставі державного акта на право власності на землю, а ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - на підставі судового рішення.

В судових рішеннях у цивільній справі № 191/4197/16-ц було встановлено, що позивач ОСОБА_1 мав змогу довідатися про те, що у 2003 році право власності на земельну ділянку перейшло до ОСОБА_3, однак він своєчасно не звернувся до суду з позовом, у зв`язку з чим пропустив позовну давність.

Вказані обставини розповсюджуються на обох позивачів, а доказів поважності причин не звернення до суду із зазначеним позовом суду надано не було, тому підстави для поновлення позивачам позовної давності в цій справі відсутні.

Зі змісту положень статті 120 ЗК України, на які посилаються позивачі, випливає, що вказана норма регулює порядок переходу у власність чи користування особі земельних ділянок, на яких розташоване нерухоме майно, право власності на яке особа набула. Однак зазначена норма закону не регулює порядку переходу особі у власність чи користування земельних ділянок, які не прив`язані до нерухомого майна і мають інше призначення.

Земельна ділянка площею 0,1859 га, яка розташована по АДРЕСА_1, призначена для ведення особистого селянського господарства та належить ОСОБА_4 на підставі договору дарування від 14 жовтня 2014 року. Тобто відповідач ОСОБА_3 не є власником вказаної земельної ділянки.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У березні 2023 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 подали до Верховного Суду касаційну скаргу, а в травні 2023 року - уточнену касаційну скаргу на рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 07 листопада 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 08 лютого 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просять скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити їх позов.

Касаційна скарга подана на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389, пункту 1 частини третьої статті 411 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) та обґрунтована тим, що суди не врахували правових висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2022 року у справі № 689/26/17, постановах Верховного Суду від 08 липня 2020 року у справі № 686/16196/15, від 17 березня 2021 року у справі № 191/4197/16-ц тощо, а також - не дослідили зібрані у справі докази.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 липня 2023 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали із Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області.

25 липня 2023 року справа № 191/2700/21 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 березня 2024 року справу призначено до розгляду упорядку спрощеного позовного провадження без повідомленняучасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 та ОСОБА_2 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про відмову у задоволенні позову у зв`язку з пропуском позовної давності, оскільки її сплив до вимог про визнання недійсними рішення Василівської сільської ради та виданих на підставі цього рішення державних актів на право власності на землю жодним чином не свідчить про сплив позовної давності до вимог про припинення триваючого у часі порушення прав на земельні ділянки, які належать їм в силу частини четвертої статті 120 ЗК України як співвласникам розташованого на них домоволодіння.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У серпні 2023 року ОСОБА_3 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому зазначив, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, ухваленими відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи, тому підстави для їх скасування відсутні.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

За інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1, зареєстрований на праві приватної власності по 1/3 частці за ОСОБА_3, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності на житловий будинок, виданого 20 червня 2003 року Василівською сільською радою (а.с.89).

Рішенням Василівської сільської ради від 28 березня 2003 року № 93 ОСОБА_3 було безкоштовно передано у власність земельну ділянку площею 0,250 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, а також - земельну ділянку площею 0,1859 га для ведення особистого підсобного господарства, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

На підставі вищевказаного рішення 29 вересня 2003 року ОСОБА_3 видано державні акти на право власності на землю та земельним ділянкам присвоєно кадастрові номери, що підтверджується копіями державних актів серії ДП №052854 та серії ДП №052855 (а.с.87, 88).

Згідно зі свідоцтвом про право власності на земельну ділянку від 20 травня 2014 року, яке видано на заміну втраченого державного акта на право власності на земельну ділянку серії ДП № 052854, виданого 29 вересня 2003 року Василівською сільською радою, ОСОБА_3 на праві приватної власності належить земельна ділянка площею 0,25 га, кадастровий номер 1224881200:03:002:0002, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), яка розташована по АДРЕСА_1 (а.с.85).

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна земельна ділянка площею 0,1859 га, кадастровий номер 1224881200:03:002:0003, для ведення особистого селянського господарства, яка розташована по АДРЕСА_1, належить ОСОБА_4 на підставі договору дарування від 14 жовтня 2014 року (а.с.91).

За змістом вищевказаних судових рішень у справі № 191/4197/16-ц судами було встановлено, що рішення Василівської сільської ради від 28 березня 2003 року № 93 про передачу ОСОБА_3 у власність земельної ділянки площею 0,250 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, прийнято з порушенням прав співвласників житлового будинку. При цьому суди виходили з того, що ОСОБА_1 мав змогу довідатися про те, що у 2003 році право власності на земельну ділянку, на якій розташований спірний будинок, перейшло до ОСОБА_3, тобто про порушення його прав, однак з позовом до суду звернувся у 2016 році, тобто пропустив позовну давність.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з пунктами 1, 2 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; або суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження.

Касаційна скарга ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частинами першою, другою статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої, абзацу дванадцятого частини другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

................

Перейти до повного тексту