ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 квітня 2024 року
м. Київ
справа № 320/2919/20 (№937/2929/20)
провадження № 51-7227км23
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
засудженого ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),
захисника ОСОБА_7,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги засудженого ОСОБА_6 та його захисниці - адвоката ОСОБА_7 на вирок Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 16 лютого 2022 року та ухвалу Запорізького апеляційного суду від 03 жовтня 2023 року щодо
ОСОБА_6,
ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1, раніше не судимого,
засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі -КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 16 лютого 2022 року ОСОБА_6 визнано винуватим та засуджено до покарання у виді позбавлення волі за ч. 3 ст. 286 КК на строк 9 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки. На підставі ч. 5 ст. 72 КК зараховано ОСОБА_6 у строк покарання строк попереднього ув`язнення з 02 до 05 лютого 2020 року, а також з 08 липня 2021 року до набрання вироком законної сили, з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.
Строк відбування покарання ОСОБА_6 вирішено рахувати з 08 липня 2021 року.
Вирішено питання цивільного позову, процесуальних витрат, речових доказів та арешту майна у провадженні.
Як установив місцевий суд, 02 лютого 2020 року о 04:59 водій ОСОБА_6, керуючи автомобілем "Nissan Note" (д. н. з. НОМЕР_1 ) рухався по проїзній частині проспекту Б. Хмельницького в м. Мелітополі Запорізької області зі сторони вул. Інтеркультурної в напрямку вул. Пушкіна зі швидкістю 100 км/год, чим перевищив максимальну дозволену швидкість руху в населеному пункті та створив небезпечну дорожню ситуацію, поставивши у небезпеку інших учасників дорожнього руху.
На шляху прямування водій ОСОБА_6, проявивши крайню неуважність до дорожньої обстановки, допустивши злочинну самовпевненість, маючи технічну можливість уникнути ДТП, грубо порушуючи вимоги Правил дорожнього руху України (далі - ПДР), в`їхав на перехрестя просп. Б. Хмельницького з вул. Гетьмана Сагайдачного на заборонний (червоний) сигнал світлофора, внаслідок чого скоїв зіткнення з автомобілем "Volkswagen Роlо" (д. н. з. НОМЕР_2 ) під керуванням ОСОБА_8, який рухався по вул. Гетьмана Сагайдачного зі сторони вул. О. Невського в напрямку до вул. Ломоносова на зелений сигнал світлофора.
Своїми діями ОСОБА_6 порушив пункти 12.4, 12.9, підпункт "е" пункту 8.7.3, пункт 8.10 ПДР.
Порушення вимог підпункту "е" пункту 8.7.3 ПДР водієм ОСОБА_6 перебувають в прямому причинному зв`зку з подією ДТП та її наслідками.
В результаті ДТП водію автомобіля "Volkswagen Роlо" ОСОБА_8 було заподіяно тяжкі тілесні ушкодження, від яких він помер у лікарні 02 лютого 2020 року о 07:50, пасажиру його автомобіля ОСОБА_9 було заподіяно тяжкі тілесні ушкодження, від яких вона померла у лікарні ІНФОРМАЦІЯ_2 о 10:10, а пасажиру автомобіля "Nissan Note" ОСОБА_10 були заподіяні тілесні ушкодження середньої тяжкості.
Запорізький апеляційний суд ухвалою від 03 жовтня 2023 року вирок районного суду залишив без змін, а апеляційні скарги представника потерпілої ОСОБА_11 - адвоката ОСОБА_12 та захисника обвинуваченого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 - без задоволення.
Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційних скаргах:
- захисниця ОСОБА_7, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати оскаржувані судові рішення щодо ОСОБА_6 та призначити новий розгляд цього кримінального провадження в суді першої інстанції.
Свої вимоги обґрунтовує тим, що вирок суду загалом не відповідає вимогам кримінального процесуального закону, адже докази, які суд поклав в його основу, не підтверджують винуватість її підзахисного.
Зокрема, акцентує увагу на протоколі огляду місця ДТП від 02 лютого 2020 року з фототаблицею до нього, лазерним DVD-диском, схемою місця ДТП та похідні від цих доказів експертизи, які уважає недопустимими доказами, оскільки: -слідчий не залучив до участі у слідчій дії самого ОСОБА_6, через що її підзахисний був позбавлений права надавати пояснення під час слідчих дій, а також щодо технічного стану автомобіля "Nissan Note"; - фото- та відеофіксація слідчої дії здійснювалась фотоапаратом мобільного телефону, однак додатком до протоколу є не карта пам`яті з фото- і відеоматеріалом, а лазерний DVD-диск, який не є оригіналом. Додає, що оригінал зафіксованої слідчої дії відсутній, а тому і відсутня можливість перевірити на автентичність фото- та відеоматеріал, наявний в справі; - всупереч ч. 1 ст. 104, частин 1, 2 ст. 105 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) до протоколу огляду місця ДТП було додано тільки схему на одному аркуші формату А-4, а фототаблиця та лазерний DVD-диск як додатки до протоколу в ньому не відображено; - фототаблиця не засвідчена всіма учасниками, які брали участь у проведені слідчої дії; - схема ДТП складена особою, яка не входила до складу слідчо-оперативної групи, тобто неуповноваженою особою. Додатково зазначає, що слідчий самостійно перевіряв технічний стан автомобілю "Nissan Note" (справність гальмівної системи шляхом натискання на педаль гальм), але без згоди володільця рухомого майна.
Також висловлює незгоду з висновком суду про належність і допустимість, як доказів - протоколів слідчого експерименту від 05 березня 2020 року, огляду від 03, 07 лютого 2020 року, додаткового огляду від 03 березня 2020 року.
Вважає недопустимим доказом висновок судово-медичної експертизи від 24 лютого 2020 року № 52-М потерпілого ОСОБА_10, оскільки матеріали кримінального провадження не містять медичної документації, при цьому є лише посилання на наявність такої документації у висновку без вказівки на джерело отримання слідчим цієї медичної документації.
Наполягає на тому, що висновки судово-медичних експертиз ОСОБА_6 та ОСОБА_10 та допит експерта не підтверджують того факту, що саме ОСОБА_6 перебував за кермом автомобіля "NissanNote".
Стверджує, що в матеріалах кримінального провадження відсутні постанови про призначення групи слідчих та постанови про призначення групи прокурорів, окрім постанови про зміну групи прокурорів у кримінальному провадженні від 19 березня 2021 року, однак суд безпідставно відновив з`ясування обставин, обґрунтовуючи це потребою подати прокурором нові докази, а саме постанови про призначення групи слідчих та постанови про призначення групи прокурорів.
Акцентує, що у відновлених матеріалах втраченого кримінального провадження відсутня більшість доказів, на які захист посилався в суді першої інстанції, як на недопустимі докази, а також відсутні диски із записами судових засідань суду першої інстанції та журнали судових засідань, що перешкоджає захисту довести грубе порушення судом першої інстанції вимог КПК.
Стверджує, що на всі ці порушення зверталася увага апеляційного суду, однак відповідей на доводи її апеляційної скарги колегія суддів не надала і всупереч ст. 404 КПК доказів не досліджувала, чим допустила порушення вимог статей 370, 419 цього Кодексу;
- засуджений ОСОБА_6 посилається на аналогічні доводи, викладені в касаційній скарзі його захисниці ОСОБА_7, в зв`язку з чим просить скасувати оскаржувані судові рішення та призначити новий розгляд кримінального провадження щодо нього в суді першої інстанції.
Позиції інших учасників судового провадження
Від учасників процесу заперечень на касаційну скаргу не надходило.
У судовому засіданні засуджений ОСОБА_6 та його захисниця ОСОБА_7 підтримали касаційні скарги, прокурор ОСОБА_5 заперечила проти задоволення касаційних скарг, уважала їх доводи необґрунтованими, просила судові рішення залишити без зміни.
Мотиви Суду
За приписами ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правову оцінку обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. Він є судом права, а не факту, і під час перевірки доводів, наведених у касаційній скарзі, виходить із фактичних обставин, установлених місцевим та апеляційним судами.
Підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції згідно зі ст. 438 КПК є істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. Вирішуючи питання про наявність зазначених підстав, суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу.
Отже, касаційний суд не перевіряє вироки щодо неповноти та однобічності судового слідства, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи.
Фактичні обставини кримінального провадження були предметом оцінки судів першої та апеляційної інстанцій і вони перегляду у касаційному порядку, відповідно до вимог ч. 1 ст. 438 КПК, не підлягають. Неповнота судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження є підставами для скасування чи зміни відповідних судових рішень в апеляційному порядку, згідно зі ст. 409 цього Кодексу.
Судові рішення свідчать, що суди ретельно перевіряли доводи, у тому числі аналогічні викладеним у касаційній скарзі. Зазначені в них мотиви про визнання цих доводів безпідставними колегія суддів уважає обґрунтованими й такими, що відповідають дослідженим у судовому засіданні доказам.
Із положень ст. 94 КПК слідує, що оцінка доказів є компетенцією суду, який ухвалив вирок і який оцінює кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Суд апеляційної інстанції погодився з висновком місцевого суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого йому кримінальному правопорушенні, вважаючи цей висновок обґрунтованим, зробленим на підставі об`єктивного з`ясування обставин, підтверджених доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду з дотриманням ст. 23 КПК й оціненими відповідно до ст. 94 вказаного Кодексу.
Під час перевірки матеріалів кримінального провадження встановлено, що висновки суду про доведеність винуватості засудженого у вчиненні інкримінованого злочину, суд належним чином умотивував дослідженими під час судового розгляду доказами, які було оцінено відповідно до вимог закону в їх сукупності і правильно визнано судом достатніми та взаємопов`язаними для ухвалення обвинувального вироку щодо ОСОБА_6 . Вирок відповідає вимогам статей 370, 373, 374 КПК, є законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Аргументи засудженого і його захисниці щодо недоведення належними й допустимими доказами наявності у діях ОСОБА_6 ознак інкримінованого злочину є хибними.
Диспозиція ст. 286 КК є бланкетною і для встановлення того, чи були порушені правила безпеки дорожнього руху, необхідно звертатися до ПДР, якими регламентовано єдиний порядок дорожнього руху на всій території України.
При цьому для встановлення наявності об`єктивної сторони складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286 КК, має бути встановлено три обов`язкові ознаки: суспільно небезпечне діяння (порушення правил безпеки дорожнього руху), суспільно небезпечні наслідки (спричинення смерті потерпілому або заподіяння тяжких тілесних ушкоджень) та причинний зв`язок між діянням і наслідками.
Згідно встановлених судом першої інстанції обставин, ОСОБА_6, керуючи автомобілем марки "Nissan Note" (д. н. з. НОМЕР_1 ) зі швидкістю 100 км/год, тобто з перевищенням максимально допустимої швидкості в населеному пункті, в`їхав на перехрестя просп. Б. Хмельницького з вул. Гетьмана Сагайдачного на заборонний (червоний) сигнал світлофора, внаслідок чого скоїв зіткнення з автомобілем "Volkswagen Роlо" (д. н. з. НОМЕР_2 ) під керуванням ОСОБА_8, який рухався по вул. Гетьмана Сагайдачного з боку вул. О. Невського в напрямку вул. Ломоносова на зелений сигнал світлофора, внаслідок чого водію автомобіля "Volkswagen Роlо" (д. н. з. НОМЕР_2 ) ОСОБА_8 було заподіяно тяжкі тілесні ушкодження, від яких він помер у лікарні 02 лютого 2020 року, пасажиру цього ж автомобіля - ОСОБА_9 було заподіяно тяжкі тілесні ушкодження, від яких вона померла у лікарні ІНФОРМАЦІЯ_2, а пасажиру автомобіля "Nissan Note" (д. н. з. НОМЕР_1 ) - ОСОБА_10 було заподіяно тілесні ушкодження середньої тяжкості.
При цьому, місцевий суд дійшов висновку, що своїми діями ОСОБА_6 порушив вимоги пунктів 8.10, 12.4, 12.9 ПДР, а невиконання ним вимог підпункту "е" пункту 8.7.3 ПДР перебувають в прямому причинному зв`язку з настанням ДТП та її наслідками.
Такі висновки суду першої інстанції ґрунтуються на об`єктивно з`ясованих обставинах, які підтверджено доказами, безпосередньо дослідженими під час судового розгляду й оціненими судом.
Постановляючи обвинувальний вирок щодо ОСОБА_6, суд першої інстанції врахував показання обвинуваченого, потерпілих, експерта, свідків, а також дані, що містяться у протоколах, складених за результатами слідчих дій, висновках експертиз та інших письмових доказах, зміст яких детально наведено у вироку.
Зокрема, суд першої інстанції зіставив дані механічних ушкоджень автомобілів, дані з камер відеоспостереження, показань експерта ОСОБА_14 та тілесних ушкоджень, отриманих ОСОБА_6, показань потерпілого ОСОБА_10 та свідків і це дало підстави вважати, що саме ОСОБА_6 в момент ДТП перебував за кермом автомобіля "NissanNote" (д. н. з. НОМЕР_1 ).
Водночас місцевий суд обґрунтовано визнав неспроможними твердження сторони захисту щодо заперечення факту керування ОСОБА_6 транспортним засобом "NissanNote" (д. н. з. НОМЕР_1 ) та скоєння ДТП. З точки зору місцевого суду, ці показання не відповідають об`єктивним обставинам справи та спростовуються дослідженими доказами, а тому свідчать про намагання обвинуваченого уникнути кримінальної відповідальності. З таким висновком погоджується і колегія суддів.
Зазначені у вироку докази є логічним, послідовними, узгоджуються між собою та не викликають сумнівів у їх достовірності, а доводи сторони захисту про протилежне Верховний Суд уважає безпідставними.
В результаті дослідження зібраних доказів суди установили, що ОСОБА_6 мав технічну можливість запобігти ДТП шляхом виконання вимог, зокрема підпункту "е" пункту 8.7.3 ПДР (сигнали світлофора мають такі значення: е) червоний сигнал, у тому числі миготливий, або два червоних миготливих сигнали забороняють рух), а невідповідність його дій указаному пункту ПДР перебуває у причинному зв`язку з виникненням ДТП та її наслідками.
Апеляційний суд перевірив ці висновки місцевого суду, визнав їх обґрунтованими та вмотивованими, навівши достатні аргументи й підстави для ухвалення такого рішення. З такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій погоджується і Верховний Суд.
Переконливих доводів, які би ставили під сумнів законність і умотивованість наведених висновків судів попередніх інстанцій, касаційні скарги засудженого і його захисниці не містять.
Доводи в касаційній скарзі захисниці про визнання протоколу огляду місця ДТП від 02 лютого 2020 року з фототаблицею до нього, лазерним DVD-диском, схемою місця ДТП та похідних від них експертиз недопустимими доказами суди першої та апеляційної інстанцій ретельно перевірили і обґрунтовано визнали безпідставними.
Зокрема суди першої та апеляційної інстанцій звертали увагу сторони захисту, що огляд місця події, як слідчу дію в розумінні ст. 237 КПК, було здійснено невідкладно, а та обставина, що її було проведено без участі ОСОБА_6 не дає підстав уважати цей доказ недопустимим, адже ОСОБА_6 в результаті ДТП отримав тілесні ушкодження, у зв`язку з чим був одразу госпіталізований для надання йому невідкладної медичної допомоги.
Також, на думку колегії суддів, є хибним твердження сторони захисту для визнання протоколу огляду місця ДТП недопустимим доказом з підстав того, що фото- та відеофіксація огляду місця ДТП проводилася за допомогою мобільного телефону, а до протоколу долучено лазерний DVD-диск, а не карту пам`яті, з огляду на те, що процесуальний закон не містить певних застережень щодо виду та найменування носія, на якому може бути зафіксована та чи інша інформація.
Що стосується доводів засудженого та його захисниці про те, що цей DVD-диск є копією, а не оригіналом з фото- та відеофіксацією огляду місця ДТП, то Суд зазначає, що записані на оптичний диск електронні файли з інформацією є оригіналом (відображенням) електронного документу, здобутого під час проведення процесуальної дії. Матеріальний носій - це лише спосіб збереження інформації, який має значення тільки коли електронний документ виступає речовим доказом. Головною особливістю електронного документа є відсутність жорсткої прив`язки до конкретного матеріального носія. Один і той же електронний документ може існувати на різних носіях. Всі ідентичні за своїм змістом екземпляри електронного документа можуть розглядатися як оригінали та відрізнятися один від одного тільки часом та датою створення.
Разом з тим Верховний Суд акцентує, що будь-які об`єктивні дані, які б свідчили про те, що ці записи було змонтовано, в матеріалах справи відсутні та в касаційних скаргах на підтвердження цих доводів не містяться. Дані відеозаписи були предметом безпосереднього дослідження суду першої інстанції і сторона захисту не була позбавлена права вимагати проведення судово-технічної експертизи даних відеозаписів.