ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 квітня 2024 року
м. Київ
справа № 385/303/23
провадження № 61-17401св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого -Луспеника Д. Д., суддів:Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В.,Гулька Б. І., Лідовця Р. А., учасники справи:
позивачка - ОСОБА_1,
відповідач - Фермерське господарство "Олена",
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якої діє адвокат Остащенко Олеся Миколаївна, на постанову Кропивницького апеляційного суду від 07 листопада 2023 року у складі колегії суддів: Письменного О. А., Дуковського О. Л., Мурашка С. І.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовної заяви
У грудні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Фермерського господарства "Олена" (далі - ФГ "Олена"), у якому просила суд зобов`язати ФГ "Олена" усунути перешкоди у користуванні належною їй земельною ділянкою, кадастровий номер 3521110100:02:000:0831, площею 3,0099 га, яка розташована на території Гайворонської міської ради Голованівського району Кіровоградської області, шляхом скасування державної реєстрації додаткової угоди від 23 листопада 2022 року до договору оренди землі, укладеного між нею та ФГ "Олена", код ЄДРПОУ 20657357, 12 грудня 2012 року, зареєстрованої 29 листопада 2022 року, номер запису про інше речове право 48576529.
Позовні вимоги мотивувала тим, що згідно з державним актом про право приватної власності на землю від 20 серпня 2002 року, серія КР № 015351 їй належить земельна ділянка, кадастровий номер 3521110100:02:000:0831, площею 3,0099 га, розташована на території Гайворонської міської ради Кіровоградської області.
Зазначала, що 12 грудня 2012 року між нею та ФГ "Олена" укладено договір оренди земельної ділянки строком на 10 років, тобто до 12 грудня 2022 року. Починаючи з осені 2022 року вона неодноразово зверталася до ФГ "Олена" з повідомленням про небажання подальшої співпраці та просила повернути належну їй земельну ділянку одразу після закінчення строку договору оренди землі. Отримавши інформаційну довідку від 09 грудня 2022 року № 317193743, їй стало відомо, що 29 листопада 2022 року державним реєстратором Благовіщенської міської ради Кіровоградської області Корсун В. С. було зареєстровано додаткову угоду б/н від 23 листопада 2022 року до договору оренди від 12 грудня 2012 року, якою продовжено строк дії основного договору оренди до 12 грудня 2032 року з автоматичним продовженням дії договору.
Позивач зазначала, що жодних додаткових угод з відповідачем не підписувала, а отже, вони є неукладеними, не бажала подальшої співпраці з ним.
Повідомила, що вказані обставини грубо порушують її права як власника земельної ділянки, а тому вона вимушена звернутися до суду для захисту своїх порушених прав, оскільки належні їй земельні ділянки використовуються без законних на те підстав.
Ураховуючи зазначене, ОСОБА_1 просила суд її позов задовольнити.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Рішенням Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 02 червня 2023 року у складі судді Панасюка І. В. позов ОСОБА_1 задоволено. Зобов`язано ФГ "Олена" усунути перешкоди у користуванні належної ОСОБА_1 земельною ділянкою, кадастровий номер 3521110100:02:000:0831, площею 3,0099 га, яка розташована на території Гайворонської міської ради Голованівського району Кіровоградської області, шляхом скасування державної реєстрації додаткової угоди б/н від 23 листопада 2022 року до договору оренди землі, укладеного між ОСОБА_1 та ФГ "Олена" 12 грудня 2012 року, зареєстрованої 29 листопада 2022 року, номер запису про інше речове право -48576529. Стягнуто з ФГ "Олена" на користь ОСОБА_1 понесені нею судові витрати в сумі 1 073,60 грн зі сплати судового збору та 11 000,00 грн витрати на правову допомогу.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскільки позивачка зазначала про неукладення спірної додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки, так як вона її не підписувала, та відсутність у неї оригіналу примірника такої угоди, то саме на відповідача покладено обов`язок надати докази на підтвердження укладення цієї угоди.
З метою встановлення належності позивачці підпису на оригіналі оспорюваної додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки вона заявила клопотання про витребування доказів, яке задоволено ухвалою суду першої інстанції про витребування, проте ухвала суду не була виконана, оскільки представник Благовіщенської міської ради повідомив суд про відсутність у Благовіщенської міської ради оригіналу додаткової угоди від 23 листопада 2022 року, укладеної із позивачем.
Оскільки оригінал додаткової угоди не надано, то відповідно вимог частини десятої статті 84 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суд дійшов висновку про доведеність факту непідписання позивачкою вказаної додаткової угоди, а отже, такий правочин є неукладеним. Право оренди спірної земельної ділянки у відповідача припинилося.
Порушення права власності позивачки відбулось у результаті державної реєстрації права оренди на земельну ділянку за відповідачем, тому заявлена вимога про скасування державної реєстрацій спрямована на відновлення становища,
яке існувало до порушення. Зазначене відповідає способу захисту, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Суд першої інстанції послався на відповідну правову позицію, викладену
у постановах Верховного Суду від 05 серпня 2020 року у справі № 125/702/17, від 19 серпня 2020 року у справі № 387/970/17 та Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (пункт 71), від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (пункт 96), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (пункт 81), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 97).
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Кропивницького апеляційного суду від 07 листопада 2023 року апеляційну скаргу ФГ "Олена" задоволено. Рішення Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 02 червня 2023 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 . Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ФГ "Олена" судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 1 610,40 грн.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що на час укладення додаткової угоди, що є предметом позову, законодавець вже виключив такий спосіб захисту порушених речових прав, як скасування державної реєстрації договору, оскільки державній реєстрації підлягала не сама угода, а речове право, яке виникло на її підставі, а тому суд першої інстанції помилково зазначив про правомірність застосування позивачем способу судового захисту, зокрема, скасування державної реєстрації договору, який у практичному аспекті не зможе забезпечити і гарантувати позивачу відновлення порушеного права, а значить не спроможний надати особі ефективний захист її прав.
Суд апеляційної інстанції вказав, що зобов`язати ФГ "Олена" скасувати державну реєстрацію додаткової угоди є завідомо нікчемним способом захисту права через відсутність у відповідача відповідних повноважень. Суд не вправі зобов`язувати особу вчиняти дії, які не входять до її компетенції.
Суд апеляційної інстанції послався на відповідну правову позицію, викладену
у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц.
Крім того, суд апеляційної інстанції роз`яснив позивачу, що відмова у задоволенні позову через обрання неефективного способу захисту не позбавляє позивача права заявити позов про усунення перешкод у користуванні належною йому земельною ділянкою, зокрема шляхом заявлення вимоги про повернення такої ділянки з подальшим скасуванням державної реєстрації речового права оренди.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У грудні 2023 року ОСОБА_1, в інтересах якої діє адвокат Остащенко О. М., через засоби поштового зв`язку звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Кропивницького апеляційного суду від 07 листопада 2023 року, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Вказує, що суд апеляційної інстанції застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 05 серпня 2020 року у справі № 125/702/17, від 10 листопада 2021 року у справі № 543/253/16-ц, від 03 листопада 2021 року у справі № 125/2053/18, від 01 грудня 2021 року у справі № 656/239/18, від 30 листопада 2022 року у справі № 656/241/19-ц, від 07 червня 2022 року у справі № 144/338/18, від 04 липня 2023 року у справі № 388/965/21, від 28 липня 2023 року у справі № 391/797/20, від 06 квітня 2023 року у справі № 388964/21, від 11 листопада 2022 року у справі № 394/486/21, оку у справі № року у спро те, що скасування державної реєстрації є ефективним способом захисту, що забезпечує реальне відновлення порушених прав позивача (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Крім того, зазначає про необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 18 листопада 2020 року у справі № 154/883/19, від 20 серпня 2020 року у справі № 916/2464/19, від 03 листопада 2021 року у справі № 125/2053/18, від 03 листопада 2021 року у справі № 125/2053/18, від 10 листопада 2021 року у справі № 543/253/16-ц, від 01 грудня 2021 року у справі № 656/239/18, від 20 квітня 2022 року у справі № 454/148/20, від 07 червня 2022 року у справі № 144/338/18, від 30 листопада 2022 року у справі № 656/241/19-ц (пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України).
Також касаційна скарга містить такі доводи, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції ухвалена з неправильним застосуванням норм матеріального та порушенням норм процесуального права, а саме суд належним чином не встановив фактичних обставин у справі, що мають суттєве значення для її вирішення.
Зазначає, що апеляційний суд застосував норму, що припинила свою дію на підставі Закону України від 12 травня 2022 року № 2255-ІХ "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення механізму протидії рейдерству", пунктом 11 якого внесено зміни до частини третьої статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" і викладено в редакції, яка не передбачала в ухваленому рішенні суду про скасування державної реєстрації одночасно визнавати, змінювати чи припиняти права чи обтяження прав.
Вказує, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що оскільки відповідач не надав оригіналу додаткової угоди від 23 листопада 2022 року № б/н, тому відповідно до вимог частини десятої статті 84 ЦПК України позивачкою доведено факт непідписання нею вказаної додаткової угоди, унаслідок чого цей правочин є неукладеним.
Одночасно з цим просить вирішити питання про передачу справи до розгляду відповідної палати з метою відступлення від висновку щодо застосування частини третьої статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяження".
Насамкінець просить стягнути із ФГ "Олена" на її користь судові витрати, а саме: витрати на правову допомогу в апеляційному суді в сумі 7 000 грн та судові витрати в касаційному суді у сумі 36 147,20 грн.
У лютому 2024 року до Верховного Суду надійшов відзив від ФГ "Олена", в інтересах якого діє адвокат Дяченко М. І., на касаційну скаргу, в якому зазначається, що оскаржувана постанова апеляційного суду є законною і обґрунтованою, доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на їх законність не впливають. Апеляційний суд дійшов правильного висновку про безпідставність вимог позивачки, оскільки право орендодавця підлягає захисту за його позовом про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, шляхом пред`явлення вимог про повернення такої ділянки, а не шляхом зобов`язання відповідача усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою. Водночас зазначає, що суд апеляційної інстанції правильно застосував норми матеріального права з урахуванням висновків, викладених у відповідних постановах Верховного Суду у подібних правовідносинах.
Також вказує, що розмір заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу є неспівмірним зі складністю цієї справи, наданими адвокатом послугами, витраченим ним часом та не відповідає реальності таких витрат, розумності їх розміру.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 07 грудня 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Кропивницького апеляційного суду від 07 листопада 2023 року передано судді-доповідачеві Гулейкову І. Ю.
Ухвалою Верховного Суду від 19 грудня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі № 385/303/23 з підстав, передбачених пунктами 1, 2 частини другої статті 389 ЦПК України; витребувано матеріали справи № 385/303/23 з Гайворонського районного суду Кіровоградської області; надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
У січні 2024 року матеріали справи № 385/303/23 надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 21 березня 2024 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи
Судом встановлено, що згідно з державним актом про право приватної власності на землю від 20 серпня 2002 року, серія І-КР № 015351, ОСОБА_1 належить земельна ділянка з кадастровим номером 3521110100:02:000:0831, площею 3,0099 га, яка розташована на території Гайворонської міської ради Кіровоградської області.
06 січня 2012 року між позивачкою та ФГ "Олена" було укладено договір оренди землі строком на 10 років щодо належної ОСОБА_1 земельної ділянки, який зареєстровано 12 грудня 2012 року.
05 грудня 2022 року позивачка на адресу ФГ "Олена" направила лист-повідомлення, в якому інформувала про її небажання продовжувати співпрацю, та просила повернути належну їй земельну ділянку одразу після закінчення договору оренди.
Згідно з інформаційною довідкою від 09 грудня 2022 року № 317193743, 29 листопада 2022 року державним реєстратором Благовіщенської міської ради Кіровоградської області Корсун В. С. було зареєстровано додаткову угоду від 23 листопада 2022 року б/н до договору оренди від 12 грудня 2012 року, якою продовжено строк дії основного договору оренди до 12 грудня 2032 року з автоматичним продовженням дії договору.
Звернувшись із цим позовом, ОСОБА_1 вказувала на те, що спірну додаткову угоду до договорів вона не підписувала, підпис у них вчинено іншою особою.
Ухвалою Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 17 квітня 2023 року витребувано у Благовіщенської міської ради Кіровоградської області реєстраційну справу про внесення змін до іншого речового права - права оренди на підставі додаткової угоди від 23 листопада 2022 року до договору оренди земельної ділянки, кадастровий номер 3521110100:02:000:0831, що зареєстрований у Держкомземі Гайворонського району за № 352110004002720 від 12 грудня 2012 року, номер запису про інше речове право - 48576529 від 29 листопада 2022 року або належним чином завірену її копію для огляду в судовому засіданні.
Вказана ухвала суду виконана не була.
Представник Благовіщенської міської ради повідомив суд про відсутність у Благовіщенської міської ради оригіналу додаткової угоди від 23 листопада 2022 року, укладеної із позивачем.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження
в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій
статті 389 ЦПК України.
Підставою касаційного оскарження судового рішення заявник, у змісті касаційної скарги, зазначає неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме:
1) Застосування апеляційним судом норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду; 2) Необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 18 листопада 2020 року у справі № 154/883/19, від 20 серпня 2020 року у справі № 916/2464/19, від 03 листопада 2021 року у справі № 125/2053/18, від 03 листопада 2021 року у справі № 125/2053/18, від 10 листопада 2021 року у справі № 543/253/16-ц, від 01 грудня 2021 року у справі № 656/239/18, від 20 квітня 2022 року у справі № 454/148/20, від 07 червня 2022 року у справі № 144/338/18, від 30 листопада 2022 року у справі № 656/241/19-ц (пункти 1, 2 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Остащенко О. М., підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції
в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Постанова суду апеляційної інстанції зазначеним вимогам закону не відповідає.
У частинах першій та другій статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно з частинами першою та другою статті 5 ЦПК України передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до частин першої, другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:
1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів,
а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.
Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до частини другої статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.
Спеціальним законом, яким регулюються відносини, пов`язані з орендою землі, є Закон України "Про оренду землі".
Частиною першою статті 4, частиною першою статті 5 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що орендодавцями земельних ділянок є громадяни та юридичні особи, у власності яких перебувають земельні ділянки, або уповноважені ними особи. Орендарями земельних ділянок є юридичні або фізичні особи, яким на підставі договору оренди належить право володіння і користування земельною ділянкою.
Згідно зі статтею 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Укладення договору оренди земельної ділянки із земель приватної власності здійснюється за згодою орендодавця та особи, яка згідно із законом вправі набувати право оренди на таку земельну ділянку (частина перша статті 16 Закону України "Про оренду землі").
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу.
Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність (частина перша статті 206 ЦК України).
Частиною першою статті 210 ЦК України передбачено, що правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.
Згідно з частиною першою статті 14 Закону України "Про оренду землі" в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально. Власник земельної ділянки може встановити вимогу нотаріального посвідчення договору оренди землі та скасувати таку вимогу. Встановлення (скасування) вимоги є одностороннім правочином, що підлягає нотаріальному посвідченню. Така вимога є обтяженням речових прав на земельну ділянку та підлягає державній реєстрації в порядку, визначеному законом.
У справі, яка переглядається Верховним Судом, обґрунтовуючи позовні вимоги про скасування державної реєстрації додаткової угоди від 23 листопада 2022 року до договору оренди землі, укладеного між ОСОБА_1 та ФГ "Олена", 12 грудня 2012 року, зареєстрованої 23 листопада 2022 року, номер запису про інше речове право 48576529, ОСОБА_1 посилалася на те, що вона не підписувала зазначеної додаткової угоди, тому ця угода є неукладеною, а державна реєстрація - незаконною.
Відповідно до абзацу першого частини першої, абзацу першого частини другої
статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої-п`ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).
Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування (частина перша статті 216 ЦК України).
При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, якими передбачено право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає порушення, оскільки залежно від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.
Частиною першою статті 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.