Постанова
Іменем України
11 квітня 2024 року
м. Київ
справа № 756/16117/21
провадження № 61-795св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач), суддів: Дундар І. О., Коротуна В. М., Краснощокова Є. В., Червинської М. Є.,
учасники справи:
позивач - заступник керівника Подільської окружної прокуратури м. Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради,
відповідач - ОСОБА_1,
третя особа - ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 26 травня 2023 року в складі судді: Диби О. В., та постанову Київського апеляційного суду від 29 листопада 2023 року в складі колегії суддів: Невідомої Т. О., Нежури В. А., Верланова С. М.,
Історія справи
Короткий зміст позову
В жовтні 2021 року заступник керівника Подільської окружної прокуратури м. Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради звернувся з позовом до ОСОБА_1 про визнання спадщини відумерлою та витребування майна.
Позов мотивований тим, що під час здійснення процесуального керівництва у кримінальному провадженні №12016100070000103 виявлено факт незаконного вибуття квартири АДРЕСА_1, яка в силу відумерлості спадщини має перейти у власність територіальної громади м. Києва.
Первинна реєстрація спірної квартири була проведена за ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого 21 жовтня 1999 року.
ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1, будь-яких актових записів, пов`язаних з особою померлої не виявлено, родичів померлої не встановлено, спадщину ніхто не приймав, інформація щодо наявності заповітів чи спадкових договорів відсутня, у зв`язку з чим спадщина має бути визнана відумерлою та передана у власність територіальної громади м. Києва в особі Київської міської ради.
Проте, 14 березня 2018 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шупенею О. М. зареєстровано право власності на спірну квартиру за ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 від 14 березня 2018 року, укладеного з ОСОБА_4, якому в свою чергу спірна квартира належала на підставі договору дарування квартири, посвідченого 08 лютого 2008 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Федоришиним О. П. за № 2650. Згодом право власності на спірну квартиру зареєстровано за відповідачем ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 20 серпня 2018 року №225.
Прокурор вказував, що реєстрація права власності на спірне майно здійснювалася виключно за ОСОБА_3, за будь-якими іншими особами, в т.ч. за ОСОБА_4, реєстрація права власності здійснена не була. Окрім того, в ході досудового розслідування кримінального провадження допитаний як свідок приватний нотаріус ОСОБА_5 показав, що на бланку, на якому ним був нібито посвідчений договір дарування спірної квартири, насправді ним посвідчено договір купівлі-продажу квартири, укладений 08 лютого 2008 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 .
Прокурор просив:
визнати відумерлою спадщину - квартиру АДРЕСА_1, яка відкрилась після смерті ОСОБА_3, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, та передати її у власність територіальної громади м. Києва;
витребувати від ОСОБА_1 на користь територіальної громади м. Києва в особі Київської міської ради квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 37,8 кв. м;
стягнути з відповідачки судовий збір.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 26 травня 2023 року позов заступника керівника Подільської окружної прокуратури м. Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради задоволено.
Визнано спадщину, яка відкрилася після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3, яка складається з квартири АДРЕСА_1, відумерлою та передано її у власність територіальної громади м. Києва в особі Київської міської ради.
Витребувано від ОСОБА_1 на користь територіальної громади м. Києва в особі Київської міської ради квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 37, 8 кв. м.
Стягнуто із ОСОБА_1 на користь Київської міської прокуратури судовий збір у розмірі 9 365 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:
згідно статті 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Враховуючи викладене, договір дарування від 08 лютого 2008 року нібито укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 нотаріально не посвідчувався, в установленому законом порядку у БТІ не реєструвався, тому відповідно до норм чинного законодавства є нікчемним за своєю правовою природою і додаткового визнання його недійсним рішенням суду не потребує;
з урахуванням положень статті 1218 ЦК України, право на витребування майна від добросовісного набувача передбачене статтею 388 ЦК України переходить до спадкоємців власника, а за їх відсутності - до органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, а якщо до складу спадщини входить нерухоме майно - за його місцезнаходженням;
оскільки визнання спадщини відумерлою у розумінні статті 1277 ЦК України є підставою для набуття територіальною громадою м. Києва права власності на таке майно, беручи до уваги, що Київською міською радою, як розпорядником майна територіальної громади м. Києва, рішення про відчуження спірного майна не приймалося, не було волевиявлення фактично законного власника на відчуження вказаного майна, спірна квартира АДРЕСА_1 незаконно вибула з володіння територіальної громади м. Києва, а тому підлягає витребуванню у відповідача на користь Київської міської ради, яка є дійсним власником майна;
посилання відповідача на те, що він є добросовісним набувачем не є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог. Суд зауважив, що встановлений статтею 388 ЦК України механізм витребування власником майна у добросовісного набувача не може розглядатися як протиправне позбавлення права власності у розумінні статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та відповідної практики Європейського суду з прав людини. Відповідно до норм чинного законодавства відповідач не позбавлений можливості відносити свої права шляхом звернення до суду з позовом до продавця спірного майна за договором купівлі-продажу з майновими вимогами про відшкодування збитків, завданих вилученням квартири;
таким чином, суд зробив висновок висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, визнання спадщини відумерлою та її передачу територіальній громаді м. Києва відповідно до закону, а також витребування у відповідача спірної квартири.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 29 листопада 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Оболонського районного суду м. Києва від 26 травня 2023 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:
встановлено, що на момент відкриття спадщини після смерті ОСОБА_3, спірна квартира належала спадкодавцю на праві власності, тобто, входила до складу спадщини. З огляду на відсутність у спадкодавця спадкоємців за заповітом і за законом, вказана квартира після спливу одного року з часу відкриття спадщини за заявою Київської міської ради повинна бути визнана відумерлою спадщиною та власністю територіальної громади міста Київ.
останнім законним власником квартири була ОСОБА_3, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, після смерті якої, у встановленому законом порядку, це майно ніким не набуто у власність та як стало відомо позивачу у 2021 році, починаючи з 2018 року зазначене майно є предметом незаконних дій осіб, якими право власності на законних підставах не набувалося та відповідно повноваження на розпорядження вказаним майном також були відсутні.
з урахуванням обставин цієї справи, Київська міська рада є особою, інтерес якої полягає у реалізації положень статті 1277 ЦК України та переходу спірної квартири у власність територіальної громади;
пред`являючи позов в інтересах Київської міської ради, прокурор виходив з того, що порушуються інтереси територіальної громади м. Київ, які випливають із встановленого статтею 1277 ЦК України порядку визнання спадщини відумерлою. Київська міська рада не є власником спірного майна до ухвалення судом рішення про визнання спадщини відумерлою, однак в силу закону на неї покладено обов`язок по захисту прав територіальної громади, що свідчить про наявність законного інтересу який полягає в тому, щоб майно, яке може бути визнане відумерлою спадщиною, не було незаконно виведено зі спадкової маси, оскільки від цього залежить подальша можливість переходу такого майна у власність територіальної громади. Вказане узгоджується з висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 06 листопада 2019 року у справі №641/1689/15-ц (провадження №61-34143св18), від 26 лютого 2020 року у справі №640/17297/15-ц (провадження №61-5251св19) та спростовує доводи скаржника про те, що позивач не є власником майна, оскільки вказана обставина не перешкоджає позивачу звернутись із відповідним позовом. У постанові Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі № 522/11473/15-ц (провадження №61-47178св18) зроблено висновок, що прокурор має право в інтересах держави витребувати квартиру із чужого незаконного володіння на підставі статті 388 ЦК України у поєднанні із вимогами статті 1218 ЦК України;
з огляду на встановлені обставини та положення матеріального закону, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що квартира за адресою АДРЕСА_1, підлягає витребуванню від ОСОБА_1 на користь територіальної громади м. Києва в особі Київської міської ради;
щодо посилань відповідачки на те, що вона є добросовісним набувачем квартири колегія суддів відмічає наступне. Стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання "справедливого балансу" в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується. Враховуючи обставини зазначеної справи та наведені вище принципи, які є складовими верховенства права, колегія суддів дійшла висновку, що витребування спірної квартири у добросовісного набувача ОСОБА_1 надасть змогу територіальній громаді м. Києва у особі Київської міської ради за заявою її представницького органу реалізувати свій законний інтерес. Це уможливить в подальшому на виконання повноважень та завдань територіальну громаду м. Києва у особі Київської міської ради передати її в користування найменш забезпеченим та найбільш соціально потребуючим категоріям населення. Зазначене свідчить про дотримання справедливої рівноваги (балансу) між загальним інтересом громади та інтересами відповідачки, як особи, яка страждає від такого втручання, і яка не позбавлена можливості відновити своє право у спосіб звернення з вимогою про відшкодування збитків до особи, дії якої до них призвели, а тому втручанням у право власності відповідачки ОСОБА_1 не може вважатися непропорційним та таким, що порушує статтю 1 Першого протоколу до Конвенції. Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції, вирішуючи даний спір, в повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, обставини у справі, перевірив доводи і дав їм належну правову оцінку, та, як наслідок, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону.
Аргументи учасників справи
12 січня 2024 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подала касаційну скаргу на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 26 травня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 29 листопада 2023 року (повне судове рішення складено 15 грудня 2023 року), в якій просила:
оскаржені судові рішення скасувати;
ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
право власності на спірну квартиру зареєстровано за ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 20 серпня 2018 року №225. Тобто після смерті ОСОБА_8, квартира неодноразово віджувалась на підставі договорів купівлі-продажу, укладеними між фізичними особами. В свою чергу, на момент укладення договору купівлі-продажу від 20 серпня 2018 року, за яким право власності на квартиру перейшло вже до ОСОБА_1, право власності у продавця було зареєстровано у встановленому законом порядку. Таким чином, ОСОБА_1 є добросовісним набувачем, яка ніяким чином не могла перевірити попередню історію продажів квартири та законність набуття права власності на квартиру попередніми власниками. Однак, заступник керівника Подільської окружної прокуратури м. Києва, який діє в інтересах держави в особі: Київської міської ради, звернувся до суду з позовом, в якому посилаючись на відсутність у ОСОБА_8 спадкоємців та на незаконність набуття квартири, просив визнати спадщину відумерлою витребувати квартиру у ОСОБА_1 . Позов прокуратури проти добросовісного набувача означає лише те, що весь фінансовий тягар злочину, як покарання, лягає не на злочинців, а на чесного покупця квартири. В свою чергу суди не надали належної правової оцінки добросовісності набуття ОСОБА_1 квартири, внаслідок чого постановили оскаржувані рішення з грубим порушенням норм матеріального права;
постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні та підтверджує факт порушенням судами попередніх норм процесуального права: від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19; від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17; від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18; від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17. Оскільки Відповідач є добросовісним набувачем, при укладенні договору купівлі-продажу квартири, вона була вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а тому оскаржувані рішення є незаконними та підлягають скасування;
відповідно до правових висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19: добросовісний набувач не повинен перевіряти історію придбання нерухомості та робити висновки щодо правомірності попередніх переходів майна, а може діяти, покладаючись на такі відомості, за відсутності обставин, які з точки зору розумного спостерігача можуть викликати сумніву достовірності цих відомостей. Добросовісний набувач не може відповідати у зв`язку із порушеннями інших осіб, допущеними в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайства при вчиненні правочинів з нерухомим майном. Конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає такий статус всупереч приписам статті 388 ЦК України, а, відтак, втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар;
відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17: добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність) з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (пункт 46.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 1 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 (провадження № 14-43бцс19)). Тому за відсутності в реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень. Такі висновки сформульовані у пункті 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 (провадження № 12-127гс19)";
в апеляційній скарзі ОСОБА_1 акцентувала увагу на тому, що вона є добросовісним набувачем та ухваливши рішення про витребування у неї квартири без будь-якої компенсації є порушенням її права власності, що не може відповідати статті 1 Першого протоколу до Конвенції з прав людини та основоположних свобод та статті 41 Конституції України. Апеляційним судом було проігноровано дані обставини та зазначено, що в цьому випадку дотримано справедливу рівновагу (баланс) між загальним інтересом громади та інтересами відповідачки, як особи, яка страждає від такого втручання, і яка не позбавлена можливості відновити своє право у спосіб звернення з вимогою про відшкодування збитків до особи, дії якої до них призвели, а тому, втручанням у право власності відповідачки ОСОБА_1 не може вважатися непропорційним та таким, що порушує статтю 1 Першого протоколу до Конвенції. В свою чергу, чергу апеляційним судом не взято до уваги, що на теперішній час кримінальне провадження знаходиться на стадії досудового розслідування, а особи, незаконні дії яких призвели до даного спору, не встановлені, їх місцезнаходження не відомо та до відповідальності вони не притягнуті;
висновки судів покладають на ОСОБА_1, як добросовісного набувача, індивідуальний та надмірний тягар щодо пошуку способу компенсації своїх збитків. Суди фактично позбавили Відповідача, яка є особою похилого віку, майна та коштів, за які вона придбала квартиру.
У лютому 2024 року заступник керівника Подільської окружної прокуратури м. Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради подав відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1, в якому просить:
закрити касаційне провадження на підставі пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України;
залишити оскаржені рішення без змін, а скаргу - без задоволення.
Відзив мотивований тим, що
апеляційний суд зробив правильний висновок про те, що витребування спірного майна з незаконного володіння ОСОБА_1, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призведе до ефективного захисту прав власника - територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради;
правові висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду, на які посилається скаржник ОСОБА_1 як на підставу для касаційного перегляду, прийняті у справах, правовідносини в яких не є подібними до правовідносин у справі за позовом заступника керівника Подільської окружної прокуратури м. Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради до ОСОБА_1, третя особа: ОСОБА_2, про визнання спадщини відумерлою та витребування майна;
ціна позову заступника керівника Подільської окружної прокуратури м. Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради до ОСОБА_1, третя особа: ОСОБА_2, становить 473 000,00 грн. Касаційна скарга ОСОБА_1 подана 15 січня 2024 року. Двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 1 січня 2024 року становить суму в розмірі 757 000 грн. Таким чином, малозначність справи встановлена в законі та не залежить від розсуду суду (частина шоста статті 19 ЦПК України);
витребування у ОСОБА_1 квартири, придбаної за демпінговою ціною не покладене на неї надмірний індивідуальний тягар, спричинений відсутністю житла для проживання або втратою грошових коштів. З огляду на характер спірних правовідносин та поведінку відповідача, не вбачається невідповідності втручання держави у право власності ОСОБА_1 критеріям правомірного втручання у право особи на мирне володіння майном.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 02 лютого 2024 року: відкрито касаційне провадження у справі; в задоволенні заяви ОСОБА_1 про зупинення дії рішення Оболонського районного суду м. Києва від 26 травня 2023 року та постанови Київського апеляційного суду від 29 листопада 2023 року відмовлено.
20 лютого 2024 року справа передана судді-доповідачу Крату В. І.
Ухвалою Верховного Суду від 21 лютого 2024 року призначено справу до судового розгляду.
Ухвалою Верховного Суду від 28 лютого 2024 року: клопотання заступника керівника Подільської окружної прокуратури м. Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради про продовження строку на подання відзивузадоволено; продовжено заступнику керівника Подільської окружної прокуратури м. Києва в інтересах держави в особі Київської міської радистрок на подання відзиву на касаційну скаргу.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 02 лютого 2024 року вказано, що: наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19; від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17; від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18; від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17.
Фактичні обставини
Суди встановили, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3, яка мешкала за адресою АДРЕСА_1, причина смерті - отруєння протисудомними, седативними засобами, що підтверджується актовим записом про смерть №1219 від 18 січня 2017 року.
Згідно акту про смерть, на підтвердження факту смерті ОСОБА_3 . Київським міським клінічним бюро судово-медичної експертизи видано лікарське свідоцтво про смерть № 2761/2 від 13.12.2016.
Відповідно до відповідей Подільського районного у м. Києві відділу державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) № 4602/17.9-07 від 23 липня 2019 року та № 2230/21.9-09 від 28 липня 2021, за відомостями держреєстру виявлено актові записи про народження ОСОБА_3 та актові записи про смерть її батьків ОСОБА_9 та ОСОБА_10, інших актових записів про смерть, народження, шлюб, розірвання шлюбу, зміну імені стосовно ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, не виявлено.
Згідно свідоцтва про право власності на житло від 21 жовтня 1999 року, виданого Державним комунальним управлінням житлового господарства Мінського району м. Києва, квартира АДРЕСА_1, дійсно належить ОСОБА_3 .
Відповідно до довідки-характеристики КП "Київського міського бюро технічної інвентаризації" № 1218775 від 28 грудня 2006 спірна квартира зареєстрована бюро у реєстровій книзі під реєстровим номером 2985 за ОСОБА_3, квартира здається в оренду за заявою власника за 11 782,75 грн.
Згідно поквартальної картки щодо реєстрації місця проживання особи, а також згідно відповіді Оболонської РДА у м. Києві № 104-7721 від 21 вересня 2021 року, ОСОБА_3 була зареєстрована з 30 квітня 1992 за адресою АДРЕСА_1, у період з 14 березня 2018 року інші фізичні особи не реєструвалися.
Після смерті ОСОБА_3 11 грудня 2016 року, ніхто з заявами про прийняття спадщини не звертався, спадщину не приймав, інформація щодо наявності заповітів чи спадкових договорів відсутня, що підтверджується відповідними інформаційними довідками зі спадкового реєстру № 56673355 від 27 червня 2019року, № 56673392 від 27 червня 2019 року.
Згідно договору від 08 лютого 2008, укладеного між ОСОБА_3 (дарувальниця) та ОСОБА_4 (обдаровуваний), посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Федоришиним О. П. на бланку серія ВКС № 240383, дарувальниця подарувала, а обдаровуваний прийняв у дар квартиру АДРЕСА_1 .
Згідно відповіді КП "Київське міське бюро технічної інвентаризації" № 062/14-9088 від 20 липня 2021 року відомості про відчуження власником ОСОБА_3 квартири АДРЕСА_1 у бюро відсутні. Отже, договір дарування від 08 лютого 2008 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в установленому законом порядку у бюро не реєструвався.
14 березня 2018 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шупенею О. М. зареєстровано право власності на спірну квартиру за ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 від 14 березня 2018 року, укладеного з ОСОБА_4, вартість квартири згідно умов договору становить 199 610 грн.
20 серпня 2018 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу квартири, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шупенею О. М., згідно якого ОСОБА_1 придбала квартиру АДРЕСА_1 за 473 000 грн.
Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єктів нерухомого майна №278437250 від 06 жовтня 2021 року, право власності на спірну квартиру зареєстровано за відповідачем.
Подільською окружною прокуратурою м. Києва здійснюється процесуальне представництво у кримінальному провадженні № 12016100070000103 від 06 січня 2016 року за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених частиною четвертою статті 190, частини другої, третьої статті 15, частини другої статті 34, частини першої четвертої статті 358, частини другої статті 365-2 КК України, а також виявлено факт незаконного вибуття квартири АДРЕСА_1 .
У висновку експерта Київського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України №17-3/613 від 30 травня 2019 року вказано, що оригінал договору дарування квартири від 08 лютого 2008 року № 2650, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Федоришиним О. П., укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, предметом якого є квартира, розташована за адресою АДРЕСА_1, не відповідає аналогічним документам, що знаходяться в офіційному обігу на території України.
Суди встановили, що ОСОБА_1 є добросовісним набувачем спірної квартири.
Позиція Верховного Суду
Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21)).
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).
Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).
Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (частина друга статті 328 ЦК України, у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин).