ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 квітня 2024 року
м. Київ
cправа № 911/168/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Колос І.Б. (головуючий), Булгакової І.В., Жайворонок Т.Є.,
за участю секретаря судового засідання Гибало В.О.,
представників учасників справи:
позивача - акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" - не з`явився,
відповідача-1 - товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Дніпро-Торг" - не з`явився,
відповідача-2 - ОСОБА_1 - не з`явився,
розглянув у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу ОСОБА_1
на рішення господарського суду міста Києва від 18.07.2023 (суддя Кирилюк Т.Ю.)
та постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.01.2024 (головуючий суддя: Кравчук Г.А., судді: Шаптала Є.Ю., Коробенко Г.П.)
у справі № 911/168/23
за позовом акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" (далі - АТ комерційний банк "Приватбанк")
до товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Дніпро-Торг" (далі - ТОВ "Торговий дім "Дніпро-Торг") та ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 )
про стягнення 2 592 681,19 грн.
1. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
АТ комерційний банк "Приватбанк" звернулося до суду з позовом до ТОВ "Торговий дім "Дніпро-Торг" та ОСОБА_1 про солідарне стягнення з відповідачів 2 592 681,19 грн заборгованості відповідача-1 як позичальника за договором від 05.09.2017 № K3VKLOF25336 про надання овердрафтового кредиту (з них: 2 483 507,86 грн - заборгованість за кредитом, 109 173,33 грн - заборгованість за процентами за користування кредитом), за виконання позичальником зобов`язання за яким (основним договором) поручився відповідач-2 згідно з договором поруки від 05.09.2017 № K3VKLOF25336/DP.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
Рішенням господарського суду міста Києва від 18.07.2023 у справі № 911/168/23, яке залишено без змін згідно з постановою Північного апеляційного господарського суду від 15.01.2024, позов задоволено повністю, з посиланням на його обґрунтованість.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_1, з посиланням на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд касаційної інстанції скасувати судові рішення попередніх інстанцій, а справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
2. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
В обґрунтування доводів касаційної скарги скаржник посилається на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), зазначаючи про те, що суд апеляційної інстанції не застосував висновки Великої Палати Верховного Суду, які викладені в постанові від 04.02.2020 зі справи № 912/1120/16 щодо застосування положень частини першої статті 1048 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статті 625 ЦК України у подібних правовідносинах. Також, за доводами скаржника, суд не врахував висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 19.06.2018 зі справи № 910/7389/17 та від 29.05.2019 зі справи № 910/11429/18 щодо необхідності отримання очевидної згоди поручителя на збільшення обсягу своєї відповідальності і її (згоди) надання у спосіб, передбачений договором поруки.
Скаржник посилається на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України, зазначаючи про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норм Закону України від 15.03.2022 "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану" в частині солідарного стягнення з основного боржника та з поручителя неустойки (штрафу, пені), нарахованих процентів, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов`язання.
Крім того, за доводами скаржника, судом не досліджено докази, надані позивачем на підтвердження повноважень особи, яка підписала позовну заяву (щодо наявності в адвоката Будьонного В.С. повноважень для представництва інтересів позивача в суді та підписання позовної заяви), що за своїм змістом відповідає пункту 4 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України.
Також скаржник зазначає про те, що суд апеляційної інстанції встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункту 4 частини другої статті 287 ГПК України та пункт 4 частини третьої статті 310 ГПК України).
10.04.2024 від ОСОБА_1 надійшли додаткові письмові пояснення по справі.
Доводи інших учасників справи, розгляд заяв та клопотань
АТ комерційний банк "Приватбанк" у відзиві на касаційну скаргу просило Суд залишити судові рішення попередніх інстанцій без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, з посиланням, зокрема, на законність та обґрунтованість судових рішень попередніх інстанцій.
11.03.2024 від ОСОБА_1 (скаржника) надійшла заява про розгляд справи за його відсутності.
У судовому засіданні 11.04.2024 Суд згідно з протокольною ухвалою визнав за можливе розглянути касаційну скаргу у справі № 911/168/23 за відсутності скаржника, участь якого у судовому засіданні обов`язковою не визнавалася.
3. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
05.09.2017 АТ комерційний банк "Приватбанк" та ТОВ "Торговий дім "Дніпро-Торг" уклали договір про надання овердрафтового кредиту № K3VKLOF25336 (далі - Договір), за умовами якого позивач зобов`язався здійснювати овердрафтове обслуговування відповідача-1, яке полягає у проведенні його платежів понад залишок коштів на поточному рахунку відповідача-1 (№ 26005052710490), за рахунок кредитних коштів у межах ліміту, встановленого відповідно до пункту 1.3 Договору, шляхом дебетування поточного рахунку.
Відповідно до пункту А.1 Істотних умов Договору, кредитний ліміт овердрафту становить 2 101 000,00 грн.
АТ комерційний банк "Приватбанк" та ТОВ "Торговий дім "Дніпро-Торг" 16.03.2021 укладено договір про внесення змін до договору від 05.09.2017 № K3VKLOF25336 про надання овердрафтового кредиту, за умовами якого Банк, за наявності вільних грошових ресурсів, зобов`язався здійснювати овердрафтове обслуговування ТОВ "Торговий дім "Дніпро-Торг", яке полягає у проведенні його платежів понад залишок коштів на поточному рахунку названого товариства № UA 773052990000026009006207094, відкритому у Банку, за рахунок кредитних коштів у межах ліміту, встановленого відповідно до пункту 1.3 цього договору, шляхом дебетування поточного рахунку. При цьому утворюється дебетове сальдо. Овердрафт надається для поповнення обігових коштів і здійснення поточних платежів відповідача-1.
Згідно з умовами підпункту 1.1.1 пункту 1.1 Договору, офердрафтове кредитування відповідача-1 здійснюється позивачем в межах ліміту і строку, встановлених у пунктах 1.3, 1.4 Договору, з періодом безперервного користування кредитом згідно з пунктом А.4 Договору шляхом перенесення дебетового сальдо з поточного рахунку відповідача-1 на його позичковий рахунок. Виконання позивачем розрахункових документів відповідача-1 здійснюється шляхом перерахування кредитних коштів з позичкового рахунку на поточний рахунок відповідача-1. Зазначений спосіб овердрафтового кредитування здійснюється Банком з моменту направлення ТОВ "Торговий дім "Дніпро-Торг" відповідного повідомлення у спосіб, визначений на розсуд Банку, та зазначений у пункті А.2 даного договору, до моменту про його відміну Банком.
Відповідно до пункту 1.2 Договору кредит надається в обмін на зобов`язання відповідача-1 з повернення кредиту, сплати процентів та винагороди в обумовлені даним договором терміни.
Згідно з пунктом 1.3 Договору ліміт, стосовно даного договору є сумою грошових коштів, у межах якої Банк зобов`язався здійснювати сплату розрахункових документів відповідача-1 понад залишок грошових коштів на його поточному рахунку.
У відповідності до пунктів 1.4 та 1.5 Договору, проведення платежів відповідача-1 здійснюється позивачем протягом строку, зазначеного у пунктів А.3 даного договору, з урахуванням умови про його продовження. Овердрафтове кредитування відповідача-1 здійснюється позивачем у межах ліміту і строку, встановлених згідно з пунктами 1.3, 1.4 Договору, з періодом безперервного користування кредитом згідно з пунктом А.4 Договору. Періодом безперервного користування кредитом є період часу, протягом якого безперервно існувало дебетове сальдо на поточному рахунку відповідача-1. Початком періоду безперервного користування кредитом вважається перший день, починаючи з якого безперервно існувало дебетове сальдо на поточному рахунку відповідача-1 при закритті банківського дня. Зменшення або збільшення заборгованості по кредиту у цей період не впливають на зміну дати початку періоду безперервного користування кредитом. Датою закінчення періоду безперервного користування кредитом вважається день, після закінчення якого на поточному рахунку відповідача-1 зафіксоване нульове дебетове сальдо.
Пунктом А.2 Договору встановлено, що кредитний ліміт овердрафту по даному договору становить 2 500 000,00 грн і надається для поповнення обігових коштів.
Відповідно до підпункту 2.2.3 пункту 2.2 Договору відповідач-1 зобов`язався здійснювати погашення кредиту, отриманого у межах встановленого ліміту, не пізніше строку закінчення періоду безперервного користування кредитом, встановленого у пункті 1.5 Договору.
Проведення платежів відповідача-1 здійснюється позивачем у строк до 15.03.2022. У випадку, якщо за 30 днів до закінчення встановленого строку проведення платежів відповідача-1, сторони не заявили про припинення офердрафтового кредитування, строк проведення платежів відповідача-1 позивач продовжує кожний раз на 365/366 днів (пункт А.3 Договору).
За умовами пункту А.4 Договору, період безперервного користування кредитом - не більше 30 днів.
В обґрунтування позовних вимог позивач стверджує, що Банк повністю виконав свої зобов`язання за Договором, встановив ліміт овердрафту в сумі 2 500 000,00 грн.
За змістом пункту 4.1 Договору (в редакції від 16.03.2021), за користування кредитом у період з дати виникнення дебетового сальдо на поточному рахунку відповідача-1 (14.02.2022) при закритті банківського дня відповідач-1 сплачує проценти, виходячи з процентної ставки, розмір якої залежить від користування кредитом (диференційована процентна ставка). Розмір ставки встановлений у пункті А.7 Договору становить: у разі, якщо строк користування кредитом становить 1-3 дні - 12,5% річних; 4-7 днів - 13% річних; 8-15 днів - 13,5% річних; 16-30 днів - 14% річних.
Пунктом 4.2 Договору визначено, що відповідно до статті 212 ЦК України у випадку порушення відповідачем-1 будь-якого із зобов`язань, передбачених пунктами 1.5, 2.2.3, 2.2.3.1, 2.2.4, 2.2.17 договору, відповідач-1 сплачує позивачу проценти в розмірі зазначеному в пункті А.8 договору, тобто 28% річних від суми залишку непогашеної заборгованості.
За розрахунком позивача, станом на 12.10.2022 заборгованість відповідача-1 за Договором становить 2 592 681,19 грн, з яких: прострочена заборгованість за кредитом 2 483 507,86 грн; прострочена заборгованість за процентами 109 173,33 грн.
Судами також встановлено, що 05.09.2017 між ОСОБА_1 та Банком укладено договір поруки № K3VKLOF25336/DP, предметом якого є надання поруки відповідачем-2 перед позивачем за виконання відповідачем-1 зобов`язань за Договором.
Сторонами договору поруки укладені договори від 18.05.2020, 27.07.2020, 28.12.2020, 16.03.2021 про внесення змін до договору поруки від 05.09.2017 № K3VKLOF25336/DP, відповідно до яких договір поруки викладався у новій редакції та до нього вносилися зміни згідно з основним договором.
Пунктом 1.1 договору поруки (в редакції від 16.03.2021) встановлено, що предметом договору є надання поруки відповідачем-2 перед позивачем за виконання відповідачем-1 зобов`язань за Договором.
Згідно з умовами пункту 1.2 договору поруки відповідач-2 відповідає перед позивачем за виконання зобов`язань за кредитним договором у тому ж розмірі, що і відповідач-1, включаючи сплату кредиту, процентів, нарахованих за користування кредитом, винагород, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків. Згідно з умовами даного пункту договору поруки відповідач-2 відповідає перед позивачем всіма власними коштами та майном, яке належить йому на праві власності.
У випадку невиконання відповідачем-1 зобов`язань за основним договором, відповідач-1 та відповідач-2 відповідають перед позивачем як солідарні боржники (пункт 1.5 договору поруки).
З огляду на викладене, позивач звернувся з позовом до суду про солідарне стягнення з відповідачів 2 592 681,19 грн заборгованості за Договором (з них: 2 483 507,86 грн - заборгованість за кредитом, 109 173,33 грн - заборгованість за процентами за користування кредитом).
Судом апеляційної інстанції також встановлено, що Договір у формі заяви-приєднання, а також договір поруки підписані сторонами, які досягли згоди з усіх їх істотних умов; Договір містить повну інформацію щодо умов кредитування, зокрема, про строк кредитування, процентну ставку за користування кредитом, строки сплати платежів, а також про права та обов`язки сторін, порядок розрахунків, відповідальність за порушення зобов`язань.
4. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій
Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для солідарного стягнення з відповідачів 2 592 681,19 грн заборгованості за Договором, за виконання зобов`язання відповідачем-1 за яким поручився відповідач-2 згідно з договором поруки.
В обґрунтування доводів касаційної скарги скаржник посилається, зокрема, на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, зазначаючи про те, що суд апеляційної інстанції не застосував висновки Великої Палати Верховного Суду, які викладені в постанові від 04.02.2020 зі справи № 912/1120/16 щодо застосування положень частини першої статті 1048 ЦК України та статті 625 ЦК України у подібних правовідносинах. Також, за доводами скаржника, суд не врахував висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 19.06.2018 зі справи № 910/7389/17 та від 29.05.2019 зі справи № 910/11429/18 щодо необхідності отримання очевидної згоди поручителя на збільшення обсягу своєї відповідальності і її (згоди) надання у спосіб, передбачений договором поруки.
Стосовно наведених доводів касаційної скарги, Верховний Суд зазначає таке.
Касаційне провадження у справі відкрито, зокрема, на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Отже, відповідно до положень цих норм касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.
Колегія суддів враховує, що процесуальний кодекс та інші законодавчі акти не містять визначення поняття "подібні правовідносини", а також будь-яких критеріїв визначення подібності правовідносин з метою врахування відповідного висновку, тому для розуміння відповідних термінів звертається до правових висновків, викладених у судовому рішенні Великої Палати Верховного Суду.
Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.
З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.
У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.
Ураховуючи наведені висновки щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин (подібність відносин), Велика Палата Верховного Суду визнала за потрібне конкретизувати раніше викладені Верховним Судом висновки щодо цього питання та зазначила, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи [див. постанови від 27 березня 2018 року у справі № 910/17999/16 (пункт 32); від 25 квітня 2018 року у справі № 925/3/17 (пункт 38); від 16 травня 2018 року у справі № 910/24257/16 (пункт 40); від 5 червня 2018 року у справі № 243/10982/15-ц (пункт 22); від 31 жовтня 2018 року у справі № 372/1988/15-ц (пункт 24); від 5 грудня 2018 року у справах № 522/2202/15-ц (пункт 22) і № 522/2110/15-ц (пункт 22); від 30 січня 2019 року у справі № 706/1272/14-ц (пункт 22)]. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).
Скаржником вказані постанови Верховного Суду, в яких зазначені правові висновки, які, на думку відповідача-2, не були враховані судом попередньої інстанції.
Так, згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду, який викладений у постанові від 04.02.2020 зі справи № 912/1120/16, Суд виснував, зокрема, таке.
Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно із частиною першою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зокрема, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).
Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 "Позика. Кредит. Банківський вклад" ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
У межах кредитного договору позичальник отримує позичені кошти у своє тимчасове користування на умовах повернення, платності і строковості.
За частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Частиною першою статті 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
За частиною ж другою цієї статті якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому на підставі статті 1048 цього Кодексу.