Постанова
Іменем України
08 квітня 2024 року
м. Київ
справа № 538/2077/21
провадження № 61-14571ск23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крата В. І. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В.,
учасники справи:
позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1,
відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) - З ОСОБА_2,
відповідач за первісним позовом (третя особа за зустрічним позовом) - Миргородська районна державна адміністрація Полтавської області,
треті особи: Лохвицька міська рада Полтавської області, Головне управління Держгеокадастру в Полтавській області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Полтавського апеляційного суду від 19 вересня 2023 року в складі колегії суддів: Карпушина Г. Л., Гальонкіна С. А., Кузнєцової О. Ю.,
Історія справи
Короткий зміст позовів
У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернувся із позовом до ОСОБА_3, Миргородської районної державної адміністрації Полтавської області, треті особи: Лохвицька міська рада Полтавської області, Головне управління Держгеокадастру в Полтавській області, про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним Державного акта на право власності на земельну ділянку.
Первісний позов мотивований тим, що 24 лютого 2004 року Харківецькою сільською радою, на підставі розпорядження голови Лохвицької районної державної адміністрації від 30 жовтня 2002 року № 374 ОСОБА_1 видано Державний акт на право приватної власності на землю серії Р2 № 609674, зареєстрований в книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 16, згідно якого йому на праві приватної власності належить земельна ділянка загальною площею 3,56 га в межах згідно з планом, для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Харківецької сільської ради.
Згідно рішення № РВ-3501153472021 про відмову у внесенні відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру від 15 вересня 2021 року, державним кадастровим реєстратором відмовлено у внесенні відомостей до Державного земельного кадастру щодо державної реєстрації належної позивачу на підставі Державного акту на право власності на землю серії Р2 № 609674 від 24 лютого 2004 року на праві власності земельної ділянки площею 2,45 га з тих підстав, що в межах належної йому на праві власності земельної ділянки знаходиться земельна ділянка 5322687800:00:003:0389, площа співпадає на 40,6966 відсотків. Вказана земельна ділянка належить на праві власності ОСОБА_4 на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ПЛ № 165380 від 21 квітня 2005 року, виданого на підставі рішення Лохвицької районної державної адміністрації № 367 від 31 грудня 2004 року.
ОСОБА_1 зазначав, що внаслідок накладення земельних ділянок відповідачів на належну йому на праві власності земельну ділянку, оскаржуваним розпорядженням голови Лохвицької районної державної адміністрації Полтавської області № 367 від 31 грудня 2004 року в частині затвердження проекту нових земель в розмірі земельних часток (паїв) в межах ТОВ "Ранок" та посвідчення права власності відповідача на земельну частку (пай) державним актом на право власності на землю для ведення особистого селянського господарства без встановлення меж кожної з них в натурі (на місцевості) та оскарженим державним актом на право власності на земельну ділянку на ім`я відповідача, порушується його право власності на належну земельну ділянку, набуту у власність раніше.
ОСОБА_1 вважав, що при прийнятті оспорюваного рішення та видачі на підставі нього оскаржуваних державних актів на право власності на земельну ділянку не було дотримано вимог статті 19 Конституції України, статей 116, 118, 198 ЗК України, пункту 1.12 Інструкції "Про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі", затвердженої наказом Державного Комітету України по земельних ресурсах 04 травня 1999 року № 43, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 04 червня 1999 року за № 354/3647.
ОСОБА_1 просив:
визнати незаконним та скасувати розпорядження голови Лохвицької районної державної адміністрації Полтавської області № 367 від 31 грудня 2004 року в частині затвердження проекту нових землеволодінь в розмірі земельних часток (паїв) в межах ТОВ "Ранок" та посвідчення права власності ОСОБА_4 на земельну частку (пай) державним актом на право власності на землю для ведення особистого селянського господарства без встановлення меж кожної з них в натурі (на місцевості);
визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ПЛ № 165380 від 21 квітня 2005 року на ім`я ОСОБА_4 .
У лютому 2022 року ОСОБА_4 звернувся з зустрічним позовом до ОСОБА_1, треті особи: Миргородська районна державна адміністрація Полтавської області, Лохвицька міська рада Полтавської області, Головне управління Держгеокадастру в Полтавській області, про визнання недійсним та скасування Державного акту про право приватної власності на землю.
Зустрічний позов мотивований тим, що відповідно до розпорядження голови Лохвицької районної державної адміністрації № 367 від 31 грудня 2004 року затверджено проект нових землеволодінь в межах ТОВ "Ранок", згідно якого розроблено план схему розташування земельних часток (паїв) на території Харківецької сільської ради Лохвицького району Полтавської області, визначено місце розташування земельних ділянок на території сільської ради для 954 громадян членів колишнього колективного сільськогосподарського підприємства згідно списку затвердженого загальними зборами співвласників земельних часток (паїв).
Вказаний проект був покладений в основу поділу земель КСП ім. А. Тесленка (колективне підприємство, яке здійснювало діяльність на території Харківецької сільської ради Лохвицького району Полтавської області) на основі якого власники земельних сертифікатів отримали Державні акти на право власності на земельні ділянки.
ОСОБА_4 просив:
визнати недійсним та скасувати Державний акт на право приватної власності на землю серії Р2 № 609674 від 24 лютого 2004 року виданий на користь ОСОБА_1, яким засвідчено право власності на землю розміром 3,56 га на території Харківецької сільської ради Лохвицького району Полтавської області.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Рішенням Лохвицького районного суду Полтавської області від 20 березня 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано незаконним та скасовано розпорядження голови Лохвицької районної державної адміністрації Полтавської області № 367 від 31 грудня 2004 року в частині затвердження проекту нових землеволодінь в розмірі земельних часток (паїв) в межах товариства з обмеженою відповідальністю "Ранок" та посвідчення права власності ОСОБА_4 на земельну частку (пай) державним актом на право власності на землю для ведення особистого селянського господарства без встановлення меж кожної з них в натурі (на місцевості).
Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ПЛ № 165380 від 21 квітня 2005 року на ім`я ОСОБА_4 .
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 відмовлено.
Вирішено питання про розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:
між сторонами виникли правовідносини, пов`язані з оформленням права приватної власності на земельні ділянки, права на які були посвідчені сертифікатами на право на земельну частку (пай). Підставою набуття права власності на землю як позивачем так і відповідачем є відповідні розпорядження Лохвицької районної державної адміністрації про передачу земельних ділянок у приватну власність;
розпорядженням голови Лохвицької районної державної адміністрації Полтавської області від 30 жовтня 2002 року № 374 надано згоду землевпорядним організаціям виділити в натурі (на місцевості) земельні частки (паї) для ведення особистого селянського господарства із земель колективної власності колишнього КСП ім. Архипа Тесленка громадянину ОСОБА_1 та виготовити технічну документацію по складанню державних актів на право приватної власності на землю. Таким чином, з 30 жовтня 2002 року ОСОБА_1 отримав право на звернення до землевпорядної організації для виготовлення технічної документації по складанню державного акту на право приватної власності на землю. З наявного в матеріалах справи витягу з технічної документації зі складання державного акту на право власності на землю ОСОБА_1 (т. 1 а. с. 52) вбачається, що вона виготовлена в 2003 році, тобто була підставою для видачі державного акту на право приватної власності на землю серії Р2 № 609674 від 24 лютого 2004 року. Такі обставини дають підстави для висновку про те, що на момент видачі державного акту на право приватної власності на землю серії Р2 № 609674 від 24 лютого 2004 року, земельна ділянка ОСОБА_1 була сформована та перенесення в натуру (на місцевість). Розпорядження голови Лохвицької районної державної адміністрації Полтавської області від 31 грудня 2004 року № 367, на підставі якого відповідач отримав державний акт на право приватної власності на землю, видане вже після формування та перенесення в натуру (на місцевість) земельної ділянки ОСОБА_1 . Доказів того, що перенесення в натуру (на місцевість) земельної ділянки відповідача передувало перенесенню в натуру (на місцевість) земельної ділянки ОСОБА_1 суду не надано. Тому земельна ділянка ОСОБА_1 винесена в натуру (на місцевості) раніше ніж земельна ділянка відповідача, що спростовує доводи зустрічної позовної заяви;
суд не прийняв до уваги доводи зустрічного позову про те, що технічна документація зі складання державного акту на право приватної власності на землю ОСОБА_1 була розроблена без попередньої розробки проект поділу земель сільської ради та без складання повного плану схеми поділу земель Харківецької сільської ради Лохвицького району Полтавської області, оскільки матеріали справи містять докази про те, що відділом № 3 Полтавського філіалу Інституту землеустрою Української академії аграрних наук виготовлена технічна документація по складанню схеми організації території земельних часток (паїв) в межах розпайованих земель бувшого КСП ім. Архипа Тесленка та виділеного резервного фонду на території Харківецької сільської ради Лохвицького району Полтавської області, яка погоджена з Лохвицькою адміністрацією, Харківецькою сільською радою, СТОВ ім. Архипа Тесленка, Лохвицьким районним відділом земельних ресурсів і районним відділом архітектури. Схему організації території та уточнений розрахунок вартості земельної частки (паю) розглянуто та затверджено Рішенням 14 сесії 23 скликання Харківецької сільської ради від 14 березня 2001 року;
наявними у справі матеріалами підтверджується, що на підставі державного акту серії Р2 № 609674 від 24 лютого 2004 року ОСОБА_1 набув право власності на земельну ділянку площею 3,56 га, для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Харківецької сільської ради Лохвицького району Полтавської області. Тому видання розпорядження голови Лохвицької районної державної адміністрації Полтавської області від 31 грудня 2004 року № 367 та видача відповідачу державного акту від 28 квітня 2005 року серії ПЛ № 165380 на право приватної власності на землю для ведення особистого селянського господарства без встановлення меж кожної з них в натурі (пункт 4 розпорядження), призвели до порушення права позивача на належну йому земельну ділянку, у зв`язку із чим є підстави для задоволення позовних вимог;
посилання представника відповідачів за первісним позовом щодо відмови ОСОБА_1 в позовних вимогах в зв`язку зі спливом позовної давності на пред`явлення вказаного позову, оскільки ОСОБА_1 намагався врегулювати спір щодо реєстрації своїх земельних ділянок в судовому порядку в 2015 році суд відхилив. ОСОБА_1 зазначив, що про накладення земельної ділянки відповідача і як наслідок порушення його права власності на земельну ділянку, йому стало відомо тільки з рішення № РВ-3501153472021 про відмову у внесенні відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру від 15 вересня 2021 року. Доказів того, що ОСОБА_1 раніше знав або міг знати про накладення на його земельну ділянку земельної ділянки ОСОБА_4, матеріали справи не містять. Положення частини першої статті 261 ЦК України регламентують, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Відтак, суд не прийняв до уваги доводи відповідача щодо застосування позовної давності, оскільки ОСОБА_1 про порушення права власності на спірну земельну ділянку стало відомо 15 вересня 2021 року, у зв`язку із чим його право підлягає захисту судом.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Полтавського апеляційного суду від 19 вересня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено.
Рішення Лохвицького районного суду Полтавської області від 20 березня 2023 року в частині вирішення позовних вимог за первісним позовом скасовано.
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_4, Миргородської районної державної адміністрації Полтавської області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Лохвицька міська рада Полтавської області, Головне управління Держгеокадастру в Полтавській області, про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним Державного акта на право власності на земельну ділянку, відмовлено.
В іншій частині рішення Лохвицького районного суду Полтавської області від 20 березня 2023 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:
при задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про визнання незаконним та скасування рішення, визнання Державного акту на право власності на земельну ділянку, суд першої інстанції виходив з того, що земельна ділянка ОСОБА_1 винесена в натуру (на місцевості) раніше ніж земельна ділянка відповідача ОСОБА_4 . Таким чином, розпорядження голови Лохвицької районної державної адміністрації Полтавської області від 31 грудня 2004 року № 367, на підставі якого відповідач отримав державний акт на право приватної власності на землю, видане вже після формування та перенесення в натуру (на місцевість) земельної ділянки ОСОБА_1 . Місцевий суд вказав, що доказів того, що перенесення в натуру (на місцевість) земельної ділянки відповідача передувало перенесенню в натуру (на місцевість) земельної ділянки ОСОБА_1, не надано. Районний суд також вказав, що видання розпорядження голови Лохвицької районної державної адміністрації Полтавської області від 31 грудня 2004 року № 367 та видача відповідачу державного акту від 28 квітня 2005 року серії ПЛ № 165380 на право приватної власності на землю для ведення особистого селянського господарства без встановлення меж кожної з них в натурі (пункт 4 розпорядження), призвели до порушення права позивача на належну йому земельну ділянку. При відмові у задоволенні заяви відповідача про застосування позовної давності, суд першої інстанції зазначив, що про накладення земельної ділянки відповідача і як наслідок порушення його права власності на земельну ділянку, йому стало відомо тільки з рішення № РВ-3501153472021 про відмову у внесенні відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру від 15 вересня 2021 року. Доказів того, що ОСОБА_1 раніше знав або міг знати про накладення на його земельну ділянку земельної ділянки ОСОБА_4, матеріали справи не містять. Із такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не може погодитися, зважаючи на наступне;
згідно частин другої та третьої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів;
відповідно до частини першої статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Статтею 122 ЗК України передбачено, що вирішення питань щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування із земель державної чи комунальної власності належить до компетенції відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування. У такому випадку вимога про визнання рішення незаконним може розглядатися як спосіб захисту порушеного цивільного права за статтею 16 ЦК України та пред`являтися до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою пред`явлення позовної вимоги про визнання рішення незаконним є оспорювання цивільного речового права особи, що виникло в результаті та після реалізації рішення суб`єкта владних повноважень. (подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 368/1158/16-ц, провадження № 14-140цс18);
порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту. Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Особа, якій належить порушене право, може скористатися не будь-яким на свій розсуд, а певним способом захисту такого свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини, або договором. З огляду на зазначені приписи, правила статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права та інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов`язковий елемент конкретного суб`єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги за допомогою суб`єктивного права та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності (відсутності) цивільних прав в інших осіб. Реалізації права на позов передує порушення, невизнання чи оспорення права;
існують три головні критерії, які слід оцінювати на предмет відповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: (а) чи є втручання законним; (б) чи переслідує воно "суспільний інтерес"; (в) чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям (рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23 вересня 1982 року, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21 лютого 1986 року, "Щокін проти України" від 14 жовтня 2010 року, "Сєрков проти України" від 7 липня 2011 року, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23 листопада 2000 року, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22 січня 2009 року, "Трегубенко проти України" від 2 листопада 2004 року, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року);
із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_4 володів спірною земельною ділянкою із 2005 року, яку отримав відповідно до встановленої законом (в редакції на час виникнення правовідносин) процедури, здійснив всі передбачені законодавством дії для проведення державної реєстрації. Визнання судом першої інстанції незаконним та скасування розпорядження голови Лохвицької районної державної адміністрації Полтавської області № 367 від 31 грудня 2004 року в частині затвердження проекту нових землеволодінь в розмірі земельних часток (паїв) в межах ТОВ "Ранок" та посвідчення права власності ОСОБА_5 на земельну частку (пай) державним актом на право власності на земельну ділянку, а також визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку серії ПЛ №165380 від 21 квітня 2005 року на ім`я ОСОБА_4, фактично позбавляє ОСОБА_4 права на мирне володіння майном, гарантоване статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод;
усунення порушення прав позивача щодо неможливості внесення відомостей про належну йому земельну ділянку до земельного кадастру, не вказує на не визнання чи оспорення відповідачем права власності позивача на земельну ділянку, а тому позбавлення останнього права власності на належну йому земельну ділянку не є пропорційним та співмірним, відтак такий спосіб захисту права не можна визнати ефективним та справедливим. Відповідно до висновку щодо перевірки електронного документа визначено, що підставою для відмови у здійсненні державної реєстрації земельної ділянки є знаходження в межах ділянки яку передбачається зареєструвати іншої земельної ділянки або її частини. Перетин ділянок з ділянкою 5322687800:00:003:0389, площа співпадає на 40,6966 % (т. 1 а. с. 10). Тобто перешкода, яка виникла у позивача, та порушує його право на безперешкодне користування належною йому земельною ділянкою, має технічний характер, та може бути усунена шляхом внесення змін до технічних документацій сторін, чи одного з них, після отримання висновків спеціалістів із земельно-технічних питань проведених на основі огляду земельних ділянок на місцевості в натурі. Вказані обставин, додатково вказують на невірний вибір позивачем способу захисту своїх прав, що є окремою підставою для відмови у задоволені позову;
таким чином, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, адже суд першої інстанції не повністю з`ясував обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, допустив неправильне застосування норм матеріального права, що призвело до ухвалення помилкового рішення.
Аргументи учасників справи
У жовтні 2023 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подав касаційну скаргу на постанову Полтавського апеляційного суду від 19 вересня 2023 року, в якій просив постанову апеляційного суду скасувати в частині вирішення позовних вимог за первісним позовом та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог та в цій частині залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що
на час прийняття оскаржуваного розпорядження голови Лохвицької РДА №367 від 31 грудня 2004 року та видачі на підставі нього відповідачу державного акта на право власності на земельну ділянку серії ПЛ № 165380 від 21 квітня 2005 року спірна земельна ділянка належала позивачу на праві приватної власності. Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено перелік основних способів захисту цивільних прав і інтересів, серед яких припинення правовідношення та визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Згідно із частиною першою статті 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Таким чином, визнання незаконними рішень суб`єкта владних повноважень може бути способом захисту цивільного права або інтересу. Частиною 5 ст.116 Земельного кодексу України визначено, що земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом;
статтею 152 Земельного кодексу України визначено, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема: г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; д) застосування Інших, передбачених законом, способів. Відповідно до вимог ст.155 Земельного кодексу України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним. Статтею 391 Цивільного кодексу України визначено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном;
суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 15 січня 2020 року у справі № 540/861/16-ц; від 24 червня 2021 року у справі № 533/1134/17; від 27 червня 2023 року у справі № 130/2194/19; від 31 серпня 2022 року у справі № 191/4018/18.
У листопаді 2023 року Миргородська районна державна адміністрація Полтавської областіподала клопотання, підписане представником ОСОБА_6, в якому просить касаційну скаргу розглядати без участі представника.