ПОСТАНОВА
Іменем України
11 квітня 2024 року
м. Київ
cправа № 910/4481/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Жайворонок Т. Є. - головуючого, Булгакової І. В., Колос І. Б.,
за участю:
секретаря судового засідання - Іщука В. В.,
представників:
позивача - Акціонерного товариства "Київгаз" Полішка Ю. О.,
відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Атем Груп"
Рівного Є. О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства "Київгаз"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.01.2024 (колегія суддів: Козир Т. П. (головуючий), Коробенко Г. П., Кравчук Г. А.) та на рішення Господарського суду міста Києва від 14.02.2023 (суддя Стасюк С. В.)
у справі за позовом Акціонерного товариства "Київгаз"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Атем Груп"
про стягнення 2 411 016, 19 грн,
УСТАНОВИВ:
У квітні 2018 року Публічне акціонерне товариство "Київгаз" (далі - ПАТ "Київгаз"; найменування змінено на Акціонерне товариство "Київгаз", далі - АТ "Київгаз", позивач) звернулося до господарського суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Атем Груп" (далі - ТОВ "Атем Груп", відповідач) про стягнення 2 411 016,19 грн боргу.
Позовні вимоги мотивовано тим, що 18.01.2018 на об`єкті відповідача позивач виявив порушення в роботі комерційного вузла обліку газу (далі - ВОГ), про що склав акт про порушення від 15.02.2018 № 19. Комісія з розгляду актів про порушення ПАТ "Київгаз" (далі - Комісія) прийняла рішення про задоволення зазначеного акта, склала акт-розрахунок необлікованого об`єму природного газу, відповідно до якого за період з 16.01.2018 по 18.01.2018 (далі - спірний період) відповідачу донараховано 224 640 куб.м природного газу. На вимогу позивача від 06.03.2018 № 716/09 про сплату боргу в розмірі 2 411 016,19 грн вартості природного газу за донараховані 224 640 куб.м ТОВ "Атем Груп" зазначену суму боргу не сплатило.
Правовою підставою для перерахунку вартості природного газу, спожитого відповідачем у спірний період, позивач визначив, зокрема, положення Кодексу газорозподільних систем (далі - Кодекс ГРС).
Суди розглядали справу неодноразово.
Господарський суд міста Києва в останньому рішенні від 14.02.2023 в задоволенні позову відмовив.
Північний апеляційний господарський суд своєю постановою від 11.01.2024 залишив рішення суду першої інстанції без змін.
За висновками судів вартість природного газу, що повинна бути компенсована відповідачем позивачу (оператору ГРМ), визначена з урахуванням ціни придбання позивачем природного газу для виробничо-технологічних витрат та нормованих витрат в січні 2018 року, а саме 10 732,80 грн з урахуванням ПДВ за 1000 куб.м, однак донарахування вартості обсягів спожитого природного газу за номінальною потужністю за своєю правовою природою є оперативно-господарською санкцією, а не компенсацією вартості необлікованого об`єму природного газу, отже, не може бути базою оподаткування в розумінні приписів Податкового кодексу України (далі - ПК України), тому здійснені позивачем розрахунки є арифметично неправильними, що свідчить про недоведеність позовних вимог належними та допустимими доказами.
У поданій касаційній скарзі АТ "Київгаз", посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також наявність підстав касаційного оскарження за п. 1, 3, 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України, просило скасувати постанову апеляційного суду від 11.01.2024 та рішення суду першої інстанції від 14.02.2023, прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.
Обґрунтовуючи наявність підстав касаційного оскарження судових рішень за п. 1, 3, 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України, позивач вказав таке:
1) при встановлені правової природи заявлених позивачем вимог не було враховано правових висновків: Великої Палати Верховного Суду у постанові від 14.01.2020 у справі № 910/17955/17; Верховного Суду у постановах від 13.02.2020 у справі № 908/386/19, від 12.03.2020 у справі № 914/766/17, від 27.04.2020 у справі № 914/2471/17, від 01.07.2020 у справі № 914/2285/17, від 01.07.2020 у справі № 910/4560/19, від 18.02.2021 у справі № 910/4072/18, від 11.11.2021 у справі № 904/6468/20, від 19.01.2023 у справі № 906/660/21; Вищого господарського суду України у постанові від 15.11.2017 у справі № 910/5281/17, щодо застосування положень ст.ст. 235- 237 Господарського кодексу України (далі - ГК України) при розгляді аналогічних справ;
2) відсутній правовий висновок Верховного Суду у подібних правовідносинах щодо питання застосування п. 11 глави 5 розділу ХІ Кодексу ГРС;
3) суди не дослідили зібраних у справі доказів та не встановили обставини, що має суттєве значення для вирішення спору, а саме: факт закупівлі відповідачем природного газу у спірному періоді у іншого постачальника; не звернули уваги на те, що в матеріалах справи відсутній акт приймання-передачі природного газу у спірному періоді та платіжні доручення, які б підтверджували факт оплати відповідачем своєму постачальнику за спожитий природний газ, тоді як з наявних в матеріалах справи документів вбачається споживання відповідачем у цей період природного газу в об`ємі 224 640 куб.м за відсутності сплати за це як постачальнику природного газу, так і оператору ГРМ (позивачу), як передбачено у п. 11 глави 5 розділу ХІ Кодексу ГРС.
Також скаржник наголосив на тому, що обставини правомірності рішення Комісії від 15.02.2018 про донарахування відповідачу додаткових об`ємів природного газу на спірну суму Верховний Суд встановив у постанові від 18.02.2021 у справі № 910/4027/18 і ці обставини є преюдиційними для справи, що розглядається.
Верховний Суд ухвалою від 11.03.2024 відкрив касаційне провадження у справі з підстав, передбачених п. 1, 3, 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України.
25.03.2024 до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якій відповідач заперечив проти доводів касаційної скарги, просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. Одночасно у відзиві відповідач вказав, що:
правовідносини у справах Верховного Суду, на які посилається позивач в касаційній скарзі на обґрунтування п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, та у цій справі не є подібними, тому наявні підстави для закриття касаційного провадження в цій частині відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 296 ГПК України;
необґрунтованим є покликання позивача на підставу касаційного оскарження за п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України без зазначення, в чому полягає неправильне застосування судами чи порушення ними п. 11 глави 5 розділу ХІ Кодексу ГРС під час розгляду справи;
враховуючи предмет спору у цій справі, суд не зобов`язаний досліджувати факт закупівлі відповідачем природного газу у відповідному об`ємі, оскільки такі обставини не входять в предмет доказування, тому відсутні підстави касаційного оскарження за п. 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи, врахувавши заперечення у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов таких висновків.
Суди попередніх інстанцій встановили, що 22.09.2016 між ПАТ "Київгаз" (оператор ГРМ) та ТОВ "Атем Груп" (споживач) укладено договір № 14407 розподілу природного газу (для споживачів, що не є побутовими) (далі - договір від 22.09.2016), у п. 7.2 якого сторони погодили, що оператор ГРМ має право, зокрема, перевіряти роботу комерційного ВОГ (лічильника газу), у тому числі встановленого на об`єкті споживача у порядку, визначеному Кодексом ГРС.
18.01.2018, після проведення відповідачем запланованих регламентних робіт на технологічному, газоспоживаючому обладнанні та ВОГ, представники позивача здійснили перевірку комерційного ВОГ відповідача у тих місцях, де регламентні роботи не проводились, а саме: на скидних вентилях імпульсної лінії багатопараметричного датчика РВ 3095, перетворювачі тиску РС 28, гільзі контрольного термометра, про що склали метрологічний акт від 18.01.2018 № 19 (у цьому акті допущено описку в даті його складання - вказано дату 18.02.2018). Вказане порушення позивач кваліфікував як порушення роботи комерційного ВОГ чи його складових в позаштатному режимі (п. 3 глави 2 розділу XI Кодексу ГРС).
Комісія рішенням від 15.02.2018 зазначений акт задовольнила та склала акт-розрахунок необлікованого об`єму природного газу, відповідно до якого відповідачу донараховано 224 640,00 куб.м природного газу за період з 16.01.2018 по 18.01.2018.
06.03.2018 позивач надіслав відповідачу вимогу про сплату боргу у сумі 2 411 016,19 грн, що є вартістю природного газу, яку мав компенсувати відповідач оператору ГРМ (позивачу), визначеною з урахуванням ціни придбання позивачем природного газу для виробничо-технологічних витрат та нормованих витрат в січні 2018 року, а саме 10 732,80 грн за 1000 куб.м. Вказану вимогу відповідач залишив без задоволення, що стало причиною звернення до суд.
Суди, посилаючись на положення ст.ст. 235-237 ГК України, вказали, що застосований позивачем до відповідача в односторонньому порядку такий захід впливу, як донарахування об`ємів природного газу, за своєю правовою природою є оперативно-господарською санкцією, отже, вважали відсутніми підстави для включення до вартості донарахованих об`ємів природного газу ПДВ (застосування до спірних правовідносин положень ПК України), що стало наслідком відмови у позові у зв`язку з недоведеністю позовних вимог через арифметично неправильні розрахунки.
При цьому суди зазначили, що відсутність у договорі умов щодо порядку та підстав застосування оперативно-господарської санкції у вигляді донарахування додаткових об`ємів газу, не свідчить, що такі нарахування є компенсацією (платою) вартості необлікованого природного газу.
У ч. 1 ст. 300 ГПК України визначено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Отже, предметом касаційного розгляду є законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Після відкриття касаційного провадження підтвердилися підстави оскарження судових рішень за п. 1, 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України.
Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, позивач вказує на те, що під час прийняття оскаржуваних судових рішень суди попередніх інстанцій застосували норми ст.ст. 235- 237 ГК України без врахування висновків щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладених у відповідних постановах Великої Палати Верховного Суду, Верховного Суду та Вищого господарського суду України.
Зі змісту п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України вбачається, що оскарження судових рішень з підстави, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, може мати місце за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих же норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 виснувала, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом.
При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин, до яких належать суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. З-поміж цих критеріїв змістовий є основним, а два інші - додатковими.
У частині наведених позивачем до порівняння постановах Верховного Суду предметом розгляду були: в одних - вимоги про скасування рішень операторів ГРМ (постачальників газу) з розгляду актів про порушення та донарахування додаткових об`ємів природного газу, в інших - скасування оперативно-господарської санкції у вигляді необлікованого об`єму газу, включену в акти про порушення, які в подальшому були затверджені в рішеннях операторів ГРМ (постачальників газу), а саме:
у справі № 910/17955/17 розглядались вимоги про скасування рішення комісії постачальника електроенергії, в межах якої Велика Палата Верховного Суду навела правові висновки про те, що: рішення постачальника електричної енергії про донарахування споживачу вартості недорахованої спожитої електроенергії не є оперативно-господарською санкцією, тому до спірних правовідносин не підлягають застосуванню положення ст.ст. 235- 237 ГК України, отже, позивач обрав належний спосіб захисту; вартість необлікованої електроенергії є платою за поставлену електричну енергію, а не оперативно-господарською санкцією чи збитками в розумінні законодавства про електроенергетику;
у справі № 908/386/19 - про скасування рішення комісії про задоволення акта про порушення та застосованої на підставі нього оперативно-господарської санкції у вигляді донарахування об`єму природного газу на відповідну суму;
у справі № 910/4560/19 - про визнання протиправною та скасування застосованої оператором ГРМ до споживача оперативно-господарської санкції у вигляді донарахованого об`єму природного газу, включеного до акта приймання-передачі послуг з розподілу природного газу газорозподільною системою;
у справі № 910/4072/18 - про скасування рішення комісії оператора ГРМ, яким задоволено акт про порушення та донараховано споживачу додаткові об`єми природного газу відповідною вартістю і послуг з його розподілу;
у справі № 904/6468/20 - про визнання протиправним та скасування акта-розрахунку донарахованого об`єму природного газу і його вартості, складеного на підставі рішення комісії оператора ГРМ про задоволення акта про порушення;
у справі № 906/660/21 - про скасування рішення комісії з розгляду актів про порушення, внаслідок яких здійснюється донарахування або зміна режиму нарахування об`ємів природного газу.
Зі змісту постанов Верховного Суду у зазначених справах вбачається, що причиною виникнення спору було питання наявності чи відсутності підстав для скасування оскаржуваних рішень операторів ГРМ, відповідність чи невідповідність цих рішень вимогам Кодексу ГРМ з урахуванням фактичних обставин, встановлених судами у цих справах. А висновки Верховного Суду у справі № 910/4560/19 стосувалися, зокрема, способу захисту, обраного позивачем під час звернення до суду, за якими заявлена позивачем позовна вимога фактично є оскарженням рішення оператора ГРМ про задоволення акта про порушення, яке не є оперативно-господарською санкцією, та донарахування об`єму природного газу і його вартості, а тому має розглядатися судом як вимога про визнання повністю або частково недійсним акта оператора ГРМ відповідно до ч. 2 ст. 20 ГК України.
Натомість предметом спору у справі, що розглядається, є матеріально-правова вимога позивача про стягнення з відповідача вартості донарахованих об`ємів природного газу з ПДВ, для чого в межах цієї справи має бути встановлено правову природу цих коштів в розумінні законодавства про ринок природного газу.
Отже, судові рішення Верховного Суду у вказаних вище справах, на які посилається скаржник, прийняті за різного правового регулювання, за суттєво інших фактичних обставин, що формують зміст правовідносин у цих справах, за іншими доказами, поданими сторонами на їх підтвердження та оціненими судами, тобто зазначені вище справи і справа, яка розглядається, є відмінними за істотними правовими ознаками, що свідчить про неподібність правовідносин у них за змістовним критерієм.
Разом з тим у справах Верховного Суду № 914/766/17 (постанова від 12.03.2020), № 914/2285/17 та № 914/2471/17, на які здійснено посилання в касаційній скарзі, одночасно з вимогами первісних позовів про скасування рішень операторів ГРМ з розгляду актів про порушення споживачами природного газу положень Кодексу ГРС, предметом розгляду були зустрічні позовні вимоги про стягнення зі споживачів вартості донарахованого об`єму природного газу.