ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 квітня 2024 року
м. Київ
справа № 260/5228/23
адміністративне провадження № К/990/4921/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (далі - Суд):
cудді-доповідача - Прокопенка О.Б.,
суддів - Радишевської О.Р., Соколова В.М.,
розглянув як суд касаційної інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами адміністративну справу №260/5228/23
за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Закарпатській області про зобов`язання вчинити певні дії
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2023 року, постановлену в складі головуючого судді Рейті С.І., та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10 січня 2024 року, ухвалену в складі: головуючого судді Пліша М.А., суддів Мікули О.І., Курильця А.Р.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Закарпатській області, в якому просив:
1) визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Закарпатській області, яка виразилась, зокрема, у письмовій відмові щодо незарахування до календарної вислуги років позивача періоду проходження ним служби в міжнародних операціях Організації Об`єднаних Націй (далі - ООН) з підтримання миру і безпеки, а саме за періоди з 25 липня 2012 року по 26 липня 2014 року, за період з 08 серпня 2015 року по 02 серпня 2017 року, за період з 25 березня 2019 року по 24 березня 2021 року та за період з 18 лютого 2022 року по 20 квітня 2022 року в розрахунку один місяць за три місяці, відповідно до положення частини третьої статті 8 Закону України від 23 квітня 1999 року №613-XIV "Про участь України в міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки" (далі - Закон №613-XIV);
2) зобов`язати Головне управління Національної поліції в Закарпатській області, шляхом внесення змін у наказ відповідача від 25 серпня 2022 року №150 о/с, здійснити перерахунок (обчислення) та зарахувати до поточної календарної вислуги років позивача періоди проходження ним служби в міжнародних операціях ООН з підтримання миру і безпеки з 25 липня 2012 року по 26 липня 2014 року, з 08 серпня 2015 року по 02 серпня 2017 року, з 25 березня 2019 року по 24 березня 2021 року, з 18 лютого 2022 року по 20 квітня 2022 року у розрахунку один місяць за три місяці, відповідно до положення частини третьої статті 8 Закону №613-XIV, що загалом складає 216 календарних місяців або 18 календарних років та 3 місяці;
3) зобов`язати Головне управління Національної поліції в Закарпатській області донарахувати та виплати позивачу одноразову грошову допомогу при звільненні за 12 повних календарних років служби, з урахуванням уже раніше виплаченої.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2023 року, залишеною без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10 січня 2024 року, провадження у справі закрито в частині позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності Головного управління Національної поліції в Закарпатській області, яка виразилась, зокрема, у письмовій відмові щодо незарахування до календарної вислуги років ОСОБА_1 періоди проходження ним служби в міжнародних операціях ООН з підтримання миру і безпеки, а саме: за періоди з 25 липня 2012 року по 26 липня 2014 року, за період з 08 серпня 2015 року по 02 серпня 2017 року, за період з 25 березня 2019 року по 24 березня 2021 року та за період з 18 лютого 2022 року по 20 квітня 2022 року у розрахунку один місяць за три місяці, відповідно до положення частини третьої статті 8 Закону № 613-XIV та зобов`язання Головного управління Національної поліції в Закарпатській області, шляхом внесення змін у наказ відповідача від 25 серпня 2022 року №150 о/с, здійснити перерахунок (обчислення) та зарахувати до поточної календарної вислуги років ОСОБА_1 періоди проходження ним служби в міжнародних операціях ООН з підтримання миру і безпеки з 25 липня 2012 року по 26 липня 2014 року, з 08 серпня 2015 року по 02 серпня 2017 року, з 25 березня 2019 року по 24 березня 2021 року, з 18 лютого 2022 року по 20 квітня 2022 року у розрахунку один місяць за три місяці, відповідно до положення частини третьої статті 8 Закону №613-XIV, що загалом складає 216 календарних місяців або 18 календарних років та три місяці, з підстав, передбачених пунктом 4 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Закриваючи провадження у справі в частині зазначених позовних вимог суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що позовні вимоги, заявлені позивачем у цій справі, були предметом судового розгляду у справі №260/3969/22, у якій ухвалено судове рішення, що набрало законної сили.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги
Уважаючи судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій такими, що ухвалені з порушенням вимог процесуального закону, ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, в якій, із урахуванням заяви про уточнення касаційної скарги, просив скасувати ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2023 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10 січня 2024 року й направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
На обґрунтування вимог касаційної скарги позивач зазначав, що судові рішення у справі, ухвалені без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 31 березня 2021 року у справі №240/6357/20 та від 17 серпня 2022 року у справі №520/9008/2020.
Скаржник наводить доводи про те, що позовні вимоги у цій справі та у справі №260/3969/22 не є тотожними, оскільки спір у цих справах не стосується того ж самого предмета, поданий з інших підстав та надання інших доказів, якими обґрунтовано такі підстави.
Позиція відповідача
Відповідач надіслав відзив на касаційну скаргу, у якому заперечив проти вимог касаційної скарги та зазначив, що позовні вимоги, заявлені у справі №260/5228/23, фактично є переоцінкою законного рішення у справі №260/3969/22, що суперечить принципу верховенства права, складовою якого є правова визначеність.
Рух касаційної скарги
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи №260/5228/23 між суддями від 09 лютого 2024 року визначено склад колегії суддів, а саме: головуючого суддю (суддю-доповідача) Прокопенка О.Б., суддів: Радишевську О.Р., Соколова В.М. - для розгляду цієї адміністративної справи.
Ухвалою від 27 лютого 2024 року Верховний Суд касаційну скаргу ОСОБА_1 залишив без руху для усунення недоліків - подання касаційної скарги у новій редакції, відповідно до вимог статей 330 та 349 КАС України.
Ухвалою Верховного Суду від 12 березня 2024 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 .
Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду ОСОБА_2 провів необхідні дії з підготовки справи до касаційного розгляду та ухвалою від 10 квітня 2024 року призначив її до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами, на підставі пункту 3 частини першої статті 345 КАС України.
Позиція Верховного Суду
Перевіривши доводи касаційної скарги та правильність застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права у межах, визначених статтею 341 КАС України, Суд дійшов таких висновків.
Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси (частина перша статті 5 КАС України).
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях звертає увагу на необхідність дотримання на рівні національного судочинства принципу res judicata, наголошуючи, що жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного та обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи й постановлення нового рішення.
Верховний Суд неодноразово висловлював позицію, що підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні первісних обставин і зміна обсягу посилань на норми матеріального чи процесуального права (пункт 7.43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі №924/1473/15 (провадження 12-15гс19).
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі якщо є такі, що набрали законної сили, постанова чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю збігаються за складом сторін у справі, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Нетотожність хоча б одного із цих чинників не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.
Закриття провадження у справі у цьому разі можливе за умови, що рішення, яке набрало законної сили, є тотожним позову, який розглядається, тобто збігаються сторони, предмет і підстави позовів.
Предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення.
Визначаючи підстави позову, як елементу його змісту, суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і норм закону позивач просить про захист свого права.
Згідно з позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 11 квітня 2018 року у справі №11-257заі18, неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду, що набрало законної сили, постановленого між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, ґрунтується на правових наслідках дії законної сили судового рішення. Після набрання рішенням законної сили сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову заявляти в суді ті ж позовні вимоги й з тих же підстав.