РІШЕННЯ
Іменем України
04 квітня 2024 року
м. Київ
справа №990/2/24
адміністративне провадження № П/990/2/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді Кравчука В.М., суддів Рибачука А.І., Стеценка С.Г., Чиркіна С.М., Шарапи В.М.,
за участю секретаря судового засідання Шосенко К.М.,
позивача ОСОБА_1,
представника відповідача Цуцкірідзе І.Л.
розглянув у відкритому судовому засіданні справу № 990/2/24
за позовом ОСОБА_1
до Вищої ради правосуддя
про визнання протиправним і скасування рішення, зобов`язання вчинити дії.
І. ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ
1. 31.12.2023 ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ; позивач), в інтересах якої як представник діяла адвокат Огнев`юк Тетяна Василівна, звернулася до Верховного Суду з позовом до Вищої ради правосуддя (далі - ВРП, відповідач), в якому просила:
- визнати протиправним і скасувати рішення Вищої ради правосуддя від 12.12.2023 "Про відмову у внесенні Президентові України подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Онуфріївського районного суду Кіровоградської області";
- зобов`язати відповідача повторно розглянути рекомендацію Вищої кваліфікаційної комісії суддів України щодо призначення позивачки на посаду судді Онуфріївського районного суду Кіровоградської області.
ІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
2. 26.05.2004 ОСОБА_1 склала Присягу державного службовця. З 2006 року була помічником судді.
3. Указом Президента України від 24.09.2016 № 410/2016 ОСОБА_1 призначено на посаду судді Онуфріївського районного суду Кіровоградської області строком на п`ять років.
4. Наказом Онуфріївського районного суду Кіровоградської області від 12.10.2016 ОСОБА_1 зараховано до штату Онуфріївського районного суду Кіровоградської області з 13.10.2016.
5. Рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - ВККС України) від 07.06.2018 № 133/зп-18 призначено кваліфікаційне оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді, зокрема, судді Онуфріївського районного суду Кіровоградської області ОСОБА_1
6. Згідно з рішенням Комісії у складі колегії від 22.04.2019 №98/ко 19 суддя Онуфріївського районного суду Кіровоградської області ОСОБА_1 за результатами кваліфікаційного оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді отримала 725 балів. Суддю Онуфріївського районного суду Кіровоградської області ОСОБА_1 визнано такою, що відповідає займаній посаді.
Під час співбесіди обговорювалися, зокрема, поїздки ОСОБА_1 у 2014 - 2017 роках до російської федерації для відвідування самотнього діда ОСОБА_2, 1935 р.н. (за висловом члена Комісії, з гуманітарною метою). Відомості про поїздки та пояснення ОСОБА_1 з цього приводу містяться у суддівському досьє (с. 382). Поїздка до Криму у серпні 2014 року не обговорювалася. Висновку Громадської ради доброчесності щодо ОСОБА_1 не надано.
7. 22.03.2021 ОСОБА_1 звернулася до ВРП із заявою рекомендувати її для обрання на посаду судді Онуфріївського районного суду Кіровоградської області безстроково.
8. Одночасно ОСОБА_1 звернулася до ВККС України з заявою про рекомендування її для обрання на посаду судді означеного суду безстроково.
9. Повноваження ОСОБА_1 як судді місцевого суду припинилися 24.09.2021 у зв`язку з закінченням строку, на який її було призначено.
10. 10.08.2023 відповідно до рішення ВККС України №51/зп-23 вирішено здійснити між членами ВККС України автоматизований розподіл матеріалів ВРП щодо призначення ОСОБА_1 на посаду судді Онуфріївського районного суду Кіровоградської області, не розглянутих ВРП у період відсутності повноважного складу ВККС України.
11. Рішенням від 07.09.2023 №1/дс-23 ВККС України рекомендувала ОСОБА_1 для призначення на посаду судді Онуфріївського районного суду Кіровоградської області. Під час співбесіди її поїздки до російської федерації у 2014 - 2019 роках, а також поїздка до Криму у 2014 році не обговорювалися.
12. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між членами ВРП вказані матеріали передано для попереднього розгляду члену ВРП ОСОБА_3, яка склала висновок про можливість призначення ОСОБА_1 на посаду судді Онуфріївського районного суду Кіровоградської області.
13. Питання про розгляд матеріалів щодо внесення подання Президентові України про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Онуфріївського районного суду Кіровоградської області було внесено до проекту порядку денного засідання ВРП на 28.11.2023.
14. За результатом розгляду питання порядку денного засідання ВРП 28.11.2023 ВРП знято з розгляду питання щодо внесення подання Президентові України про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Онуфріївського районного суду Кіровоградської області у зв`язку з відсутністю кворуму.
15. До порядку денного засідань ВРП від 12.12.2023 було включено питання про розгляд матеріалів щодо внесення подання Президентові України про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Онуфріївського районного суду Кіровоградської області.
16. Під час співбесіди у ВРП ОСОБА_1 відповідала на низку питань членів ВРП, зокрема щодо розгляду справ про адміністративні порушення, передбачені ст. 130 КУпАП, про вартість автомобіля та іншого нерухомого майна. Під час засідання ВРП 12.12.2023 позивачка надала пояснення про те, що у 2014 році, ще не будучи суддею, разом з чоловіком їздила до Автономної Республіки Крим на відпочинок (на море), вважаючи, що Крим - це Україна.
17. Щодо відвідування російської федерації позивачка пояснила, що здійснювала поїздки з перетином російського кордону у зв`язку з тим, що на території країни-агресора проживав її самотній дід, 1935 року народження, що потребував догляду. Переїжджати зі своєї домівки він не хотів. Російський кордон позивачка перетинала один раз на рік під час відпусток, в т.ч. у 2019 році, з єдиною метою - провідати діда і показати правнучку.
18. 12.12.2023 рекомендацію ВККС України про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Онуфріївського районного суду Кіровоградської області та висновок члена ВРП було розглянуто. За призначення проголосувало 13 членів ВРП, проти - 2. Рішення про внесення подання не було прийнято. Члену ВРП ОСОБА_4, доручено підготувати рішення про відмову у внесенні Президентові України подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Онуфріївського районного суду Кіровоградської області.
19. У рішенні від 12.12.2023 зазначено такі мотиви:
(а) стосовно поїздки до Криму
"Під час співбесіди 12 грудня 2023 року суддя ОСОБА_1 підтвердила свої письмові пояснення та зауважила, що їздила до Криму відпочивати, оскільки закон не встановлює відповідної заборони. Відповідаючи на уточнююче запитання, зазначила, що тепер вважає, що не варто було їздити на окуповану територію. Суддя також заявила, що під час відвідування Криму розрахунки здійснювалися у гривнях, а не в рублях. Однак із відкритих джерел інформації відомо, що обіг гривні у Криму припинено з 1 червня 2014 року, тобто за два місяці до поїздки ОСОБА_1 (https://www.epravda.com.ua/news/2014/05/16/453476/).
Крім того, пояснення судді в частині невстановлення на той момент прямої заборони закону не може бути сприйнятим як виправдання, а свідчить про відсутність чіткої громадянської позиції. Суддя у своїй професійній діяльності та особистому житті повинен керуватися не лише законами, а й внутрішніми переконаннями та сумлінням.
ОСОБА_1 поїхала до Криму 10 серпня 2014 року, після того, як агресія російської федерації проти України уже тривалий час перебувала в гострій фазі, трансформувалася у військову та призвела до значних жертв. На той час було анексовано Крим, велися постійні кровопролитні бої, велика частина Луганської та Донецької областей були окуповані, збито літак Іл-76 та пасажирський "Боїнг 777" рейсу МН17. Задовго до цього резолюцією Генеральної асамблеї ООН A/RES/68/262 від 27 березня 2014 року "Про підтримку територіальної цілісності України" підтверджено факт окупації Росією території Автономної Республіки Крим. Безумовно, на той час помічник судді ОСОБА_1 не могла не знати про це.
Відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є конституційним обов`язком громадян України. У серпні 2014 року у кожного громадянина України, особливо представника судової влади, мало бути чітке усвідомлення цього обов`язку та розуміння, що росія розпочала воєнну агресію проти нашої держави.
Відвідування Криму без поважної причини (нагальної потреби), а виключно з метою відпочинку, можна розцінювати як хоч і несвідомий, але вклад в економіку країни-агресора, яка на той момент повністю контролювала півострів, на території якого було заборонено обіг гривні. Прояв ОСОБА_1 як представником судової влади байдужості до цих обставин є порушенням критеріїв доброчесності та повинен одержати належну оцінку.
…
Той факт, що на момент відвідування Криму ОСОБА_1 не була суддею, не впливає на загальну оцінку її дій. 26 травня 2004 року ОСОБА_1 склала Присягу державного службовця. Із 2006 року була помічником судді, отже, представником судової влади.
Вища рада правосуддя також бере до уваги, що Комісія рішенням від 5 березня 2014 року № 61/пп-14 затвердила рекомендацію про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Онуфріївського районного суду Кіровоградської області.
19 березня 2014 року ОСОБА_1 звернулася до Вищої ради юстиції з відповідними документами для призначення її на посаду судді. Тобто на час відвідання окупованої території стосовно неї була надана рекомендація про призначення на посаду судді. Очевидно, що на осіб, які беруть участь у доборі на зайняття посади судді, а тим більше на осіб, які отримали рекомендацію про призначення на таку посаду, поширюються ті самі етичні вимоги, що й на суддів.
Слід наголосити, що відповідно до статті 1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" від 15 квітня 2014 року № 1207-VII датою початку тимчасової окупації російською федерацією окремих територій України є 19 лютого 2014 року; Автономна Республіка Крим та місто Севастополь є тимчасово окупованими російською федерацією з 20 лютого 2014 року: окремі території України, що входять до складу Донецької та Луганської областей, є окупованими російською федерацією (у тому числі окупаційною адміністрацією російської федерації) починаючи з 7 квітня 2014 року.
Із письмових пояснень та усних відповідей судді ОСОБА_1 вбачається, що майже через два роки після повномасштабного вторгнення російської федерації на територію України суддя не повною мірою усвідомлює неетичність своєї поведінки та її вплив на авторитет правосуддя."
(б) щодо поїздок до російської федерації
Із пояснень судді ОСОБА_1 щодо поїздок до російської федерації щороку до 2019 року вбачається, що в таких поїздках не було нагальної потреби, вони зумовлені лише бажанням зустрітися з родичем.
Окрім того, відвідування представниками судових органів окупованих територій та країни-агресора без нагальної потреби сприймається суспільством негативно та може зашкодити авторитету судової влади загалом.
У Висновку № 3 Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо принципів та правил, які регулюють професійну поведінку суддів, зокрема питання етики, несумісної поведінки та безсторонності, визначено стандарти безсторонності та позасудової поведінки суддів, до яких повинні прагнути держави-члени.
Відповідно до пункту 27 цього Висновку Консультативної ради європейських суддів судді не повинні бути ізольовані від суспільства, в якому вони живуть, оскільки судова система може тільки тоді функціонувати належним чином, коли судді не втрачають відчуття реальності.
20. Позивачка з рішенням ВРП не погодилася, звернулася до суду.
ІІІ. АРГУМЕНТИ СТОРІН
Позиція позивачки
21. Позивачка вважає оскаржуване рішення протиправним тому що ВРП не навела доказів того, що ОСОБА_1 неналежно поводилася як у професійній діяльності, так і в особистому житті, що може поставити під сумнів відповідність кандидата в судді критерію доброчесності і негативно вплине на суспільну довіру до судової влади. Рішення ВРП не відповідає вимогам чинного законодавства та базується на необґрунтованих припущеннях.
22. Стосовно поїздки до Криму в 2014 році позивачка вважає, що органам, задіяним у процедурі добору суддів, про це було відомо до призначення її на посаду судді. Ця обставина не була перешкодою для призначення її на посаду судді у 2016 році. Ці ж обставини існували на час співбесіди ВККС України на відповідність займаної посади судді (2019 рік) і не вплинули на оцінку її відповідності посаді судді. Заборони на виїзд до Автономної Республіки Крим не було, відбувалося регулярне сполучення залізничним транспортом.
23. У поясненнях від 21.02.2024 позивачка, з посиланням на медичні документи, пояснила, що у 2013 році їй встановлено діагноз певного захворювання. Необхідність відвідувати Крим зумовлена порадами лікарів "їхати на південь", на море. Позивачка мала невеликий дохід, тому не мала змоги поїхати за кордон чи в Одесу, де було дорожче.
24. Стосовно поїздок до російської федерації позивачка вважає, що у 2019 році з цією країною не було розірвано дипломатичні зв`язки та не існувало заборони на виїзд і в`їзд громадян України. З огляду на те, що метою поїздок було відвідування діда похилого віку, знайомство його з правнучкою, немає підстав вважати такі дії позивачки такими, що суперечать високому статусу судді.
25. Позивачка вважає, що відповідає високим вимогам до судді. Обставини, що були протлумачені ВРП як недопустима поведінка представника судової влади, не могли бути оцінені саме в такий спосіб.
26. ВРП не врахувала історичний контекст подій, що відбулися у 2014 - 2019 роках, застосувавши до їх оцінки стандарти 2023 року. Не було враховано поважності причин відвідування позивачкою території Криму та російської федерації.
Позиція відповідача
27. Відповідач проти позову заперечував.
28. Щодо поїздки до Криму позивачка визнала, що не варто було їздити на окуповану територію. Суддя також заявляла, що під час відвідування Криму розрахунки здійснювалися у гривнях, а не в рублях, однак з відкритих джерел інформації відомо, що обіг гривні у Криму припинено з 01.06.2014, тобто за два місяці до поїздки ОСОБА_1 .
29. На думку відповідача, пояснення судді в частині невстановлення на той момент прямої заборони на в`їзд до Криму не може бути виправданням, а свідчить про відсутність чіткої громадянської позиції. Суддя у професійній діяльності та особистому житті повинен керуватися не лише законами, а й внутрішніми переконаннями та сумлінням.
Відвідування Криму без поважної причини (нагальної потреби), а виключно з метою відпочинку, можна розцінювати як хоч і несвідомий, але вклад в економіку країни- агресора, яка на той момент повністю контролювала півострів, на території якого було заборонено обіг гривні. Прояв ОСОБА_1 як представником судової влади байдужості до цих обставин є порушенням критеріїв доброчесності та повинен одержати належну оцінку.
Той факт, що на момент відвідування Криму ОСОБА_1 не була суддею, не впливає на загальну оцінку її дій. 26 травня 2004 року ОСОБА_1 склала Присягу державного службовця. Із 2006 року була помічником судді, отже, представником судової влади.
30. Щодо відвідування російської федерації відповідач зазначив, що з пояснень судді ОСОБА_1 вбачається, що в таких поїздках не було нагальної потреби, вони зумовлені лише бажанням зустрітися з родичем. Відвідування представниками судових органів окупованих територій та країни-агресора без нагальної потреби сприймається суспільством негативно та може зашкодити авторитету судової влади загалом. Суддя має повною мірою усвідомлювати ризики відвідування ним російської федерації без нагальної потреби та як це може бути сприйнято суспільством.
Відповідач вважає, що майже через два роки після повномасштабного вторгнення російської федерації на територію України суддя не повною мірою усвідомлює неетичність своєї поведінки та її вплив на авторитет правосуддя.
Позовна вимога щодо зобов`язання ВРП розглянути рекомендацію ВККС України щодо призначення Президентові України подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Онуфріївського районного суду Кіровоградської області є похідною від позовної вимоги про визнання протиправним та скасування рішення ВРП від 12.12.2023 № 1251/0/15-23, а тому також задоволенню не підлягає.
31. У додаткових поясненнях ВРП покликається на те, що за Законом №1798-VIII ВРП має широкі межі оцінки як в частині визначення конкретних обставин, які можуть вплинути на суспільну довіру до судової влади, так і щодо доброчесності та етичності кандидата. Широкі межі розсуду загалом відповідають завданню ВРП - формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів. Наявність рішення ВККС України, яким рекомендовано призначити кандидата на посаду судді, не є безумовною підставою для внесення подання Президенту України.
32. З посиланням на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 16.09.2021 у справі №9901/395/20, ВРП вважає, що дискреційні повноваження щодо оцінювання кандидата не можуть бути предметом оцінки суду.
IV. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
33. Спори щодо звільнення суддів зачіпають питання стосовно гарантій незалежності суддів, якості закону, що визначає підстави звільнення, втручання у право на приватне та сімейне життя, домірність з огляду на суспільну потребу забезпечувати авторитет правосуддя.
34. Європейський суд з прав людини у декількох справах проти України досліджував ці питання і висловлював позиції, які повинні враховуватися судами, про що прямо передбачено у ч. 2 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України. Йдеться, зокрема, про справи "Волков проти України", "Самсін проти України", "Гуменюк та інші проти України", "Овчаренко та Колос проти України", "Головін проти України", в яких ЄСПЛ констатував порушення Україною конвенційних прав суддів.
35. Ці рішення завдали шкоди авторитету держави Україна на міжнародній арені, додали сумніву у відданості принципу верховенства права. Їх виконання завдало майнової шкоди України через виплати суддям вимушеного прогулу та присуджених компенсацій. Безперечно, держава повинна враховувати цей досвід, робити відповідні висновки і не припускатися таких помилок на майбутнє.
36. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 13 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 N 3477-IV заходи загального характеру вживаються з метою забезпечення додержання державою положень Конвенції, порушення яких встановлене Рішенням, забезпечення усунення недоліків системного характеру, які лежать в основі виявленого Судом порушення, а також усунення підстави для надходження до Суду заяв проти України, спричинених проблемою, що вже була предметом розгляду в Суді.
Заходами загального характеру є заходи, спрямовані на усунення зазначеної в Рішенні системної проблеми та її першопричини, зокрема: а) внесення змін до чинного законодавства та практики його застосування; б) внесення змін до адміністративної практики.
37. Відтак Суд вважає, що справу ОСОБА_1 слід вирішувати з урахуванням насамперед підходів, які висловлював Європейський суд з прав людини у справах звільнених українських суддів та узгоджених з ними висновків Верховного Суду.
(а) щодо меж судового контролю рішень ВРП
38. Засади діяльності ВРП визначаються Конституцією України та Законами України "Про Вищу раду правосуддя" від 21.12.2016 № 1798-VIII (далі - Закон № 1798-VIII), "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 №1402-VIII (далі - Закон №1402-VIII).
39. Процедурні питання здійснення Радою повноважень врегульовано також Регламентом Вищої ради правосуддя, що його затверджено рішенням ВРП від 24.01.2017 №52/0/15-17, з наступними змінами і доповненнями (далі - Регламент ВРП).
40. Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону № 1798-VIII ВРП є колегіальним, незалежним конституційним органом державної влади та суддівського врядування, який діє в Україні на постійній основі для забезпечення незалежності судової влади, її функціонування на засадах відповідальності, підзвітності перед суспільством, формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів, додержання норм Конституції і законів України, а також професійної етики в діяльності суддів і прокурорів.
41. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону №1798-VIII ВРП, зокрема, вносить подання про призначення судді на посаду.
42. Частинами 1-4 ст. 36 Закону №1798-VIII передбачено, що призначення на посаду судді здійснюється Президентом України за поданням ВРП. ВРП ухвалює рішення щодо внесення Президентові України подання про призначення судді на посаду за результатами розгляду рекомендації ВККС України, до якої обов`язково додається особова справа (досьє) кандидата на посаду судді. За результатами попереднього розгляду доповідач складає висновок щодо можливості призначення судді на посаду та виносить такий висновок на розгляд ВРП. На засіданні ВРП кандидатура на посаду судді розглядається після доповіді члена ВРП, який визначений доповідачем у цій справі.
43. Відповідно до абз.1 ч. 4 ст. 37 Закону №1798-VIII якщо за рішення щодо внесення Президентові України подання про призначення судді на посаду проголосувало менше чотирнадцяти членів Вищої ради правосуддя, вважається, що Вищою радою правосуддя ухвалено рішення про відмову у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду.
44. Згідно з абз. 2 ч. 4 ст.37 Закону №1798-VIII Вища рада правосуддя може ухвалити рішення про відмову у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду відповідно до пункту 1 частини дев`ятнадцятої статті 79 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" тільки на підставі обґрунтованих відомостей, які були отримані Вищою радою правосуддя в передбаченому законом порядку, якщо:
1) такі відомості не були предметом розгляду Вищої кваліфікаційної комісії суддів України;
2) Вища кваліфікаційна комісія суддів України не дала належної оцінки таким відомостям в межах процедури кваліфікаційного оцінювання щодо відповідного кандидата.
45. Відповідно до ч. 19 ст. 79 Закону №1402-VIII ВРП може відмовити у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду виключно з таких підстав:
1) наявність обґрунтованого сумніву щодо відповідності кандидата критерію доброчесності чи професійної етики або інших обставин, які можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у зв`язку з таким призначенням;
2) порушення визначеного законом порядку призначення на посаду судді.
Підстави, зазначені у пункті 1 цієї частини, Вища рада правосуддя визначає, керуючись власною оцінкою обставин, пов`язаних із кандидатом на посаду судді, та його особистих якостей.
46. З огляду на викладене, а також виходячи з положень ч.4 ст. 37 Закону № 1798-VIII, кожен член ВРП, який бере участь у вирішенні питання щодо внесення Президентові України подання про призначення судді на посаду, перевіряє обставини щодо відповідності кандидата критерію доброчесності чи професійної етики або інших обставин, які можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади, на підставі обґрунтованих відомостей, отриманих в передбаченому законом порядку та керуючись власною оцінкою.
Наслідком розгляду питання щодо внесення Президентові України подання про призначення судді на посаду є рішення ВРП про внесення або про відмову у внесенні подання. Рішення про внесення подання приймається шляхом голосування та вважається ухваленим, якщо за нього проголосувало не менше чотирнадцяти членів Вищої ради правосуддя.
Якщо за рішення щодо внесення Президентові України подання про призначення судді на посаду проголосувало менше чотирнадцяти членів Вищої ради правосуддя, вважається, що Вищою радою правосуддя ухвалено рішення про відмову у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду.
47. Згідно з ч.ч. 20-21 ст. 79 Закону №1402-VIII у разі відмови у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду ВРП ухвалює вмотивоване рішення, яке може бути оскаржено до Верховного Суду у порядку, встановленому процесуальним законом.
48. Рішення ВРП про відмову у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду може бути оскаржене та скасоване виключно з таких підстав:
1) склад ВРП, який ухвалив відповідне рішення, не мав повноважень його ухвалювати;
2) рішення не підписано членом ВРП, який брав участь у його ухваленні;
3) рішення не містить посилання на визначені законом підстави відмови у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду або мотивів, з яких ВРП прийшла до відповідних висновків.
49. Спеціальним законом обмежено підстави судового контролю вичерпним переліком. Однак Верховний Суд, враховуючи положення ст. 55 Конституції України і позиції Європейського суду з прав людини, неодноразово відзначав, що не обмежується з`ясуванням лише визначених Законом №1402-VIII підстав для оскарження і скасування рішення цього органу державної влади, а справу слід вирішувати з урахуванням загальних засад адміністративного судочинства як суд повної юрисдикції. Оцінка Верховним Судом мотивів та обґрунтованості оскаржуваного рішення ВРП не є втручанням у її дискреційні повноваження (постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.04.2019 у справі №800/551/17, від 08.07.2020 у справі №9901/251/19, від 29.09.2022 у справі № 9901/230/19).
50. У цій справі, як і в інших подібних, Суд буде дотримуватися такого ж підходу.
(б) право судді на продовження кар`єри
51. Указом Президента України від 24.09.2016 № 410/2016 ОСОБА_1 призначено на посаду судді строком на п`ять років. Однак 30.09.2016 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" від 02.06.2016 № 1401-VIII, яким внесено суттєві зміни до розділу "Правосуддя", зокрема скасовано п`ятирічний строк перебування на посаді судді.
52. У підпункті 2 п.16-1 Перехідних положень Конституції України передбачено, що з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" повноваження суддів, призначених на посаду строком на п`ять років, припиняються із закінченням строку, на який їх було призначено. Такі судді можуть бути призначені на посаду судді в порядку, визначеному законом.
53. Відповідно до ст. 128 Конституції України (у чинній редакції) призначення на посаду судді здійснюється Президентом України за поданням Вищої ради правосуддя в порядку, встановленому законом. Призначення на посаду судді здійснюється за конкурсом, крім випадків, визначених законом.
54. Повноваження ОСОБА_1 як судді місцевого суду припинилися 24.09.2021 у зв`язку з закінченням строку, на який її було призначено. Однак за пів року до цього (22.03.2021) ОСОБА_1 звернулася до ВККС України із заявою рекомендувати її для обрання на посаду судді Онуфріївського районного суду Кіровоградської області безстроково і за рішенням від 07.09.2023 №1/дс-23 отримала таку рекомендацію.
55. Відмова у внесенні подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді на підставі рішення ВРП, що оскаржується у цій справі, позбавила її права на призначення суддею безстроково (продовження суддівської кар`єри). Це право може бути предметом судового захисту.
(в) перебування на посаді судді як елемент приватного життя
56. Відповідно до ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція):
1. Кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.
2. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
57. Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Олександр Волков проти України" (заява № 21722/11, рішення від 27.05.2013, п. 166-167) зазначив, що звільнення заявника з посади судді вплинуло на широке коло його стосунків з іншими людьми, включаючи стосунки професійного характеру. Схожим чином, воно мало наслідки і для "кола його близьких", оскільки втрата роботи мала відчутні наслідки для матеріального добробуту заявника та його сім`ї. Крім того, причина звільнення заявника, а саме порушення присяги судді, говорить про те, що під впливом опинилась і його професійна репутація. Отже, звільнення заявника з посади становило втручання в його право на повагу до приватного життя у розумінні статті 8 Конвенції.
58. У справі "Денісов проти України" (заява № 76639/11, рішення від 25.09.2018, п. 115-117) Європейський суд з прав людини розвинув підходи щодо меж застосування статті 8 Конвенції у трудових спорах. Суд дійшов висновку, що трудові спори per se не виключаються зі сфери "приватного життя" у розумінні статті 8 Конвенції. Існують певні типові аспекти приватного життя, на які такі спори можуть вплинути внаслідок звільнення, пониження, відмови у доступі до професії або інших подібних несприятливих заходів. До цих аспектів входить (i) "внутрішнє коло" заявника, (ii) можливість заявника встановлювати та розвивати відносини з іншими людьми та (iii) соціальна і професійна репутація заявника. У таких спорах існують два напрямки, за якими, як правило, виникають питання, пов`язані з приватним життям: або через підстави вжиття оскаржуваного заходу (у такому випадку Суд застосовує підхід, заснований на підставах), або, у деяких справах, через наслідки для приватного життя (у такому випадку Суд застосовує підхід, заснований на наслідках).
При застосуванні підходу, заснованого на наслідках, рівень суворості з огляду на всі наведені аспекти набуває вирішального значення. Саме заявник має переконливо продемонструвати, що цей рівень був досягнутий у його справі. Заявник має надати докази, які підтверджуватимуть наслідки оскаржуваного заходу. Суд визнає, що стаття 8 Конвенції є застосовною лише за умови, що ці наслідки є дуже серйозними та значною мірою впливають на його приватне життя.
Суд встановив критерії для оцінки суворості або серйозності стверджуваних порушень у різних нормативно-правових контекстах. Страждання заявника мають оцінюватись шляхом порівняння його життя до та після вжиття відповідного заходу. Суд також вважає, що при визначенні серйозності наслідків у справах, пов`язаних з трудовими відносинами, доцільно оцінити суб`єктивне сприйняття заявника на фоні об`єктивних обставин конкретної справи. Цей аналіз повинен охоплювати як матеріальний, так і нематеріальний вплив стверджуваного заходу. Тим не менш, заявник має визначити та обґрунтувати характер та ступінь його страждань, які повинні мати причинно-наслідковий зв`язок з оскаржуваним заходом. З огляду на правило вичерпання національних заходів юридичного захисту основні елементи таких тверджень мають бути належним чином доведені до відома національних органів влади, до компетенції яких відноситься вирішення такого питання.
59. Про застосовність ст. 8 Конвенції (в аспекті права на повагу до приватного життя) до випадків звільнення суддів за порушення присяги йдеться також у справах "Самсін проти України" (заява № 38977/19, рішення від 14.10.2021), "Головін проти України" (заява № 47052/18, рішення від 13.07.2023), "Овчаренко та Колос проти України" (заяви № 27276/15 і № 33692/15, рішення від 12.01.2023).
60. Суд вважає ці висновки застосовним до справи, що розглядається.
61. Суд звертає увагу на те, що результатом рішення ВРП про відмову у внесенні Президентові України подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді стало її звільнення з посади судді.
62. Такі наслідки є суттєвими та значною мірою впливають на приватне життя позивачки, оскільки з висновком про недоброчесність призводять до відмови у доступі до професії судді назавжди; обмежують можливість розвивати відносини з іншими суддями. Висновок ВРП про недоброчесність ОСОБА_1 безпосередньо зачіпає її соціальну і професійну репутацію правника.
63. Отже, відмова ВРП у внесенні подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді, яка мала наслідком звільнення її з посади судді, є втручанням в її право на повагу до приватного життя.
(г) законність підстави втручання у приватне життя
64. У згаданій справі "Олександр Волков проти України" (п. 169 - 170) Європейський суд з прав людини зазначив, що вислів "згідно із законом" вимагає, по-перше, щоб оскаржуваний захід мав певне підґрунтя у національному законодавстві; він також стосується якості закону, про який йдеться, вимагаючи, щоб він був доступний для зацікавленої особи, яка, окрім того, повинна мати можливість передбачити наслідки його дії щодо себе, та відповідав принципові верховенства права.
Формулювання національного законодавства повинно бути достатньо передбачуваним, щоб дати особам адекватну вказівку щодо обставин та умов, за яких державні органи мають право вдатися до заходів, що вплинуть на їхні конвенційні права. Крім того, законодавство повинно забезпечувати певний рівень юридичного захисту проти свавільного втручання з боку державних органів.
Застосовуючи ці критерії до питання передбачуваності чинного законодавства щодо "порушення присяги", Європейський Суд з прав людини (п. 173 - 185) зауважив, що до 15.05.2010 матеріальне право не містило будь-якого опису "порушення присяги". Основа для тлумачення меж зазначеного порушення була взята з тексту присяги судді, передбаченого ст. 10 Закону України "Про статус суддів" 1992 року, який викладено так: "Урочисто присягаю чесно і сумлінно виконувати обов`язки судді, здійснювати правосуддя, підкоряючись тільки закону, бути об`єктивним і справедливим". Суд зазначив, що текст "присяги судді" надавав широкі можливості тлумачення такого правопорушення, як "порушення присяги".
Суд визнав, що у певних сферах може бути важко формулювати закони з високою чіткістю, а певний рівень гнучкості навіть може бути бажаним, щоб дати національним судам змогу застосовувати право у світлі своєї оцінки того, які заходи необхідні за конкретних обставин кожної справи. Логічним наслідком принципу загального застосування законів є те, що законодавчі акти не завжди є чітко сформульованими. Необхідність уникати надмірної жорсткості у формулюваннях та відповідати обставинам, що змінюються, означає, що багато законів неминуче мають більшою або меншою мірою нечіткі формулювання. Тлумачення та застосування таких актів залежить від практики.
Ці застереження, які накладають обмеження на вимогу чіткості законодавчих актів, особливо важливі у сфері дисциплінарного права. Насправді, у справах щодо військової дисципліни Суд констатував, що навряд чи можна розробити норми, які б у деталях передбачали усі види поведінки. Отже, державні органи мають формулювати подібні норми більш загально.
Досвід інших країн показує, що підстави для дисциплінарної відповідальності суддів зазвичай формулюються загально, хоча існування прикладів детального нормативного регулювання зазначеного питання необов`язково свідчить про адекватність законодавчої практики, що застосовується, та передбачуваність законодавства цієї галузі.
Отже, у контексті дисциплінарного права при оцінці чіткості законодавчих актів має існувати розумний підхід, оскільки загальне формулювання actus reus таких правопорушень є питанням об`єктивної необхідності. У протилежному випадку законодавчий акт не буде всебічно охоплювати питання та вимагатиме постійного перегляду та внесення змін, щоб відповідати новим обставинам, що виникають у практиці. Отже, опис правопорушення у законодавчому акті, який ґрунтується на переліку конкретних видів поведінки, але має загальне та необмежене кількісно застосування, не забезпечує гарантії належного вирішення питання передбачуваності закону. Повинні бути визначені та вивчені інші фактори, що впливають на якість правового регулювання та адекватність юридичного захисту від свавілля.
Наявність конкретної і послідовної практики тлумачення відповідного положення закону була фактором, який призвів до висновку щодо передбачуваності зазначеного положення. Хоча цей висновок був зроблений у контексті системи загального права, тлумачення, здійснюване судовими органами, не може недооцінюватися й у системах континентального права при забезпеченні передбачуваності законодавчих положень. Саме ці органи повинні послідовно тлумачити точне значення загальних положень закону та розсіювати будь-які сумніви щодо його тлумачення.
Застосовуючи ці підходи до справи ОСОБА_5, Європейський суд з прав людини зазначив, що немає свідчень того, що під час розгляду справи заявника існували будь-які керівні принципи та практика, які б встановлювали послідовне та обмежувальне тлумачення поняття "порушення присяги".
Відповідно відсутність керівних принципів та практики, які б визначали послідовне та обмежувальне тлумачення поняття "порушення присяги", а також відсутність належних юридичних захисних механізмів призвели до непередбачуваності наслідків застосування відповідних положень національного законодавства. Виходячи з цього, можна навіть припустити, що будь-яка провина судді, яка мала місце у будь-який момент протягом його професійної кар`єри, за бажанням могла бути розтлумачена дисциплінарним органом як достатня фактична підстава для обвинувачення у вчиненні такого дисциплінарного правопорушення, як "порушення присяги", та призвести до звільнення його з посади.