ОКРЕМА ДУМКА
судді Великої Палати Верховного Суду Власова Ю. Л. щодо постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 квітня 2024 року у справі № 990/194/23 (провадження № 11-186заі23), ухваленої за результатами розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 06 листопада 2023 року в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання протиправним та скасування рішення
Короткий виклад історії справи
ОСОБА_1 звернулася до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду (далі - Касаційний адміністративний суд) з позовною заявою до Вищої ради правосуддя (далі - ВРП), у якій просила визнати протиправним та скасувати рішення ВРП від 03.08.2023 № 784/0/15-23 про звільнення її ( ОСОБА_1 ) з посади судді Апеляційного суду міста Києва на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України (далі - Спірне рішення).
На обґрунтування позову позивачка, з-поміж іншого, зазначила, що Спірне рішення на порушення вимог статті 56 Закону України від 21.12.2016 № 1798-VIII "Про Вищу раду правосуддя" (далі - Закон № 1798-VIII) та статті 115 Закону України від 02.06.2016 № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (далі - Закон № 1402-VIII) не вмотивовано щодо встановлення та наявності факту вчинення нею істотного дисциплінарного проступку, а містить лише формальне посилання на рішення Вищої ради юстиції (далі - ВРЮ) від 31.03.2016 № 709/0/15-16 про внесення подання про її звільнення з посади судді, що, однак, не робить оскаржуване рішення вмотивованим.
Також позивачка доводила, що ВРП порушила процедуру прийняття оскаржуваного рішення в частині строку притягнення судді до відповідальності. На переконання позивачки, подання ВРЮ та його реалізація шляхом прийняття рішення про звільнення становлять єдиний процес, за яким притягнення судді до відповідальності реалізується саме в момент прийняття рішення про звільнення. Зазначає, що ВРП повинна була вирішити питання про дотримання строку притягнення судді до відповідальності, адже з моменту вчинення проступку, за який її звільнено, минуло більше 9 років, а відсутність окремого строку для прийняття рішення про звільнення не виправдовує втручання в права позивачки, бо свідчить лише про порушення юридичної визначеності та проблеми з якістю закону.
Касаційний адміністративний суд рішенням від 06.11.2023 відмовив ОСОБА_1 в задоволенні позову.
Суд зауважив, що скасування рішенням Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 08.07.2021 (справа № 800/514/16) Постанови Верховної Ради України від 29.09.2016 № 1628-VIIІ про звільнення судді ОСОБА_1 відновило процедуру її звільнення на підставі рішення ВРЮ від 31.03.2016 № 709/0/15-16, а тому відповідно до пункту 14 розділу III "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1798-VIII матеріали щодо звільнення позивачки було передано до ВРП для ухвалення рішення про її звільнення з посади судді. ВРП правомірно розглянула подання ВРЮ відносно позивачки, оскільки процедура вирішення питання щодо звільнення судді з посади набуває ознак завершеності, а відповідне подання ВРЮ стає реалізованим унаслідок його розгляду уповноваженим органом та прийняття на його підставі остаточного рішення.
Короткий зміст постанови Великої Палати Верховного Суду
Постановою Великої Палати Верховного Суду від 04.04.2024 у справі № 990/194/23 апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін.
У пунктах 7.52-7.65 вказаної постанови Велика Палата Верховного Суду зазначила, що вважає необґрунтованими доводи позивачки про те, що Спірне рішення ВРП прийняла з порушенням встановленого законом строку застосування до судді дисциплінарного стягнення, виходячи з таких міркувань.
Норми Закону України від 07.07.2010 № 2453-VI "Про судоустрій і статус суддів" (далі - Закон № 2453-VI) та Закону України від 15.01.1998 № 22/98-ВР "Про Вищу раду юстиції" (далі - Закон № 22/98-ВР; втратив чинність на підставі Закону № 1798-VIII) у редакціях, чинних на момент вчинення ОСОБА_1 дій, які ВРЮ розцінила як порушення присяги судді, не встановлювали строку притягнення судді до відповідальності за порушення присяги.
Законом України від 12.02.2015 № 192-VIII "Про забезпечення права на справедливий суд" (далі - Закон № 192-VIII) внесені зміни до Закону № 22/98-ВР, які набрали чинності з 27.02.2015, та викладено Закон № 2453-VI у новій редакції, яка набрала законної сили з 28.03.2015.
Відповідно до частини другої статті 32 Закону № 22/98-ВР (у редакції Закону № 192-VIII) провадження щодо звільнення судді за порушення присяги проводиться за правилами і у строки, передбачені для здійснення дисциплінарного провадження.
Частиною четвертою статті 96 Закону № 2453-VI (у редакції Закону № 192-VIII) передбачено, що дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше трьох років із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці.
Правила і строки для здійснення дисциплінарного провадження, які могли бути застосовані при проведенні провадження щодо звільнення за порушення присяги судді, були передбачені саме положеннями Закону № 2453-VI (у редакції Закону № 192-VIII), які набрали чинності з 28.03.2015.
Тобто застосування положень частини другої статті 32 Закону № 22/98-ВР після внесення до неї змін стало можливим лише після набрання чинності Законом № 2453-VI (у редакції Закону № 192-VIII).
Стаття 32 Закону № 22/98-ВР нерозривно пов`язана з розділом VI "Дисциплінарна відповідальність судді" Закону № 2453-VI і має застосовуватися в поєднанні з нормами, що регламентують підстави та порядок притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.
У такому випадку після набрання чинності Законом № 2453-VI (у редакції Закону № 192-VIII) уповноважений орган має право вирішувати питання про притягнення судді до відповідальності за порушення присяги, в тому числі вчинені до набрання цим Законом чинності, протягом строку, встановленого частиною четвертою статті 96 зазначеного Закону.
Беручи до уваги наведене, запровадження строку давності притягнення судді до відповідальності за дії, що підпадають під порушення присяги, є заходом, який покращує становище судді порівняно із ситуацією, коли такий строк законодавством визначений не був, а тому застосування трирічного строку давності притягнення судді до дисциплінарної відповідальності не суперечить положенням статті 58 Конституції України.
Таку правову позицію Велика Палата Верховного Суду неодноразово висловлювала, зокрема, в постановах від 28.03.2018 у справі № П/800/310/17, від 05.04.2018 у справі № 800/523/17, від 07.06.2018 у справі № 11-272сап18, від 21.06.2018 у справі № 11-78сап18, від 01.11.2018 у справі № 800/493/15, від 13.02.2020 у справі № 9901/58/19, від 12.03.2020 у справі № 9901/777/18, від 02.07.2020 у справі № 9901/386/19, від 24.06.2021 у справі № 9901/526/19, від 06.04.2023 у справі № 990/86/22, від 03.08.2023 у справі № 990/38/22.
Діяння, з якими ВРП пов`язувала підстави звільнення ОСОБА_1 з посади судді, були вчинені нею у лютому 2014 року.
31.03.2016, тобто у межах визначеного частиною четвертою статті 96 Закону № 2453-VI строку, ВРЮ прийняла рішення № 709/0/15-16 про внесення до Верховної Ради України подання про звільнення позивачки з посади судді за порушення присяги.
Як уже зазначено вище, актом застосування до позивачки виду відповідальності є саме рішення ВРЮ від 31.03.2016 № 709/0/15-16, а не оскаржуване рішення ВРП. Підставою для передачі подання ВРЮ щодо позивачки на розгляд ВРП були положення пункту 14 розділу ІІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1798-VIII, якими встановлено особливу процедуру звільнення з посади судді на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України на перехідний період. У цих правовідносинах не передбачено розгляду скарги чи заяви Дисциплінарною палатою.
Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду вважала, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що ВРП при прийнятті рішення від 03.08.2023 № 784/0/15-23 про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Апеляційного суду міста Києва діяла на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. Оскаржуване рішення містить посилання на визначені законом підстави звільнення позивачки з посади судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків. Отже, відсутні підстави для задоволення позову ОСОБА_1 .
Причини висловлення окремої думки
Із наведеними вище висновками Великої Палати Верховного Суду щодо відсутності порушення ВРП строку притягнення судді ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності не погоджуюся, виходячи з наступного.
Велика Палата Верховного Суду дотримується правової позиції, згідно з якою рішення ВРП про звільнення судді з посади не є рішенням про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, а лише приймається на його підставі. На переконання Великої Палати Верховного Суду, саме із прийняттям ВРЮ рішення від 31.03.2016 № 709/0/15-16 про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Апеляційного суду міста Києва дисциплінарний орган установив факти, які свідчать про порушення суддею ОСОБА_1 присяги, та притягнув її до відповідальності, застосувавши дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення з посади судді на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України. Отже, строк давності притягнення судді до дисциплінарної відповідальності не може застосовуватися при подальшій реалізації зазначеного рішення дисциплінарного органу. Натомість Спірним рішенням ВРП лише реалізувала стягнення, накладене на позивачку рішенням ВРЮ від 31.03.2016 № 709/0/15-16.
На мою думку, така правова позиція Великої Палати Верховного Суду не відповідає вимогам закону.
Так, у ході розгляду справи встановлено, що фактичні обставини, які слугували підставою для прийняття рішення ВРП від 03.08.2023 № 784/0/15-23, викладені в рішенні ВРЮ від 31.03.2016 № 709/0/15-16 про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Апеляційного суду міста Києва за порушення присяги. ВРЮ у зазначеному рішенні дійшла висновку, що слідчі судді судів першої інстанції застосували запобіжний захід у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, які були учасниками масових народних протестів, що відбулися в місті Києві в січні 2014 року під час Революції Гідності, всупереч нормам Конституції України, Кримінального процесуального кодексу України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 та практиці Європейського суду з прав людини. Незважаючи на те, що слідчі судді обрали зазначеним особам як підозрюваним запобіжний захід з явним порушенням прав особи у кримінальному провадженні, судді Апеляційного суду міста Києва, які здійснювали апеляційний перегляд справи, в тому числі ОСОБА_1, дійшли висновку, що під час постановлення ухвал слідчими суддями не було допущено істотних порушень норм Кримінального процесуального кодексу України. Залишаючи без змін ухвали слідчих суддів, судді Апеляційного суду міста Києва, зокрема ОСОБА_1, не забезпечили повного і всебічного дослідження всіх обставин, ухвалили необґрунтовані судові рішення, що не відповідають нормам чинного законодавства України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, а також практиці Європейського суду з прав людини.