ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 березня 2024 року
місто Київ
справа № 191/4364/21
провадження № 14-172цс23
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Погрібного С. О.,
суддів Банаська О. О., Булейко О. Л., Власова Ю. Л., Воробйової І. А., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Короля В. В., Кравченка С. І., Кривенди О. В., Мартєва С. Ю., Ступак О. В., Ткача І. В., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю.
розглянула в порядку письмового провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства "Українська залізниця" про визнання протиправним наказу про відсторонення від роботи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 09 грудня 2022 року, ухвалену колегією суддів у складі Демченко Е. Л., Куценко Т. Р., Макарова М. О.,
УСТАНОВИЛА:
І. ФАБУЛА СПРАВИ
1. Стислий виклад позиції позивачки
1.1. ОСОБА_1 у грудні 2021 року звернулася до суду з позовом до Акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - АТ "Укрзалізниця"), у якому просила визнати протиправним і скасувати наказ від 09 грудня 2021 року № НХГ-84/ос "По особовому складу" та зобов`язати відповідача допустити її до роботи з виплатою невиплаченої заробітної плати за час незаконного відсторонення від роботи.
1.2. Позивачка обґрунтовувала пред`явлений позов тим, що вона перебуває
з АТ "Укрзалізниця" у трудових відносинах, займає посаду товарознавця структурного підрозділу "Дніпровський головний матеріально-технічний склад" регіональної філії "Придніпровська залізниця" АТ "Укрзалізниця".
1.3. Наказом відповідача від 09 грудня 2021 року № НХГ-84/ос "По особовому складу" у зв`язку з ненаданням документів, що підтверджують факт щеплення проти COVID-19, позивачку відсторонено від виконання трудових обов`язків без збереження заробітної плати до дня проведення щеплення проти COVID-19 або надання висновку лікаря щодо наявності протипоказань до проведення профілактичних щеплень проти COVID-19.
1.4. ОСОБА_1 вважала цей наказ незаконним, оскільки він суперечить нормам чинного міжнародного та вітчизняного законодавства, зокрема Конституції України, Міжнародному пакту про економічні, соціальні і культурні права, висновкам Європейського суду з прав людини
(далі - ЄСПЛ, Суд), статті 46 Кодексу законів про працю України
(далі - КЗпП України), Закону України від 24 лютого 1994 року № 4004-ХІІ "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення", які не надають роботодавцю законної підстави для відсторонення працівника від роботи з причини відсутності щеплення від COVID-19, тим більше без збереження заробітної плати.
2. Стислий виклад заперечень відповідача
2.1. АТ "Укрзалізниця" заперечувало проти задоволення позову, вважаючи його безпідставним, необґрунтованим і не доведеним належними та допустимими доказами.
3. Стислий виклад змісту рішення суду першої інстанції
3.1. Рішенням від 28 червня 2022 року Синельниківський міськрайонний суд Дніпропетровської області позов задовольнив частково.
3.2. Суд визнав незаконним і скасував наказ від 09 грудня 2021 року
№ НХГ-84/ос про відсторонення від роботи ОСОБА_1 - товарознавця дільниці технічного забезпечення регіональної філії "Придніпровська залізниця" структурного підрозділу "Дніпровський головний матеріально-технічний склад" АТ "Укрзалізниця".
3.3. Стягнув з АТ "Укрзалізниця" на користь ОСОБА_1 середньомісячний заробіток за весь час відсторонення з 09 грудня 2021 року до 01 березня 2022 року в розмірі 25 126,64 грн без урахування податків та обов`язкових платежів.
3.4. В іншій частині позову суд відмовив.
3.5. Вирішив питання розподілу судових витрат.
3.6. Суд першої інстанції керувався тим, що відповідно до частини першої статті 12 Закону України від 06 квітня 2000 року № 1645-ІІІ "Про захист населення від інфекційних хвороб" лише профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.
3.7. З огляду на відсутність в оспорюваному наказі посилання на подання відповідної посадової особи державної санітарно-епідеміологічної служби про відсторонення позивачки від роботи як на підставу його винесення, він однозначно є безпідставним і свавільним.
3.8. Хоча законодавство і передбачає можливість відсторонення від роботи осіб, які ухиляються від обов`язкового медичного огляду або щеплення проти інфекцій, перелік яких установлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я, проте Міністерство охорони здоров`я України не затверджувало переліку інфекцій, ухилення щеплення від яких може бути підставою для відсторонення від роботи.
3.9. Також суд першої інстанції наголосив, що забороняється вимагати та подавати за місцем роботи або навчання інформацію про діагноз та методи лікування фізичної особи. Вимога відповідача про надання конфіденційної інформації була незаконною, а тому правомірно відхилена позивачкою, у зв`язку із чим суд дійшов переконання про задоволення позовної вимоги в частині визнання оскаржуваного наказу про відсторонення від роботи незаконним.
3.10. У задоволенні вимоги позивачки про допущення її до роботи суд першої інстанції відмовив через фактичний допуск до роботи 01 березня 2022 року. Також суд першої інстанції виснував про стягнення
з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 09 грудня 2021 року, тобто з моменту відсторонення від роботи, до 01 березня 2022 року, тобто до дня поновлення на роботі,
в розмірі 25 126,64 грн.
4. Стислий виклад змісту постанови суду апеляційної інстанції
4.1. Постановою від 09 грудня 2022 року Дніпровський апеляційний суд задовольнив апеляційну скаргу АТ "Укрзалізниця", скасував рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 28 червня 2022 року та ухвалив нове рішення про відмову
в задоволенні позову. Вирішив питання розподілу судових витрат.
4.2. Суд апеляційної інстанції керувався тим, що Міністерство охорони здоров`я України, враховуючи ризики розповсюдження хвороби у місцях найбільшого скупчення людей, необхідність запобігання захворюваності серед незахищених та уразливих верств населення, встановило, обов`язковість проведення профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2,
у разі продовження здійснення своєї трудової діяльності.
4.3. Усвідомлюючи необхідність здійснення щеплення, покладення відповідного законодавчого обов`язку на підприємство, надання роботодавцем часу для здійснення щеплення, будь-яких дій з метою проведення щеплення позивачка не здійснила, жодних документів не надала, із заявою про надання додаткового строку для проведення вакцинування не зверталася, доказів звернення до сімейного лікаря
з метою перевірки стану здоров`я та наявності чи відсутності протипоказань до щеплення також не надала.
4.4. Втручання у виді обов`язковості певних щеплень ґрунтується на законодавстві, має законну мету, є пропорційним для досягнення такої мети та цілком необхідним у демократичному суспільстві.
4.5. Апеляційний суд звернув увагу на те, що будь-якаособа не може бути примушена до вакцинації, втім особа, яка відмовляється від її проведення, не може ставити у залежність від цього життя та здоров`я інших оточуючих її осіб, наражати їх на небезпеку, а тому, відмовляючись від її проведення з власних мотивів, повинна усвідомлювати можливість призупинення її трудової діяльності у разі наявності в неї професії, яка входить до переліку осіб, що мають бути вакциновані.
4.6. Колегія суддів виснувала, що рішення суду першої інстанції ухвалено
з порушенням норм матеріального права, висновки останнього
є формальними, а тому це рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового - про відмову в задоволенні позову.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
5. Короткий зміст вимог касаційної скарги
5.1. ОСОБА_1 27 січня 2023 року із застосуванням засобів поштового зв`язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Дніпровського апеляційного суду від 09 грудня 2022 року, у якій просила скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 28 червня 2022 року.
6. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
6.1. ОСОБА_1, наполягаючи на тому, що оскаржуване судове рішення ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, підставою касаційного оскарження наведеного судового рішення визначила неврахування апеляційним судом висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21
(провадження № 14-82цс22).
6.2. Заявниця зауважила, що відповідач не обґрунтував необхідності відсторонення її від роботи, а також того, що, працюючи на своїй посаді, вона створювала загрозу, яка вимагала вжиття такого суворого заходу, який позбавив її заробітку. Наказу про відсторонення будь-якого працівника від роботи має передувати відповідне подання посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби, проте його не існує.
6.3. На переконання ОСОБА_1, суд апеляційної інстанції допустив застосування при розгляді справи недопустимого доказу - неправдивого неофіційного перекладу пункту 306 рішення ЄСПЛ від 08 квітня 2021 року у справі "Вавржичка та інші проти Чеської Республіки" (Vavricka and
Others v. the Czech Republic), заява № 47621/13 та п`ять інших заяв, а також урахував висновки ЄСПЛ, зроблені у рішенні від 15 березня 2012 року
у справі "Соломахін проти України", заява № 8191/04, обставини якої є нерелевантними до обставин справи, що переглядається.
7. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
7.1. Відзив на касаційну скаргу від АТ "Укрзалізниця" до Верховного Суду не надійшов.
8. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ В СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
8.1. Ухвалою від 11 квітня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду поновив ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження постанови Дніпровського апеляційного суду від 09 грудня 2022 року, відкрив касаційне провадження у справі.
8.2. Ухвалою від 31 липня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду призначив справу до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
8.3. Ухвалою від 07 листопада 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду для відступу від висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 16 квітня 2019 року у справі № 820/3747/18 (адміністративне провадження № К/9901/66742/18), від 25 квітня 2019 року у справі № 820/5002/16 (адміністративне провадження № К/9901/30079/18), від 14 серпня 2019 року у справі № 814/126/17 (адміністративне провадження № К/9901/17948/18), від 05 серпня 2020 року
у справах № 2а-3526/10/1570 (адміністративне
провадження № К/9901/11873/18, К/9901/11877/18) та № 817/893/17 (адміністративне провадження № К/9901/22886/18), від 19 жовтня 2023 року у справі № 380/8582/22 (адміністративне провадження № К/990/15461/23), від 31 жовтня 2023 року у справі № 925/1228/21 (757/1266/19-ц), та формування єдиної правозастосовної практики у питанні щодо необхідності зазначення в резолютивній частині судового рішення про стягнення середнього заробітку вказівки про те, що відповідна сума стягується без проведення відрахувань, передбачених законодавством, або ж указівки про те, що сума стягується вже після таких відрахувань.
8.4. Ухвалою від 07 лютого 2024 року Велика Палата Верховного Суду прийняла справу до розгляду.
8.5. З метою визначення меж розгляду справи Велика Палата Верховного Суду застосовує правила статті 400 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), відповідно до яких, переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
8.6. Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до якої судове рішення повинне ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі
і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно
і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені
в судовому засіданні.
ІІІ. ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Велика Палата Верховного Суду перевірила у межах доводів касаційної скарги правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробила такі висновки.
9. Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі, щодо неправильного застосування апеляційним судом норм матеріального права
9.1. За обставинами справи позивачка не погоджується з її відстороненням від роботи у зв`язку з нездійсненням нею обов`язкового щеплення або ненаданням медичного висновку про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданого закладом охорони здоров`я, вважаючи, що такі дії суперечать законодавству, яке регулює порядок та підстави відсторонення працівників у разі непроходження обов`язкової вакцинації.
9.2. Тож Велика Палата Верховного Суду у вирішенні цього спору
в цілому, з урахуванням меж розгляду справи судом касаційної інстанції, визначених у статті 400 ЦПК України, дійшла переконання, що основною правовою проблемою, яка підлягає розв`язанню, є з`ясування підстав та умов, за яких працівник повинен проходити обов`язкове щеплення проти
COVID-19 відповідно до закону, а також підстав для відсторонення працівника від роботи в разі відмови або ухилення від проходження обов`язкової вакцинації.
10. Щодо проведення обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19 відповідно до закону
10.1. Частиною шостою статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" передбачено, що повнолітнім дієздатним громадянам профілактичні щеплення проводяться за їх згодою після надання об`єктивної інформації про щеплення, наслідки відмови від них та можливі поствакцинальні ускладнення; якщо особа та (або) її законні представники відмовляються від обов`язкових профілактичних щеплень, лікар має право взяти у них відповідне письмове підтвердження, а в разі відмови дати таке підтвердження - засвідчити це актом у присутності свідків.
10.2. Згідно із частиною сьомою цієї статті відомості про профілактичні щеплення, поствакцинальні ускладнення та про відмову від обов`язкових профілактичних щеплень підлягають статистичному обліку і вносяться до відповідних медичних документів. Медичні протипоказання, порядок проведення профілактичних щеплень та реєстрації поствакцинальних ускладнень установлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.
10.3. Системний аналіз норм права дає підстави для висновку, що для отримання профілактичного щеплення, в тому числі проти COVID-19, необхідна згода працівника, який отримав повну й об`єктивну інформацію про щеплення, наслідки відмови від нього тощо. Роботодавець має довести до відома працівника наслідки для виконання трудових обов`язків відмови чи ухилення працівника від обов`язкового профілактичного щеплення, а лікар - надати об`єктивну інформацію про щеплення, наслідки відмови від нього для здоров`я та можливі поствакцинальні ускладнення.
10.4. Відмова поінформованого працівника від проведення обов`язкового профілактичного щеплення чи факт ухилення від останнього мають бути належно підтвердженими (пункт 10 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21, провадження
№ 14-82цс22).
11. Щодо відсторонення від роботи працівника, який не пройшов обов`язкового профілактичного щеплення від COVID-19, на підставі закону
11.1. Частиною першою статті 46 КЗпП України передбачено, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі:
- появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння;
- відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони;
- в інших випадках, передбачених законодавством.
11.2. Згідно з пунктами "б", "г" статті 10 Закону України від 19 листопада 1992 року № 2801-ХІІ "Основи законодавства України про охорону здоров`я" громадяни України зобов`язані у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення; виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я.
11.3. Законом України "Про захист населення від інфекційних хвороб" визначено правові, організаційні та фінансові засади діяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, спрямованої на запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб людини, локалізацію та ліквідацію їх спалахів та епідемій, установлено права, обов`язки та відповідальність юридичних і фізичних осіб у сфері захисту населення від інфекційних хвороб.
11.4. За статтею 1 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" протиепідемічні заходи - це комплекс організаційних, медико-санітарних, ветеринарних, інженерно-технічних, адміністративних та інших заходів, що здійснюються з метою запобігання поширенню інфекційних хвороб, локалізації та ліквідації їх осередків, спалахів та епідемій.
11.5. Стаття 11 цього Закону визначає, що організація та проведення медичних оглядів і обстежень, профілактичних щеплень, гігієнічного виховання та навчання громадян, інших заходів, передбачених санітарно-гігієнічними та санітарно-протиепідемічними правилами і нормами, у межах встановлених законом повноважень покладаються на органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, органи державної санітарно-епідеміологічної служби, заклади охорони здоров`я, підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, а також на громадян.
11.6. Частиною першою статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" передбачено, що профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.
11.7. Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт (речення перше та друге частини другої статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб").
11.8. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, установлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я (речення третє частини другої статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб").
11.9. У разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об`єктах можуть проводитися обов`язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями (частина третя статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб").
11.10. Рішення про проведення обов`язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на відповідних територіях та об`єктах приймають головний державний санітарний лікар України, головний державний санітарний лікар Автономної Республіки Крим, головні державні санітарні лікарі областей, міст Києва та Севастополя, головні державні санітарні лікарі центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику
у сферах оборони і військового будівництва, охорони громадського порядку, виконання кримінальних покарань, захисту державного кордону, Служби безпеки України (частина четверта статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб").
11.11. Профілактичні щеплення проводяться після медичного огляду особи в разі відсутності у неї відповідних медичних протипоказань (речення перше
частини шостої статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб").
11.12. Згідно з Положенням про Міністерство охорони здоров`я України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 267 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24 січня 2020 року № 90) (далі - Положення про МОЗ України), МОЗ України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, а також захисту населення від інфекційних хвороб, протидії ВІЛ-інфекції / СНІДу та іншим соціально небезпечним захворюванням, попередження та профілактики неінфекційних захворювань.
11.13. Накази МОЗ України, видані в межах повноважень, передбачених законом, є обов`язковими до виконання центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами, місцевими держадміністраціями, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та громадянами (пункт 8 зазначеного Положення).
11.14. Наказом МОЗ України від 04 жовтня 2021 року № 2153 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням (далі - Перелік № 2153).
11.15. У первинній редакції до цього Переліку увійшли працівники центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів; закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.
11.16. Наказом МОЗ України від 01 листопада 2021 року № 2393, зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 08 листопада 2021 року за № 1452/37074, затверджено зміни до Переліку № 2153, доповнено цей Перелік новими пунктами 4-6 такого змісту:
"4. Підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління центральних органів виконавчої влади;
5. Установ і закладів, що надають соціальні послуги, закладів соціального захисту для дітей, реабілітаційних закладів;
6. Підприємств, установ та організацій, включених до Переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2015 року № 83".
11.17. До Переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, віднесено й АТ "Укрзалізниця".
11.18. Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 доповнено постанову Кабінету Міністрів України № 1236 новим
пунктом 41-6, відповідно до якого керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій доручено забезпечити:
1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена Переліком № 2153;
2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти
COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" та частини третьої статті 5 Закону України "Про державну службу", крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я;
3) взяття до відома, що: на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 КЗпП України, частини першої статті 1 Закону України "Про оплату праці" та частини третьої статті 5 Закону України "Про державну службу"; відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються; строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.
11.19. Питання відсторонення від роботи додатково регламентовано
в Законі України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" та Інструкції про порядок внесення подання про відсторонення осіб від роботи або іншої діяльності, затвердженій наказом Міністерства охорони здоров`я України від 14 квітня 1995 року № 66
(далі - Інструкція № 66).
11.20. Відповідно до пункту 2.3 Інструкції № 66 (з урахуванням змін, унесених наказом МОЗ України від 30 серпня 2011 року № 544) подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності - це письмовий організаційно-розпорядчий документ Державної санітарно-епідеміологічної служби України, який зобов`язує роботодавців у встановлений термін усунути від роботи або іншої діяльності зазначених у поданні осіб.
11.21. Згідно з підпунктом 1.2.5 пункту 1.2 Інструкції № 66 особами, які відмовляються або ухиляються від профілактичних щеплень, визнаються громадяни та неповнолітні діти, а також окремі категорії працівників
у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи, які необґрунтовано відмовились від профілактичного щеплення, передбаченого Календарем профілактичних щеплень в Україні, затвердженим наказом МОЗ України від 16 вересня 2011 року № 59, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 10 жовтня 2011 року за № 1159/19897.
11.22. Відповідно до пункту 2.2 Інструкції № 66 право внесення подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності надано головному державному санітарному лікарю України, його заступникам, головним державним санітарним лікарям Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва, Севастополя та їх заступникам, головним державним санітарним лікарям водного, залізничного, повітряного транспорту, водних басейнів, залізниць, Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Державної пенітенціарної служби України, Державного управління справами, Служби безпеки України та їх заступникам, іншим головним державним санітарним лікарям та їх заступникам, а також іншим посадовим особам Державної санітарно-епідеміологічної служби, що уповноважені на те керівниками відповідних служб.
11.23. Пунктом 2.5 Інструкції № 66 визначено, що подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності складають у двох примірниках, один з яких направляється роботодавцю, що зобов`язаний забезпечити його виконання,
а другий зберігається у посадової особи, яка внесла подання. Подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності складається за формою згідно з додатком 1 до цієї Інструкції.
11.24. Відповідно до пункту 2.7 Інструкції № 66 термін, на який відсторонюється особа, залежить від епідеміологічних показань та встановлюється згідно
з додатком 2 до цієї Інструкції.
11.25. Велика Палата Верховного Суду вже наголошувала на тому, що приписи абзацу шостого частини першої статті 7 Закону України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" та Інструкції № 66 не охоплюють порядок відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою чи ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень для запобігання захворюванню на COVID-19. Обов`язки роботодавців щодо забезпечення епідеміологічного благополуччя населення визначені не тільки Законом України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення". Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 передбачено, що відсторонення працівників
у межах відповідних заходів боротьби з пандемією COVID-19 керівник підприємства, установи, організації проводить відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" і частини третьої статті 5 Закону України "Про державну службу".
11.26. У пункті 11 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22) зроблено висновок, що відсторонення від роботи (виконання робіт) певних категорій працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, було передбачене законом.
11.27. Відтак приписи законів України з приводу такого відсторонення є чіткими, зрозумілими та за умови дотримання визначеної в них процедури дозволяють працівникові передбачати наслідки його відмови або ухилення від щеплення за відсутності медичних протипоказань, виявлених за результатами медичного огляду, проведеного до моменту відсторонення, а роботодавцеві дозволяють визначити порядок його дій щодо цього працівника.
12. Щодо правомірності ненарахування працівникові заробітної плати впродовж строку відсторонення від роботи
12.1. Відповідно до частини першої статті 1 Закону України "Про оплату праці" заробітна плата - це винагорода, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу, тобто заробітна плата виплачується саме за виконану роботу.
12.2. Оскільки під час відсторонення працівник тимчасово увільняється від виконання своїх трудових обов`язків та не може виконувати роботу, то такому працівникові заробітна плата в період відсторонення не виплачується, якщо інше не встановлено законодавством.
12.3. Чинним законодавством не передбачено обов`язку роботодавця щодо збереження за працівником заробітної плати на період його відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою або ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19. Водночас колективним та/або трудовим договором, рішенням роботодавця може бути передбачено інші умови.
12.4. У зв`язку з викладеним у кожному конкретному випадку при вирішенні питання про нарахування сум за час правомірного відсторонення працівника від роботи потрібно виходити насамперед із норм КЗпП України, умов колективного договору, який діє на підприємстві, де працює відсторонений працівник, та укладеного з останнім трудового договору. У разі якщо таке відсторонення не було правомірним, роботодавець зобов`язаний здійснити працівникові визначені законодавством виплати (пункт 12 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21,
провадження № 14-82цс22).
13. Чи переслідувало втручання у право позивачки на повагу до її приватного життя легітимну мету, як це передбачено змістом пункту 2 статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року