ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
9 квітня 2024 року
м. Київ
справа № 303/5720/22
провадження № 51 - 1311 км 23
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового
засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
засудженого ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції),
захисника ОСОБА_7 (в режимі відеоконференції),
захисника ОСОБА_8 (в режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги захисників ОСОБА_7 та ОСОБА_8 на вирок Львівського апеляційного суду від 25 липня 2023 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12022078040000476, за обвинуваченням
ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця м. Харкова, тимчасово проживаючого, як переміщена особа в АДРЕСА_1 ), раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК,
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, уродженця смт Ківшарівка Купянського району Харківської області, тимчасово проживаючого, як переміщена особа в АДРЕСА_2 ), раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 5 січня 2023 року ОСОБА_9 та ОСОБА_6 визнано винуватими у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК та призначено, кожному, покарання у виді позбавлення волі із застосуванням ст. 69 КК на строк 4 роки.
Згідно з вироком суду ОСОБА_9 та ОСОБА_6 визнано винуватими та засуджено за ч. 4 ст. 186 КК (відкрите викрадення чужого майна (грабіж), вчинений повторно, в умовах воєнного стану), за обставин, детально викладених у вироку.
Апеляційний суд залишив без задоволення апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8, апеляційну скаргу прокурора задовольнив частково. Вирок місцевого суду в частині призначеного ОСОБА_9 та ОСОБА_6 покарання скасував та ухвалив в цій частині новий вирок, яким призначив ОСОБА_9 та ОСОБА_6, кожному, покарання за ч. 4 ст. 186 КК у виді позбавлення волі на строк 7 років. В решті вирок залишив без зміни.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_7, яка діє в інтересах засудженого ОСОБА_6, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість, просить скасувати вирок апеляційного суду і призначити новий розгляд у цьому суді. Вказує, що апеляційний суд, скасовуючи вирок місцевого суду в частині призначеного покарання та постановляючи в цій частині новий вирок, яким обтяжив засудженим покарання, порушив загальні засади призначення покарання, оскільки не врахував конкретних обставин справи та даних про осіб засуджених. Зазначає, що судом апеляційної інстанції в повній мірі не врахованого те, що ОСОБА_6 вину визнав повністю, надавав послідовні та правдиві показання, щиро розкаявся, висловив жаль з приводу своїх вчинків, вибачився перед потерпілими та відшкодував їм завдану шкоду. Вказує, що засуджені застосували не насильницький спосіб викрадення майна, жодній потерпілій не було завдано фізичного болю та не спричинено тілесних ушкоджень.
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_8, який діє в інтересах засудженого ОСОБА_9, посилаючись на невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість, просить скасувати вирок апеляційного суду і призначити новий розгляд у цьому суді. Вказує, що обставини, що пом`якшують ОСОБА_9 покарання є дійсно такими, що істотно знижують ступінь суспільної небезпечності вчиненого ним кримінального правопорушення. Зазначає, що в жодному з трьох епізодів вчинення засудженим відкритого викрадення чужого майна (грабежу) не було заподіяно та ним навіть не допускалося заподіяння потерпілим тілесних ушкоджень. Зазначає, що апеляційним судом, в порушення вимог ст. 414 КПК, належним чином не враховано даних про особу ОСОБА_9, який раніше не судимий, має статус внутрішньо переміщеної особи, має на утриманні та вихованні малолітню дитину, на обліку у лікарів нарколога, психіатра та фтизіатра не перебуває, позитивно характеризується за місцем колишньої роботи, за час перебування останнього під вартою у нього народилася ще одна дитина. Вказує, що апеляційний суд, розглянувши справу без участі в судовому засіданні і без заслуховування думки та позиції потерпілих щодо апеляційної скарги прокурора, призначив ОСОБА_9 покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років, яке хоч і не виходить за межі санкції ч. 4 ст. 186 КК, але за своїм розміром є явно несправедливим та не відповідає положенням ч. 2 ст. 50 КК.
Позиції учасників судового провадження
Засуджений та захисники підтримали касаційні скарги та просили їх задовольнити. Прокурор заперечував проти їх задоволення.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_9 та ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК, в касаційних скаргах захисниками не оспорюються і згідно з вимогами ч. 2 ст. 433 КПК Судом не перевіряються.
Доводи, викладені у касаційних скаргах захисників про невідповідність призначеного апеляційним судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість, на думку Суду, є необґрунтованими з огляду на таке.
Відповідно до положень статей 370, 420 КПК суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції та ухвалює свій вирок у разі необхідності застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення чи збільшення обсягу обвинувачення, необхідності застосувати більш суворе покарання, а також у разі скасування необґрунтованого виправдувального вироку суду першої інстанції або ж у разі неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання. Таке рішення апеляційного суду має бути законним, обґрунтованим та вмотивованим.