ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 квітня 2024 року
м. Київ
справа № 720/1722/19
провадження № 61-10203св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.,
розглянув на стадії попереднього розгляду в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Чернівецького апеляційного суду від 28 березня 2023 року у складі колегії суддів: Лисака І. Н., Височанської Н. К., Перепелюк І. Б. у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, Магальської сільської об`єднаної територіальної громади Новоселицького району Чернівецької області, третя особа - Новоселицька державна нотаріальна контора, про визнання заповітів недійсними, скасування свідоцтва про право на спадщину за заповітом,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом в якому просив:
- визнати недійсним заповіт від 06 лютого 2008 року, складений від імені ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2, зареєстрований у реєстрі за № 69, посвідчений секретарем виконавчого комітету Рідківської сільської ради
Адамович Л. М.;
- визнати недійсним заповіт від 12 жовтня 2011 року, складений від імені ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2, зареєстрований у реєстрі за № 508, посвідчений секретарем виконавчого комітету Рідківської сільської ради Адамович Л. М.;
- визнати недійсним та скасувати свідоцтво про право на спадщину за заповітом
від 30 квітня 2015 року, зареєстроване у реєстрі за № 684, спадкова справа
№ 60/2015, видане на ім`я ОСОБА_2 .
В обґрунтування вимог вказував, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його мати - ОСОБА_4, а ІНФОРМАЦІЯ_2 помер його батько - ОСОБА_5, після смерті яких позивач дізнався про існування заповітів, які складені від їх імені на ім`я відповідача ОСОБА_2 .
Позивач вважає, що заповіти не відповідають чинному законодавству, не могли бути підписані його батьками та не відповідають дійсній волі внутрішній волі.
Звернув увагу суду й на те, що ОСОБА_3 працюючої секретарем Рідківської сільської ради не була уповноважена на вчинення нотаріальних дій, зокрема, і посвідчувати заповіти, що також є підставою для задоволення позовних вимог.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Новоселицький районний суд Чернівецької області рішенням від 12 серпня 2022 року під головуванням судді Оленчука В. В. позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнив.
Визнав недійсним заповіт, складений від імені ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2 від 12 жовтня 2011 року, зареєстрований в реєстрі за № 508, посвідчений секретарем виконавчого комітету Рідківської сільської ради Новоселицького району Чернівецької області Адамович Л. М.
Визнав недійсним заповіт, складений від імені ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 від 06 лютого 2008 року, зареєстрований в реєстрі за № 69, посвідчений секретарем виконавчого комітету Рідківської сільської ради Новоселицького району Чернівецької області ОСОБА_3
Визнав недійсним та скасував свідоцтво про право на спадщину за заповітом
від 30 квітня 2015 року, зареєстроване в реєстрі за № 684, спадкова справа
№ 60/2015, видане на ім`я ОСОБА_2 .
Ухвалюючи рішення про задоволення позовної вимоги щодо визнання заповітів недійсними суд першої інстанції вказав, що з урахуванням висновків почеркознавчих експертиз, які встановили, що заповіти не підписані батьками позивача
ОСОБА_4 та ОСОБА_5, він дійшов висновку про їх недійсність, оскільки волевиявлення заповідачів не було вільним та не відповідало їхній волі.
Місцевий суд також вказував, що він встановив факт посвідчення заповітів не уповноваженою на те особою.
Щодо визнання недійсним та скасування свідоцтва про право на спадщину суд першої інстанції вказував, що враховуючи факт підроблення підпису у заповіті від 06 лютого 2008 року, реєстровий № 69, складеного від імені ОСОБА_4, вбачав правові підставі для визнання свідоцтва про право на спадщину за заповітом недійсним, оскільки позивач не зможе реалізувати свої спадкові права як спадкоємець першої черги після смерті матері.
Суд також наголосив, що позивач ОСОБА_1 не пропустив встановлений законом строк позовної давності.
Чернівецький апеляційний суд постановою від 28 березня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнив.
Рішення Новоселицького районного суду Чернівецької області від 12 серпня
2022 року скасував та ухвалив нове, яким у задоволенні позову відмовив.
Вирішив питання розподілу судових витрат.
Приймаючи постанову про відмову у задоволенні позову суд апеляційної інстанції вважав, що ОСОБА_3 на час посвідчення оскаржених заповітів діяла як секретар виконавчого комітету сільської ради, не є особою, особистих прав і обов`язків яких стосується спір сторін, оскільки відсутня її заінтересованість у результатах вирішення справи судом і реалізації ухваленого в ній рішення, у зв`язку з чим у позові до ОСОБА_3 слід було відмовити саме з цих підстав, на що суд першої інстанції уваги не звернув.
Магальська сільська об`єднана територіальна громада також не є належним відповідачем у цій справі, тому у задоволенні позовних вимог до неї необхідно відмовити з наведених вище підстав також.
Апеляційний суд також вказував, що заповіт від 06 лютого 2008 року
ОСОБА_4 на ім`я ОСОБА_2 та заповіт від 12 жовтня 2011 року ОСОБА_5 на ім`я ОСОБА_2 підписані не заповідачами, а отже вказані заповіти є нікчемними на підставі частини першої статті 1257 ЦК України.
Також суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що досліджувати наявність повноважень посадової особи на посвідчення заповітів не має доцільності, оскільки непідписання заповітів особисто заповідачами є самостійною та достатньою підставою вважати їх нікчемними.
Додатково зазначав, що за наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна із сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину
Врахувавши нікчемність заповіту, на підставі якого ОСОБА_2 було видано оскаржене свідоцтво про право на спадщину за заповітом, вимога про визнання його недійсним та скасування апеляційний суд вважав обґрунтованою.
Суд апеляційної інстанції вказав, що перебіг позовної давності для звернення щодо захисту порушеного права позивача розпочався у липні 2015 року - після звернення до нотаріальної контори із заявою про призупинення видачі оскарженого свідоцтва у зв`язку із оскарженням заповіту та до правоохоронних органів із заявою про підроблення заповітів, однак до суду ОСОБА_1 звернувся тільки у серпні
2019 року, а саме 06 серпня 2019 року, тобто з пропуском трирічного строку встановленого законом, при чому, поважність причин пропуску такого не зазначав.
З огляду на наведенесуд апеляційної інстанції вважав, що у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 та Магальської сільської об`єднаної територіальної громади Новоселицького району Чернівецької області слід відмовити за необґрунтованістю, щодо позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання заповітів недійсними слід відмовити за безпідставністю, а щодо його вимог про визнання недійсним та скасування свідоцтва про на спадщину за заповітом слід відмовити з підстав пропуску позовної давності.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У липні 2023 року представник ОСОБА_1 адвокат Пустовіт І. Я. звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Чернівецького апеляційного суду від 28 березня 2023 року в якій просить скасувати оскаржене судове рішення, ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Наведені в касаційній скарзі доводи містили підстави, передбачені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження.
У касаційній скарзі, обґрунтовуючи неправильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, заявник посилається на неврахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 05 червня 2019 року у справі
№ 140/394/17, від 22 січня 2020 року у справі № 290/993/15, від 13 серпня 2020 року у справі № 761/21351/17, від 15 червня 2021 року у справі № 752/19657/16,
від 11 листопада 2019 року у справі № 275/55/16.
Аргументом касаційної скарги також є те, що, на думку представника заявника, апеляційний суд, відмовивши у задоволенні позовної вимоги про визнання свідоцтва про право на спадщину за заповітом з підстав пропуску позивачем позовної давності не дослідив матеріали справи, а тому його висновок неправильний.
Вважає, що ОСОБА_1 не пропустив строк звернення до суду із позовом, оскільки про порушення свого права він дізнався після постановлення Новоселицьким районним судом Чернівецької області ухвали, зі змісту якої він дізнався, що заповіт від 12 жовтня 2011 року підроблений та постанов про відмову у вчиненні нотаріальних дій від 04 квітня 2018 року.
Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи не подано
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 07 серпня 2023 року відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував справу № 720/1722/19 з місцевого суду.
12 вересня 2023 року справа № 720/1722/19 надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 є сином ОСОБА_6 та ОСОБА_4 (а. с. 24, том 1).
ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4 (мати позивача), що підтверджується копією свідоцтва про смерть від 01 жовтня 2014 року (а. с. 10, том 1).
ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_5 (батько позивача).
Згідно довідки виконкому Рідківської сільської ради Новоселицького району № 897 від 27 липня 2015 року встановлено, що ОСОБА_1 є сином
ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 (а. с. 42, том 1).
ОСОБА_5 на випадок своєї смерті заповів все своє майно
ОСОБА_1, що підтверджується копією заповіту від 23 червня 2005 року
(а. с. 30, том 1).
Після смерті батьків ОСОБА_1 дізнався про існування заповітів від 06 лютого 2008 року, яким ОСОБА_4 заповіла належну їй на праві власності земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею
1,6956 га ОСОБА_2, та від 12 жовтня 2011 року, яким ОСОБА_5 заповів належну йому на праві власності земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 1,6956 га ОСОБА_2 (а. с. 13, 31, том 1).
З копій витягів про реєстрацію в Спадковому реєстрі від 30 січня 2015 року встановлено обставину реєстрації спадкових справ: № 57047715 після смерті ОСОБА_4, № 57047636 після смерті ОСОБА_5 (а. с. 27, 28 том 1).
25 березня 2015 року ОСОБА_1 подав заяву до органів нотаріату про прийняття спадщини після смерті матері ОСОБА_4 (а. с. 29, том 1).
30 квітня 2015 року на ім`я ОСОБА_2 державний нотаріус Новоселицької державної нотаріальної контори видав свідоцтво про право на спадщину за заповітом, а саме земельну ділянку площею 1,6956 га, кадастровий номер 7323086300:02:012:0094, яка належала ОСОБА_4 (а. с. 19, том 1).
З копії витягу з кримінального провадження № 12015260120000468 суди встановили, що 31 липня 2015 року ОСОБА_1 звернувся до правоохоронних органів з повідомленням, що невідома особа підробила заповіт від імені ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на ім`я ОСОБА_2, про що внесено відомості до ЄРДР
01 серпня 2015 року (а. с. 32, том 1).
Новоселицький районний суд Чернівецької області ухвалою від 10 вересня 2015 року зобов`язав державного нотаріуса Новоселицької державної нотаріальної контори надати тимчасовий доступ слідчому СВ Новоселицького РВ УМВС України в Чернівецькій області лейтенанту міліції ОСОБА_7 до спадкової справи
№ 60/2015, яка відкрилась після смерті ОСОБА_4 і перебуває у державній нотаріальні конторі за адресою: АДРЕСА_1, з метою ознайомлення та виготовлення відповідних завірених копій, які можуть бути використані в подальшому як доказ у кримінальному провадженні
№ 12015260120000468 від 01 серпня 2015 року (а. с. 22, том 1).
У відповідності до висновку експерта Чернівецького НДЕКЦ від 21 жовтня 2015 року за № 2245-К за результатами судової почеркознавчої експертизи, проведеної в кримінальному провадженні № 12015260120000468, встановлено, що підписи від імені ОСОБА_5 на оригіналах заповітів ОСОБА_5, 1931 року народження на ім`я ОСОБА_2 від 12 жовтня 2011року за № 508, які знаходяться в папці для нотаріальних дій Рідківської сільської ради від 2011 року
№ 461-660 та в матеріалах спадкової справи державного нотаріуса Новоселицького району виконані не ОСОБА_5, а іншою особою (а. с. 34-38, том 1).
Висновком експерта Чернівецького НДЕКЦ від 17 серпня 2021 року, № СЕ-19/126-21/5972-ПЧ за результатами судової почеркознавчої експертизи, проведеної у справі, встановлено, що підпис в рядку "Підпис" в заповіті ОСОБА_4 від 06 лютого 2008 року, зареєстрований реєстрі за № 69 та посвідчений секретарем виконавчого комітету Рідківської сільської ради Адамович Л. М. виконаний не ОСОБА_4, а іншою особою (а. с. 134-139, том 2).
З копій постанов про відмову у вчиненні нотаріальних дій від 04 квітня 2018 року
№ 199/02-14 та № 200/02-14 встановлено, що спадкоємцю ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтв про право на спадщину за законом на земельні ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що належали ОСОБА_4 та ОСОБА_5 відповідно, оскільки свідоцтво про право на спадщину на земельну ділянку було видано ОСОБА_2 (а. с. 39-41, том 1).
12 квітня 2018 року Новоселицький районний суд Чернівецької області розглянув кримінальне провадження, внесене в Єдиний реєстр досудових розслідувань за
№ 12015260120000468 від 01 серпня 2015 року відносно ОСОБА_3, яка обвинувачувалася у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 367 КК України, та постановив ухвалу, якою звільнив обвинувачену ОСОБА_3 від кримінальної відповідальності за частиною першою статті 367 КК України на підставі статті 49 КК України та кримінальне провадження відносно неї закрив (а. с. 33, том 1).
З архівної довідки від 06 грудня 2021 року № 06-05-4/64 та копій рішень Рідківської сільської ради від 28 квітня 2006 року 10 в-1с. та від 11 листопада 2010 року 9/4-1с. встановлено, що ОСОБА_3 обиралася на посаду секретаря сільської ради. Відомостей про надання їй повноважень щодо вчинення нотаріальних дій не виявлено (а. с. 175-177, том 2).
24 жовтня 2019 року представник відповідача ОСОБА_8 подав заяву про застосування строку позовної давності, аналогічну заяву 05 листопада 2019 року подала ОСОБА_3 (а. с. 68, 81, том 1).
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
У статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
За приписами частини першої статті 48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач.
Відповідно до статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку.
Відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього.
Найчастіше під неналежними відповідачами розуміють таких відповідачів, щодо яких судом під час розгляду справи встановлено, що вони не є зобов`язаними за вимогою особами.
Таким чином, неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року у справі №523/9076/16-ц виклала висновок, відповідно до якого пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.
Тобто, пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.
Відповідно до змісту статей 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Згідно із частиною другою статті 1257 ЦК України за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.
Необхідно враховувати, що як заінтересовані особи, повноважні пред`являти позовні вимоги про визнання заповіту недійсним відповідно до частини другої статті 1257 ЦК України, можуть розглядатися виключно особи, суб`єктивні спадкові права яких, що виникають відповідно до норм книги шостої ЦК України (спадкоємців за законом, спадкоємців за іншим заповітом, відказоодержувачів), порушені у зв`язку із вчиненням (складанням) недійсного (за їх твердженням) заповіту.
Враховуючи те, що у цій справі спір виник між спадкоємцем за законом і за заповітом та спадкоємцем за заповітом, апеляційний зробив обґрунтований висновок про відмову у задоволенні позову до ОСОБА_3, яка на час посвідчення оскаржуваних заповітів діяла як секретар виконавчого комітету сільської ради та Магальської сільської об`єднаної територіальної громади.
За правилами статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
Згідно зі статтею 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.
Право на заповіт, відповідно статті 1234 ЦК України, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається.
Відповідно до вимог частини першої статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Частинами першою-п`ятою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Заповіт є правочином, а тому на нього поширюються загальні положення про правочини, якщо у книзі шостій ЦК немає відповідного правила.
Загальні вимоги до форми заповіту встановлено статтею 1247 ЦК України, якою передбачено, що заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення та має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу.
Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу. Заповіти, посвідчені особами, зазначеними у частині третій цієї статті, підлягають державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.
Статтею 1257 ЦК України передбачено вичерпний перелік підстав для визнання заповіту недійсним.
Відповідно до статті 1257 ЦК України заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним.
За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.
Недійсність окремого розпорядження, що міститься у заповіті, не має наслідком недійсності іншої його частини.
У разі недійсності заповіту спадкоємець, який за цим заповітом був позбавлений права на спадкування, одержує право на спадкування за законом на загальних підставах.
Отже, заповіт, як односторонній правочин, підпорядковується загальним правилам ЦК України щодо недійсності правочинів. Недійсними є заповіти:
1) в яких волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі;
2) складені особою, яка не мала на це права (особа не має необхідного обсягу цивільної дієздатності для складання заповіту);
3) складені з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення (відсутність нотаріального посвідчення або посвідчення особами, яке прирівнюється до нотаріального, складання заповіту представником, відсутність у тексті заповіту дати, місця його складання тощо).
Відповідно до змісту наведених норм дійсним, тобто таким, що відповідає вимогам закону, є заповіт, який посвідчений уповноваженою особою, яка мала на це право в силу закону, відсутні порушення його форми та посвідчення, волевиявлення заповідача було вільним і відповідало його волі.
Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено (пункт 7.18 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17,
від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі
№ 569/17272/15-ц.
У справі, що переглядається, ОСОБА_1 звернувся з вимогою про визнання заповітів недійсними, посилаючись, зокрема, на те, що спадкодавці не підписували оспорюваних заповітів, його умови не погоджували.