ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 квітня 2024 року
м. Київ
справа № 607/10862/22
провадження № 61-13281св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Зайцева А. Ю., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: Тернопільська міська рада, ОСОБА_2,
розглянув при попередньому розгляді справи у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якої діє представник - адвокат Назаренко Яна Володимирівна, на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 27 лютого 2023 року у складі судді Дзюбича В. Л. та постанову Тернопільського апеляційного суду від 09 серпня 2023 року у складі колегії суддів: Бершадська Г. В., Костів О. З., Хома М. В.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Тернопільської міської ради, ОСОБА_2 про визнання недійсним рішення Тернопільської міської ради від 29 жовтня 2021 року № 8/10/284 про надання дозволу ОСОБА_2 на розробку проекту землеустрою щодо ділянки по АДРЕСА_1 .
На обґрунтування позовних вимог зазначала, що 15 квітня 2021 року вона придбала у ОСОБА_3 та ОСОБА_4 житловий будинок по АДРЕСА_1 із земельною ділянкою.
За тією ж адресою знаходиться город, яким користувалась ОСОБА_3, оскільки її батько отримав дозвіл на користування цією ділянкою в міській раді, однак дана земельна ділянка не була приватизованою.
З метою приватизації даної земельної ділянки позивачка отримала згоду від ОСОБА_3 на оформлення цієї ділянки, так як остання її орендувала, і в жовтні звернулась в міську раду із заявою на отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0335 га безоплатно у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за адресою: АДРЕСА_1, на що отримала дозвіл згідно рішення Тернопільської міської ради від 04 лютого 2022 року.
Однак в процесі розроблення проекту землеустрою було виявлено, що земельній ділянці вже присвоєно кадастровий номер, а рішенням Тернопільської міської ради№ 8/10/284 від 29 жовтня 2021 року надано дозвіл сусіду - ОСОБА_2 розробляти проект землеустрою на цю ж земельну ділянку.
Відтак позивачка вважає дане рішення міської ради незаконним, оскільки було порушено вимоги принципу землеустрою щодо максимальної конкретизації земельної ділянки, оскільки в рішенні було вказано, що надається дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо ділянки по АДРЕСА_1 , без зазначення адреси цієї ділянки.
Звертала увагу на те, що в документах ОСОБА_2 зазначається, що на земельній ділянці розташований будинок та бруківка, проте це не відповідає дійсності, оскільки там лише трава і земля, яка використовувалась попередніми і теперішніми користувачами як грядка.
Вказувала, що рішення Тернопільської міської ради, яким їй було надано дозвіл на розробку проекту землеустрою, конкретизоване і містить вказівку на адресу земельної ділянки.
Крім того, в технічному паспорті на житловий будинок по АДРЕСА_1 спірна земельна ділянка зазначена як город, розташована одразу біля будинку, огороджена і вхід до неї можливий з території саме будинку по АДРЕСА_1 .
Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просила суд скасувати рішення Тернопільської міської ради від 29 жовтня 2021 року № 8/10/284 про надання дозволу ОСОБА_2 на розробку проекту землеустрою щодо ділянки по АДРЕСА_1 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 27 лютого 2023 року в задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із недоведеності позивачем факту порушення її права на спірну земельну ділянку.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Тернопільського апеляційного суду від 09 серпня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 27 лютого 2023 року залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
05 вересня 2023 року ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Назаренко Я. В. через засоби поштового зв`язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 27 лютого 2023 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 09 серпня 2023 року.
В касаційній скарзі заявник просить суд скасувати оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове про задоволення позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій ухвалені судові рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.
Доводи інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу від 02 жовтня 2023 року Тернопільська міська рада просить суд касаційну скаргу залишити без задоволення, оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 19 вересня 2023 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.
04 жовтня 2023 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
Судами встановлено, що 15 квітня 2021 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу 6/30 часток житлового будинку, згідно умов якого ОСОБА_3 передала у власність ОСОБА_1 6/30 часток житлового будинку АДРЕСА_1 .
15 квітня 2021 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу 7/15 часток житлового будинку згідно умов якого ОСОБА_4 передала у власність ОСОБА_1 7/15 часток житлового будинку АДРЕСА_1 .
15 квітня 2021 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, згідно умов якого ОСОБА_4 передала у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,0205 га із цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер земельної ділянки - 6110100000:08:011:0062.
15 квітня 2021 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, згідно умов якого ОСОБА_3 передала у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,0141 га із цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що розташована за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер земельної ділянки - 6110100000:08:011:0064.
Згідно листа виконавчого комітету Тернопільської міської ради від 02 березня 1987 року № 824/09, який адресований ОСОБА_5, виконком міської ради повідомив ОСОБА_5 про розгляд заяви про додаткове закріплення земельної ділянки. Враховуючи те, що земельна ділянка площею 406 кв.м знаходиться в забудованому кварталі та керуючись статтею 87 ЗК УРСР, міськвиконком дозволяє ОСОБА_5 тимчасово використовувати її під город. Одночасно повідомлено, що при необхідності для державних або громадських потреб згадана земельна ділянка буде вилучена без відшкодування проведених затрат.
02 вересня 2021 року ОСОБА_3 склала нотаріально посвідчену заяву, яка адресована відповідним компетентним органам про те, що вона не заперечує та дає згоду на оформлення прав на земельну ділянку (частку земельної ділянки) на ім`я ОСОБА_1 площею 0,0335 га, що знаходиться по АДРЕСА_1, яка передавалась їй в оренду згідно рішення Тернопільської міської ради № 5/27/50 від 04 червня 2009 року.
З метою одержання у власність земельної ділянки площею до 0,0365 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за адресою: АДРЕСА_1, ОСОБА_2 29 квітня 2021 року звернувся до Тернопільської міської ради із заявою про надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею до 0,0365 га для обслуговування (будівництва) житлового будинку, господарських будівель і споруд за адресою: АДРЕСА_1.
До вказаної заяви ОСОБА_2 додав наступні графічні матеріали: викопіювання з топографо-геодезичного плану міста 1:2000, ситуаційну схему м 1:2000, схему генплану М 1:500, топографо-геодезичну зйомку земельної ділянки м 1:500 з описом меж, на яких позначено місце розташування та розмір земельної ділянки, розрахунку потреби площі від 28 січня 2021 року.
За результатами розгляду поданої ОСОБА_2 заяви Тернопільська міська рада 29 жовтня 2021 року прийняла рішення № 8/10/284 "Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 гр. ОСОБА_2".
У жовтні 2021 року ОСОБА_1 подала заяву на отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею до 0,0335 га безоплатно у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішенням Тернопільської міської ради від 04 лютого 2022 року надано дозвіл ОСОБА_1 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею до 0,0335 га безоплатно у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за адресою: АДРЕСА_1 .
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржені судові рішення судів попередніх інстанцій відповідають.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
За змістом частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Таким чином, правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.
Відтак суд повинен установити, чи були порушені (чи існує можливість порушення), не визнані або оспорювані права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 12 червня 2018 року у справі № 826/4406/16 і підстави для відступлення від неї відсутні.
Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.
До таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20).