ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 квітня 2024 року
м. Київ
справа № 757/16883/21-ц
провадження № 61-12396св23
Верховний Суду складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу Національного агентства з акредитації України на рішення Печерського районного суду м. Києва від 09 листопада 2022 року під головуванням судді Батрин О. В. та постанову Київського апеляційного суду від 06 липня 2023 року у складі колегії суддів: Журби С. О., Писаної Т. О.. Приходька К. П. у справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України, Національного агентства з акредитації України про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, зміну дати та підстав звільнення,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом в якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просив:
- стягнути з Національного агентства з акредитації України на свою користь середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 677 359,20 грн;
- змінити формулювання причин звільнення з "підстав, передбачених контрактом, пункт 8 частини першої статті 36 КЗПП України" на "з підстави закінчення дії контракту пункт 2 частини першої статті 36 КЗпП України" та змінити дату звільнення з посади голови Національного агентства з акредитації України з "18 листопада
2019 року" на "31 грудня 2020 року".
В обґрунтування позову вказав, що наказом з особового складу від 30 грудня
2015 року № 208-п його було призначено головою Національного агентства з акредитації України (далі - НААУ), як такого, що пройшов конкурсний відбір на цю посаду, на строк та на умовах, визначених контрактом.
30 грудня 2015 року позивач та Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України уклали контакт № 44 на термін з 30 грудня 2015 року по 30 грудня 2020 року.
Наказом з особового складу від 15 листопада 2019 року № 81-п позивач був звільнений з посади голови НААУ 18 листопада 2019 року з підстав, передбачених контрактом, згідно з пунктом 8 частини першої статті 36 КЗпП України.
Підставою у спірному наказі зазначено аудиторський звіт про результати планового внутрішнього аудиту відповідності НААУ від 20 серпня 2019 року № 5202-03/4.
Печерський районний суд м. Києва рішенням від 28 січня 2021 року у справі
№ 757/64896/19-ц визнав незаконним і скасував наказ Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України від 15 листопада 2019 року
№ 81-п про звільнення позивача з посади голови НААУ з 18 листопада 2019 року.
Позивач вказує, що невиконаним є обов`язок НААУ щодо виплати йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 18 листопада 2019 року по 30 грудня 2020 року, оскільки вказаний період є періодом вимушеного прогулу та тягне за собою виникнення у відповідача обов`язку виплатити середній заробіток з моменту звільнення позивача і до закінчення строку дії контракту 30 грудня 2020 року у розмірі 677 359,20 грн.
Позивач також вважає, що після скасування Печерським районним судом м. Києва наказу про його звільнення з 18 листопада 2019 року, з урахуванням спливу строку контракту, обов`язком Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України є звільнення із займаної посади з 31 грудня 2020 року на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України.
Відповідач свого обов`язку звільнити позивача у зв`язку із закінченням дії контракту наразі не виконує, у трудовій книжці позивача міститься запис про звільнення
18 листопада 2019 року згідно з пунктом 8 частини першої статті 36 КЗпП України, що порушує права позивача.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Печерський районний суд м. Києва рішенням від 09 листопада 2022 року позов задовольнив частково. Стягнув з НААУ на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 677 359,20 грн. У задоволенні інших позовних вимог відмовив.
Київський апеляційний суд постановою від 06 липня 2023 року апеляційну скаргу НААУ залишив без задоволення, а рішення Печерського районного суду м. Києва
від 09 листопада 2022 року без змін.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, місцевий суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції виходив з того, що оскільки звільнення ОСОБА_1 з посади голови НААУ було незаконним, що встановлено рішенням Печерського районного суду м. Києва від 25 січня 2021 року у справі
№ 757/64896/19-ц, він мав бути поновлений посаді, однак на час вирішення справи строк дії контракту сплив, а тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу з дня звільнення позивача і до закінчення строку дії контракту, а саме за період з 18 листопада 2019 року
по 30 грудня 2020 року.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У серпні 2023 року представник НААУ Сінькова І. подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Печерського районного суду м. Києва від 09 листопада 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 06 липня 2023 року, в якій просить оскаржені судові рішення скасувати, а у справі ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Наведені в касаційній скарзі доводи містили підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України, для відкриття касаційного провадження.
У поданій касаційній скарзі представник заявника зазначає, що суди попередніх інстанцій не врахували правових висновків Верховного Суду, викладених у справах
№ 369/10046/18, 761/36220/17, № 501/2316/15-ц, № 752/25588/17 та правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у справі № 910/4518/16.
Касаційна скарга містить посилання на відсутність висновку Верховного Суду за обставин невідповідності між роботодавцем і місцем виплати заробітної плати, адже відбулось порушення судами вимог статті 235 КЗпП України.
Вказує, що до відповідальності за порушення законодавства про працю притягається роботодавець, а НААУ не було роботодавцем позивача та не розривало з ним контракт, отже висновки судів попередніх інстанцій неправильні.
Додатково представник відповідача зазначає, що апеляційний суд помилково не встановив, що НААУ не є роботодавцем ОСОБА_1, а тому його не може бути притягнуто до відповідальності за вимушений прогул.
Касаційна скарга також містить доводи про те, що суд першої інстанції не врахував, що умовою стягнення середнього заробітку є поновлення на роботі, проте у цьому випадку поновлення працівника не відбулось.
Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи не подано
Позиція інших учасників справи
У листопаді 2023 року представник Міністерства економіки України Бельдяга С. подав до суду касаційної інстанції пояснення, щодо яких колегія суддів звертає увагу на таке.
Відповідно до частини першої статті 174 ЦПК України при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. За змістом статей 392 - 395 ЦПК України заявами по суті справи в суді касаційної інстанції є саме касаційна скарга та відзив на касаційну скаргу.
У цій справі суд касаційної інстанції не вважав за необхідне та не надавав учасникам справи дозволу на подання додаткових пояснень щодо окремих питань, які б виникли при розгляді справи в суді касаційної інстанції, у зв`язку із чим колегія суддів не вбачає підстав для надання детальної відповіді на інші аргументи учасників справи по суті спору, які не наведені в касаційній скарзі та відзиві на неї (постанова Великої Палати Верховного Суду від 25 січня 2022 року у справі № 761/16124/15-ц (провадження № 14-184цс20).
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 20 вересня 2023 року відкрив провадження та витребував справу № 757/16883/21-ц з Печерського районного суд м. Києва.
Справа № 757/16883/21-ц надійшла до Верховного Суду 18 жовтня 2023 року.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Печерський районний суд м. Києва рішенням від 25 січня 2021 року у справі
№ 757/64896/19-ц визнав незаконним і скасував наказ Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України від 15 листопада 2019 року
№ 81-п про звільнення ОСОБА_1 з посади голови НААУ з 18 листопада
2019 року (а. с. 18-25).
Вказаним судовим рішенням встановлено, що сторони перебували у трудових відносинах з 30 грудня 2015 року по 18 листопада 2019 року на підставі укладеного контракту між головою НААУ та Мінекономрозвитку.
За результатами розгляду справи № 757/64896/19-ц суд встановив, що звільнення позивача із займаної посади відбулося без достатніх на те правових підстав, однак на час розгляду справи строк дії укладеного сторонами контракту закінчився, тому ОСОБА_1 не підлягає поновленню на роботі.
Відповідно до наказу з особового складу від 30 грудня 2015 року № 208-п
ОСОБА_1 було призначено головою НААУ, як такого, що пройшов конкурсний відбір на цю посаду, на строк та на умовах, визначених контрактом.
30 грудня 2015 року сторони уклали контакт № 44 строком дії п`ять років -
по 30 грудня 2020 року, згідно з яким ОСОБА_1 зобов`язався безпосередньо і через адміністрацію НААУ здійснювати поточне управління НААУ, забезпечувати високоприбуткову діяльність, ефективне використання і збереження закріпленого за НААУ державного майна, а Мінекономрозвитку зобов`язується створювати необхідні умови для матеріального забезпечення й організації праці голови.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення, або на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
У Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013 у справі № 1-18/2013 щодо тлумачення положень частини другої статті 233 КЗпП України, статей 1, 12 Закону № 108/95-ВР Конституційний Суд України вказав, що під заробітною платою, що належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій стані 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.