ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 квітня 2024 року
м. Київ
справа № 521/14163/16
провадження № 61-17865св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5,
третя особа - орган опіки та піклування Малиновської районної адміністрації Одеської міської ради (правонаступник Хаджибейська районна адміністрація Одеської міської ради),
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Смирнова Лариса Петрівна, на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 04 лютого 2020 року у складі судді Маркарової С. В. та постанову Одеського апеляційного суду від 17 жовтня 2023 року у складі колегії суддів: Погорєлової С. О., Заїкіна А. П., Таварткіладзе О. М.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про усунення перешкод у користуванні власністю.
Позов обґрунтовано тим, що 30 липня 2016 року він придбав у ОСОБА_6 та ОСОБА_7 за нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу квартиру АДРЕСА_1, однак у квартирі залишились проживати зареєстровані члени родини колишніх власників житла - відповідачі у справі, які не бажають добровільно виселитись та знятись з реєстрації, а тому просив суд усунути йому перешкоди у користуванні власністю шляхом позбавлення відповідачів права користування житловим приміщенням, зняти місце проживання відповідачів з реєстраційного обліку за спірною адресою, виселити їх із квартири.
Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень
Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 04 лютого 2020 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 17 жовтня 2023 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Судові рішення мотивовані тим, що відповідачі вселилися у спірну квартиру на законних підставах, як члени сім`ї колишніх власників, протягом тривалого часу користуються спірною квартирою і іншого житла для проживання не мають,
а тому право позивача на це майно не може бути захищено шляхом виселення відповідачів.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи
У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Підставою касаційного оскарження заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду від 25 липня 2018 року у справі № 638/13030/13-ц, від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17, від 20 березня 2019 року у справі № 521/19976/16 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційну скаргу мотивовано тим, що право членів сім`ї власників квартири користуватись цим жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за наявності права власності на квартиру у осіб, членами сім`ї яких вони є, а із припиненням права власності осіб втрачається й право користування жилим приміщенням у членів їх сім`ї, на що суди уваги не звернули. Зазначає, що він як новий власник квартири згоди на проживання у ній відповідачів не надавав та бажає проживати в квартирі самостійно. Проживання відповідачів у квартирі порушує його право на мирне володіння майном, передбачене статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 12 січня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі.
Встановлені судами фактичні обставини справи
Відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 26 січня 1998 року квартира АДРЕСА_1 належала на праві спільної часткової власності ОСОБА_8, його дружині ОСОБА_9, ОСОБА_10 та ОСОБА_7 в рівних частках.
Після смерті дружини ОСОБА_8 успадкував належну їй 1/4 частину спірної квартири, отримавши свідоцтво про право на спадщину за законом від 30 жовтня 2009 року.
15 вересня 2015 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_8 було укладено договір дарування, відповідно до умов якого останній подарував належну йому 1/2 частину вказаної вище квартири ОСОБА_6 .
Таким чином, ОСОБА_7 належала частка квартири, а ОСОБА_6 її частки.
ОСОБА_7 та ОСОБА_6, а також відповідачі у справі є родичами.
При цьому між ОСОБА_6 і ОСОБА_7 та ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 до продажу спірної квартири виникли неприязні відносини, що підтверджується тим, що у листопаді 2015 року ОСОБА_6 та ОСОБА_7 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні власністю, шляхом виселення. Позовні вимоги були обгрунтовані тим, що у зв`язку із проживанням відповідачів у квартирі, яка належить позивачам на праві власності, останні позбавлені можливості користуватись своїм майном та проживати із своїми членами сім`ї.
Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 14 червня 2016 року у справі № 521/18968/15, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 26 липня 2016 року, позов ОСОБА_6 та ОСОБА_7 залишено без задоволення.
Через чотири дні після ухвалення вказаного судового рішення, а саме 30 липня 2016 року ОСОБА_6 та ОСОБА_7 за договором купівлі-продажу відчужили спірну квартиру позивачу ОСОБА_1 .
Пунктом 5 цього договору передбачено, що продавці свідчать, що прав щодо відчужуваної квартири у третіх осіб та дітей, у тому числі за договорами оренди, найму чи шлюбним договором і сервітутів, що дають право на проживання у відчужуваній квартирі членів сім`ї власника(ів), не має.
Покупець свідчить, що ознайомлений з обставинами, викладеними, зокрема в пункті 5 цього договору. Відчужувана квартира оглянута покупцем недоліків, які перешкоджають використанню вказаної квартири за цільовим призначенням на момент огляду не виявлено (пункт 8 договору).
Постановою Апеляційного суду Одеської області від 22 травня 2018 року, яка залишена без змін постановою Верховного Суду від 20 березня 2019 року, відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_5, яка діяла в своїх інтересах та в інтересах малолітньої ОСОБА_11, до ОСОБА_6, ОСОБА_7,
ОСОБА_1 про визнання недійсним зазначеного договору купівлі-продажу від 30 липня 2016 року (справа № 521/19976/16).
Згідно з довідкою з місця проживання про склад сім`ї від 29 липня 2016 року на дату укладення оспорюваного правочину у спірній квартирі були зареєстровані: ОСОБА_12 (відповідальний квартиронаймач) - з 13 червня 1967 року, його син ОСОБА_2 з 14 листопада 2012 року, онук ОСОБА_3 з 23 грудня
2011 року, невістка ОСОБА_4 з 14 листопада 2012 року, онук ОСОБА_7 - з 19 травня 1999 року; онучка ОСОБА_13 - з 14 листопада 2012 року.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла таких висновків.
Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Статтею 9 ЖК України передбачено, що ніхто не може бути обмежений в праві користування житловим приміщенням інакше як на підставах і в порядку, передбаченому законом, житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони використовуються проти їх призначення або з порушенням прав інших громадян.
Згідно з частинами першою-другою статті 109 ЖК України виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку. Громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.
У статті 114 ЖК України передбачено підстави виселення з наданням громадянам іншого жилого приміщення.
Частиною третьою статті 116 ЖК України передбачено, що осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.
Такими, що самоправно зайняли жиле приміщення, вважаються особи, які вселилися до нього самовільно без будь-яких підстав, а саме без відповідного рішення про надання їм цього приміщення та відповідно ордера на житлове приміщення. Виселення цих осіб пов`язане з відсутністю у них будь-яких підстав для зайняття жилої площі.
При вирішенні питання про виселення члена сім`ї колишнього власника житла суд має враховувати і загальні норми, що регулюють питання реалізації права власності.
Відповідно до статті 156 ЖК України члени сім`ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
До членів сім`ї власника відносяться особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу, а саме подружжя, їх діти і батьки. Членами сім`ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.
Крім того, при розгляді спорів, що не врегульовані житловим законодавством, суд застосовує норми цивільного законодавства.
Згідно із частиною першою статті 405 ЦК України члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.
Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.
Згідно із частиною першою статті 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб.
Положеннями статті 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України), тому дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини як джерело права (далі - ЄСПЛ).