ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 квітня 2024 року
м. Київ
справа №826/7805/17
касаційне провадження № К/9901/50214/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Бившевої Л.І.,
суддів: Хохуляка В.В., Ханової Р.Ф.,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління ДФС у місті Києві на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 26.04.2018 (головуючий суддя - Губська О.А., судді - Парінов А.Б., Беспалов О.О.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ваніла Скай" до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
УСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Ваніла Скай" (далі - позивач, платник, Товариство) звернулось до суду із позовом до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі - відповідач, контролюючий орган, Інспекція), в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 19.01.2017 №0001061201.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем безпідставно спірним податковим повідомленням-рішенням застосовано штраф за затримку сплати суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість, оскільки грошове зобов`язання на час визначення розміру штрафу не було узгодженим.
Окружний адміністративний суд міста Києва рішенням від 23.01.2018 у задоволенні позову відмовив.
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції дійшов до висновку, що податковим органом правомірно прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення, а тому воно не підлягає скасуванню.
Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 26.04.2018 скасував рішення суду першої інстанції та прийняв нову постанову, якою позовні вимоги Товариства задовольнив: визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення Інспекції від 19.01.2017 №0001061201.
Задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції виходив з того, що Державною фіскальною службою України було допущено бездіяльність, яка полягає у ненаправленні позивачу вмотивованого рішення за результатами розгляду скарги у строк, встановлений Податковим кодексом України (далі - ПК України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), а тому скарга платника на податкові повідомлення-рішення від 14.02.2013 №0000142270, №0000132270 вважається повністю задоволеною, а вказані податкові повідомлення-рішення вважаються скасованими. Стосовно податкового зобов`язання, самостійно визначеного позивачем в поданій декларації з податку на додану вартість, суд апеляційної інстанції дійшов до висновку, що вони сплачені платником своєчасно, що підтверджено платіжними дорученнями, копії яких наявні у матеріалах справи.
Відповідач, не погодившись з рішенням суду апеляційної інстанції, звернувся до касаційного суду із скаргою, в які просив скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги, відповідач посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, зокрема, статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Вказує, що контролюючим органом до платника правомірно застосовано штрафні санкції за несвоєчасну сплату узгоджених податкових зобов`язань з податку на додану вартість, оскільки рішення за результатами розгляду скарги платника своєчасно скеровано платнику, водночас ним своєчасно не було отримано і повернулось на адресу контролюючого органу.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 12.06.2018 відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.
Позивач у відзиві на касаційну скаргу, посилаючись на законність і обґрунтованість рішення суду апеляційної інстанції, просив залишити його без змін, а касаційну скаргу відповідача залишити без задоволення.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 09.04.2024 призначив справу до касаційного розгляду в попередньому судовому засіданні на 10.04.2024.
Перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, контролюючим органом проведено перевірку своєчасності сплати (перерахування) суми податкового зобов`язання з податку на додану вартість платником, за результатами якої складено акт від 15.12.2016 №7150/26-54-12-01-11 (далі - акт перевірки), яким встановлено несплату позивачем самостійно визначено грошового зобов`язання з податку на додану вартість, у встановлені ПК України строки.
На підставі висновків акта перевірки контролюючим органом 19.01.2017 прийнято податкові повідомлення-рішення:
№0001061201, яким платнику за порушення на 1148, 1117, 1086, 1057, 484, 442, 417, 391, 350, 330, 329, 300, 263, 235, 204, 172, 139, 111, 85, 56 календарних днів строку сплати суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) у сумі 79079,00 грн застосовано штраф у розмірі 20% у сумі 15815,80 грн;
№0001071201, яким за затримку на 19 календарних днів сплати суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 1725,00 грн до позивача застосовано штраф у розмірі 10% у сумі 172,50 грн.
Не погоджуючись з прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями позивач оскаржив їх в адміністративному порядку.
За наслідками адміністративного оскарженні вказаних рішень, рішенням Головного управління ДФС у м. Києві від 22.03.2017 №110/261510-01-35 скасовано податкове повідомлення-рішення Інспекції від 19.01.2017 №0001071201, №0001061201, а скаргу позивача від 08.02.2017 №6 (вх. від 09.02.2017 №4757/10) частково задоволено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням відповідача, позивач звернувся 31.03.2017 до ДФС України зі скаргою від 29.03.2017 вих. №11 на податкове повідомлення-рішення від 19.01.2017 № 0001061201.
ДФС України 24.05.2017 прийняла рішення №11072/6/99-99-11-03-01-25, яким залишила податкове повідомлення-рішення №0001061201 без змін, з урахуванням рішення, прийнятого за результатами розгляду первинної скарги, а скаргу - без задоволення.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює ПК України.
Відповідно до пункту 54.1 статті 54 ПК України крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов`язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов`язання та/або пені вважається узгодженою.
Положеннями статті 203 ПК України визначено, що податкова декларація подається за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному місяцю, протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця. Сума податкового зобов`язання, зазначена платником податку в поданій ним податковій декларації, підлягає сплаті протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого пунктом 203.1 цієї статті для подання податкової декларації.
Згідно з пунктом 57.1 статті 57 ПК України платник податків зобов`язаний самостійно сплатити суму податкового зобов`язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За змістом пункту 31.1 статті 31 ПК України строком сплати податку та збору визнається період, що розпочинається з моменту виникнення податкового обов`язку платника податку із сплати конкретного виду податку і завершується останнім днем строку, протягом якого такий податок чи збір повинен бути сплачений у порядку, визначеному податковим законодавством. Податок чи збір, що не був сплачений у визначений строк, вважається не сплаченим своєчасно.
Підпунктом 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що податковий борг - сума узгодженого грошового зобов`язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов`язання.
Згідно з підпунктом 14.1.152 пункту 14.1 статті 14 ПК України погашення податкового боргу - це зменшення абсолютного значення суми такого боргу, підтверджене відповідним документом.
Відповідно до пункту 200.1 статті 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.
Пунктом 200.4 статті 200 ПК України визначено, що при від`ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума:
а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200.1.3 пункту 200.1 статті 200 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу -
б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200.1.3 статті 200.1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації,