ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 квітня 2024 року
м. Київ
справа № 335/4646/22
провадження № 61-18604св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ситнік О. М. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Журавльова Дениса Ігоровича на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 29 травня 2023 року у складі судді Рибалко Н. І. постанову Запорізького апеляційного суду від 22 листопада 2023 року у складі колегії суддів Бєлки В. Ю.,Онищенка Е. А., Трофимової Д. А.,
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Товариства з обмеженою відповідальністю "Наполеон" про стягнення 50 відсотків річних за договором позики, договором поруки та
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, Товариства з обмеженою відповідальністю "Наполеон" (далі - ТОВ "Наполеон"), у якому просив стягнути солідарно з відповідачів 50 відсотків річних за несвоєчасне повернення позики в розмірі 1 017 877,46 грн за період з 15 вересня 2020 року по 23 лютого 2022 року.
Вказував, що 25 березня 2019 року між ним та ОСОБА_2 укладено договір позики, відповідно до якого останній отримав 1 357 168,00 грн, що еквівалентно 50 080,00 доларів США, та підтверджується відповідною розпискою.
Цього ж дня, 25 березня 2019 року між ТОВ "Наполеон" в особі директора ОСОБА_2 та ним укладено договір поруки, відповідно до якого поручитель зобов`язується відповідати перед позикодавцем за виконання усіх зобов`язань громадянина ОСОБА_2, що виникли з договору позики між фізичними особами. Поручитель та боржник несуть солідарну відповідальність перед позикодавцем за неналежне виконання боржником забезпеченого зобов`язання.
25 березня 2019 року ухвалено рішення № 2019-25/03/1 єдиного учасника ТОВ "Наполеон" про його згоду виступити фінансовим поручителем фізичної особи ОСОБА_2 перед фізичною особою ОСОБА_1 за договором позики між фізичними особами від 25 березня 2019 року, погодити укладення договору поруки від 25 березня 2019 року та підтвердити повноваження директора ТОВ "Наполеон".
27 квітня 2021 року Орджонікідзевським районним судом м. Запоріжжя у справі № 335/7868/20 ухвалено рішення про задоволення позовних вимог та стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ТОВ "Наполеон" на його користь 1 410 753,60 грн, що еквівалентно 50 080,00 доларів США за курсом продажу, встановленим Публічним акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк" (далі - ПАТ КБ "Приватбанк") станом на 14 вересня 2020 року (1 долар США = 28,17 грн); 50 % річних за несвоєчасне повернення суми позики у розмірі 294 870,63 грн за період з 15 квітня по 14 вересня 2020 року, штраф за порушення строків повернення позики у розмірі 20 000,00 грн, а всього 1 725 624,23 грн.
Вказане рішення суду перебуває на виконанні у приватного виконавця виконавчого округу Запорізької області Безмагоричних М. А., однак на день звернення з позовом до суду не виконано.
Відсотки за користування грошовими коштами за період з 15 вересня 2020 року по 23 лютого 2022 року становлять 1 017 877,46 грн.
Короткий зміст судових рішень
29 травня 2023 року рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя позов задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_2, ТОВ "Наполеон" на користь ОСОБА_1 3 % річних за несвоєчасне повернення позики за період з 15 вересня 2020 року по 23 лютого 2022 року у сумі 61 072,64 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Суд першої інстанції керувався тим, що вимоги позивача про стягнення з боржника процентів за частиною другою статті 625 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України є законними та обґрунтованими, з огляду на несвоєчасне виконання ним своїх зобов`язань за договором позики. Вимога про стягнення вказаних процентів у розмірі 50 % річних є необґрунтованою, оскільки рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 27 квітня 2021 року у справі № 335/7868/20 з відповідачів вже було стягнуто солідарно 50 % річних за несвоєчасне повернення суми позики, у зв`язку з чим судом було вирішено стягнути 3 % річних відповідно до загальних правил.
22 листопада 2023 року постановою Запорізького апеляційного суду апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Журавльова Д. І. залишено без задоволення. Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 29 травня 2023 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позивач просить стягнути з відповідачів 1 017 877,46 грн у якості річних процентів за прострочене зобов`язання, що складає більше, ніж 72 % від суми заборгованості за договором позики. Апеляційний суд визнав, що такий розмір річних є неспівмірним до стягнутої суми заборгованості, а стягнення 3 % річних - справедлива компенсація за неналежне виконання відповідачами своїх зобов`язань.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
27 грудня 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Журавльов Д. І. через систему "Електронний Суд" звернувся з касаційною скаргою на постанову Запорізького апеляційного суду від 22 листопада 2023 року, в якій просить її скасувати, рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 29 травня 2023 року змінити, позовні вимоги задовольнити.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди, стягуючи суми за частиною другою статті 625 ЦК України, фактично застосували підстави зменшення розміру неустойки за статтею 551 ЦК України. Наведена норма незастосовна до вирішення спору, адже нарахування відсотків річних та втрат від інфляції не є штрафними санкціями.
Суди першої та апеляційної інстанцій не врахували правові висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц, від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц, від 19 червня 2019 року у справі № 703/2718/16-ц, від 19 червня 2019 року у справі № 646/14523/15-ц, від 23 жовтня 2019 року у справі № 723/304/16-ц, від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18, від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18, від 07 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19, від 25 травня 2021 року у справі № 149/1499/18, від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16, у постановах Верховного Суду від 05 березня 2019 року у справі № 5017/1987/2012, від 23 березня 2023 року у справі № 920/505/22, від 17 травня 2023 року у справі № 341/416/20, від 18 травня 2023 року у справі № 910/4176/22, від 15 жовтня 2023 року у справі № 914/235/19, від 14 грудня 2023 року у справі № 916/2550/22, про те, що 3 % річних від простроченої суми застосовуються у випадку, якщо сторони у договорі не передбачили іншого розміру процентів. Суди зменшили відсоток процентів до мінімуму, що порушує баланс інтересів сторін.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Фактичні обставини справи
25 березня 2019 року між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 було укладено договір позики між фізичними особами, відповідно до якого позикодавець (позивач) передав, а позичальник (відповідач ОСОБА_2 ) прийняв у власність 1 357 168,00 грн, що еквівалентно 50 080,00 доларів США за курсом продажу, встановленим ПАТ КБ "Приватбанк" станом на день укладнння договору (1 долар США = 27,10 грн).
Також 25 березня 2019 року між ТОВ "Наполеон" в особі директора ОСОБА_2 (далі - поручитель) та позивачем ОСОБА_1 був укладений договір поруки, відповідно до якого поручитель зобов`язується відповідати перед позикодавцем за виконання усіх зобов`язань ОСОБА_2, що виникли з договору позики між фізичними особами, який був укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Строк виконання зобов`язання за основним договором встановлено до 14 квітня 2020 року.
У зв`язку із невиконанням умов основного договору ОСОБА_1 звернувся до Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя з позовом до ОСОБА_2, ТОВ "Наполеон" про стягнення грошових коштів, штрафу та відсотків за неналежне виконання зобов`язань за договорами позики та поруки.
Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 27 квітня 2021 року у справі № 335/7868/20 з відповідачів солідарно на користь позивача стягнуто 1 410 753,60 грн позики, що еквівалентно 50 080 доларів США за курсом, встановленим ПАТ КБ "Приватбанк" станом на 14 вересня 2020 року, 50 % річних за несвоєчасне повернення позики розміром 294 870,63 грн за період з 15 квітня 2020 року по 14 вересня 2020 року, штраф за порушення строків повернення позики у розмірі 20 000 грн, а всього 1 725 624,23 грн.
Рішення набрало законної сили 27 травня 2021 року.
За вказаним рішенням видані виконавчі листи, які 06 серпня 2021 року були звернуті до примусового виконання приватному виконавцю Безмагоричних М. А. У цей же день вказаним приватним виконавцем були відкриті відповідні виконавчі провадження щодо боржників ОСОБА_2 та ТОВ "Наполеон".
Рішення суду виконане 01 серпня 2022 року шляхом перерахування грошових коштів на рахунок приватного виконавця, у зв`язку із чим останнім у цей же день винесено постанови про закінчення виконавчих проваджень щодо боржників ОСОБА_2 та ТОВ "Наполеон".
Позиція Верховного Суду
Касаційне провадження у справі відкрито з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Згідно з частинами першою, другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги та виснував, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості (абзац перший частини першої статі 1046 ЦК України).
Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором (речення перше та друге абзацу першого частини першої статті 1048 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 598 ЦК України зобов`язання припиняються на підставах, встановлених договором або законом, зокрема виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Згідно із статтею 611 ЦК України в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Стаття 625 ЦК України визначає загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання. Тобто дія цієї статті поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, що регулює окремі види зобов`язань (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц (пункт 26)).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина друга статті 625 ЦК України).
Отже, позичальник отримує "чужі" грошові кошти в борг, який зобов`язується повернути в майбутньому.
Термін "користування чужими коштами" може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.
Відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані законодавством. Зокрема, відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів установлюються договором; якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, також врегульовані законодавством. У цьому разі відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Регулятивні відносини між сторонами кредитного договору (позики) обмежені, зокрема, часовими межами, в яких позичальник отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг (строком кредитування та визначеними у його межах періодичними платежами). Однак якщо позичальник порушує зобов`язання з повернення кредиту (позики), в цій частині між ним та кредитодавцем регулятивні відносини трансформуються в охоронні.
Інакше кажучи, оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 (пункт 6.28)).
Отже, в охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.
Відповідно до частини третьої статті 6 ЦК України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд; сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
У статті 627 ЦК України зазначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до пункту 9 договору позики, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити на вимогу позикодавця суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 50 % процентів річних від простроченої суми.
Позикодавець у касаційній скарзі оспорює зменшення судами передбачених частиною другою статті 625 ЦК України відсотків річних із 50 % (за договором) до 3 %. Вказує, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували правові висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду
від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц, від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц,
від 19 червня 2019 року у справі № 703/2718/16-ц, від 19 червня 2019 року у справі № 646/14523/15-ц, від 23 жовтня 2019 року у справі № 723/304/16-ц,
від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18, від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18, від 07 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19,
від 25 травня 2021 року у справі № 149/1499/18, від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16, у постановах Верховного Суду від 05 березня 2019 року у справі № 5017/1987/2012, від 23 березня 2023 року у справі № 920/505/22,
від 17 травня 2023 року у справі № 341/416/20, від 18 травня 2023 року у справі № 910/4176/22, від 15 жовтня 2023 року у справі № 914/235/19, від 14 грудня 2023 року у справі № 916/2550/22.
У постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18), від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18), від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц (провадження № 14-64цс19), від 23 жовтня 2019 року у справі № 723/304/16-ц (провадження № 14-360цс19), вказано, що передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19 (провадження № 12-189гс19), постановах Верховного Суду від 23 березня 2023 року у справі № 920/505/22, від 18 травня 2023 року у справі № 910/4176/22, сформульовано висновок про те, що інфляційні та річні проценти нараховуються на суму простроченого основного зобов`язання. Тому зобов`язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного і поділяє його долю. Відповідно й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимогою.
У постанові Верховного Суду від 14 грудня 2023 року у справі № 916/2550/22зазначено, що відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора,