ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
6 березня 2024 року
м. Київ
справа № 554/8471/21
провадження № 61-1931св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - судді Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Олійник А. С., Сердюка В. В.,
учасники справи:
позивач: ОСОБА_1, ОСОБА_2,
відповідач - Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк",
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк", в інтересах якого діє адвокат Коцюба Олексій Вікторович, на рішення Київського районного суду
м. Полтави від 8 червня 2022 року, ухвалене у складі судді
Шаповал Т. В., та постанову Полтавського апеляційного суду від 11 січня 2023 року, прийняту колегією у складі суддів: Бутенко С. Б., Обідіної О. І., Прядкіної О. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2021 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися з позовом до Акціонерного товариства Комерційний банк (далі - АТ КБ) "ПриватБанк" про скасування наказів про звільнення та поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
В обґрунтування позову вказували, що ОСОБА_1 працював в АТ КБ "ПриватБанк" з 2004 року; з 2021 року - на посаді заступника директора макрорегіонального управління по регіону - керівник напрямку реалізації програм клієнтам МСБ.
ОСОБА_2 також з 2004 року працювала в АТ КБ "ПриватБанк", з 2019 року -
на посаді провідного спеціаліста з матеріально-технічного забезпечення і ремонтам
РП розвитку регіональних підрозділів Центрального макрорегіонального управління.
18 травня 2021 року в автоматизованій системі документообігу "ПриватДок" з`явилось повідомлення про зміни в організації виробництва і праці та про наступне можливе вивільнення працівників у зв`язку зі скороченням штату з посиланням на наказ № Е.17.U.0.0/4-6802287 від 30 квітня 2021 року.
Зазначене повідомлення блокувало роботу ОСОБА_1 та він вимушений був натиснути на єдину активну опцію "ознайомлений". ОСОБА_2 не натискала цю опцію, оскільки не змогла ознайомитись в повному обсязі з повідомленням (додатки до повідомлення не відкривалися), тому вона не могла перевірити, чи дійсно існує такий наказ.
Попередження про майбутнє вивільнення та наказ № Е.17.U.0.0/4-6802287
від 30 квітня 2021 року у письмовому виді позивачам вручене не було.
Незважаючи на те, що вони не бажали звільнятись та мали переважне право на залишення на роботі, наказом від 29 липня 2021 року ОСОБА_1 та наказом
від 21 липня 2021 року ОСОБА_2 звільнено з роботи у зв`язку зі скороченням штату
з 30 липня 2021 року та 2 серпня 2021 року відповідно.
Вказували, що в порушення статті 49-2 КЗпП України позивачам не запропоновано жодної вакансії в порядку, визначеному трудовим законодавством.
На думку позивачів, реорганізація структурних підрозділів банку була фіктивною, а їх звільнення відбулося з порушенням пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, оскільки на підставі цієї норми працівника можна звільнити з роботи лише у тому випадку, коли ліквідація чи реорганізація дійсно відбувалась.
Крім того, ОСОБА_1 і ОСОБА_2 є членами Первинної профспілкової організації співробітників АТ КБ "ПриватБанк", а їх звільнення без погодження з профспілкою є порушенням статті 39 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності".
Уточнивши позовні вимоги, просили скасувати наказ
АТ КБ "ПриватБанк" № Э.DN-УВ-2021-7096105-п від 29 липня 2021 року про звільнення ОСОБА_1, поновити його на роботі та стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу; скасувати наказ АТ КБ "ПриватБанк" № Э.DN-УВ-2021-7050392-п від 21 липня 2021 року про звільнення ОСОБА_2, поновити її на роботі та стягнути з відповідача на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття
Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 8 червня 2022 року позов задоволено.
Скасовано наказ АТ КБ "Приватбанк" № Э.DN-УВ-2021-7096105-п від 29 липня
2021 року про звільнення ОСОБА_1 .
Поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника директора макрорегіонального управління по регіону - керівника напрямку реалізації програм клієнтам МСБ АТ
КБ "ПриватБанк".
Стягнено з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 620 229,62 грн.
Скасовано наказ АТ КБ "ПриватБанк" № Э.DN-УВ-2021-7050392-п від 21 липня
2021 року про звільнення ОСОБА_2 .
Поновлено ОСОБА_2 на посаді провідного спеціаліста з матеріально-технічного забезпечення і ремонтам РП розвитку регіональних підрозділів Центрального макрорегіонального управління АТ КБ "ПриватБанк".
Стягнено з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 159 062,54 грн.
В частині поновлення на роботі допущено негайне виконання рішення.
Стягнено з АТ КБ "ПриватБанк" у відшкодування судового збору на користь:
ОСОБА_1 - 908 грн, ОСОБА_2 - 908 грн; в дохід держави - судовий збір
у розмірі 1 816 грн.
Додатковим рішенням цього суду від 11 липня 2022 року допущено негайне виконання рішення від 8 червня 2022 року в частині стягнення з АТ
КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 середнього заробітку в межах суми платежу за один місяць у розмірі 59 746,89 грн та в частині стягнення з АТ
КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_2 середнього заробітку в межах суми платежу за один місяць у розмірі 15 114,54 грн.
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції зазначив, що в порушення вимог
частини третьої статті 49-2 КЗпП України відповідач не виконав свого обов`язку з працевлаштування позивачів та не запропонував всіх інших вакантних посад (іншу роботу), які з`явилися та існували в установі з моменту повідомлення про наступне вивільнення до дня звільнення.
Також місцевий суд зазначив, що розірвання трудового договору з позивачами проведено відповідачем без попередньої згоди Первинної профспілкової організації співробітників АТ КБ "Приватбанк" до спливу строку розгляду подання Голови правління АТ КБ "Приватбанк" від 9 липня 2021 року, яке отримано профспілкою
14 липня 2021 року і мало бути розглянуто до 29 липня 2021 року з направленням повідомлення у триденний строк після прийняття рішення, тоді як наказ про звільнення ОСОБА_3 видано 21 липня 2021 року, а про звільнення ОСОБА_1 - 29 липня 2021 року.
Постановою Полтавського апеляційного суду від 11 січня 2023 року задоволено частково апеляційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк", рішення Київського районного суду м. Полтави від 8 червня 2022 року змінено в частині визначення розміру середнього заробітку, який підлягає стягненню з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1, з 620 229,62 грн до 550 941,80 грн та на користь ОСОБА_2 - з 159 062,54 грн
до 139 962,30 грн. В іншій частині рішення Київського районного суду м. Полтави
від 8 червня 2022 року залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про те, що відповідач в порушення вимог частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2,
частин першої, п`ятої і сьомої статті 43 КЗпП України не виконав свого обов`язку щодо надання пропозицій всіх наявних в установі вакансій, які існували на день звільнення позивачів і які вони могли б обіймати, та не одержав попередню згоду первинної профспілкової організації, тому звільнення позивачів не є таким, що проведено з додержанням вимог трудового законодавства.
Змінюючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд зазначив про неврахування цим судом того, що надані позивачами довідки про заробітну плату і про доходи за останні 13 календарних місяців роботи, які передували звільненню, не відповідають вимогам Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100, що призвело до неправильного обрахунку середньоденної заробітної плати позивачів. Визначений судом період вимушеного прогулу позивачів - з наступного дня після винесення наказів про звільнення - не відповідає дійсному періоду вимушеного прогулу - з дня їх фактичного звільнення до дня ухвалення судом рішення про поновлення на роботі, що в сукупності потягло помилковий розрахунок середнього заробітку в цілому.
Приймаючи постанову в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу на користь ОСОБА_2, суд апеляційної інстанції зазначив, що
днем звільнення її з роботи є 2 серпня 2021 року, а її середньоденна заробітна плата за період роботи в АТ КБ "ПриватБанк" з 1 червня до 31 липня 2021 року становить 657,10 грн, тому на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 3 серпня 2021 року до 8 червня 2022 року
(213 робочих днів) у розмірі 139 962,30 грн.
Здійснюючи розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу
ОСОБА_1, суд апеляційної інстанції зазначив, що його середньоденна заробітна плата за період з 1 травня 2021 року до 30 червня 2021 року складає 2 562,52 грн, а вимушений прогул тривав 215 робочих днів (з 30 липня 2021 року до 8 червня
2022 року), тому з відповідача на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню 550 941,80 грн.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У лютому 2023 року представник АТ КБ "ПриватБанк" - Коцюба О. В. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Київського районного
суду м. Полтави від 8 червня 2022 року та постанову Полтавського апеляційного суду
від 11 січня 2023 року і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Касаційна скарга мотивована застосуванням судами попередніх інстанцій
статті 49-2 КЗпП України без урахування висновків щодо застосування вказаної норми права, викладених у постановах Верховного Суду від 24 липня
2019 року у справі № 607/2852/17 (провадження № 61-42078св18), від 20 лютого
2019 року у справі № 359/8899/17 (провадження № 61-22629св18), від 27 червня
2022 року у справі № 227/2755/20 (провадження № 61-38св22), від 13 січня 2021 року у справі № 641/5023/17 (провадження № 61-529св19), від 9 вересня 2021 року
у справі № 640/11863/19 (провадження № К/9901/31291/20), від 31 травня 2021 року у справі № 640/13168/20 (провадження № К/9901/12137/21).
Заявник вказує про неврахування судами попередніх інстанцій висновків щодо застосування у подібних правовідносинах статті 43 КЗпП України, викладених у постановах Верховного Суду України від 22 жовтня 2014 року у справі № 6-163цс14, від 1 липня 2015 року у справі № 6-703цс15, та постановах Верховного Суду
від 5 серпня 2020 року у справі № 755/11454/17 (провадження № 61-9568св19),
від 25 серпня 2020 року у справі № 760/15643/16-ц (провадження № 61-20632св19).
Зазначає, що оскаржувані судові рішення ухвалені з порушенням правил територіальної підсудності, оскільки суди безпідставно розглянути в одному провадженні справу за позовом двох позивачів, місце проживання яких зареєстровано за різними адресами. Вказує, що ОСОБА_1 зареєстрований у квартирі АДРЕСА_1, тому у випадку пред`явлення його позову за вибором позивача такий позов підсудний Дзержинському районному суду м. Харкова. Поданий ОСОБА_1 договір оренди квартири
АДРЕСА_2 від 17 березня 2021 року не є доказом зареєстрованого місця його проживання на території Київського району м. Полтави. Не надавши оцінку вказаним обставинам, суди попередніх інстанцій не врахували висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 3 квітня 2019 року
у справі № 607/3903/18 (провадження № 61-39571св18).
Також зазначає про неврахування судами попередніх інстанцій висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 5 вересня 2019 року у справі № 336/5828/16 (провадження № 61-30894сво18), про те, що "як при звільненні члена профспілкової організації без отримання попередньої згоди виборного органу первинної профспілкової організації (стаття 43 КЗпП України), так і при звільненні члена виборного профспілкового органу без отримання попередньої згоди виборного органу, членом якого він є, а також вищого виборного органу цієї профспілки
(стаття 252 КЗпП України) суд має зупинити провадження у справі та запитати відповідний орган щодо згоди на звільнення. Відсутність такого рішення на час звільнення працівника сама по собі не є безумовною підставою для його поновлення на роботі, оскільки така згода або незгода на звільнення може бути витребувана
судом при вирішенні трудового спору". Такі ж висновки викладені Верховним
Судом у постановах від 5 жовтня 2022 року у справі № 761/40096/20
(провадження № 61-8052св22), від 22 вересня 2022 року у справі № 127/31036/21 (провадження № 61-7604св22), від 28 червня 2022 року у справі № 640/942/20 (провадження № К/990/4896/22).
Позиція інших учасників справи
2 березня 2023 року представник ОСОБА_2 та ОСОБА_1 - адвокат
Колесніков В. О. засобами поштового зв`язку направив до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на безпідставність її доводів, просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду - без змін.
22 березня 2023 року (поза межами строку для подання відзиву на касаційну скаргу) представник ОСОБА_2 та ОСОБА_1 - адвокат Колесніков В. О. засобами поштового зв`язку направив до Верховного Суду додаткові пояснення до відзиву на касаційну скаргу.
Надаючи оцінку можливості врахування вказаних додаткових пояснень під час касаційного перегляду справи, колегія суддів виходить з наступного.
Учасники справи мають право подати до суду касаційної інстанції відзив на касаційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом касаційної інстанції в ухвалі про відкриття касаційного провадження (частина перша статті 395 ЦПК України).
Суд може дозволити учаснику справи подати додаткові пояснення щодо окремого питання, яке виникло при розгляді справи, якщо визнає це за необхідне (частина п`ята статті 174 ЦПК України).
Право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом (стаття 126 ЦПК України).
Представник ОСОБА_2 та ОСОБА_1 - адвокат Колесніков В. О. не просив дозволу подати письмові пояснення, а Верховний Суд за межами строку для подання відзиву на касаційну скаргу не визнавав їх подання необхідним. Тому додаткові пояснення підлягають залишенню без розгляду.
Аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постановах
від 6 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (провадження № 12-25гс21) та
від 4 грудня 2022 року у справі № 477/2330/18 (провадження № 14-31цс22).
Провадження у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 20 лютого 2023 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали справи з суду першої інстанції та зупинено виконання постанови Полтавського апеляційного суду від 11 січня 2023 року в частині стягнення з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 середнього заробітку за час вимушеного прогулу не в межах суми платежу за один місяць до закінчення їх перегляду в касаційному порядку.
Підставою відкриття касаційного провадження були доводи заявника про:
- неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених
у постановах Верховного Суду від 5 вересня 2019 року у справі № 336/5828/16 (провадження № 61-30894сво18), від 28 червня 2022 року у справі № 640/942/20 (провадження № К/990/4896/22), від 22 вересня 2022 року у справі № 127/31036/21 (провадження № 61-7604св22), від 5 жовтня 2022 року у справі № 761/40096/20 (провадження № 61-8052св22), від 3 квітня 2019 року у справі № 607/3903/18 (провадження № 61-39571св18), від 25 серпня 2020 року у справі № 760/15643/16-ц (провадження № 61-20632св19), від 5 серпня 2020 року у справі № 755/11454/17 (провадження № 61-9568св19), від 31 травня 2021 року у справі № 640/13168/20 (провадження № К/9901/12137/21), від 9 вересня 2021 року у справі № 640/11863/19 (провадження № К/9901/31291/20), від 13 січня 2021 року у справі № 641/5023/17 (провадження № 61-529св19), від 27 червня 2022 року у справі № 227/2755/20 (провадження № 61-38св22), від 20 лютого 2019 року у справі № 359/8899/17 (провадження № 61-22629св18), від 24 липня 2019 року у справі № 607/2852/17 (провадження № 61-42078св18), у постановах Верховного Суду України від 22 жовтня 2014 року у справі № 6-163цс14, від 1 липня 2015 року у справі № 6-703цс15 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України);
- недослідження судами зібраних у справі доказів та ухвалення судових рішень з порушенням правил територіальної юрисдикції (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Ухвалою Верховного Суду від 19 лютого 2024 року справу призначено до судового розгляду.
Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивачі перебували у трудових правовідносинах з АТ КБ "ПриватБанк" з 2004 року.
З 11 січня 2021 року ОСОБА_2 працювала на посаді провідного спеціаліста з матеріально-технічного забезпечення і ремонтам РП розвитку регіональних підрозділів Центрального макрорегіонального управління АТ КБ "ПриватБанк"; ОСОБА_1 з 22 лютого 2021 року - на посаді заступника директора макрорегіонального управління по регіону - керівника напрямку реалізації програм клієнтам МСБ АТ КБ "ПриватБанк"
Наказом АТ КБ "ПриватБанк" № Е.17.U.0.0/4-6802287 від 30 квітня 2021 року згідно з рішеннями Наглядової ради (протокол № 12/21 від 25 лютого 2021 року,
протокол № 17/21 від 25 березня 2021 року та протокол № 21/21 від 22 квітня