ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 березня 2024 року
м. Київ
справа № 638/14198/18
провадження № 61-14390св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Сердюка В. В., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 18 лютого 2020 року, ухвалене у складі
судді Шестака О. І., та постанову Харківського апеляційного суду від 13 серпня
2020 року, прийняту колегією у складі суддів: Тичкової О. Ю., Маміної О. В.,
Пилипчук Н. П.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до ОСОБА_2 з позовом про визнання заповіту недійсним.
На обґрунтування вимог зазначав, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько,
ОСОБА_3, про що Харківським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Харківській області 5 липня 2016 року зроблено актовий запис № 10096.
Спадкоємцями першої черги за законом після ОСОБА_3 є позивач та відповідач.
Після відкриття спадщини позивач звернувся до приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Коляди Ю. С. (далі - приватний нотаріус) із заявою про прийняття спадщини, надав необхідні документи, що підтверджують його право на прийняття спадщини як спадкоємця першої черги. Після цього приватний нотаріус повідомила, що спадкодавець склав заповіт, посвідчений 13 червня 2012 року Одинадцятою харківською державною нотаріальною конторою, зареєстрований в реєстрі за № 3-415, яким заповів належну йому частку квартири АДРЕСА_1 відповідачу.
Вказана квартира належала на праві власності спадкодавцю, а саме: 1/2 частка квартири - на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого 30 червня 1993 року органом приватизації Харківського авіаційного виробничого об`єднання за номером 122, зареєстрованого в Харківському міському бюро технічної інвентаризації 8 липня 1993 року за № В-1263; інша частка - на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого Шостою харківською державною нотаріальною конторою 12 серпня 2004 року, реєстровий номер 4-5296, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 21 вересня 2018 року № 138653330 (далі - інформація з реєстру).
Таким чином, на момент складення заповіту спадкодавець був одноособовим власником квартири. У зв`язку з цим, на думку позивача, з тексту заповіту неможливо зробити однозначний висновок стосовно розміру частки в квартирі, відносно якої зроблено розпорядження спадкодавцем. Позивач вказав, що при посвідченні заповіту державним нотаріусом порушені вимоги закону щодо форми та змісту заповіту. Ці порушення призвели до того, що заповіт містить розпорядження, яке суперечить вимогам законодавства та унеможливлює здійснення переходу спадщини до спадкоємця.
Також позивач зазначив, що заповіт за змістом суперечить вимогам Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), іншим актам законодавства, проте не є нікчемним в силу закону.
Позивач просив суд визнати недійсним заповіт, посвідчений 13 червня 2012 року Одинадцятою харківською державною нотаріальною конторою, зареєстрований в реєстрі за № 3-415.
Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття
Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 18 лютого
2020 року у задоволенні позову відмовлено.
Суд дійшов висновку, що розмір частки у квартирі АДРЕСА_1, яку спадкодавець заповів відповідачу, як на момент складання заповіту, так і на момент відкриття спадщини становить 1/1.
Дослідивши матеріали справи, суд першої інстанції зазначив, що оспорюваний заповіт відповідає положенням ЦК України, Закону України "Про нотаріат" та Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженому наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (далі - Порядок), у редакції, чинній на момент його нотаріального посвідчення; складений у письмовій формі та підписаний особисто спадкодавцем. Тому підстав для визнання його недійсним не встановлено.
Постановою Харківського апеляційного суду від 13 серпня 2020 року апеляційну скаргу позивача залишено без задоволення, а рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 18 лютого 2020 року - без змін.
Апеляційний суд вказав, що суд першої інстанції, дослідивши надані сторонами докази у їх сукупності, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов обґрунтованого висновку про відповідність оспорюваного заповіту за формою та змістом вимогам чинного законодавства.
Суд апеляційної інстанції зазначив, що відсутність у заповіті вказівки про розмір частки квартири, належної спадкодавцю на праві власності, не свідчить про дефект форми або змісту заповіту та не зумовлює у зв`язку з цим його недійсність.
Тому доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не надав оцінки письмовим доказам у справі та не перевірив відповідність оспорюваного заповіту вимогам законодавства є безпідставними й такими, що спростовуються встановленими судом обставинами. Доводи позивача, наведені в обґрунтування апеляційної скарги, про невідповідність оспорюваного заповіту вимогам законодавства не підтверджуються матеріалами справи.
Апеляційний суд вказав, що спір про тлумачення заповіту можливо вирішити шляхом пред`явлення відповідного позову згідно з положеннями статей 213,
1256 ЦК України. Проте, оскільки такі позовні вимоги позивачем не заявлені, колегія суддів погодилась з висновком місцевого суду про необґрунтованість позову в заявлених межах та відсутність правових підстав для його задоволення.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У вересні 2020 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судами першої та апеляційної інстанцій, просить скасувати рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 18 лютого 2020 року та постанову Харківського апеляційного суду від 13 серпня 2020 року і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій безпідставно посилались на загальні норми ЦК України і не застосували до спірних правовідносин спеціальні норми, які містять обов`язкові вимоги саме до змісту та форми заповіту.
Заявник вказує, що суди першої та апеляційної інстанцій в порушення вимог Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) не перевірили, чи має можливість приватний нотаріус, у якої відкрита спадкова справа, виконати заповіт та видати спадкоємцю за заповітом свідоцтво про спадщину на спірне майно.
В касаційній скарзі зазначено, що суди попередніх інстанцій не роз`яснили позивачу право звернення до суду з клопотанням про витребування у нотаріуса постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії.
На думку заявника, суди першої та апеляційної інстанцій розглянули справу та ухвалили судові рішення на підставі недопустимих доказів, що є порушенням норм процесуального права, та відповідно до вимог пункту 4 частини третьої статті 411 ЦПК України, має наслідком скасування судового рішення і направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Також, у касаційній скарзі вказано про відсутність у заповіті чіткого визначення розміру частки квартири, належної спадкодавцю на момент його складання, що свідчить про дефект форми та змісту заповіту.
Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив.
Провадження у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 27 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
Підставою відкриття касаційного провадження у цій справі були доводи
заявника про порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, зазначаючи, що суди встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи
Судом першої інстанції встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в місті Харкові помер спадкодавець, який був батьком сторін у справі.
Спадкодавець за життя склав заповіт, яким заповів належну йому частину
квартири АДРЕСА_1 відповідачу.
Згідно з інформацією з реєстру квартира АДРЕСА_1 належить на праві приватної власності спадкодавцю і його частка як на момент складання заповіту, так і на момент відкриття спадщини становила 1/1.
Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали цивільної справи і перевіривши додержання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права в межах вимог та доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд дійшов таких висновків.
Відповідно до частини першої статті 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.
У статті 1247 ЦК України закріплені загальні вимоги до форми заповіту, згідно з якими: 1) заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення; 2) заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу; 3) заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу; 4) заповіти, посвідчені особами, зазначеними у частині третій цієї статті, підлягають державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.
Заповіт є одностороннім правочином. Відповідно до частини третьої статті 202 ЦК України одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов`язки лише для особи, яка його вчинила.
Згідно зі статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
У постанові Верховного Суду від 18 вересня 2019 року у справі № 153/1216/17-ц (провадження № 61-39409св18) зазначено, що на заповіт як односторонній правочин поширюються загальні правила ЦК України щодо недійсності правочинів. Недійсними є заповіти: 1) в яких волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі; 2) складенні особою, яка не мала на це права (особа не має необхідного обсягу цивільної дієздатності для складання заповіту); 3) складені з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення (відсутність нотаріального посвідчення або посвідчення особами, яке прирівнюється до нотаріального, складання заповіту представником тощо).