постанова
ІМЕНЕМ УКРАЇНи
21 березня 2024 року
м. Київ
справа № 127/9259/21
провадження № 51-3633км23
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
засудженого ОСОБА_5,
захисника ОСОБА_6,
прокурора ОСОБА_7,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_5 та захисників ОСОБА_6 і ОСОБА_8 на вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 19 січня 2023 року та ухвалу Вінницького апеляційного суду від 19 квітня 2023 року у кримінальному провадженні № 42020020000000247 за обвинуваченням
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 190 Кримінального кодексу України (далі - КК),
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Вінницького міського суду Вінницької області від 19 січня 2023 року ОСОБА_5 визнано винуватими та засуджено до покарання у виді штрафу в розмірі 3000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 51 000 грн.
Суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_5 з метою заволодіння чужим майном повідомив ОСОБА_9 завідомо неправдиву інформацію про те, що може посприяти останньому у вирішенні питання про проходження ним військово-лікарської комісії (далі - ВЛК) для працевлаштування на роботу до відділу режиму і охорони Державної установи "Вінницька установа виконання покарань (№1)" (далі - ВУВП № 1), за що ОСОБА_9 мав передати йому кошти в сумі 1000 грн.
На виконання домовленості ОСОБА_5 20 серпня 2020 року біля 09:30 у приміщенні медичного закладу Державна установа "Територіальне медичне об`єднання МВС України по Вінницькій області" (далі - ТМО МВС) на вул. Салтикова-Щедріна у м. Вінниці, отримав від ОСОБА_9 600 грн та 21 серпня 2020 року біля 09:00 ще 400 грн, і в такий спосіб шляхом обману та зловживання довірою заволодів чужим майном - грошовими коштами ОСОБА_9 на суму 1000 грн.
При перегляді вироку за апеляційною скаргою сторони захисту Вінницький апеляційний суд ухвалою від 19 квітня 2023 року залишив це рішення без змін.
Вимоги касаційної скарги та викладені в ній узагальнені доводи
У поданій спільній касаційній скарзі засуджений ОСОБА_5 та захисники ОСОБА_6 і ОСОБА_8 посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність просять скасувати оскаржувані вирок та ухвалу і закрити кримінальне провадження на підставі п. 1 ч. 1 ст. 284 КПК через відсутність події кримінального правопорушення.
На обґрунтування своїх вимог зазначають, що постанова слідчого про зміну кваліфікації дій ОСОБА_5 з ч. 3 ст. 368 КК на ч. 1 ст. 190 КК прийнята з порушенням норм матеріального права та свідчить про подвійну юридичну відповідальність.
Також, на думку сторони захисту, кримінальне провадження підлягає закриттю на підставі п. 10 ч. 1 ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) та через малозначність.
Посилаються на упередженість суду апеляційної інстанції при розгляді їхньої апеляційної скарги та вказують, що цей суд не дав умотивованих відповідей на доводи скарги щодо незаконного призначення і проведення негласних слідчих (розшукових) дій (далі - НСРД) у кримінальному провадженні та визнання цих доказів недопустимими і в своєму рішенні не навів мотивів, з яких він виходив ухвалюючи таке рішення та положення закону, якими він керувався
Зазначають, що в порушення вимог ст. 404 КПК суд апеляційної інстанції безпідставно відмовив у повторному дослідженні доказів у справі, зміст яких, на думку сторони захисту, було неповно й неправильно (з обвинувальним ухилом) викладено судом першої інстанції у вироку.
З урахуванням цих обставин сторона захисту вважає, що оскаржувані судові рішення ухвалені без додержання вимог статей 370, 374, 419 КПК і є незаконними.
Позиція учасників в суді касаційної інстанції
У судовому засіданні засуджений та захисник ОСОБА_6 підтримали касаційну скаргу і вважали, що кримінальне провадження підлягає закриттю на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК.
Прокурор виступила проти задоволення касаційної скарги і просила залишити оскаржувані судові рішення без зміни.
Мотиви Суду
Колегія суддів (далі - Суд), заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, наведені в касаційній скарзі, дійшла висновку про таке.
Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому він уповноважений лише перевіряти правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до приписів ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.
Отже, касаційний суд не перевіряє судових рішень у частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. Натомість зазначені обставини були предметом перевірки суду апеляційної інстанції.
Суд першої інстанції уважно дослідив надані стороною обвинувачення докази, шляхом логічного аналізу зіставив встановлені в кримінальному провадженні факти та обставини, надав їм у сукупності об`єктивну оцінку з точки зору належності, допустимості й достовірності, та дійшов умотивованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_5 у вчиненні вказаного кримінального проступку і достатність зібраних доказів для ухвалення обвинувального вироку у справі. Переконливих аргументів, які би вказували на порушення цим судом правил оцінки доказів, передбачених вимогами кримінального процесуального закону, в поданій касаційній скарзі стороною захисту не наведено.
Залишаючи без задоволення апеляційну скаргу захисників ОСОБА_10 та ОСОБА_6, в якій останні вказували на неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи та недопустимість доказів покладених місцевим судом в основу вироку, апеляційний суд у своїй ухвалі навів докладні мотиви такого рішення серед яких також вказав на те, що при перегляді вироку ним не було встановлено такої неповноти та істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які би перешкодили суду першої інстанції повно і всебічно розглянути справу та дати правильну юридичну оцінку діям засудженого.
Перевіривши обставини справи, встановлені судом першої інстанції, та доводи апеляційної скарги захисників, які є аналогічними тим, що зазначені стороною захисту вкасаційній скарзі, апеляційний суд проаналізував усі докази, які були взяті до уваги судом першої інстанції при ухваленні вироку, і не вбачаючи сумнівів у їх допустимості та достатності для підтвердження висунутого ОСОБА_5 обвинувачення у справі, ухвалив обґрунтоване рішення в якому зазначив докладні мотиви і підстави, з урахуванням яких дійшов переконливого висновку про його законність і правильність висновків місцевого суду.
Висновки судів першої та апеляційної інстанцій викладені в судових рішеннях є достатньо обґрунтованими та вмотивованими і засновані на доказах, які були ретельно перевірені та проаналізовані судом першої інстанції з урахуванням вимог ст. 94 КПК, а саме: на показаннях потерпілого ОСОБА_9, свідків ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16 та даних, які містилися у висновку судової експертизи, протоколах слідчих дій та інших письмових доказах.
Зібрані у справі докази у своїй сукупності в достатній мірі підтверджують фактичні обставини кримінального правопорушення, які викладені в судових рішеннях при формулюванні обвинувачення визнаного судом доведеним, а тому доводи сторони захисту в касаційній скарзі про недоведеність вчинення цього злочину засудженим є безпідставними.
Щодо малозначності діяння
Відповідно до ч. 2 ст. 11 КК, не є злочином дія або бездіяльність, яка хоча формально і містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого цим Кодексом, але через малозначність не становить суспільної небезпеки, тобто не заподіяла і не могла заподіяти істотної шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству або державі.
Тобто, специфіка встановлення малозначності діяння полягає в обов`язковій наявності трьох умов:
1) формальна наявність у вчиненому діянні ознак складу злочину, передбаченого КК, тобто всіх тих передбачених у законі об`єктивних і суб`єктивних ознак, які у відповідній статті (частині статті) Особливої частини КК характеризують певний склад злочину. Діяння, яке не містить хоча б однієї ознаки складу злочину, не може визнаватись малозначним. Якщо істотність матеріальної (майнової чи фізичної) шкоди визначена безпосередньо в кримінальному законі шляхом закріплення конкретного розміру шкоди, яка має бути завдана при вчиненні відповідного злочину, то недосягнення цього рівня шкоди свідчить про відсутність у діях особи кримінальної протиправності, що унеможливлює звернення до частини другої статті 11 КК;
2) малозначне діяння не становить суспільної небезпеки, яка є типовою для певного злочину. Це виражається в тому, що воно не заподіює взагалі шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству чи державі, або заподіює їм явно незначну (мізерну) шкоду;
3) таке діяння не повинно бути суб`єктивно спрямоване на заподіяння істотної шкоди. Якщо існує невідповідність між фактично вчиненим малозначним діянням і умислом, спрямованим на заподіяння істотної шкоди, має наставати кримінальна відповідальність за замах на той злочин, який особа бажала вчинити.
Поняття істотної шкоди у контексті ч. 2 ст. 11 КК носить оціночний характер, його зміст визначається оцінкою правозастосовними органами всіх конкретних обставин справи. Про оціночний характер шкоди можна говорити лише в тому випадку, коли законодавець у відповідних статтях (частинах статей) Особливої частини КК України використовує загальні оціночні поняття: тяжкі наслідки, інші тяжкі наслідки (відносно визначені правові норми).
Якщо істотність шкоди знаходить своє чітке відображення у визначенні об`єктивних ознак того чи іншого складу злочину, тобто характер шкоди є фіксованим і не може оцінюватись на розсуд правозастосувача (абсолютно визначені правові норми), то застосування кримінально-правової норми про малозначність виключається.
Як вбачається з диспозиції ч. 1 ст. 190 КК шахрайство - цезаволодіння чужим майном шляхом обману та зловживання довірою іє злочином із матеріальним складом, обов`язковою ознакою якого є суспільно небезпечні наслідки у виді шкоди майнового характеру.
Отже, поняття такої кримінально караної поведінки не є оціночним, воно формалізовано в законі, тобто визначено законодавцем за допомогою вартісних критеріїв, зазначених у пунктах 2-4 примітки до ст. 185 КК, та встановлено їх мінімальний і максимальний розмір з прив`язкою до неоподатковуваного мінімуму доходів громадян (192, 1 грн станом 2020 рік).
Таким чином, оскільки діями ОСОБА_5 потерпілому ОСОБА_9 було заподіяно матеріальної шкоди на суму 1000 грн, застосування кримінально-правової норми про малозначність у цьому провадженні виключається.
З урахуванням наведеного вимоги сторони захисту в касаційній скарзі про закриття кримінального провадження у зв`язку з малозначністю вчиненого діяння є неприйнятними.
Щодо перекваліфікації дій та меж судового розгляду
Відповідно до ч. 1 ст. 214 КПК слідчий, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов`язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочати розслідування.