ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 квітня 2024 року
м. Київ
справа № 317/1251/22
провадження № 61-15437св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого- Луспеника Д. Д.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
третя особа- Районна адміністрація Запорізької міської ради по Шевченківському району як орган опіки та піклування,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Тивоненка Данила Руслановича на рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 20 червня 2023 року, ухвалене у складі судді Нікітіна В. В., та постанову Запорізького апеляційного суду від 03 жовтня 2023 року, прийняту у складі колегії суддів: Кухаря С.В., Крилової О.В., Полякова О.З.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дітей.
Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що 25 жовтня 2013 року між ним та ОСОБА_2 зареєстрований шлюб, який розірваний рішенням Шевченківського районного суду міста Запоріжжя від 30 травня 2019 року у справі № 336/1283/19.
У шлюбі у них народилося троє дітей: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Шевченківського районного суду міста Запоріжжя від 17 травня 2019 року у справі № 336/1282/19, яке набрало законної сили, позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів задоволено. Стягнуто з нього на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, в розмірі 1/2 частини заробітку (доходу) щомісяця, але не менш, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку на кожну дитину, починаючи з 26 лютого 2019 року до досягнення старшою дитиною повноліття. У задоволенні його зустрічного позову до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дітей відмовлено.
Вказував, що після розірвання шлюбу ОСОБА_2 вивезла дітей до своїх батьків, які проживають у Веселівському районі Запорізької області, який був окупований російськими військами на початку 2022 року. Сама відповідачка проживає і працює в місті Запоріжжі, а дітьми опікувались її батьки.
Зазначав, що ОСОБА_2 фактично дітьми не опікується, а перебування дітей на окупованій території створює загрозу їх життю та здоров`ю.
Вказував на те, що його доходи та умови його проживання повністю здатні задовольнити всі потреби дітей.
З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просив суд визначити місце проживання дітей ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, з ним
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Запорізького районного суду Запорізької області від 20 червня 2023 року
у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визначення місця проживання дітей із ним, суд першої інстанції виходив із того, що позивач не надав належних доказів, які слугували б підставою для зміни місця проживання дітей.
Постановою Запорізького апеляційного суду від 03 жовтня 2023 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Тивоненка Д. Р. залишено без задоволення, рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 20 червня 2023 року залишено без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, оскільки під час розгляду справи не встановлено обставин, які б вказували на необхідність та доцільність визначення місця проживання дітей з батьком.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
У жовтні 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Тивоненко Д. Р. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про те, що між сторонами вже виникав спір про визначення місця проживання дітей, який вирішений судом на користь матері у справі № 336/1282/19, не звернули уваги на те, що ОСОБА_2 у тій справі не порушувала питання про визначення місця проживання дітей із нею, а у задоволенні його зустрічних вимог про визначення місця проживання дітей із ним суд у справі № 336/1282/19 відмовив.
Суди попередніх інстанцій, посилаючись на думку дітей, заслухану у судовому засіданні, не врахували, що озвучена у судовому засіданні думка дітей не є єдиною підставою, яка враховується при вирішенні питання про визначення місця проживання дітей, оскільки думка дитини не завжди може відповідати її інтересам, може бути висловлена під впливом певних зовнішніх факторів.
Посилаючись на наявність заборгованості зі сплати аліментів, суди не врахували, що наявність чи відсутність боргу не відноситься до цієї справи.
Суди не врахували, що до вересня 2022 року діти з ОСОБА_2 не проживали.
Підставами касаційного оскарження судових рішень представник заявника зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 24 жовтня 2018 року у справі № 487/545/17-ц (провадження № 61-30823св18), від 27 листопада 2019 року у справі № 400/829/17 (провадження № 61-43481св18), від 09 листопада 2020 року у справі № 487/7241/18 (провадження № 61-22623св19), від 27 січня 2021 року у справі № 727/3856/18 (провадження № 61-16426св20); від 22 грудня 2021 року у справі № 554/1124/20 (провадження № 61-18504св21), від 13 липня 2022 року у справі № 705/3040/18 (провадження № 61-19878св21), від 13 червня 2022 року у справі № 766/17903/19 (провадження № 61-10379св21); суд не дослідив зібрані у справі докази.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У грудні 2023 року представник ОСОБА_2 - адвокат Журавльов Д. І. подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити судові рішення без змін як такі, що ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 31 жовтня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
У листопаді 2023 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи.
Ухвалою Верховного Суду від 18 січня 2024 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
25 жовтня 2013 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстрований шлюб, який розірваний рішенням Шевченківського районного суду міста Запоріжжя від 30 травня 2019 року у справі № 336/1283/19.
У шлюбі у сторін народилося троє дітей: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Після розірвання шлюбу діти проживають з матір`ю ОСОБА_2 .
Рішенням Шевченківського районного суду міста Запоріжжя від 17 травня 2019 року у справі № 336/1282/19, яке залишено без змін постановоюЗапорізького апеляційного суду від 10 серпня 2021 року, позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, в розмірі 1/2 частини заробітку (доходу) щомісяця, але не менш, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку на кожну дитину, починаючи з 26 лютого 2019 року до досягнення старшою дитиною повноліття.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дітей з батьком відмовлено.
Відповідно до актів обстеження умов проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_1 від 20 вересня 2022 року та 15 вересня 2022 року відповідно, встановлено, що і мати, і батько створили належні умови для проживання, навчання та відпочинку дітей.
Згідно з висновком Районної адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району від 25 листопада 2022 року № 22.04/01-34/688 про визначення місця проживання малолітніх ОСОБА_3, ОСОБА_5 та ОСОБА_4, орган опіки та піклування вважає доцільним визначити місце проживання дітей з батьком ОСОБА_1 .
У вказаному висновку зазначено, що діти зареєстровані разом із матір`ю ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1, з вересня 2022 року проживають разом із матір`ю у м. Запоріжжі. З 27 жовтня 2022 року діти навчаються в Запорізькій гімназії № 101 Запорізької міської ради. ОСОБА_2 та ОСОБА_1 працюють в АТ "Мотор Січ". Згідно з довідкою Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Запоріжжі від 20 червня 2022 року у ОСОБА_1 відсутня заборгованість зі сплати аліментів.
Відповідно до розрахунків, які надані Південно-Східним міжрегіональним управлінням Міністерства юстиції (м. Дніпро) Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Запоріжжі, заборгованість ОСОБА_1 перед ОСОБА_2 за аліментами на дітей, що стягнуті рішенням суду у справі № 336/1282/19, станом на 09 серпня 2022 року становить 115 173,92 грн, а станом на 14 березня 2023 року - 117 173,99 грн.
У судовому засіданні 12 травня 2023 року, проведеному за участю психолога ОСОБА_6 та без присутності сторін, суд першої інстанції вислухав думку дітей: ОСОБА_3, ОСОБА_5 та ОСОБА_4, які повідомили суд, що проживають разом з матір`ю і їм добре з нею, переїжджати до батька вони не хочуть, хоча і люблять його. Мати забезпечує їх всім необхідним і їм дуже добре жити з мамою.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Відповідно до статті 8 Закону України "Про охорону дитинства" кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України "Про охорону дитинства").
Згідно зі статтею 12 Закону України "Про охорону дитинства" на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ (далі - Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до частин другої, четвертої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.