ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 квітня 2024 року
м. Київ
справа № 461/4349/23
провадження № 61-1св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: Львівський національний університет імені Івана Франка, ректор Львівського національного університету імені Івана Франка ОСОБА_4,
третя особа - Міністерство освіти та науки України,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги Львівського національного університету імені Івана Франка та представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на постанову Львівського апеляційного суду від 30 листопада 2023 року у складі колегії суддів: Копняк С. М., Бойко С. М., Ніткевича А. В.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Львівського національного університету імені Івана Франка, ректора Львівського національного університету імені Івана Франка ОСОБА_4, третя особа - Міністерство освіти та науки України, в якому просила суд скасувати наказ ректора Львівського національного університету імені Івана Франка ОСОБА_4 від 17 березня 2022 року № 1165 "Про поновлення", згідно з яким її, ОСОБА_1, поновлено студенткою 2 курсу денної форми здобуття освіти філософського факультету спеціальності 053 "Психологія" освітньо-професійної програми "Психологія" освітнього ступеня - бакалавр, яка навчається за державним замовленням, з 08 лютого 2022 року. Вважала, що на виконання постанови Львівського апеляційного суду від 08 лютого 2022 року у справі № 461/5384/19, яким її поновлено на навчанні як студентку 2 курсу внаслідок незаконного відрахування, університет повинен був поновити її на навчанні з 01 жовтня 2022 року, а не з 08 лютого 2022 року, як зазначено в оспорюваному наказі університету.
Крім того, просила суд стягнути з відповідача судові витрати.
Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції
Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 01 червня 2023 року у складі судді Кротової О. Б. прийнято до розгляду та відкрито провадження у зазначеній справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 15 вересня 2023 року за клопотанням представника відповідачів провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Львівського національного університету імені Івана Франка, ректора Львівського національного університету імені Івана Франка ОСОБА_4, третя особа - Міністерство освіти та науки України, про скасування наказу закрито.
Повернуто ОСОБА_1 з державного бюджету 1 073,60 грн судового збору, сплаченого при поданні позову відповідно до квитанції від 26 травня 2023 року № 32528798800006979553.
У задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про стягнення з Львівського національного університету імені Івана Франка, ректора Львівського національного університету імені Івана Франка ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 60 тис. грн відмовлено.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що 14 вересня 2023 року від представника відповідачів надійшла заява про закриття провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 255 ЦПК України, так як наказом ректора університету від 14 вересня 2023 року № 2808 "Про внесення змін до наказу від 17 березня 2022 року № 1165" було внесено зміни до оспорюваного наказу ректора університету "Про поновлення" від 17 березня 2022 року № 1165, а тому відсутній предмет спору. Отже, оспорюваний наказ не скасовано, як про це у позові просила позивачка, проте до нього відповідачем внесено зміни, які зумовлюють відсутність предмета спору між сторонами у справі. Таким чином, між сторонами не залишилося неврегульованих питань, а тому провадження у справі слід закрити відповідно до пункту 2 частини першої статті 255 ЦПК України у зв`язку з відсутністю предмету спору. Представник позивачки також просила про закриття провадження у справі з цієї підстави.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат за клопотанням представника позивачки, суд першої інстанції виходив із того, що представником позивачки не заперечувалося закриття провадження у справі відповідно до клопотання представника відповідачів, а стаття 142 ЦПК України не містить положення про відшкодування позивачу витрат на правничу допомогу в разі закриття провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 255 ЦПК України(за відсутністю предмета спору). У зв`язку з цим, суд вважав, що відсутні правові підстави для стягнення на користь позивачки витрати на правничу допомогу, пославшись на відповідну судову практику Верховного Суду.
Водночас, відповідно до частини другої статті 133 ЦПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України "Про судовий збір". Відповідно до пункту 5 частини першої статті 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі закриття провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях. Отже, сплачений позивачкою судовий збір у сумі 1073,60 грн підлягає поверненню останній з державного бюджету.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Львівського апеляційного суду від 30 листопада 2023 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задоволено частково. Ухвалу Галицького районного суду м. Львова від 15 вересня 2023 року у частині відмови у задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про стягнення витрат на правничу допомогу скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким клопотання представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про стягнення з Львівського національного університету імені Івана Франка, ректора Львівського національного університету імені Івана Франка ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу задоволено частково.
Стягнуто з Львівського національного університету імені Івана Франка на користь ОСОБА_1 5 тис. грн витрат на правничу допомогу.
У задоволенні решти вимог клопотання відмовлено. В іншій частині ухвалу суду першої інстанції залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що ухвала суду першої інстанції щодо закриття провадження у справі, у тому числі щодо підстав такого закриття, в апеляційному порядку не оскаржувалася, а тому в цій частині судове рішення суду першої інстанції апеляційним судом не переглядалося.
Скасовуючи ухвалу районного суду в частині відмови у задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про стягнення витрат на правничу допомогу й частково задовольняючи вказане клопотання, апеляційний суд вказав, що понесені позивачкою витрати на професійну правничу допомогу підтверджені належними та допустимими доказами. Проте з урахуванням складності справи, обсягу і складності виконаної адвокатом роботи, критерію розумності вартості їх розміру, наявності заперечень представника відповідачів щодо розміру витрат на правничу допомогу, апеляційний суд вважав, що зазначені адвокатом витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 60 тис. грн є завищеними, зважаючи на складність справи та витрачений адвокатом час, що суперечить принципу співмірності розподілу судових витрат. Тому апеляційний суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення клопотання представника позивачки та стягнення з Львівського національного університету імені Івана Франка користь ОСОБА_1 5 тис. грн витрат на професійну правничу допомогу, понесених нею у суді першої інстанції. При цьому, апеляційний суд зазначив, що саме з Львівського національного університету імені Івана Франка, а не з його керівника (ректора) як представника, підлягають стягненню витрати на правничу допомогу.
Апеляційний суд виходив із того, що у випадку закриття провадження у справі, крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом, однак окрім випадку, якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред`явлення позову, мають бути враховані судові витрати, які поніс позивач, у тому числі витрати на професійну правничу допомогу у зв`язку із поданням позову, адже він міг розраховувати на відшкодування вказаних витрат у випадку задоволення позову. Однак, такий самий за своїми наслідками результат позивач отримує і у разі закриття провадження у справі з підстав відсутності предмета спору.
Суд першої інстанції дійшов вірного висновку про повернення позивачці сплаченого нею при поданні позову судового збору, а не про його стягнення з відповідачів на користь позивачки, оскільки речення друге частини третьої статті 142 ЦПК України, на яке міститься посилання в апеляційній скарзі, застосовується лише у разі закриття провадження у справі з підстав відмови позивача від позову і прийняття її судом (пункт 4 частини першої статті 255 ЦПК України), тоді як у цій справі провадження закрито на підставі пункту 2 частини першої статті 255 ЦПК України (за відсутністю предмета спору).
Короткий зміст вимог касаційних скарг
У касаційній скарзі Львівський національний університет імені Івана Франка, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить оскаржувану постанову апеляційного суду у частині вирішення питання про відшкодування витрат на правничу допомогу скасувати, а ухвалу суду першої інстанції в цій частині залишити без змін.
У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить оскаржувану постанову апеляційного суду у частині вирішення питання про відшкодування витрат на правничу допомогу скасувати й ухвалити в цій частині нове рішення про стягнення зазначених витрат у розмірі 60 тис. грн.
Отже, судові рішення судів попередніх інстанцій в частині щодо закриття провадження у справі, у тому числі щодо підстав такого закриття, а також стягнення судового збору не оскаржуються, тому в цій частині в силу вимог частини першої статті 400 ЦПК України судові рішення у касаційному порядку не переглядаються.
Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 січня 2024 року за касаційними скаргами Львівського національного університету імені Івана Франка та представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 відкрито касаційне провадження у вищевказаній справі та витребувано її матеріали з Галицького районного суду м. Львова. Підставами касаційного оскарження зазначено абзац четвертий пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України.
У лютому 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 лютого 2024 року справу за позовом ОСОБА_1 до Львівського національного університету імені Івана Франка, ректора Львівського національного університету імені Івана Франка ОСОБА_4, третя особа - Міністерство освіти та науки України, про скасування наказу, за касаційними скаргами Львівського національного університету імені Івана Франка та представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на постанову Львівського апеляційного суду від 30 листопада 2023 рокупризначено до судового розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи осіб, які подали касаційні скарги
Касаційна скарга Львівського національного університету імені Івана Франка мотивована тим, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про часткове задоволення клопотання представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про стягнення витрат на правничу допомогу, так як не врахував, що під час розгляду справи у суді першої інстанції представником відповідачів було подано клопотання про закриття провадження у справі на підставі пункту 2 частини 1 статті 255 ЦПК України (відсутність предмета спору), яке представник позивачки підтримала та просила задовольнити. Разом з тим, положення частини третьої статті 142 ЦПК України, на яку посилається позивачка як на підставу для стягнення судових витрат, застосовується лише у разі, коли позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем, чого у цій справі не встановлено. Зазначене відповідає правовим висновкам Верховного Суду, викладеними у постанові від 21 квітня 2021 року у справі № 199/9188/16, провадження № 61-12504св20, на які вірно послався суд першої інстанції.
Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 мотивована тим, що суд апеляційної інстанції за власною ініціативою без законних обґрунтувань зменшив розмір витрат на правничу допомогу з 60 тис. грн до 5 тис. грн. Ні в суді першої інстанції, ні в суді апеляційної інстанції представник відповідачів не заявляв про зменшення судових витрат на правничу допомогу, доказів невідповідності заявлених на відшкодування судових витрат критеріям співмірності не надав, відповідного письмового клопотання щодо зменшення розміру судових витрат суду не подав. Представник відповідачів у суді першої інстанції лише зазначив, що клопотання позивачки про стягнення витрат на професійну правничу допомогу не підлягає задоволенню, оскільки представник позивачки - ОСОБА_2 - є матір`ю самої позивачки - ОСОБА_1, а в суді апеляційної зазначив, що відповідач є освітньою установою, яка фінансується з державного бюджету країни, в якій запроваджено воєнний стан, а тому університет не має можливості сплати позивачці понесені нею судові витрати на правничу допомогу. Апеляційний суд, пославшись на вказані доводи представника відповідачів, зазначив, що це по своїй суті є заявою про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, що є помилковим і суперечить правовим висновкам Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У лютому 2024 року до Верховного Суду надійшов відзив представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на касаційну скаргу Львівського національного університету імені Івана Франка, в якому зазначено, що постанова апеляційного суду в частині задоволених вимог клопотання про стягнення судових витрат на правничу допомогу є законною та обґрунтованою, а доводи касаційної скарги в цій частині - безпідставними. Позивачка не відмовилася від позову ні усно, ні письмово, а тому судам слід було застосувати друге речення частини третьої статті 142 ЦПК України, яка стосується випадку, коли позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред`явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача.