ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 березня 2024 року
м. Київ
справа № 388/344/20
провадження № 61-1206св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Олійник А. С., Сердюка В. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Долинського районного суду Кіровоградської області від 05 жовтня 2021 року у складі судді Степанова С. В. та постанову Кропивницького апеляційного суду від 21 грудня 2022 року у складі колегії суддів Письменного О. А., Дуковського О. Л., Дьомич Л. М.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилався на те, що 09 лютого 2019 року ним видано довіреність, яка посвідчена приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Рукавіциним І. А. за реєстровим номером 136, на ім`я ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, які мали оформити документи на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею до 2,0 га та здійснити пошук особи, яка візьме вказану земельну ділянку в оренду зі сплатою орендної плати в розмірі 7 000,00 грн щороку. Іншої домовленості між ними не досягнуто.
В січні 2020 року він дізнався про те, що на підставі вказаної довіреності та відповідно до наказу Головного управління Держгеокадастру в Кіровоградській області № 11-1352/14-19-СГ від 22 квітня 2019 року "Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність" він став власником земельної ділянки кадастровий номер 3521981300:02:000:5924, загальною площею 2,0 га, для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Варварівської сільської ради Долинського району Кіровоградської області.
Вказав, що спірна земельна ділянка відповідно до договору купівлі-продажу від 24 травня 2019 року, посвідченого приватним нотаріусом Долинського районного нотаріального округу Кіровоградської області Величко С. О., перейшла у власність ОСОБА_2, однак позивач своєї згоди на продаж земельної ділянки не надавав і грошові кошти від її продажу не отримував.
Теперішній власник земельної ділянки ОСОБА_2 є дружиною ОСОБА_3 та матір`ю ОСОБА_4, які виступали його довіреними особами, але між якими фактично досягнуто зловмисну домовленість про заволодіння земельною ділянкою позивача поза його волею. Крім того, дії представника та особи, що стала власником земельної ділянки, містять ознаки шахрайських дій, коли, користуючись наданими повноваженнями, були вчинені дії на свою користь, а не на користь довірителя.
Відповідно до інформації з Публічної кадастрової карти України відомості про земельну ділянку з кадастровим номером 3521981300:02:000:5924 не знайдено, у зв`язку з об`єднанням декількох сусідніх земельних ділянок і присвоєнням їм нового кадастрового номера.
У зв`язку з шахрайськими діями довірених осіб ОСОБА_1 03 жовтня 2019 року скасував довіреність від 09 лютого 2019 року.
Враховуючи викладене, ОСОБА_1 на підставі наведеного та статей 203, 215, 232 ЦК України просив суд визнати недійсним договір купівлі-продажу спірної земельної ділянки.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Долинського районного суду Кіровоградської області від 05 жовтня 2021 року задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 .
Визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки кадастровий номер 3521981300:02:000:5924, загальною площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Варварівської сільської ради Долинського району Кіровоградської області від 24 травня 2019 року, зареєстрований у реєстрі за № 377.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що під час розгляду справи підтверджено факт вчинення правочину ОСОБА_3 як представником від імені особи, яку він представляє, в своїх особистих інтересах (у силу положень СК України щодо спільного майна подружжя), тому, зважаючи на посилання позивача у позовній заяві на вчинення ОСОБА_3 дій усупереч інтересам ОСОБА_1, вважав доведеними правові підстави для визнання укладеного представником договору купівлі-продажу земельної ділянки недійсним.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Рішення місцевого суду оскаржено в апеляційному порядку ОСОБА_2 .
Постановою Кропивницького апеляційного суду від 21 грудня 2022 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції під час вирішення спору всебічно та повно з`ясував обставини, які мають значення для справи, правильно встановив характер спірних правовідносин, у судовому засіданні дослідив усі докази, які є у справі, з урахуванням їх переконливості, належності і допустимості та надав їм правильну оцінку.
Встановивши, що ОСОБА_3 як представник за довіреністю позивача, укладаючи договір купівлі-продажу земельної ділянки зі своєю дружиною ОСОБА_2, діяв у своїх особистих інтересах у силу положень СК України, що прямо заборонено статтею 238 ЦК України, суд першої інстанції, надавши правильну кваліфікацію діям представника та відповідачки, дійшов обґрунтованого висновку про визнання договору купівлі-продажу земельної ділянки недійсним.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У січні 2023 року ОСОБА_2 подала касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Долинського районного суду Кіровоградської області від 05 жовтня 2021 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 21 грудня 2022 року і ухвалити нове рішення, яким залишити без задоволення заявлені ОСОБА_1 позовні вимоги.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що рішення у справі ухвалено без урахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах (статей 202, 203, 215, 232, 238, 248, 249 ЦК України), викладеного у постановах Верховного Суду від 07 серпня 2019 року у справі № 753/7290/17, від 11 вересня 2019 у справі № 554/10202/13-ц, від 19 листопада 2021 року у справі № 383/302/20, від 05 серпня 2020 року у справі № 638/2324/14-ц, від 04 листопада 2020 року у справі № 370/2309/18 та від 24 лютого 2022 року у справі № 161/20878/19 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Крім того, заявниця посилається на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема зазначає, що суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 3 частини третьої статті 411 ЦПК України).
Провадження у суді касаційної інстанції
13 березня 2023 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою та витребувано справу № 388/344/20 із суду першої інстанції.
Підставами відкриття касаційного провадження є пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.
У березні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
17 січня 2024 року ухвалою Верховного Суду справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Доводи відзиву на касаційну скаргу
Представник ОСОБА_1 адвокат Касьян М. С. у відзиві на касаційну скаргу вказує на правильність висновків суду апеляційної інстанції, просить касаційну скаргу залишити без задоволення.
Частиною четвертою статті 395 ЦПК України визначено, що до відзиву додаються докази надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи.
Враховуючи, що до відзиву на касаційну скаргу представник ОСОБА_1 адвокат Касьян М. С. не надав доказів надсилання його копій та доданих до нього документів іншим учасникам справи, колегія суддів залишає поданий відзив на касаційну скаргу без розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Згідно з копією довіреності від 09 лютого 2019 року, зареєстрованої за № 136 та посвідченої приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Рукавіциною Н. В., вбачається, що довіреність видана ОСОБА_1 на ім`я ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, бути його представником, у тому числі представляти його інтереси як учасника антитерористичної операції, у будь-яких органах, установах, підприємствах та організаціях, незалежно від форм власності, підпорядкування та галузевої належності, у будь-яких органах влади та місцевого управління, в тому числі в сільських селищних, міських радах, в органах райдержадміністрації, в органах бюро технічної інвентаризації, перед суб`єктами господарювання, в податкових органах перед фізичними особами підприємцями, в експертних установах, у всіх відповідних органах державної влади та управління, в тому числі в Управлінні земельних ресурсів, в органах Держгеокадастру, в органах державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, в органах Укрдержгеокадастру, в органах юстиції, в органах нотаріату, в інших компетентних службах, установах та організаціях з питань виділу, приватизації, оформлення, державної реєстрації права власності та отримання на його ім`я свідоцтва про право власності на земельну ділянку орієнтованою площею 2 га для ведення особистого селянського господарства, розташовану на території Кіровоградської області, при цьому конкретне місце знаходження земельної ділянки, її розмір, межі, площу та будь-які інші умови представники вправі визначати на власний розсуд; після чого надає йому право користування та розпорядження цією ж земельною ділянкою (здачі в оренду, позичку, продажу, міни, укладення договорів емфітевзису, суперфіцію, а також будь-яких інших цивільно-правових угод, дозволених законодавством) за ціну та на умовах за своїм розсудом, при цьому всі істотні та факультативні умови договорів, в тому числі, але не виключно, строк дії договорів оренди та розмір орендної плати, суму, за яку буде продаватися земельна ділянка, тощо, представник вправі самостійно згідно з їх попередніми домовленостями. Довіреність видана строком на п`ять років, до 09 лютого 2024 року (а. с. 9).
Відповідно до копії заяви від 16 квітня 2019 року уповноважена особа за довіреністю ОСОБА_4 від імені ОСОБА_1 звертався до Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області із заявою про затвердження проекту землеустрою для передачі у власність земельної ділянки, кадастровий номер № 3521981300:02:000:5924, загальною площею 2,0 га, для ведення особистого селянського господарства із земель державної власності сільськогосподарського призначення за адресою: Кіровоградська область, Долинський район, Варварівська сільська рада (а. с. 11)
Згідно з копією договору купівлі-продажу від 24 травня 2019 року, посвідченого приватним нотаріусом Долинського районного нотаріального округу Кіровоградської області Величко С. О., укладеного між ОСОБА_3 (продавець), який діє на підставі довіреності від імені ОСОБА_1, та ОСОБА_2 (покупець), остання придбала земельну ділянку площею 2,0000 га, яка розташована: Кіровоградська область, Долинський район, Варварівська сільська рада, кадастровий номер земельної ділянки 3521981300:02:000:5924, продаж земельної ділянки вчинено за 50 000,00 грн (а. с. 14-15).
Із копії заяви від 11 травня 2019 року, посвідченої приватним нотаріусом Долинського районного нотаріального округу Кіровоградської області Величко С. О., зареєстрованої в реєстрі за № 313 вбачається, що ОСОБА_3 дав згоду своїй дружині ОСОБА_2 на купівлю будь-яких земельних ділянок на території Долинського району Кіровоградської області, за ціною та на умовах за її розсудом. Така нерухомість набувається під час зареєстрованого шлюбу і є спільною сумісною власністю.
При цьому ОСОБА_3 у заяві стверджує, що такі правочини відповідають інтересам їх сім`ї, та погоджується з тим, щоб умови та ціни договорів купівлі-продажу визначалися його дружиною самостійно.
03 жовтня 2019 року ОСОБА_1 скасував видану довіреність від 09 лютого 2019 року (а.с. 13).
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
За частиною першою статті 16 ЦК України, частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
Встановлено, що ОСОБА_3 як представник за довіреністю позивача ОСОБА_1 уклав договір купівлі-продажу земельної ділянки зі своєю дружиною ОСОБА_2 .
Щодо довіреності
Главою 17 ЦК України унормовано правовідносини представництва при здійсненні правочинів.
Згідно з частиною третьою статті 244 ЦК України довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами.
Отже, односторонній правочин є дією однієї сторони, яка створює обов`язки лише для особи, яка видала довіреність. Односторонній правочин може створювати обов`язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом.
Відповідно до частини першої статті 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.
Представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє. Представник не може вчиняти правочин, який відповідно до його змісту може бути вчинений лише особисто тією особою, яку він представляє (частини перша, друга статті 238 ЦК України).
Юридична сила довіреності не залежить від отримання згоди на її видачу з боку представника. Повноваження виникає незалежно від згоди останнього, а правильно оформлена довіреність дійсна у будь-якому разі, тому що повноваження, яке виникає у представника, не зачіпає його майнових або особистих немайнових прав. Інша річ, що здійснення цього повноваження залежить від представника, бо він сам вирішує, чи використати довіреність для здійснення діяльності на користь іншої особи (довірителя), чи відмовитися від неї. Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду 22 листопада 2023 року у справі № 357/6367/15-ц, провадження № 61-8282св23.
За своєю правовою природою довіреністю є односторонній правочин, що укладається у вигляді письмового документа, у якому визначаються повноваження представника. Довіреність свідчить про надання представнику від імені довірителя відповідних повноважень стосовно вчинення правочину, стороною якого є третя особа (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16, провадження № 12-88гс19).
Верховний Суд у постанові від 25 вересня 2019 року у справі № 727/3501/16-ц (провадження № 61-30020св18) дійшов висновків, що правочин завжди має вчинятися в інтересах сторони, яку представляють. З метою забезпечення інтересів цієї особи представнику заборонено вчиняти представницький правочин у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є. При цьому словосполучення "у своїх інтересах" необхідно розуміти таким чином, що представник не може вчиняти від імені особи, яку він представляє, правочин щодо себе особисто (тобто бути стороною цього правочину) або іншим шляхом на шкоду інтересам довірителя, у тому числі на користь інших осіб, включаючи і тих, представником яких він одночасно є.
Подібні висновки викладено також у постановах Верховного Суду від 01 листопада 2023 року у справі № 389/746/21 (провадження № 61-5810св22), від 06 грудня 2023 року у справі № 388/1690/18 (провадження № 61-12144св22).
Статтею 248 ЦК України визначено, що представництво за довіреністю припиняється в тому числі у разі скасування довіреності особою, яка її видала. У разі припинення представництва за довіреністю представник зобов`язаний негайно повернути довіреність.
Відповідно до статті 249 ЦК України особа, яка видала довіреність, за винятком безвідкличної довіреності, може в будь-який час скасувати довіреність або передоручення.
Щодо обраного позивачем способу захисту та оспореного правочину
Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені частиною другою статті 16 ЦК України.
У разі порушення (невизнання, оспорювання) суб`єктивного цивільного права чи інтересу у потерпілої особи виникає право на застосування конкретного способу захисту. Цим правом на застосування певного способу захисту і є права, які існують у рамках захисних правовідносин. Тобто спосіб захисту реалізується через суб`єктивне цивільне право, яке виникає та існує в рамках захисних правовідносин (зобов`язань).
Ефективність захисту цивільного права залежить від характеру вимоги, що висувається до порушника та характеру правовідносин, які існують між позивачем та відповідачем.
Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Під час оцінки обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
У пункті 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18) вказано, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Застосування будь-яких засобів правового захисту матиме сенс лише за умови, що обрані суб`єктом порушеного права способи захисту відповідають вимогам закону та є ефективними.
Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна (стаття 317 ЦК України).
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).
Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
При цьому конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.
За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти.
Згідно з частинами першою та другою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Сутність та правова природа загальноцивільного представництва регулюються положеннями глави 17 ЦК України.
Відповідно до частин першої та третьої статті 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.
Представництво характеризується такими ознаками: цивільні права та обов`язки належать одній особі, а здійснюються безпосередньо іншою; представник вчиняє певні юридичні дії (вчинення виключно фактичних (не юридичних) дій представництвом не охоплюється); представник діє не від свого імені, а від імені іншої особи; представник діє виключно в межах наданих йому повноважень; правові наслідки настають не для представника, а для особи, яку він представляє.
Згідно зі статтею 239 ЦК України правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє.
Відповідно до статті 240 ЦК України представник зобов`язаний вчиняти правочин за наданими йому повноваженнями особисто. Він може передати своє повноваження частково або в повному обсязі іншій особі, якщо це встановлено договором або законом між особою, яку представляють, і представником, або якщо представник був вимушений до цього з метою охорони інтересів особи, яку він представляє. Представник, який передав своє повноваження іншій особі, повинен повідомити про це особу, яку він представляє, та надати їй необхідні відомості про особу, якій передані відповідні повноваження (замісника). Невиконання цього обов`язку покладає на особу, яка передала повноваження, відповідальність за дії замісника як за свої власні. Правочин, вчинений замісником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє.
Згідно з частинами першою, третьою статті 244 ЦК України представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.
Отже, довіреність свідчить про наявність між особою, яка її видала, та особою, якій її видано, правовідносин, які є представницькими відносинами.
За загальним правилом довірена особа, яка виступає від імені довірителя, зобов`язана діяти в її інтересах добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.
Частиною першою статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Відповідно до частини першої статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).
Статтею 657 ЦК України передбачено, що договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.
Згідно з частинами першою-третьою, п`ятою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Головним елементом правочину є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків, тобто основним юридичним фактом, що підлягає встановленню судами, є дійсна спрямованість волі сторін на укладення договору.
Статтею 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Правочин чи договір з`являються як юридичний факт в момент їх вчинення. Недійсність може "вражати" правочин чи договір, і вона стосується саме моменту його вчинення, а не виконання. Саме на момент вчинення правочин чи договір перевіряються на те чи він відповідає, зокрема, вимогам щодо його дійсності, яка форма встановлена законом щодо правочину чи договору на момент його вчинення. Тому при вирішенні питання щодо кваліфікації правочину чи договору як недійсного має застосовуватися той закон, який був чинний на момент його вчинення.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі № 642/7417/18 (провадження № 61-246св20) вказано, що "за своєю правовою природою довіреністю є односторонній правочин, що укладається у вигляді письмового документа, у якому визначаються повноваження представника. Довіреність свідчить про надання представнику від імені довірителя відповідних повноважень стосовно вчинення правочину, стороною якого є третя особа. Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19). Згідно з частиною третьою статті 238 ЦК України представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом. Тобто правочин завжди має вчинятися в інтересах сторони, яку представляють. З метою забезпечення інтересів цієї особи представнику заборонено вчиняти представницький правочин у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є. При цьому словосполучення "у своїх інтересах" слід розуміти таким чином, що представник не може вчиняти від імені особи, яку він представляє, правочин щодо себе особисто або іншим шляхом на шкоду інтересам довірителя, в тому числі на користь інших осіб, включаючи і тих, представником яких він одночасно є".