iplex360.Демо.Судові рішення

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 лютого 2024 року

м. Київ

справа № 466/2715/15

провадження № 61-1072св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Олійник А. С., Сердюка В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - прокурор Шевченківського району м. Львова (Галицької окружної прокуратури м. Львова Львівської області) в інтересах Львівської міської ради,

відповідачі - ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Обласне комунальне підприємство Львівської обласної ради "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки"; реєстраційна служба Львівського міського управління юстиції; приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Сагайдак Оксана Павлівна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3, подану представником ОСОБА_5, на постанову Львівського апеляційного суду від 12 грудня 2022 року у складі колегії суддів Шеремети Н. О., Ванівського О. М., Цяцяка Р. П.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2015 року прокурор Шевченківського району м. Львова, назву якої змінено на Галицька окружна прокуратура м. Львова Львівської області, в інтересах Львівської міської ради звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Обласне комунальне підприємство Львівської обласної ради "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки" (далі - ОКП ЛОР "БТІ та ЕО"), реєстраційна служба Львівського міського управління юстиції, приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Сагайдак О. П., про визнання реєстрації права власності та договорів недійсними, витребування майна з чужого незаконного володіння.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, прокурор посилався на те, що на підставі рішення Залізничного районного суду м. Львова від 01 червня 2012 року (справа № 1-0715/12) право власності на спадкове майно, а саме на квартиру АДРЕСА_1 визнано за ОСОБА_1, однак Залізничним районним судом у м. Львові цивільна справа № 1-0715/12 за позовом ОСОБА_1 до Львівської міської ради, ОКП ЛОР "БТІ та ЕО" про визнання права власності на квартиру АДРЕСА_1 не розглядалася, судове рішення у такій справі судом не ухвалювалося. Тобто ОСОБА_1 набув у власність спірну квартиру на підставі рішення суду, яке судом не ухвалювалося, що свідчить про незаконність набуття ним права власності.

Надалі ОСОБА_1 відчужив зазначену квартиру на підставі договору купівлі-продажу від 10 серпня 2012 року, укладеному між ним та ОСОБА_2, який у свою чергу відчужив цю квартиру ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 01 листопада 2012 року.

Водночас 24 січня 2017 року право власності на спірну квартиру перейшло на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом до ОСОБА_6, яка у свою чергу подарувала спірну квартиру у будинку АДРЕСА_2 ОСОБА_4 .

Позивач вважає, що спірні правочини вчинено з порушенням вимог статей 203, 215 ЦК України, що є підставою для визнання їх недійсними, витребування квартири з чужого незаконного володіння та повернення квартири у власність територіальної громади.

Посилаючись на зазначені обставини та уточнивши позовні вимоги, прокурор просив суд:

- визнати неправомірною реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 ;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 10 серпня 2012 року, зареєстрований у реєстрі за № 674, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ;

- визнати неправомірною реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 ;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 01 листопада 2012 року, зареєстрований у реєстрі за № 875, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, згідно з яким продаж квартири здійснено за 92 000,00 грн;

- визнати неправомірною реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_3 ;

- скасувати рішення ОКП ЛОР "БТІ та ЕО" від 28 грудня 2012 року про державну реєстрацію прав на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_3 ;

- витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_4 квартиру АДРЕСА_1 та повернути вказану квартиру територіальній громаді м. Львова в особі Львівської міської ради.

Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень

Справа розглядалася судами неодноразово.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 07 грудня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 15 листопада 2016 року, позов прокурора задоволено частково.

Визнано неправомірною реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 .

Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 10 серпня 2012 року, зареєстрований у реєстрі за № 674, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Визнано неправомірною реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 .

Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 10 серпня 2012 року, зареєстрований у реєстрі за № 875, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Визнано неправомірною реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_3 .

Скасовано рішення ОКП ЛОР "БТІ та ЕО" від 28 грудня 2012 року про державну реєстрацію прав на квартиру на АДРЕСА_2 за ОСОБА_3 .

Витребувано з чужого незаконного володіння ОСОБА_4 квартиру АДРЕСА_1 .

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 липня 2017 року скасовано рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 07 грудня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 15 листопада 2016 року, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Скасовуючи судові рішення та направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, суд касаційної інстанції вказав на те, що суди, вирішуючи спір, не визначилися з підставами позову та нормою права, яка підлягає застосуванню, у зв`язку з чим помилково одночасно застосували до спірних правовідносин норми статей 215, 216 та 388 ЦК України, що є взаємовиключним, а також не звернули уваги на те, що Львівська міська рада не є неволодіючим власником спірного майна, а правом на витребування майна з чужого незаконного володіння на підставі статті 388 ЦК України наділений лише неволодіючий власник цього майна.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова у складі судді Білінської Г. Б. від 23 квітня 2021 року прокурору відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що прокурор, звернувшись із позовом в інтересах Львівської міської ради, не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження порушення прав чи законних інтересів Львівської міської ради.

Львівська міська рада не скористалася правом, наданим їй статтею 1277 ЦК України, яка передбачає, що у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини зобов`язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою. Спадкове майно, а саме спірна квартира, переходить у власність територіальної громади лише після визнання судом спадщини відумерлою.

Разом із тим Львівська міська рада не є неволодіючим власником квартири, а правом на витребування майна з чужого незаконного володіння на підставі статті 388 ЦК України наділений лише неволодіючий власник цього майна.

Рішення місцевого суду оскаржено в апеляційному порядку Львівською обласною прокуратурою в інтересах Львівської міської ради.

Постановою Львівського апеляційного суду від 12 грудня 2022 року, з урахуванням ухвали Львівського апеляційного суду від 22 грудня 2022 року про виправлення описки, рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 23 квітня 2021 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким частково задоволено позовні вимоги прокурора Шевченківського району м. Львова (Галицької окружної прокуратури м. Львова Львівської області), в інтересах Львівської міської ради.

Визнано неправомірною реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 .

Визнано неправомірною реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 .

Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 01 листопада 2012 року, зареєстрований у реєстрі за № 875, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Визнано неправомірною реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_3 .

Скасовано рішення ОКП ЛОР "БТІ та ЕО" від 28 грудня 2012 року про державну реєстрацію прав на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_3 .

У задоволенні позовних вимог прокурора про витребування з чужого незаконного володіння ОСОБА_4 квартири АДРЕСА_1 та повернення вказаної квартири територіальній громаді м. Львова в особі Львівської міської радивідмовлено.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що місцевий суд, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, правильнозазначив про те, що оскільки Львівська міська рада не є неволодіючим власником спірного майна, а правом на витребування майна з чужого незаконного володіння на підставі статті 388 ЦК Українинаділений лише неволодіючий власник цього майна, то позовна вимога про витребування з чужого незаконного володіння ОСОБА_4 спірної квартири та повернення її територіальній громаді м. Львова в особі Львівської міської ради не підлягає задоволенню.

Разом із тим суд першої інстанції не звернув уваги на ту обставину, що відповідно до частини другої статті 1277 ЦК України заява про визнання спадщини відумерлою подається після спливу одного року з часу відкриття спадщини. За частиною другою статті 1220 ЦК України часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу). Таким чином, право Львівської міської ради на звернення з заявою про визнання спадщини відумерлою виникло лише 08 квітня 2013 року (спірна квартира належала на праві власності ОСОБА_7, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ).

Водночас станом на 08 квітня 2013 року спірна квартира на підставі неіснуючого підробленого рішення суду була зареєстрована на праві власності за ОСОБА_1, який відчужив її ОСОБА_2, який надалі відчужив її ОСОБА_3 за договором купівлі-продажу від 01 листопада 2012 року, яка 28 грудня 2012 року зареєстрована на праві власності за ОСОБА_3 .

Отже, після виникнення у Львівської міської ради права на звернення до суду щодо визнання спадщини відумерлою (08 квітня 2013 року) для реалізації права Львівської міської ради на визнання спірної квартири відумерлою спадщиною після смерті ОСОБА_7 необхідно було скасувати записи про незаконну державну реєстрацію права власності відповідачів на вказану квартиру, яка незаконно на підставі недійсних договорів вибула зі спадкової маси, що перешкоджало Львівській міській раді звернутися до суду з заявою про визнання спадщини, до складу якої входила спірна квартира, відумерлою. Визнання недійсними договорів, на підставі яких відбулося відчуження спірної квартири, та скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 є першим кроком для захисту інтересів територіальної громади міста Львова та набуття у власність відумерлої спадщини. Зокрема, задовольняючи позов у цій частині, суд фактично встановлює безспірні факти наявності у Львівської міської ради порушеного охоронюваного законом інтересу з приводу набуття у власність відумерлої спадщини та наявність підстав для визнання спірної квартири відумерлою спадщиною.

Крім того, задоволення позову в цій частині надає Львівській міській раді можливість подальшого звернення до суду у встановленому чинним ЦПК України порядку з позовом до ОСОБА_4 з метою захисту охоронюваного законом інтересу територіальної громади м. Львова та щодо визнання спадщини, до якої входить спірна квартира, відумерлою.

Відмовляючи у задоволенні позовної вимоги прокурора про витребування з чужого незаконного володіння ОСОБА_4 квартири АДРЕСА_1 та повернення вказаної квартири територіальній громаді м. Львова в особі Львівської міської, суд апеляційної інстанції виходив з того, що спірна квартира, набута ОСОБА_6, а в подальшому ОСОБА_4 не на підставі послідовно укладених договорів купівлі-продажу, а на підставі договору купівлі-продажу від 10 серпня 2012 року, зареєстрованого в реєстрі за № 674, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та договору купівлі-продажу від 01 листопада 2012 року, зареєстрованого в реєстрі за № 875, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, а набута ОСОБА_6 у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_7, та в подальшому набута ОСОБА_4 на підставі договору дарування. Тому за відсутності належних та допустимих доказів на підтвердження набуття ОСОБА_6 та ОСОБА_4 квартири АДРЕСА_1 без достатніх правових підстав, відсутні підстави для задоволення позовних вимог прокурора про витребування з незаконного чужого володіння ОСОБА_4 спірної квартири та повернення вказаної квартири територіальній громаді м.Львова в особі Львівської міської ради.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У січні 2023 року ОСОБА_3, в інтересах якої діє ОСОБА_5, подала касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Львівського апеляційного суду від 12 грудня 2022 року та залишити в силі рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 23 квітня 2021 року.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі заявниця вказує про те, що апеляційним судом рішення у справі ухвалено без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 761/29966/16-ц, від 11 грудня 2019 року у справі № 320/4938/17, від 25 квітня 2018 року у справі № 806/1000/17 та від 29 жовтня 2019 року у справі № 905/2236/18.

Апеляційний суд не встановив факт порушення прав та інтересів Львівської міської ради та не встановив наявність чи відсутність вироку щодо обставин використання підробленого судового рішення. На відсутність підстав вважати Львівську міську раду неволодіючим власником, а відповідно і на відсутність порушення інтересів Львівської міської ради звертав увагу Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ в ухвалі від 12 липня 2017 року, постановленій у цій справі. При цьому апеляційний суд не врахував, що згідно із частиною п`ятою статті 411 ЦПК України висновки суду касаційної інстанції, у зв`язку з якими скасовано судові рішення, є обов`язковими для суду першої чи апеляційної інстанції під час нового розгляду справи.

Провадження у суді касаційної інстанції

13 березня 2023 року ухвалою Верховного Суду поновлено ОСОБА_3 строк на касаційне оскарження постанови Львівського апеляційного суду від 12 грудня 2022 року та відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою.

Відмовлено ОСОБА_3, в інтересах якої діє ОСОБА_5, у задоволенні клопотання про зупинення виконання постанови Львівського апеляційного суду від 12 грудня 2022 року до закінчення її перегляду в касаційному порядку.

29 січня 2024 року у зв`язку зі звільненням у відставку судді Верховного Суду ОСОБА_11 у касаційному провадженні № 61-1072св23 здійснено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями. Суддею-доповідачем у зазначеній справі визначено ОСОБА_8, суддями, які входять до складу колегії, визначено ОСОБА_9 та ОСОБА_10

29 січня 2024 року ухвалою Верховного Суду справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Інші учасники справи не скористалися правом на подання до Верховного Суду відзиву на касаційну скаргу.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що квартира АДРЕСА_1, яка складається з однієї житлової кімнати та кухні, житловою площею 12,2 кв. м, загальною площею 21,2 кв. м, належала на праві власності ОСОБА_7, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Після смерті ОСОБА_7 на підставі рішення Залізничного районного суду м. Львова від 01 червня 2012 року (справа № 1-0715/12р) право власності на квартиру АДРЕСА_1 27 червня 2012 року ОКП ЛОР "БТІ та ЕО" зареєстровано за ОСОБА_1 .

Із тексту рішення Залізничного районного суду м. Львова від 01 червня 2012 року (справа № 1-0715/12р) вбачається, що позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано за ОСОБА_1 право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_3, яка належала ОСОБА_7 на підставі свідоцтва про право власності № НОМЕР_1 від 28 липня 1995 року, виданого Львівською міською радою згідно з розпорядженням № 493 від 28 липня 1995 року. Зобов`язано ОКП ЛОР "БТІ та ЕО" зареєструвати за ОСОБА_1 право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_3, яка належала ОСОБА_7 на підставі свідоцтва про право власності № НОМЕР_1 від 28 липня 1995 року, виданого Львівською міською радою згідно з розпорядженням № 493 від 28 липня 1995 року.

Із листа Залізничного районного суду м. Львова № 768 від 19 січня 2015 року вбачається, що цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до Львівської міської ради, ОКП ЛОР "БТІ та ЕО" про визнання права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 у Залізничному районному суді м. Львова за період з 2011 року до часу надання відповіді не розглядалася, судове рішення у такій справі судом не ухвалювалося.

Встановлено, що рішення Залізничного районного суду м. Львова від 01 червня 2012 року, яким за ОСОБА_1 визнано право власності на квартиру АДРЕСА_1 та зобов`язано ОКП ЛОР "БТІ та ЕО" зареєструвати право власності на спірну квартиру за ОСОБА_1, судом не ухвалювалося, а тому набуття ОСОБА_1 права власності на спірну квартиру на підставі вказаного судового рішення, яке судом не ухвалювалося, свідчить про те, що ОСОБА_1 набув квартиру у власність без достатньої правової підстави, а реєстрація за ним права власності на цю квартиру є неправомірною.

10 серпня 2012 року ОСОБА_1 продав квартиру ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Сагайдак О. П. за реєстровим № 674.

16 серпня 2012 року ОКП ЛОР "БТІ та ЕО" прийнято рішення про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 .

01 листопада 2012 року ОСОБА_2 відчужив спірну квартиру ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Сагайдак О. П. за реєстровим № 875.

28 грудня 2012 року ОК ЛОБ "БТІ та ЕО" прийнято рішення про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_3 .

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 20 червня 2018 року вбачається, що 24 січня 2017 року за ОСОБА_6 зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, серія та номер 3-104, виданого 24 січня 2017 року П`ятою львівською державною нотаріальною конторою.

З Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 20 червня 2018 року вбачається, що спірна квартира зареєстрована на праві власності за ОСОБА_4 . Підстава виникнення права власності - договір дарування квартири, серія та номер 2276, виданий 08 грудня 2017 року, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Пшеничною У. В.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення

від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує як наслідок постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Ухвалюючи нове рішення у справі про часткове задоволення позовних вимог прокурора Шевченківського району м. Львова (Галицької окружної прокуратури м. Львова Львівської області) в інтересах Львівської міської ради, апеляційний суд вказав на те, що з урахуванням положень статей 46, 1220 ЦК України право Львівської міської ради на звернення з заявою про визнання спадщини відумерлою виникло лише 08 квітня 2013 року, але станом на 08 квітня 2013 року спірна квартира на підставі неіснуючого рішення суду була зареєстрована на праві власності за ОСОБА_1, який у подальшому її відчужив.

Апеляційний суд вважав, що після виникнення у Львівської міської ради права на звернення до суду щодо визнання спадщини відумерлою для реалізації права Львівської міської ради на визнання спірної квартири відумерлою спадщиною після смерті ОСОБА_7 необхідно скасувати записи про незаконну державну реєстрацію права власності відповідачів на вказану квартиру, яка незаконно на підставі недійсних договорів вибула зі спадкової маси, що перешкоджає Львівській міській раді звернутися до суду із заявою про визнання спадщини, до складу якої входила спірна квартира, відумерлою.

На думку апеляційного суду, визнання недійсними договорів, на підставі яких відбулося відчуження спірної квартири, та скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 є першим кроком для захисту інтересів територіальної громади міста Львова на набуття у власність відумерлої спадщини. Зокрема, задовольняючи позов у цій частині, суд фактично встановлює безспірні факти наявності у Львівської міської ради порушеного охоронюваного законом інтересу з приводу набуття у власність відумерлої спадщини та наявність підстав для визнання спірної квартири відумерлою спадщиною. Задоволення позову в цій частині надає Львівській міській раді можливість звернутися до суду з позовом до ОСОБА_4 з метою захисту охоронюваного законом інтересу територіальної громади м. Львова, та щодо визнання спадщини, до якої входить спірна квартира, відумерлою.

Цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (частина перша статті 1 ЦК України).

Для приватного права апріорі властивою є така засада як розумність. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм. Подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (провадження № 14-182цс21) та Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц (провадження № 61-13667сво21).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

У разі порушення (невизнання, оспорювання) суб`єктивного цивільного права чи інтересу у потерпілої особи виникає право на застосування конкретного способу захисту. Цим правом на застосування певного способу захисту і є права, які існують у рамках захисних правовідносин. Тобто спосіб захисту реалізується через суб`єктивне цивільне право, яке виникає та існує в рамках захисних правовідносин (зобов`язань).

За статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) визнається право людини на доступ до правосуддя, а за статтею 13 Конвенції - право на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення.

Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.

Під способами захисту суб`єктивних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16, провадження № 12-158гс18).

При цьому під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що спричиняє потрібні результати, наслідки, тобто матиме найбільший ефект щодо відновлення відповідних прав, свобод та інтересів на стільки, на скільки це можливо.

Обраний позивачем спосіб захисту має бути передбачений законом або договором.

Суду завжди необхідно враховувати, до яких наслідків призведе застосування того чи іншого способу захисту: чи призведе це до тієї кінцевої мети, яку прагне досягнути позивач, звертаючись до суду.

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21, провадження № 61-20968сво21).

................

Перейти до повного тексту