ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 березня 2024 року
м. Київ
справа № 369/6355/15-ц
провадження № 61-4944св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М. (суддя-доповідач),
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Олійник А. С., Сердюка В. В.,
учасники справи:
позивач (за первісним позовом) - ОСОБА_1, відповідачі (за первісним позовом): ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору (за первісним позовом):Державна реєстраційна служба Києво-Святошинського районного управління юстиції Київської області, Києво-Святошинська районна державна нотаріальна контора, позивачі (за зустрічним позовом): ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, відповідачі (за зустрічним позовом): ОСОБА_1, Комунальний заклад Київської обласної ради "Обласне бюро медико?соціальної експертизи", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору (за зустрічним позовом) - ОСОБА_2, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Клапчук Федір Петрович, на постанову Київського апеляційного суду від 28 лютого 2023 року в складі колегії суддів Мережко М. В., Ігнатченко Н. В., Савченка С. І. та касаційну скаргу ОСОБА_5, яка є правонаступником ОСОБА_7, на рішення Києво?Святошинського районного суду Київської області від 29 червня 2022 року в складі судді Ковальчук Л. М. та постанову Київського апеляційного суду від 28 лютого 2023 року у складі колегії суддів Мережко М. В., Ігнатченко Н. В., Савченка С. І.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_7, ОСОБА_2 про визнання права власності на частину житлового будинку, що складає обов`язкову частку, в порядку спадкування.
Свої вимоги обґрунтовував тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його мати ОСОБА_8 .
За життя ОСОБА_8 склала заповіт, посвідчений 17 грудня 2010 року секретарем виконавчого комітету Княжицької сільської ради Києво?Святошинського району Київської області ОСОБА_9 .
Все своє майно вона заповіла ОСОБА_7 .
До складу спадкового майна входить житловий будинок з надвірними спорудами та будівлями, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .
Позивач зазначав, що оскільки на момент смерті матері ОСОБА_8 він був інвалідом ІІІ групи, то має право на спадкування обов`язкової частки у спадщині, а саме 1/6 частки вказаного домоволодіння.
З метою отримання свідоцтва про право на спадщину за законом позивач звернувся до Києво-Святошинської районної державної нотаріальної контори. Постановою від 06 березня 2015 року державний нотаріус відмовила у вчиненні нотаріальної дії та повідомила про неможливість видачі свідоцтва про право на спадщину на житловий будинок у звʼязку із тим, що відсутній правовстановлюючий документ, а тому позивач просив суд визнати за ним право власності на 1/6 частки житлового будинку з надвірними спорудами та будівлями, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .
У вересні 2015 року ОСОБА_7 звернувся із зустрічним позовом до ОСОБА_1, Комунального закладу Київської обласної ради "Обласне бюро медико-соціальної експертизи" (далі - КЗ КОР "Обласне бюро МСЕ"), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2, про усунення від права на спадкування та визнання протиправним присвоєння групи інвалідності.
Вимоги зустрічного позову обґрунтовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його мати ОСОБА_8 . На його переконання, існують підстави для усунення від спадкування обовʼязкової частки у спадщині ОСОБА_1, оскільки він ухилявся від обов`язку надавати допомогу матері, яка через похилий вік потребувала стороннього догляду і створення належних умов для її життя.
Додатково ОСОБА_7 визначав як підставу для усунення від права на спадкування те, що ОСОБА_1 здійснив замах на життя спадкодавця.
Крім того, ОСОБА_7, заперечуючи проти первісного позову, вказував на неправомірне надання ОСОБА_1 групи інвалідності.
Як на підставу зустрічного позову ОСОБА_7 посилався на статті 8, 55, 129 Конституції України, статті 15, 16, 1224 ЦК України, статті 171, 203 Сімейного кодексу України, постанови Кабінету Міністрів України від 04 квітня 1994 року № 221 та від 22 лютого 1992 року № 83, наказ Міністерства охорони здоров`я України від 07 квітня 2004 року № 183.
ОСОБА_7 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . Правонаступниками після його смерті до участі у справі залучені ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 .
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 26 січня 2016 року у задоволенні позовів відмовлено.
Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 29 березня 2016 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України від 14 вересня 2016 року рішення суду першої інстанції та ухвалу Апеляційного суду Київської області в частини вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_7, ОСОБА_2 треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Державна реєстраційна служба Києво-Святошинського районного управління юстиції Київської області, Києво-Святошинська районна державна нотаріальна контора, про визнання права власності на частку житлового будинку в порядку спадкування скасовано і справу в цій частині передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постановою Верховного Суду від 18 квітня 2018 року рішення Києво?Святошинського районного суду Київської області суду від 26 січня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 29 березня 2016 року скасовано в частині вирішення вимог зустрічного позову ОСОБА_7 та справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 29 червня 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано за ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_8, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, право власності на 1/6 частку житлового будинку з надвірними спорудами та будівлями, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_7, правонаступниками якого є ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, про усунення від права на спадкування та визнання протиправним присвоєння групи інвалідності відмовлено.
Задовольняючи позов ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до статті 1241 ЦК України позивач як інвалід ІІІ групи має право на обов`язкову частку у спадщині після смерті своєї матері, якій на час смерті належав житловий будинок з надвірними спорудами та будівлями.
Рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_7 (правонаступниками якого є ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 ) мотивовано тим, що позивач за зустрічним позовом не надав суду належних і допустимих доказів в обґрунтування своїх вимог.
Постановою Київського апеляційного суду від 28 лютого 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_5, яка є правонаступником ОСОБА_7, задоволено частково.
Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 29 червня 2022 року скасовано в частині визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/6 частку житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 та ухвалено нове рішення в цій частині, яким в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
В іншій частині рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 29 червня 2022 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що матеріали справи не містять належних і допустимих доказів набуття ОСОБА_8 права власності на збудовані і перебудовані після 1992 року будівлі і господарські споруди, а отже, нерухоме майно є самочинним будівництвом.
Короткий зміст вимог касаційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали
У касаційній скарзі ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Клапчук Ф. П., просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 28 лютого 2023 року і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Як на підставу касаційного оскарження судового рішення заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме, що суд апеляційної інстанції не врахував висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду України від 23 січня 2013 року у справі № 6?164цс12, від 23 грудня 2014 року у справі № 3-199гс14, від 10 лютого 2016 року у справі № 6-2124цс15, у постанові Верховного Суду від 27 травня 2020 року у справі № 2-879/13.
Також підставою касаційного оскарження вказує відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування статті 376 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) у правовідносинах щодо спадкування житлового будинку, який може мати самочинні перебудови, декількома спадкоємцями, які мають спір між собою та не можуть дійти згоди щодо його спадкування (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).
Крім того, посилається на те, що апеляційний суд, відмовляючи у задоволенні позову про визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/6 частку житлового будинку, не встановив, які саме ознаки самочинного будівництва, визначені частиною першою статті 376 ЦК України, притаманні спірному нерухомому майну за адресою: АДРЕСА_1 .
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про самочинне будівництво на підставі відомостей інвентаризаційної справи, яка не є правовстановлюючим документом. При цьому, встановивши, що лише частина будівель і споруд була прибудована спадкодавцем самочинно, апеляційний суд позбавив позивача за первісним позовом права на частку у спадковому майні, на яке ОСОБА_8 отримала свідоцтво про право власності, а саме на житловий будинок та прибудови, збудовані до 1992 року.
У касаційній скарзі ОСОБА_5, яка є правонаступником ОСОБА_7, просить скасувати рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 29 червня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 28 лютого 2023 року в частині відмови в задоволенні зустрічного позову та ухвалити нове рішення про задоволення зустрічного позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України. Вказує, що суди не врахували висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду від 04 квітня 2018 року у справі № 233/6868/15-ц, від 04 липня 2018 року у справі № 404/2163/16-ц, від 19 червня 2019 року у справі № 491/1111/15-ц, від 25 вересня 2019 року у справі № 521/2087/16-ц, від 02 березня 2020 року у справі № 133/1625/18, від 19 травня 2020 року у справі № 453/968/17, від 30 червня 2020 року у справі № 521/19609/16-ц, від 26 січня 2021 року у справі № 359/9293/18, від 16 березня 2023 року у справі № 185/6281/21, від 22 березня 2023 року у справі № 156/1111/20.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не дослідили належним чином наявні у матеріалах справи докази, зокрема акти обстеження житлово-побутових умов проживання ОСОБА_10 тощо, не виконавши таким чином вказівку Верховного Суду у постанові від 18 квітня 2018 року.
Заявник вказує, що позивач за первісним позовом ОСОБА_1 не надавав жодної допомоги своїй матері, коли вона цього потребувала, хоча йому про це було відомо і він мав можливість надавати матері допомогу.
Також зазначає, що ОСОБА_1 вчинив замах на життя спадкодавця, тому не має права на спадкування відповідно до частини першої статті 1224 ЦК України, що суди не взяли до уваги під час розгляд справи.
Доводи інших учасників справи
У серпні 2023 року від ОСОБА_5, в інтересах якої діє адвокат Миклуш М. І., на адресу Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1, в якому, посилаючись на безпідставність доводів заявника, просить залишити її без задоволення, а постанову апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 - без змін.
Інші учасники судового процесу не скористались правом подати відзив на касаційні скарги, заперечень щодо їх вимог і змісту до суду не направили.
Провадження у суді касаційної інстанції
Касаційна скарга подана до Верховного Суду ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Клапчук Ф. П., у квітні 2023 року.
Касаційна скарга ОСОБА_5 подана до Верховного Суду у квітні 2023 року.
Ухвалою Верховного Суду від 24 квітня 2023 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Києво?Святошинського районного суду Київської області від 29 червня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 23 лютого 2023 року, витребувано цивільну справу з Києво-Святошинського районного суду Київської області.
У травні 2023 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 30 червня 2023 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Клапчук Ф. П., на постанову Київського апеляційного суду від 23 лютого 2023 року.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_8 .
За життя ОСОБА_8 26 липня 2006 року склала заповіт, посвідчений секретарем виконавчого комітету Княжицької сільської ради Києво?Святошинського району Київської області та зареєстрований в реєстрі за № 105, яким вона заповідала все своє майно ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_7 у рівних частках.
17 грудня 2010 року ОСОБА_8 склала інший заповіт, посвідчений секретарем виконавчого комітету Княжицької сільської ради Києво?Святошинського району Київської області та зареєстрований в реєстрі за № 108, яким вона заповідала все своє майно ОСОБА_7 .
Після смерті ОСОБА_8 відкрилася спадщина щодо її майна (спадкова справа № 513/2014), спадковий реєстр № 38619265 від 14 жовтня 2014 року.
Рішенням Кагарлицького районного суду Київської області від 13 листопада 2014 року між ОСОБА_8 (мати) та ОСОБА_1 (син), ОСОБА_2 (син) встановлено родинні відносини.
Спадкоємцями після смерті ОСОБА_8 є ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_7
Державний нотаріус Києво-Святошинської районної державної нотаріальної контори 06 березня 2015 року видав постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії, якою, зокрема, відмовив ОСОБА_2, ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, посвідченим 26 липня 2006 року секретарем виконавчого комітету Княжицької сільської ради Києво?Святошинського району Київської області та зареєстрований в реєстрі за № 105, на житловий будинок з відповідними господарськими спорудами та будівлями та на земельну ділянку площею 0,30 га, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 у зв`язку із тим, що ОСОБА_8 17 грудня 2010 року склала інший заповіт, яким вона заповіла все своє майно ОСОБА_7 . Також державний нотаріус відмовив ОСОБА_2, ОСОБА_1 та ОСОБА_11 у видачі свідоцтв про право на спадщину за законом, оскільки останні не надали правовстановлюючих документів на зазначені житловий будинок та земельну ділянку, які необхідні для оформлення спадщини.
Відповідно до свідоцтва про право приватної власності від 07 березня 1992 року ОСОБА_8 є власником домоволодіння, яке складається з житлового будинку з надвірними спорудами та будівлями, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .
Загальна площа вказаного будинку становить 187,2 кв. м, житлова площа - 106 кв. м (з урахуванням самовільно збудованих та переобладнаних приміщень), що також підтверджено листом КП "БТІ Києво-Святошинської районної ради Київської області" від 09 вересня 2013 року № 695 та матеріалами інвентаризаційної справи № 105 адреса: АДРЕСА_1, (початок 27 лютого 1988 року) (т. 2, а. с. 148-187).
Відповідно до довідки № 73/1, виданої Княжицькою сільською радою, будинковолодіння та земельна ділянка, площею 0,30 га, за адресою: АДРЕСА_1 належали померлій ОСОБА_8 згідно з погосподарською книгою Княжицької сільської ради (т. 1, а. с. 119).
Княжицька сільська рада у довідці від 24 лютого 2016 року № 86 зазначила, що будинковолодіння за адресою: АДРЕСА_1 згідно із погосподарською книгою № 11 за 2011-2015 роки, особовий рахунок № НОМЕР_1, обліковується за померлою ОСОБА_8 . Площа земельної ділянки становить 0,30 га, з яких 0,25 га - для будівництва та обслуговування та господарських будівель, а 0,05 га - для ведення особистого селянського господарства (т. 2, а. с. 77).
Відповідно до довідки Княжицької сільської ради від 07 листопада 2016 року № 639 за будинковолодінням, розташованим на АДРЕСА_1, закріплена земельна ділянка, площею 0,30 га, на підставі наказу від 30 червня 1973 року № 179а згідно з земельно-кадастровою книгою Княжицької сільської ради. Відповідно до записів погосподарського обліку житловий будинок за вказаною адресою побудований у 1974 році, особовий рахунок № НОМЕР_2 відкритий на ОСОБА_12, а з 1986 року особовий рахунок № НОМЕР_3 відкрито на ОСОБА_8 (т. 2, а. с. 133).
Депутат Княжицької сільської ради ОСОБА_13 02 жовтня 2013 року склав акт, в якому вказав, що ОСОБА_8 проживає разом із сином ОСОБА_7, його дружиною ОСОБА_3 та дітьми в більшій частині будинку, а в іншій частині будинку проживає син ОСОБА_2 зі своїм сином та сім`єю. Житловий будинок старий та потребує ремонту, але в ньому завжди прибрано. Сім`я малозабезпечена. ОСОБА_8 є хворою жінкою похилого віку, ходить по вулиці без причин, не реагуючи на прохання залишитись вдома. За нею доглядає невістка ОСОБА_3, яка проживає з нею. В сім`ї завжди є приготована їжа, сама ОСОБА_8 чисто одягнена, скарг та нарікань від сусідів немає.
Відповідно до довідки Княжицької сільської ради, виданої у вересні 2014 року, ОСОБА_3 до дня смерті ОСОБА_8 проживала разом із нею, доглядала, вела спільне господарство та поховала її за власний рахунок.
Депутат Княжицької сільської ради ОСОБА_13 29 серпня 2015 року склав акт, в якому вказав, що ОСОБА_7 проживає за адресою: АДРЕСА_1 з 1959 року до цього часу. Разом із ним проживала його матір ОСОБА_8 . Також зазначено, що ОСОБА_7 та його сім`я постійно надавали допомогу ОСОБА_8, зокрема, в приготуванні їжі, по господарству, придбанні ліків, одягу, оплаті комунальних послуг, створювали належні побутові умови. ОСОБА_1 з 1986 року за цією адресою не проживав. Проживав в різних місцях Київської області і тому ніякої допомоги в утриманні будинку та догляду за матір`ю не надавав.
Відповідно до довідки Княжицької сільської ради № 452 ОСОБА_7 зі своєю сім`єю у складі дружини ОСОБА_3, дочки ОСОБА_4 та сина ОСОБА_6 проживає та зареєстрований в будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Крім того, за цією адресою зареєстрована і проживає ОСОБА_5 із дочкою ОСОБА_14, ІНФОРМАЦІЯ_3 . Також у довідці зазначено, що ОСОБА_8 не зверталася зі скаргами на своїх синів.
Згідно з довідкою до акта огляду МСЕК від 17 березня 2009 року № 313776 ОСОБА_1 встановлено ІІІ групу інвалідності з 01 квітня 2009 року довічно і видано посвідчення серії НОМЕР_4 .
Леонівська сільська рада 09 вересня 2015 року видала характеристику, згідно з якою ОСОБА_1 проживає в селі Антонівці, Кагарлицького району, Київської області разом з дружиною, є інвалідом війни ІІІ групи, працює водієм у локомотивному депо "Київ-пасажирський", виховує трьох дітей. ОСОБА_1 стриманий, ввічливий, вихований, з повагою ставиться до односельчан. Компрометуючих матеріалів до сільської ради не надходило.
Під час розгляду справи були допитані свідки ОСОБА_5, ОСОБА_15, ОСОБА_3, ОСОБА_16, які надали свої показання по суті справи.
ОСОБА_7 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . Його правонаступниками є ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6, які залучені судом до участі у справі.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Колегія суддів Верховного Суду не погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1, враховуючи таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Щодо вирішення позовних вимог про визнання права власності в порядку спадкування за законом (право на обов`язкову частку у спадщині)
Спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла до інших осіб (спадкоємців) (стаття 1216 ЦК України).
Відповідно до статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 1241 ЦК України малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов`язкова частка).
За загальними положеннями про спадкування право на спадщину виникає в день відкриття спадщини, спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (статті 1220, 1222, 1270 ЦК України).
Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно зі спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини (частина перша статті 1269 ЦК України).
Право на обов`язкову частку - це суб`єктивне майнове право окремих спадкоємців першої черги (стаття 1261 ЦК України) отримати певну частку у спадщині, незалежно від змісту заповіту.
Право на обов`язкову частку у спадщині має особистий характер у тому розумінні, що цим правом наділяється виключно певне вичерпне коло спадкоємців першої черги, які є найбільш уразливими у задоволенні їх майнових інтересів (стаття 1241 ЦК України). Зокрема, відповідним правом наділені особи, які в силу свого фізичного стану об`єктивно позбавлені здатності рівної, поруч з іншими особами, реалізації своїх прав, що вимагає додаткового їх захисту з боку держави.
Коло осіб, які мають право на обов`язкову частку у спадщині, визначене статтею 1241 ЦК України, є вичерпним і розширювальному тлумаченню не підлягає.
Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 11 лютого 2014 року № 1?рп/2014 (справа № 1-1/2014) щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 1241 ЦК України зміст поняття "повнолітні непрацездатні діти", що використовується в абзаці 1 частини першої статті 1241 ЦК України щодо права на обов`язкову частку у спадщині, ґрунтується на положеннях частини третьої статті 75 СК України, яка відносить до категорії "непрацездатні" інвалідів I, II та III груп, а також пенсійного законодавства та законів України, які регулюють соціальне страхування і визначають поняття "непрацездатний".
У справі, яка переглядається, спадкоємцями першої черги за законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_8 є її сини ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_7
17 грудня 2010 року ОСОБА_8 склала заповіт, посвідчений секретарем виконавчого комітету Княжицької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області та зареєстрований в реєстрі за № 108, яким вона заповіла все своє майно ОСОБА_7 .
ОСОБА_1 зазначав, що оскільки на момент смерті матері ОСОБА_8 він був інвалідом ІІІ групи, тому має право на спадкування обов`язкової частки у спадщині, а саме 1/6 частки домоволодіння, належного спадкодавцю.
З метою отримання свідоцтва про право на спадщину за законом позивач звернувся до Києво-Святошинської районної державної нотаріальної контори. Постановою від 06 березня 2015 року державний нотаріус відмовив у вчиненні нотаріальної дії та повідомив про неможливість видачі свідоцтва про право на спадщину на житловий будинок у зв`язку із тим, що відсутній правовстановлюючий документ, а тому позивач просив суд визнати за ним право власності на 1/6 частку житлового будинку з надвірними спорудами та будівлями, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .
Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 у відповідності до вимог статті 1241 ЦК України, незалежно від змісту заповіту, має право на половину частки, яка належала б кожному з спадкоємців у разі спадкування за законом (обов`язкова частка).
Апеляційний суд зазначив, що матеріали справи містять свідоцтво про право власності на житловий будинок з надвірними спорудами та будівлями, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, видане на ім`я ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_4 . Проте, у вказаному свідоцтві не зазначено площу та характеристику будинку (в тому числі надвірних споруд).
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1, апеляційний суд керувався тим, що не підлягають поділу (виділу) об`єкти нерухомого майна, до складу яких входять самочинно збудовані (реконструйовані, переплановані) об`єкти нерухомого майна, тому, враховуючи відсутність в матеріалах справи належних і допустимих доказів, які б підтверджували право ОСОБА_8 на майно, яке перебудоване, добудоване, збільшене після 1992 року (дата отримання свідоцтва про право власності на будинок), у тому числі на частину будівель, які добудовано після 2003 року, вказане нерухоме майно є самочинним будівництвом.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком апеляційного суду з огляду на таке.
За змістом частини першої статті 376 ЦК України самочинним вважається будівництво жилого будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна, якщо вони збудовані на земельній ділянці, що не була відведена особі, яка здійснює будівництво, або відведена не для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотним порушенням будівельних норм і правил.
Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього (частина друга статті 376 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 376 ЦК України самочинним будівництвом є не тільки новостворений об`єкт, а і об`єкт нерухомості, який виник в результаті реконструкції, капітального ремонту, перебудови, надбудови уже існуючого об`єкта, здійснених без одержаного дозволу місцевих органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, розробленої та затвердженої в установленому порядку проектної документації, дозволу на виконання будівельних робіт, наданого органами архітектурно-будівельного контролю, оскільки в результаті таких дій об`єкт втрачає тотожність з тим, на який власником (власниками) отримано право власності.
Ураховуючи те, що за змістом статей 316, 317 ЦК України право власності це право особи володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном на свій розсуд, але у межах, передбачених законом, здійснення особою самочинного будівництва відповідно до частини другої статті 376 ЦК України не породжує в неї права власності на таке майно, тому виключає це майно із цивільного обороту.
При вирішенні спорів про визнання права власності на спадкове нерухоме майно судам необхідно з`ясовувати: 1) правовий режим земельної ділянки, на якій розташоване спірне нерухоме майно (будинок, споруда); 2) чи отримано спадкодавцем дозволи на спорудження будинку, чи затверджено проект на спорудження будинку; 3) коли спадкодавцем було завершено спорудження будинку; 4) чи дотримано при будівництві проекту на спорудження будинку, вимог державних протипожежних, санітарних норм; 5) чи посвідчено право власності на нерухоме майно в установленому законом порядку на час виникнення права власності.
У постанові Верховного Суду України від 04 грудня 2013 року у справі № 6?130цс13 вирішувався спір про поділ (виділ) об`єктів нерухомого майна, до складу яких входять самочинно збудовані (реконструйовані, переплановані) об`єкти нерухомого майна, згідно з нормами статей 364, 367 ЦК України.
Так, у вказаній постанові зазначено, що відповідно до пункт 3.4.1 Методичних рекомендацій з питань технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна, затверджених наказом Держжитлокомунгоспу України від 05 вересня 2003 року № 146 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі - Методичні рекомендації № 146), самочинним будівництвом є не тільки новостворений об`єкт, а й об`єкт нерухомості, який виник у результаті реконструкції, капітального ремонту, перебудови, надбудови вже існуючого об`єкта, здійснених без одержаного дозволу місцевих органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, розробленої та затвердженої в установленому порядку проектної документації, дозволу на виконання будівельних робіт, наданого органами архітектурно-будівельного контролю, оскільки в результаті таких дій об`єкт втрачає тотожність із тим, на який власником (власниками) отримано право власності.
Поняття реконструкції об`єкта нерухомості міститься в пункті 3 Державних будівельних норм В.3.2-2-2009 Житлові будинки. Реконструкція та капітальний ремонт, затверджених наказом Міністерства регіонального розвитку і будівництва України від 22 липня 2009 року № 295 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі - ДБН), відповідно до якого реконструкція - це така перебудова будинку, наслідком якої є зміна кількості приміщень, їх площі, геометричних розмірів та функціонального призначення, заміна окремих конструкцій.