ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 березня 2024 року
м. Київ
справа № 552/2803/20
провадження № 61-5555св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М. (суддя-доповідач),
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Олійник А. С., Сердюка В. В.,
учасники справи:
позивач - військовий прокурор Полтавського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та державного підприємства Міністерства оборони України "Укрвійськбуд",відповідач - ОСОБА_1,треті особи: ОСОБА_2, державне підприємство Міністерства оборони України "Укрвійськбуд",розглянувши у порядку письмового провадження касаційні скарги заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону
та Міністерства оборони України на постанову Полтавського апеляційного суду від 09 березня 2023 року у складі колегії суддів Пилипчук Л. І., Дряниці Ю. В., Хіль Л. М.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2020 року військовий прокурор Полтавського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України (далі - МОУ) та в особі державного підприємства Міністерства оборони України "Укрвійськбуд" (далі - ДП МОУ "Укрвійськбуд") звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1, третя особа - ОСОБА_2, про визнання права власності та витребування майна від добросовісного набувача.
Позов мотивовано тим, що відповідно до свідоцтва про право власності
від 29 січня 1999 року нерухоме майно загальною площею 860,5 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, належить на праві власності державі Україна в особі Верховної Ради України та перебуває в оперативному управління МОУ, а отже, має статус військового майна.
На підставі акта приймання-передачі основних засобів від 01 грудня 1998 року 22 госпрозрахунковою дільницею м. Полтава спірне нежитлове приміщення передано до ДП МОУ "Укрвійськбуд".
28 серпня 2002 року внаслідок протиправних дій службових осіб ДП МОУ "Укрвійськбуд", зокрема ОСОБА_3, нежитлове приміщення за адресою:
АДРЕСА_1, яке є військовим майном, шляхом укладання біржової угоди під час фіктивного банкрутства було відчужено на користь ТОВ "ІМІДЖ".
Банкрутство ДП МОУ "Укрвійськбуд" припинено постановою Київського апеляційного господарського суду від 31 жовтня 2007 року у справі
№ 24/612-6-43/234 на підставі набрання чинності вироку у кримінальній справі по обвинуваченню заступника генерального директора по фінансово-економічній роботі ДП МОУ "Укрвійськбуд" ОСОБА_3 за статтею 218 КК України у зв`язку з поданням завідомо неправдивої інформації про фінансову неспроможність ДП МОУ "Укрвійськбуд" та встановлено факт фіктивного (удаваного, вигаданого) банкрутства підприємства.
Незважаючи на зазначене, спірне майно неодноразово надалі відчужувалося на користь юридичних та фізичних осіб.
Відчуження державного військового майна відбулося поза волею та без участі власника держави Україна під час фіктивного банкрутства. Факт незаконного відчуження державного військового майна констатовано у постанові Вищого господарського суду України від 26 жовтня 2017 року у справі № 917/154/15.
На момент звернення до суду із позовом установлено, що власником нежитлових приміщень у будинку
АДРЕСА_2 загальною площею 62,9 кв. м, реєстраційний номер 11108364,
є ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 27 квітня 2010 року, який посвідчений приватним нотаріусом Гризуновою О. В.
Прокурор просив суд:
- визнати за державою Україна в особі МОУ право власності на нерухоме майно, а саме: нежитлові приміщення в будинку
АДРЕСА_2 загальною площею 62,9 кв. м, реєстраційний номер 11108364, а саме: 1 поверх - коридор 3 площею 7,2 кв. м, кабінет 4 площею 12,8 кв. м, кабінет 5 площею 14,9 кв. м, кабінет 7 площею
14,2 кв. м, шафа 7а площею 0,5 кв. м, шафа 7б площею 0,5 кв. м, коридор 8 площею 9,2 кв. м, санвузол 9 площею 3,6 кв. м;
- витребувати шляхом вилучення у добросовісного набувача
ОСОБА_1 нерухоме майно у вигляді нежитлових приміщень у будинку
АДРЕСА_2 загальною площею
62,9 кв. м, реєстраційний номер 11108364, а саме: 1 поверх - коридор 3 площею 7,2 кв. м, кабінет 4 площею 12,8 кв. м, кабінет 5 площею 14,9 кв. м, кабінет 7 площею 14,2 кв. м, шафа 7а площею 0,5 кв. м, шафа 7б площею 0,5 кв. м, коридор 8 площею 9,2 кв. м, санвузол 9 площею 3,6 кв. м, та передати ДП МОУ "Укрвійськбуд" в експлуатацію.
Короткий зміст рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
Справа розглядалася судами неодноразово.
Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 02 червня 2021 року позов задоволено.
Визнано за державою Україна в особі МОУ право власності на нерухоме майно, а саме: нежитлові приміщення в будинку АДРЕСА_2 загальною площею 62,9 кв. м, реєстраційний номер 11108364, а саме: 1 поверх - коридор 3 площею 7,2 кв. м, кабінет 4 площею
12,8 кв. м, кабінет 5 площею 14,9 кв. м, кабінет 7 площею 14,2 кв. м, шафа 7а площею 0,5 кв. м, шафа 7б площею 0,5 кв. м, коридор 8 площею 9,2 кв. м, санвузол 9 площею 3,6 кв. м.
Витребувано шляхом вилучення у добросовісного набувача ОСОБА_1 нерухоме майно у вигляді нежитлових приміщень в будинку АДРЕСА_2 загальною площею 62,9 кв. м, реєстраційний номер 11108364, а саме: 1 поверх - коридор 3 площею 7,2 кв. м, кабінет 4 площею 12,8 кв. м, кабінет 5 площею 14,9 кв. м, кабінет 7 площею
14,2 кв. м, шафа 7а площею 0,5 кв. м, шафа 7б площею 0,5 кв. м, коридор 8 площею 9,2 кв. м, санвузол 9 площею 3,6 кв. м та передано ДП МОУ "Укрвійськбуд" в експлуатацію.
Стягнено з ОСОБА_1 на користь військової прокуратури Центрального регіону України судовий збір у розмірі 2 605,50 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відчуження спірного майна шляхом укладання біржової угоди від 28 серпня 2002 року, продавцем у
якій зазначено ДП МОУ "Укрвійськбуд", відбулося поза волею та без участі власника - держави Україна під час фіктивного банкрутства, а факт вибуття майна з володіння держави поза її волею є встановленим належними доказами, у зв`язку з чим наявні правові підстави для його витребування. У цьому випадку вимоги про витребування майна у порядку пункту 3 частини першої статті 388 ЦК України є похідними від вимог про визнання права власності на спірне майно відповідно до статті 392 ЦК України, оскільки наявність у держави відповідного права власності не визнається відповідачем, а тому воно потребує захисту шляхом задоволення позову про визнання права власності в порядку, передбаченому статтею 392 ЦК України.
Постановою Полтавського апеляційного суду від 18 жовтня 2021 року апеляційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 02 червня 2021 року скасовано. Позов залишено без розгляду.
Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що на підтвердження дотримання порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", до позовної заяви приєднано копії листів, направлених військовою прокуратурою Полтавського гарнізону Центрального регіону України від 09 червня 2020 року на адресу ДП МОУ "Укрвійськбуд" та на адресу МОУ.
У свою чергу, з позовом до суду військовий прокурор звернувся 22 червня
2020 року. Отже, безпідставним є твердження про те, що компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави. Військовим прокурором належним чином не обґрунтовано представництво інтересів держави у цій справі. Також відсутні підстави для представництва військовим прокурором інтересів держави в особі ДП МОУ "Укрвійськбуд".
Постановою Верховного Суду від 23 червня 2022 року касаційну скаргу Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону задоволено частково.
Постанову Полтавського апеляційного суду від 18 жовтня 2021 року в частині залишення без розгляду позовних вимог військового прокурора Полтавського гарнізону в інтересах держави в особі ДП МОУ "Укрвійськбуд" залишено без змін.
Постанову Полтавського апеляційного суду від 18 жовтня 2021 року в частині залишення без розгляду позовних вимог військового прокурора Полтавського гарнізону в інтересах держави в особі МОУ скасовано, а справу в указаній частині направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанову Верховного Суду мотивовано тим, що заборона на здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, передбачена абзацом третім частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру", має застосовуватися з урахуванням положень абзацу першого частини третьої цієї статті, який передбачає, що суб`єкт, в особі якого прокурор може звертатись із позовом в інтересах держави, має бути суб`єктом владних повноважень. У зв`язку з зазначеним апеляційний суд правильно залишив без розгляду на підставі пункту 2 частини першої статті 257 ЦПК України позов військового прокурора Полтавського гарнізону в інтересах держави в особі ДП МОУ "Укрвійськбуд" як такий, що подано особою, яка не має повноважень на ведення справи.
Разом із тим прокурор обґрунтував наявність підстав для представництва інтересів держави у суді, дотримався порядку, передбаченого статтею
23 Закону України "Про прокуратуру", а тому підстави для залишення позову без розгляду у частині позовних вимог прокурора в особі МОУ відсутні. При цьому МОУ наявність підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді не оскаржувало, заперечень проти представництва прокурором не висловлювало, щодо задоволення позовних вимог не заперечувало.
Ураховуючи, що апеляційним судом не встановлені фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, постанова апеляційного суду в частині позовних вимог прокурора в інтересах держави в особі МОУ
не може вважатися законною та обґрунтованою, а тому підлягає скасуванню
з направленням справи у вказаній частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постановою Полтавського апеляційного суду від 09 березня 2023 року рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 02 червня 2021 року в частині задоволення позову прокурора в інтересах держави в особі МОУ скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог прокурора відмовлено.
Переглядаючи рішення суду першої інстанції у частині задоволення позовних вимог, заявлених прокурором в інтересах держави в особі МОУ, апеляційний суд зробив висновок про те, що спірне приміщення, яке входило в єдиний об`єкт нерухомості на АДРЕСА_1, незаконно вибуло з володіння МОУ у 2002 році та уповноваженим особам останнього про такий факт було відомо із дати припинення провадження у господарській справі щодо банкрутства ДП МОУ "Укрвійськбуд" (постанова Київського апеляційного господарського суду від 31 жовтня 2007 року) та вироку Подільського районного суду м. Києва від 04 березня 2007 року по обвинуваченню ОСОБА_4 (заступника генерального директора ДП МОУ "Укрвійськбуд).
Фактичні обставини справи щодо переходу права власності на спірне майно до інших добросовісних набувачів, виділення частини приміщень в окремі об`єкти нерухомості, зокрема, нежитлового приміщення, набутого відповідачем, здійснення його перепланування та фактично створення іншого об`єкта нерухомості з відмінними від первісного технічними характеристиками, витребування частини приміщень від юридичних осіб (ТОВ "Укрінвест-груп" та ПАТ "Діамантбанк") за судовими рішеннями вказують на те, що позивачу було відомо про юридично значимі дії добросовісних набувачів щодо спірної нежитлової будівлі упродовж тривалого періоду часу.
Тривале зволікання власника майна із реалізацією свого права на його витребування апеляційний суд розцінив як відсутність інтересу власника до такого майна. Тому, незважаючи на те, що строк позовної давності щодо захисту права власності не поширюється, колегія суддів визнала бездіяльність щодо спірного майна упродовж більше десяти років такою, яка не може виправдовувати легітимність мети втручання у право відповідача на це майно.
Втручання у право мирного володіння ОСОБА_1 спірним майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і легітимною метою, є порушенням статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки відсутній справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами відповідача, який зазнає такого втручання. У цьому випадку втручання
є непропорційним між метою витребування майна на користь держави, яка не використовує це майно через уповноважені органи більше двадцяти років, та засобами, які використовуються для її досягнення.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційних скарг, позиції інших учасників справи
У квітні 2023 року заступник керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Полтавського апеляційного суду від 09 березня 2023 року, у якій просить скасувати оскаржувану постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції у частині задоволення позовних вимог прокурора в інтересах держави в особі МОУ.
У касаційній скарзі як на підставу касаційного оскарження судового рішення заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, оскільки суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування статей 388, 392 ЦК України
у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3680/17,
від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16.
Ураховуючи, що відчуження спірного майна шляхом укладання біржової угоди від 28 серпня 2002 року, продавцем у якій зазначено ДП МОУ "Укрвійськбуд", відбулося поза волею та без участі власника - держави Україна під час фіктивного банкрутства, а факт вибуття майна з володіння держави поза її волею є встановленим належними доказами, зокрема постановою Вищого господарського суду України від 26 жовтня 2017 року у справі № 917/154/15, наявні правові підстави для застосування статті 388 ЦК України та витребування майна, що залишилося поза увагою апеляційного суду.
Висновок апеляційного суду про порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод суперечить правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 26 квітня
2021 року у справі № 320/62/19, від 20 лютого 2020 року у справі № 297/616/17, відповідно до яких висновки ЄСПЛ щодо захисту права на мирне володіння майном потрібно застосовувати не безумовно, а з урахуванням фактичних обставин справи, оскільки певні випадки порушень можуть бути пов`язані
з протиправною поведінкою набувача майна.
Втручання у право відповідача на мирне володіння майном мало легітимну мету і таких захід є пропорційним визначеним цілям, що підтверджується правовим висновком Верховного Суду в аналогічних правовідносинах, викладеним
у постанові від 18 лютого 2020 року у справі № 917/154/15, преюдиційність якого не була врахована апеляційним судом.
У квітні 2023 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга
МОУ на постанову Полтавського апеляційного суду від 09 березня
2023 року, у якій просить скасувати оскаржувану постанову та залишити в силі рішення суду першої інстанції у частині задоволення позовних вимог прокурора в інтересах держави в особі МОУ.
У касаційній скарзі як на підставу касаційного оскарження постанови апеляційного суду заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, оскільки судом не враховано правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 18 лютого 2020 року у справі № 917/154/15, відповідно до якого у силу об`єктивного цільового призначення вказаного майна, набувач такого майна, проявивши розумну обачність, міг та повинен був знати про те, що це майно належить до майна Збройних Сил України. Вказане рішення містить преюдиційні обставини для цієї справи, що залишилося поза увагою суду апеляційної інстанції.
Крім того, апеляційним судом не враховано правових висновків Верховного Суду у спірних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3680/17,
від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, постанові Верховного Суду від 26 квітня 2021 року у справі № 320/62/19.
Оскаржувана постанова апеляційного суду прийнята з порушенням норм матеріального права та без дотримання норм процесуального права, що призвело до неповного встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
У травні 2023 року ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат
Панченко О. О., подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону, у якому просить залишити її без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін, посилаючись на безпідставність доводів касаційної скарги та порушення строків позовної давності у частині позовних вимог про витребування майна.
У травні 2023 року ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Шимко А. П., подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону, у якому просить суд залишити її без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін.
Відзив мотивовано тим, що спосіб захисту щодо визнання права власності на спірне майно не є ефективним, у свою чергу, до вимоги прокурора про витребування майна застосовується позовна давність, початком якої є момент, коли держава в особі уповноважених органів дізналася або мала дізнатися про порушення своїх прав. Крім того, втручання у право мирного володіння майном ОСОБА_1 свідчить про порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У травні 2023 року ОСОБА_2, в інтересах якої діє адвокат Бибик В. А., подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону, у якому просить оскаржувану постанову залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
Відзив мотивовано безпідставністю доводів скарги, оскільки на момент звернення до суду із позовом фактично відсутній первісний об`єкт нерухомості, що належав на праві оперативного управління МОУ. У зв`язку з розділом об`єкта нерухомості на кілька самостійних об`єктів із проведенням переобладнання і перепланування, що призвело до зміни площі та конфігурації, предметом судового розгляду є новостворене майно, витребування якого свідчить про порушення права особи на вільне володіння власністю.
У червні 2023 року ДП МОУ "Укрвійськбуд", яке було залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, ухвалою Полтавського апеляційного суду від 25 листопада 2022 року, в інтересах якої дії адвокат Івашін Є. В., подало відзив на касаційну скаргу заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону, відповідно до змісту якого підприємство просить задовольнити касаційну скаргу та скасувати оскаржувану постанову апеляційного суду. При цьому посилається на порушення апеляційним судом норм процесуального права, зокрема статті 82 ЦПК України, щодо неврахування преюдиційно встановлених обставин у справі № 917/154/17.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 25 квітня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.
Ухвалою Верховного Суду від 22 травня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою МОУ.
У травні 2023 року справа № 552/2803/20 надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 21 березня 2024 року призначено справу до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суд установив, що в межах кримінального провадження від 02 серпня 2016 року № 42016170690000039 з правовою кваліфікацією за частиною другою статті 364 КК України (зловживання владою або службовим становищем) установлено, що внаслідок протиправних дій службових осіб ДП МОУ "Укрвійськбуд", що полягають у зловживанні своїми службовими повноваженнями, на користь третіх осіб незаконно вибуло з володіння держави військове майно - нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1, чим завдано збитки державі.
На підставі отриманих у ході досудового розслідування матеріалів інвентаризаційної справи щодо будинку за адресою:
АДРЕСА_1 встановлено, що відповідно до свідоцтва про право власності від 29 січня 1999 року нерухоме майно, яке складається з нежитлового будинку - літ. А-2 з підвальними приміщеннями загальною площею 860,5 кв. м, що знаходиться за адресою:
АДРЕСА_1, належало на праві власності державі Україна в особі Верховної Ради України та перебувало в оперативному управління МОУ, а отже, мало статус військового майна (а. с. 18, 21, т. 1).
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 03 серпня
1998 року № 109 у зв`язку з ліквідацією 22 госпрозрахункової дільниці
("22 ГРД") та передачею основних засобів і оборотних фондів філії ДП МОУ "Укрвійськбуд" заборонено реалізацію основних засобів оборотних фондів, ТМЦ, механізмів і автомобільного транспорту стороннім організаціям та стороннім особам.
Указане майно у 1998 році на підставі акта приймання-передачі основних засобів від 01 грудня 1998 року 22 госпрозрахунковою дільницею м. Полтава МОУ передано до ДП МОУ "Укрвійськбуд".
06 листопада 2000 року арбітражним судом м. Києва порушено провадження у справі № 24/612-б-43/234 про банкрутство ДП МОУ "Укрвійськбуд".
Під час процедури санації ДП МОУ "Укрвійськбуд" 28 серпня 2002 року уклало біржову угоду від № 28-02/12 купівлі-продажу нерухомого майна та продало покупцю ТОВ "ІМІДЖ" нежитлового будинку літ. А-2 загальною площею
763,2 кв. м на АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності № НОМЕР_2 від 11 червня 2002 року (дублікат). Від імені продавця ДП МОУ "Укрвійськбуд" діяв ОСОБА_3 на підставі довіреності від 20 вересня 2000 року АВН № 864155 (а. с. 22, 23, т. 1).
12 листопада 2004 року за договором купівлі-продажу (реєстровий № Н-8), зареєстрованим Українською універсальною біржею, ТОВ "Імідж" продало
ПП "УкрБізнесКонсалтінг" нерухоме майно на
АДРЕСА_1 загальною площею 765,00 кв. м, що становить 39/50 часток об`єкта (а. с. 27, т. 1).
Рішенням Постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській громадській організації "Український правовий союз" від 22 листопада 2004 року (справа
№ 2/2) визнано дійсним вказаний договір купівлі-продажу, зареєстрований на Українській універсальній біржі, та визнано за ПП "УкрБізнесКонсалтінг" право власності на нерухоме майно, що розташоване за адресою:
АДРЕСА_1 та складається з будинку літер А-1 загальною площею 765,00 кв. м, що становить 39/50 часток об`єкта (а. с. 28-30, 38, т. 1).
Рішенням Постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській громадській організації "Український правовий союз" від 01 червня 2005 року (справа
№ 2/29) виділено в натурі як самостійний об`єкт права власності, належне ПП "УкрБізнесКонсалтінг" нерухоме майно - нежитлове приміщення будинку, розташованого в АДРЕСА_1, яке складається:
у приміщенні I поверху шафа 2 площею 0,40 кв. м, коридор 3 площею 4,2 кв. м, підсобне приміщення 3а площею 2,70 кв. м, диспетчерська 4 площею 14,70 кв. м, кімната 5 площею 15,60 кв. м, коридор 7 площею 15,000 кв. м, кабінет 8 площею 9,60 кв. м, коридор 9 площею 4,50 кв. м, загальною площею 66,7 кв. м. Визнано за ПП "УкрБізнесКонсалтінг" право власності як на самостійний об`єкт права власності на вказане виділене у натурі нерухоме майно (а. с. 32-36, 39, т. 1).