ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 квітня 2024 року
м. Київ
справа № 606/711/22
провадження № 61-9347св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5,
відповідач - ОСОБА_6,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_7,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 на рішення Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 12 січня 2023 року, ухвалене у складі судді Марціцкої І. Б., та постанову Тернопільського апеляційного суду від 23 травня 2023 року, прийняту у складі колегії суддів: Костіва О. З., Гірського Б. О., Баршадської Г. В.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2022 року ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_6, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_7, про визнання права власності, витребування майна та зобов`язання вчинити дії,
Позовна заява мотивована тим, що квартира АДРЕСА_1 належала їм на праві власності - по 1/5 частці кожному.
Відповідно до договору купівлі-продажу від 21 березня 2008 року, укладеного між ОСОБА_8, який діяв від імені малолітніх дітей ОСОБА_5, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4, і ОСОБА_1, яка діяла від свого імені та від імені малолітніх дітей ОСОБА_5, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4, як продавцями, та ОСОБА_7, як покупцем, продавці зобов`язалися передати за плату, а покупець прийняти і оплатити однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 . Продавцям зазначена квартира належала на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 14 грудня 2007 року.
Рішенням виконавчого комітету Теребовлянської міської ради від 28 серпня 2008 року ОСОБА_7 надано дозвіл на реконструкцію квартири АДРЕСА_2 .
Згідно з цим дозволом зазначену квартиру, яку придбав ОСОБА_7, переобладнано під нежитлове приміщення - офіс-магазин.
Рішенням виконавчого комітету Теребовлянської міської ради від 24 лютого 2009 року оформлено за ОСОБА_7 право власності на офіс-магазин, та підставі цього рішення видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно.
24 грудня 2015 року ОСОБА_7, на підставі договору дарування, подарував ОСОБА_6 нежитлове приміщення офіс-магазин в АДРЕСА_3 .
Рішенням Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 04 травня 2021 року, залишеним без змін постановою Тернопільського апеляційного суду від 04 листопада 2021 року, у справі № 606/2131/17 визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири від 21 березня 2008 року, укладений між ОСОБА_7 та ОСОБА_8, ОСОБА_1 .
Отже, оскільки договір купівлі-продажу квартири від 21 березня 2008 року визнаний недійсним, ОСОБА_7 не набув права власності на вказане нерухоме майно, тому не мав права розпоряджатися ним.
Таким чином, до спірних правовідносин підлягає застосуванню частина третя статті 388 ЦК України, відповідно до якої якщо майно було набуто безпідставно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.
ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 вважали, що квартира АДРЕСА_2 та нежитлове приміщення АДРЕСА_2 є одним і тим самим об`єктом нерухомого майна, оскільки збільшення площі, реконструкція та добудова приміщення не свідчать про створення нового об`єкта нерухомого майна.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 просили суд:
- визнати за ними право власності на нежитлове приміщення (офіс-магазин), загальною площею 23,1 кв. м, на АДРЕСА_3 ;
- витребувати у ОСОБА_6 спірне нежитлове приміщення (офіс-магазин), шляхом звільнення від майна ОСОБА_6 та інших осіб, передати їм зазначене майно;
- скасувати запис про державну реєстрацію за ОСОБА_6 права власності на спірне нерухоме майно.
Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій
Рішенням Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 12 січня 2023 року, залишеним без змін постановою Тернопільського апеляційного суду від 23 травня 2023 року, у задоволенні позову ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що у тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Отже, у задоволенні вимоги позивачів про визнання права власності на спірне майно на підставі статті 392 ЦК України, слід відмовити, оскільки позивачі просять задовольнити їх вимоги, як власників, в порядку статті 388 ЦК України.
Щодо позовної вимоги про витребування майна, то об`єктом позову про витребування майна із чужого незаконного володіння може бути річ, яка існує в натурі на момент подання позову. Якщо річ, перебуваючи в чужому володінні, видозмінилась, була перероблена чи знищена, застосовуються зобов`язально-правові способи захисту права власності відповідно до положень ЦК України. Такі ж способи захисту застосовуються і до речей, визначених родовими ознаками, оскільки із чужого незаконного володіння може бути витребувана лише індивідуально визначена річ.
Оскільки спірне майно, яке просять витребувати позивачі у відповідача, зокрема нежиле приміщення (офіс-магазин), площею 23,1 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 не є тим самим об`єктом, що належало їм на праві власності, а саме: однокімнатна квартира АДРЕСА_1, то це видозмінене нерухоме майно не може бути витребувано.
Крім того, позовні вимоги про витребування у ОСОБА_6 нежитлового приміщення (офіс-магазин), загальною площею 23,1 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3, шляхом звільнення від майна ОСОБА_6 та будь-яких третіх осіб та передання нерухомого майна позивачам, не підлягають до задоволення, оскільки до правовідносин, які виникли, застосовуються зобов`язально-правові способи захисту права власності відповідно до положень Глави 83 ЦК України.
Також, оскільки суд прийшов до переконання про відсутність підстав для задоволення позовних вимог щодо визнання права власності та витребування майна, то не підлягає до задоволення похідна вимога про зобов`язання реєстратора скасувати запис у Державному реєстрі речових прав на нежитлове приміщення.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
У червні 2023 року ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 подали до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, просила суд скасувати рішення Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 12 січня 2023 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 23 травня 2023 року і ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій прийшли до помилкового висновку про те, що квартира АДРЕСА_1 та нежитлове приміщення (офіс-магазин), загальною площею 23,1 кв. м, на АДРЕСА_4 є різними об`єктами нерухомого майна. Заявники посилаються на те, що законодавством України та судовою практикою Верховного Суду передбачено захист права власності особи, з володіння якої майно вибуло протиправно та умисно було видозмінено зацікавленими особами. Отже, оскільки спірна нерухомість вибула з власності позивачів поза їх волею,то їх право власності на реконструйовану нерухомість підлягає захисту навіть за умови зміни реєстраційного номеру нерухомого майна.
Підставою касаційного оскарження рішення Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 12 січня 2023 року та постанови Тернопільського апеляційного суду від 23 травня 2023 року заявники зазначають неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, зокрема судами застосовано норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 28 жовтня 2009 року у справі № 6-11500св09, від 06 червня 2016 року у справі № 6-121цс16, від 06 липня 2016 року у справі № 6-1213цс16, постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (провадження № 14-376цс18), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) та постановах Верховного Суду від 10 травня 2018 року у справі № 29/5005/6381/2011, від 29 квітня 2020 року у справі № 742/1756/17 (провадження № К/9901/10341/18), від 15 травня 2020 року у справі № 813/1885/16 (провадження № К/9901/34970/18), від 21 липня 2021 року у справі № 686/19656/19 (провадження № 61-9418св20), від 03 серпня 2021 року у справі № 295/6177/19-ц (провадження № 61-5270св21), від 10 листопада 2021 року у справі № 543/253/16 (провадження № 61-18491св20), від 03 травня 2022 року у справі № 199/1136/20 (провадження № 61-5125св21), а також посилалися на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування вимог статті 392 ЦК України у подібних правовідносинах. Крім того, зазначили на порушення судами норм процесуального права, зокрема не дослідження зібраних у справі доказів.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У вересні 2023 року представник ОСОБА_6 - адвокат Покотило Ю. В. подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому зазначив, що позовні вимоги про витребування у ОСОБА_6 нежитлового приміщення (офіс-магазин), загальною площею 23,1 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3, шляхом звільнення від майна ОСОБА_6 та будь-яких третіх осіб та передання його позивачам, не підлягають до задоволення, так як до правовідносин, які виникли, застосовуються зобов`язально-правові способи захисту права власності відповідно до положень Глави 83 ЦК України.
Крім того, після набрання законної сили рішенням в справі, що переглядається, 24 серпня 2023 року спірне нежитлове приміщення було відчужене, тому станом на даний час у володінні ОСОБА_6 воно не перебуває.
Отже, просив суд залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін як такі, що ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26 червня 2023 року справу призначено судді-доповідачеві Яремку В. В. судді, які входять до складу колегії Олійник А. С., ОСОБА_9 .
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду Яремка В. В. від 29 червня 2023 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків касаційної скарги.
У липні 2023 року заявниками у встановлений судом строк недоліки касаційної скарги усунуто.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Яремка В. В. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Ступак О. В. від 18 серпня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
У вересні 2023 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02 листопада 2023 року, у зв`язку із відставкою судді ОСОБА_10, справу призначено судді-доповідачеві Коломієць Г. В., судді, які входять до складу колегії: Гулько Б. І., Луспеник Д. Д.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 21 березня 2008 року, укладеного між ОСОБА_8, який діяв від імені малолітніх дітей ОСОБА_5, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4, і ОСОБА_1, яка діяла від свого імені та від імені малолітніх дітей ОСОБА_5, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4, як продавцями, та ОСОБА_7, як покупцем, продавці зобов`язалися передати за плату, а покупець зобов`язався прийняти і оплатити однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 . Продавцям вказана квартира належала на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 14 грудня 2007 року, об`єкт нерухомого майна за реєстровим номером № 21436454.
Згідно з витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 18 серпня 2008 року однокімнатна квартира АДРЕСА_2 належала на праві власності ОСОБА_7 на підставі договору купівлі-продажу від 21 березня 2008 року.
Рішенням виконавчого комітету Теребовлянської міської ради від 28 серпня 2008 року № 245 "Про надання дозволу різного роду" надано дозвіл ОСОБА_7 на реконструкцію квартири АДРЕСА_2, під офіс-магазин.
Рішенням виконавчого комітету Теребовлянської міської ради від 24 лютого 2009 року № 57 "Про оформлення права власності на офіс-магазин" вирішено оформити право власності на офіс-магазин, який знаходиться в АДРЕСА_3, за ОСОБА_7, виконавчому комітету міської ради видати свідоцтво про право власності.
Відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 09 квітня 2009 року нежитлове приміщення - офіс-магазин за адресою: АДРЕСА_3, загальною площею 23,1 кв. м, належить на праві власності ОСОБА_7 . Також в примітці зазначено, що майно, яке належало ОСОБА_7, за реєстровим номером № 21436454 закрито у зв`язку з переобладнанням квартири під офіс-магазин.
Згідно з договором дарування від 24 грудня 2015 року серії НВС 183576 ОСОБА_7 передав безоплатно, а ОСОБА_6 прийняла у власність, як дарунок, нежиле приміщення (офіс-магазин), загальною площею 23,1 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3, об`єкт нерухомого майна за реєстровим номером 26996399.
З відповіді Теребовлянського бюро технічної інвентаризації від 27 вересня 2017 року № 94 вбачається, що право власності на квартиру АДРЕСА_2 18 серпня 2008 року зареєстровано за ОСОБА_7 на підставі договору купівлі-продажу від 21 березня 2008 року. Після проведеної реконструкції квартири у офіс-магазин, що підтверджено актом прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта від 15 грудня 2008 року, право власності на реконструйований офіс-магазин було перереєстровано 13 квітня 2009 року за ОСОБА_7 на підставі свідоцтва про право власності, виданого Теребовлянською міською радою, згідно з рішенням від 24 лютого 2009 року № 57.
У справі № 606/2131/17 рішенням Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 04 травня 2021 року, залишеним без змін постановою Тернопільського апеляційного суду від 04 листопада 2021 року, з урахуванням ухвали Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 30 червня 2012 року про виправлення описки в рішенні суду від 04 травня 2021 року, позов ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_5 до ОСОБА_7, ОСОБА_6 про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 21 березня 2008 року, свідоцтва про право власності від 09 квітня 2009 року, договору дарування від 24 грудня 2015 року, скасування державної реєстрації на нежитлове приміщення та визнання права власності на нежитлове приміщення задоволено частково.
Визнано договір купівлі-продажу квартири від 21 березня 2008 року за реєстровим номером 971, укладений між ОСОБА_7 та ОСОБА_8 і ОСОБА_1, що діяла від свого імені та від імені малолітніх дітей ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_5 в частині відчуження вказаного майна ОСОБА_1, що діяла від свого імені та від імені малолітніх дітей ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_5, недійсним.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено, у зв`язку з безпідставністю.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Рішення набрало законної сили.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Статтею 400 ЦПК України встановлено межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Так, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до частини другої статті 16 цього Кодексу способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша та друга статті 5 ЦПК України).
Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Під час оцінки обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.