ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 квітня 2024 року
м. Київ
cправа № 907/153/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Міщенка І.С. - головуючого, Берднік І.С., Зуєва В.А.,
за участю секретаря судового засідання - Кравченко О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Озеро Кунікунда"
на постанову Західного апеляційного господарського суду від 28.11.2023 (головуючий - Галушко Н. А., судді: Желік М. Б., Орищин Г.В.) і рішення Господарського суду Закарпатської області від 18.05.2023 (суддя Пригуза П.Д.) у справі
за позовом Комунального некомерційного підприємства "Солотвинська обласна алергологічна лікарня"
до Солотвинської селищної ради
за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - 1. Закарпатської обласної ради, 2. Комунальної установи "Управління спільною власністю територіальних громад" Закарпатської обласної ради,
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Озеро Кунікунда",
за участю Закарпатської обласної прокуратури,
про визнання протиправним та скасування рішення ради
(за участю представників: скаржника - Колотуха О.М., прокурор - Костюк О.В.)
Історія справи
Обставини справи, встановлені судами
Солотвинській обласній алергологічній лікарні належить право постійного користування двома земельними ділянками загальною площею 14,83 га у с. Солотвино по вул. Добролюбова, 22 для розміщення алергологічної лікарні та бази відпочинку, яке посвідчено Державним актом на право постійного користування землею від 27.03.1998 І - ЗК №000346.
Відповідно до свідоцтва про право комунальної власності на нерухоме майно від 06.02.2004 №112 майновий комплекс, розташований в смт. Солотвино по вул. Добролюбова, 20 належить Закарпатській обласній раді.
Згідно з відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 18.09.2020 комплекс будівель та споруд (база відпочинку) Солотвинської алергологічної лікарні у смт. Солотвино по вул. Озерна, 29, належить на праві комунальної власності Закарпатській обласній раді.
Солотвинська селищна рада (далі - Рада, відповідач) за рішенням від 24.09.2020 №788 (далі - спірне рішення), зокрема припинила право постійного користування Комунального некомерційного підприємства "Солотвинська обласна алергологічна лікарня" (далі - Лікарня, позивач) землею площею 14,83 га (державний акт на право постійного користування землею від 27.03.1998 І-ЗК №000346) (пункт 1). Підставою прийняття спірного рішення вказала зміну власника земельної ділянки та нерухомого майна, що знаходиться в смт. Солотвино по вул. Зарічна (Добролюбова), 22.
Узагальнений зміст позовних вимог та підстав позову
Лікарня звернулася до суду з позовом до Ради про визнання незаконним та скасування спірного рішення.
Позивач посилається на те, що Рада прийняла спірне рішення за відсутності визначених статтею 141 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) підстав для припинення права постійного користування землею, чим порушила набуте у встановленому порядку речове право позивача на землю.
Узагальнений зміст та обґрунтування оскаржуваних рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 18.05.2023, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 28.11.2023, позов задоволений частково. Визнано незаконним та скасовано пункт 1 спірного рішення. В іншій частині позову відмовлено.
Суди виходили з того, що спірне рішення прийнято органом місцевого самоврядування без наведення передбачених земельним законодавством підстав припинення права землекористування, перелік яких є вичерпним. Отже, позивач був протиправно позбавлений набутого у встановленому порядку права постійного користування землею.
Касаційна скарга
Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, Товариства з обмеженою відповідальністю "Озеро Кунікунда" (далі - третя особа, скаржник) звернулося з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 ГПК України, прийняти нове рішення про відмову в позові.
Аргументи учасників справи
Узагальнені доводи касаційної скарги
Суди не врахували висновки Великої Палати Верховного Суду в постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 щодо визначення терміну "бездіяльність компетентного органу" внаслідок чого не встановили бездіяльності органу місцевого самоврядування в обґрунтування участі прокурора у даній справі.
Унаслідок неврахування правових висновків у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18, від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц, від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17, від 11.02.2020 у справі № 922/614/19 суди не дослідили, чи є ефективним обраний позивачем спосіб захисту права на землю та чи призвело задоволення такої вимоги до відновлення володіння відповідною земельною ділянкою.
Суди не дослідили докази, зібрані у справі, якими підтверджується, що із користування позивача на підставі рішення Ради від 23.12.1997 № 130 було вилучено земельну ділянку площею 1,03 га на користь третьої особи. Вказане свідчить про одночасне перебування 1,03 га землі у постійному користуванні двох осіб на підставі двох державних актів на право постійного користування, що є неприпустимим.
Позиція прокурора у відзиві на касаційну скаргу
Доводи касаційної скарги ґрунтуються на припущеннях та зводяться до вимог про переоцінку доказів та обставин справи. При цьому прокурор дотримався вимог закону та довів наявність підстав для представництва інтересів держави в особі Закарпатської обласної ради, а обраний позивачем спосіб захисту порушеного права на землю є належним та ефективним. У зв`язку з чим касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до положень частини 1 статті 300 ГПК України Верховний Суд розглядає доводи касаційної скарги тільки в частині, що стала підставою для відкриття касаційного провадження.
Розглянувши доводи та аргументи касаційної скарги в частині підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, які відповідають вимогам абзацу 2 пункту 5 частини 2 статті 290 ГПК України, Верховний Суд приходить до висновку про необхідність закриття касаційного провадження за поданою касаційною скаргою у цій частині на підставі пункту 5 частини 1 статті 296 ГПК України.
Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.
Проте наведена скаржником підстава касаційного оскарження не отримала підтвердження під час касаційного провадження, оскільки висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у наведених скаржником постановах викладені не у подібних правовідносинах.
Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де є схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
При цьому, на предмет подібності слід оцінити саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін у справі та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їх змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність необхідно також визначати за суб`єктним і об`єктним критерієм відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
Слід виходити також із того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції на обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.
Відповідно неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини.
Такий правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі №696/1693/15-ц та від 12.10.2021 у справі №233/2021/19.
Таким чином, подібність правовідносин означає, зокрема, схожість суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин).
Разом з тим, зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.
Проаналізувавши висновки, що викладені у постановах Верховного Суду у справах, на які посилався скаржник у касаційній скарзі, суд касаційної інстанції вважає, що вони стосуються правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у справі, що переглядається, з огляду на таке.