ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 березня 2024 року
м. Київ
cправа № 911/121/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Берднік І.С. - головуючого, Зуєва В.А., Міщенка І.С.,
секретар судового засідання - Корнієнко О.В.,
за участю представників:
Офісу Генерального прокурора - Сельської О.З.,
Вишневої міської ради Бучанського району Київської області -Кравця Р.Ю.,
Мартиненко А.В.,
Товариства з обмеженою відповідальністю "Журавлинка Плюс" - Мазур І.О.,
Громадської організації "Вишневий світанок" -Євтушенко С.П.,
ОСОБА_1 -не з`явився,
ОСОБА_2 - не з`явився,
ОСОБА_3 - не з`явився,
ОСОБА_4 - не з`явився,
ОСОБА_5 - особисто,
ОСОБА_6 - особисто,
ОСОБА_7 - особисто,
ОСОБА_8 - не з`явився,
ОСОБА_9 - ОСОБА_10, особисто,
ОСОБА_11 - не з`явився,
Товариства з обмеженою відповідальністю "Конвалія 2012" - не з`явився,
Товариства з обмеженою відповідальністю "Черемшина 2012" - не з`явився,
Державного реєстратора Щасливської сільської ради Бориспільського району Київської області Тимошенко Ольги Олександрівни - не з`явився,
Міністерства юстиції України - не з`явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Журавлинка Плюс"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.12.2023 (у складі колегії суддів: Євсіков О.О. (головуючий), Алданова С.О., Корсак В.А.)
та рішення Господарського суду Київської області від 12.05.2023 (суддя Саванчук С.О.)
у справі № 911/121/22
за позовом Заступника керівника Києво-Святошинської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Вишневої міської ради Бучанського району Київської області
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Журавлинка Плюс",
за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Громадської організації "Вишневий світанок", ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_11,
за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Конвалія 2012", Товариства з обмеженою відповідальністю "Черемшина 2012", Державного реєстратора Щасливської сільської ради Бориспільського району Київської області Тимошенко Ольги Олександрівни, Міністерства юстиції України,
про витребування майна,
ВСТАНОВИВ:
У грудні 2021 року Заступник керівника Києво-Святошинської окружної прокуратури Київської області (далі - прокурор) звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Вишневої міської ради Бучанського району Київської області (далі - Вишнева міська рада) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Журавлинка Плюс" (далі - ТОВ "Журавлинка Плюс"), у якому просив суд:
- витребувати на користь Вишневої міської територіальної громади в особі Вишневої міської ради з незаконного володіння ТОВ "Журавлинка Плюс" частку 98/100 будівлі гуртожитку з вбудованими в перший поверх нежитловими приміщеннями загальною площею 4089 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 ;
- витребувати на користь Вишневої міської територіальної громади в особі Вишневої міської ради з незаконного володіння ТОВ "Журавлинка Плюс" будівлю гуртожитку загальною площею 6573,4 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 ;
- скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 55304840 від 24.11.2020 з одночасним припиненням права приватної власності ТОВ "Журавлинка Плюс" на частку 98/100 будівлі гуртожитку з вбудованими в перший поверх нежитловими приміщеннями загальною площею 4089 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 ;
- скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 55197643 від 18.11.2020 з одночасним припиненням права приватної власності ТОВ "Журавлинка Плюс" на гуртожиток загальною площею 6573,4 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 .
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що гуртожитки, розташовані в м. Вишневе по вул. Святоюріївській, 20, та по вул. Освіти, 5, були збудовані за рахунок державних коштів, є державною власністю, яка підлягала передачі органу місцевого самоврядування на підставі Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків", проте вибула із володіння держави без її волі з порушенням вимог законодавства, тому прокурор просив витребувати спірне майно з незаконного володіння ТОВ "Журавлинка Плюс" на корить Вишневої міської територіальної громади в особі Вишневої міської ради та скасувати рішення про державну реєстрацію прав з одночасним припиненням права приватної власності ТОВ "Журавлинка Плюс" на зазначене майно.
ТОВ "Журавлинка Плюс", заперечуючи проти позову, зокрема, заявило про застосування позовної давності.
Господарський суд Київської області залучив до участі у справі як третіх осіб які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Громадську організацію "Вишневий світанок" (далі - ГО "Вишневий світанок"), ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_11, а також як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю "Конвалія-2012" (далі - ТОВ "Конвалія-2012"), Товариство з обмеженою відповідальністю "Черемшина-2012" (далі - ТОВ "Черемшина-2012"), Державного реєстратора Щасливської сільської ради Бориспільського району Київської області Тимошенко О.О., Міністерство юстиції України.
Рішенням Господарського суду Київської області від 12.05.2023, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 04.12.2023, позов задоволено.
Не погоджуючись із висновками судів першої та апеляційної інстанцій, у січні 2024 року ТОВ "Журавлинка Плюс" подало касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадків, передбачених пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), просить скасувати постановлені у справі судові рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Також у касаційній скарзі наведено попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, які ТОВ "Журавлинка Плюс" понесло та очікує понести у зв`язку із переглядом справи в суді касаційної інстанції, що становить 75 940,00 грн (витрати зі сплати судового збору), 200 000,00 грн (професійна правнича допомога).
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 26.01.2024 відкрито касаційне провадження у справі № 911/121/22 за касаційною скаргою ТОВ "Журавлинка Плюс" з підстав, передбачених пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 ГПК, та призначено касаційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 14.02.2024.
Київська обласна прокуратура у відзивах на касаційну скаргу зазначила, що постанова Північного апеляційного господарського суду від 04.12.2023 та рішення Господарського суду Київської області від 12.05.2023 у справі № 911/121/22 про витребування майна постановлені з повним з`ясуванням дійсних обставин справи та на підставі належним чином досліджених та оцінених наявних у справі доказів та відповідно до вимог процесуального законодавства. Судами обох інстанцій правильно застосовано до спірних правовідносин норми матеріального права, отже прокуратура просила залишити оскаржені судові рішення без змін. Також у відзиві зазначено про наявність підстав для застосування пунктів 5, 6 статті 296 ГПК та закриття провадження за касаційною скаргою ТОВ "Журавлинка Плюс".
Вишнева міська рада у відзиві на касаційну скаргу зазначила про правильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні спору, тому просила залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені судові рішення без змін.
Міністерство юстиції України направило до Верховного Суду пояснення, які просило врахувати при вирішенні справи № 911/121/22.
Треті особи ОСОБА_11, ГО "Вишневий світанок", ОСОБА_3 направили до Верховного Суду відзиви і пояснення, у яких просили залишити постановлені у справі судові рішення без змін.
14.02.2024 у судовому засіданні оголошено перерву до 13.03.2024.
ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_8, ОСОБА_11, ТОВ "Конвалія-2012", ТОВ "Черемшина-2012", Державний реєстратор Щасливської сільської ради Бориспільського району Київської області Тимошенко О.О., Міністерство юстиції України в судове засідання своїх представників не направили.
Відповідно до частини 1 статті 301 ГПК у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням положень статті 300 цього Кодексу.
Наслідки неявки в судове засідання учасника справи визначено у статті 202 ГПК.
Так, за змістом частини 1, пункту 1 частини 2 статті 202 ГПК неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з підстав, зокрема неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання.
За змістом статті 43 ГПК учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами, зловживання процесуальними правами не допускається.
Явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов`язок сторони, і відповідно до положень статті 202 ГПК справа, за умови належного повідомлення сторони про дату, час і місце судового засідання, може розглядатися без їх участі, якщо нез`явлення цих представників не перешкоджає розгляду справи по суті.
Ураховуючи положення статті 202 ГПК, наявність відомостей про направлення учасникам справи ухвал з повідомленням про дату, час і місце судового засідання, що підтверджено матеріалами справи, відсутність заяв учасників справи щодо розгляду справи, у тому числі, клопотань про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, також те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов`язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, Верховний Суд дійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги по суті за відсутності представників зазначених учасників справи.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін і учасників справи, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.
При вирішенні справи судами попередніх інстанцій установлено, що гуртожитки, розташовані в м. Вишневе по вул. Святоюріївській, 20 (1976 року будівництва), та по вул. Освіти, 5 (1981 року будівництва), збудовані Трестом "Полессксельстрой", який належав до державної форми власності, своє фінансування отримував з державних фондів, а також здійснював будівництво житлового фонду, освітнього, виробничого та іншого будівництва.
Відповідно до наказу Київського обласного кооперативно-державного об`єднання "Київоблагробуд" від 24.03.1986 № 31 здійснено передачу житлово-комунального відділу як відособленого підрозділу з правом юридичної особи, у складі майна якої, у тому числі, знаходилися спірні гуртожитки, з балансу Тресту "Полессксельстрой" на баланс Тресту "Агропромбудіндустрія".
25.05.1986 Трест "Агропромбудіндустрія" затвердив Положення про житлово-комунальний відділ тресту "Агропромбудіндустрія", який був наділений правами юридичної особи, самостійним балансом, основними та оборотними коштами, а в подальшому здійснив технічну інвентаризацію спірних гуртожитків.
За наказом об`єднання "Київоблагробуд" від 18.02.1991 № 12 розпочалася ліквідація Тресту "Агропромбудіндустрія".
Відповідно до цього наказу Трест "Агропромбудіндустрія" видав наказ від 21.02.1991 № 05-к, згідно з яким та відповідно до статті 40 Цивільного кодексу Української РСР (у редакції, чинній на момент видачі наказу) майно ліквідованого тресту передано новоутвореному ООКП "Агропромбудіндустрія".
Згідно з наказом від 25.04.1991 № 1 у складі ООКП "Агропромбуіндустрія" створено житлово-комунальний відділ без статусу юридичної особи.
У подальшому житлово-комунальний відділ ООКП "Агропромбуіндустрія" ліквідовано згідно з наказом ООКП "Агропромбудіндустрія" від 18.10.1994 № 27. Згідно з цим наказом об`єднання надало згоду трудовому колективу ліквідованого житлово-комунального відділу на створення ним юридичної особи Колективного житлово-комунального підприємства (КЖКП) "Агропромбудіндустрія".
Колектив КЖКП "Агропромбудіндустрія" при його створенні, сформував статутний фонд, за рахунок якого 14.01.1995 на підставі договору № 1 придбав майно ООКП "Агропромбудіндустрія", до якого як частина оплатно переданого цілісного майнового комплексу увійшли, у тому числі спірні гуртожитки.
Ці обставини встановлено рішенням Арбітражного суду міста Києва від 11.01.1996 у справі № 11/137, залишеним без змін постановою про перевірку рішення в порядку нагляду Арбітражного суду міста Києва від 06.05.1996 у справі № 11/137, за яким визнано недійсним договір від 14.01.1995 № 1, укладений між ООКП "Агропромбудіндустрія" та КЖКП "Агропромбудіндустрія".
У цій справі суд також встановив, що з 1986 року Республіканське кооперативно-державне об`єднання "Украгробуд", до сфери управління якого належав Трест "Агропромбудіндустрія" разом зі своїм житлово-комунальним відділом, виконував по відношенню до зазначених організацій функції вищестоящого органу управління (згідно з пунктом 2.4 Положення про "Украгробуд", затвердженого наказом Держагропрому УРСР від 14.02.1986 № 50).
Відповідно до Положення, затвердженого 25.05.1986 Трестом "Агропромбудіндустрія", житлово-комунальний відділ діяв як юридична особа на підставі Положення про соціалістичне державне виробниче підприємство, затвердженого постановою Ради Міністрів СРСР від 04.10.1965 № 731.
За своїм правовим статусом житлово-комунальний відділ Тресту "Агропромбудіндустрія" діяв як державне підприємство, а майно (основні фонди), у тому числі, спірні гуртожитки, що відображалися на його самостійному балансі, складало державну власність.
Також у рішенні Арбітражного суду міста Києва від 11.01.1996 у справі № 11/137 зазначено, що з установчих документів ООКП "Агропромбудіндустрія" не вбачається, що житлово-комунальний відділ Тресту "Агропромбудіндустрія" увійшов до складу об`єднання як учасник чи структурний підрозділ. Окрім цього, відсутнє документальне підтвердження підстав набуття житлово-комунальним відділом Тресту "Агропромбудіндустрія" разом з усім державним майном, що було відображене на його окремому балансі, статусу структурного підрозділу ООКП "Агропромбудіндустрія".
Відповідно до постанови Ради Міністрів УРСР від 28.04.1980 № 285 "Про порядок передачі підприємств, об`єднань, організацій, будинків і споруд" передача житлово-комунального відділу Тресту "Агропромбудіндустрія" могло відбутися лише з дозволу уповноваженого вищестоящого органу управління, тобто кооперативно-державного об`єднання "Украгробуд".
Після перетворення у 1991 році згідно з розпорядженням Ради Міністрів УРСР від 20.08.1991 № 189-р з кооперативно-державного об`єднання "Украгробуд" в добровільне об`єднання корпорація "Украгропромбуд", остання була наділена правом управління державним майном, закріпленим за підприємствами та організаціями, що входять до її складу. Декретом Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 № 19-93 функції корпорації "Украгропромбуд" з управління державним майном були повторно підтверджені.
Разом із тим у судовому рішенні у справі № 11/137 місцевий суд також зазначив, що житлово-комунальний відділ Тресту "Агропромбудіндустрія" після ліквідації Тресту "Агропромбудіндустрія" продовжував діяти як самостійна юридична особа, зокрема, користуючись печаткою та рахунком в банку; цей відділ, на балансі якого відображались, у тому числі спірні гуртожитки, не вийшов зі складу корпорації "Украгропромбуд" після ліквідації Тресту "Агропромбудіндустрія".
Також установлено, що Арбітражний суд міста Києва за результатами розгляду справи № 1/145 про захист права власності на майно, передане за договором від 14.01.1995 № 1, ухвалив рішення від 21.09.1998, яким зобов`язав відповідачів (КЖКП "Агропромбудіндустрія", Українську кооперативно-державну корпорацію "Украгропромбуд" та Державну інформаційно-обчислювальну фірму "Агробудсистема") не чинити перешкод позивачу (Київському ООКП "Агропромбудіндустрія") у здійсненні ним права власності на майно, в тому числі: п`ятиповерховий цегельний будинок-гуртожиток - АДРЕСА_1; дев`ятиповерховий цегельний будинок-гуртожиток - АДРЕСА_2.
У постанові про перевірку рішення в порядку нагляду від 19.02.1999 у справі № 1/145 Арбітражний суд міста Києва встановив, що згідно з рішенням Арбітражного суду міста Києва від 11.01.1996 у справі № 11/137 та постановою про перевірку рішення в порядку нагляду Арбітражного суду міста Києва від 06.05.1996, а також експертним висновком Фонду державного майна України від 04.09.1996 № 10-25-9530 будинок та флігель по АДРЕСА_3 є державною власністю і підлягав поверненню ІОФ "Агробудсистема". Ці факти, встановлені рішеннями арбітражного суду і підтримані наглядовими інстанціями, є преюдиційними та не могли встановлюватися знову при розгляді зазначеної справи. Такий же преюдиційний факт встановлений рішенням арбітражного суду від 11.01.1996 у справі № 11/137 відносно й іншого майна, яке було предметом купівлі-продажу, передачі за договором від 14.01.1995 № 1. Інших доказів щодо права власності на спірне майно позивач не надав.
Цією постановою від 19.02.1999 у справі № 1/145 рішення Арбітражного суду міста Києва від 21.09.1998 у справі № 1/145 скасовано та в позові відмовлено.
Також судами попередніх інстанцій у справі, що розглядається, установлено, що 28.03.2002 Виконавчий комітет Вишневої міської ради прийняв рішення № 22/37 "Про реєстрацію гуртожитків КЖКП "Агропромбудіндустрія", яким дозволено КЖКП "Агропромбудіндустрія" використання для проживання спірних у цій справі гуртожитків як гуртожитків для одиноких.
30.07.2007 Виконавчий комітет Вишневої міської ради прийняв рішення № 68/15 "Про оформлення права колективної власності на нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1, АДРЕСА_2, АДРЕСА_4", яким оформлено право колективної власності КЖКП "Агропромбудіндустрія" на нерухоме майно, в тому числі спірні гуртожитки, а також оформлено свідоцтво про право колективної власності на них.
Відповідно до протоколу загальних зборів засновників КЖКП "Агропромбудіндустрія" від 09.10.2012, зокрема, створено ТОВ "Конвалія 2012" та ТОВ "Черемшина 2012". Також сформовано статутний капітал ТОВ "Конвалія 2012" шляхом відокремлення від КЖКП "Агропромбудіндустрія" нежитлової будівлі гуртожитку № 1 загальною площею 4132,8 кв. м за адресою: вул. Святоюріївська, 20, м. Вишневе Києво-Святошинський р-н Київська обл., та статутний капітал ТОВ "Черемшина 2012" шляхом відокремлення від КЖКП "Агропромбудіндустрія" нежитлової будівлі гуртожитку № 2 загальною площею 5811,0 кв. м за адресою: АДРЕСА_2
27.07.2017 на XXII сесії Вишневої міської ради VII скликання прийнято рішення № 1-01/ХХII7-7 "Про скасування рішення Виконавчого комітету Вишневої міської ради від 30.07.2007 року № 68/15 "Про оформлення права колективної власності на нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1, АДРЕСА_2, АДРЕСА_4".
12.10.2017 на XXVI сесії Вишневої міської ради VII скликання прийнято рішення № 1-01/ХХVІ-2 "Про скасування рішення Виконавчого комітету Вишневої міської ради від 28.03.2002 року № 22/37 "Про реєстрацію гуртожитків КЖКП "Агропромбудіндустрія".
Ухвалою Господарського суду Київської області від 19.02.2018 відкрито провадження у справі № 911/152/18 за позовом Вишневої міської ради Києво-Святошинського району Київської області до ТОВ "Конвалія 2012", ТОВ "Мальва 2012", ТОВ "Черемшина 2012" про зобов`язання передати гуртожитки до комунальної власності територіальної громади. Серед витребуваних у зазначеній справі гуртожитків були й гуртожитки, що є предметом спору у справі № 911/121/22, що розглядається.
Основним правовим підґрунтям для позову у справі № 911/152/18 була норма статті 14 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" (у редакції, чинній на момент розгляду справи № 911/152/18), за змістом якої гуртожитки, включені до статутних капіталів товариств, передаються у власність територіальних громад відповідно до цього Закону в один із таких способів: 1) на безкомпенсаційній основі всі гуртожитки передаються: а) за згодою власника гуртожитку - за його рішенням; б) без згоди власника гуртожитку - за рішенням суду.
Рішенням Господарського суду Київської області від 17.03.2020 у справі № 911/152/18, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 08.06.2021, позов задоволено повністю; зобов`язано відповідачів передати до комунальної власності територіальної громади міста Вишневе в особі Вишневої міськради за актами приймання-передачі гуртожитки, що знаходяться за адресами: вул. Освіти (Червоноармійська), 5 у м. Вишневе Київської обл.; вул. Святоюріївська, 20 у м. Вишневе Київської обл.; АДРЕСА_4 у м. Вишневе Київської обл.
Постановою Верховного Суду від 18.08.2021 у справі № 911/152/18 постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.06.2021 та рішення Господарського суду Київської області від 17.03.2020 у справі № 911/152/18 залишено без змін.
У подальшому ТОВ "Конвалія-2012" та ТОВ "Черемшина-2012" передали спірне майно до статутного капіталу ТОВ "Журавлинка Плюс", зокрема, оформлено перехід права власності на спірні гуртожитки: від ТОВ "Конвалія 2012" до ТОВ "Журавлинка Плюс" на гуртожиток, який є об`єктом житлової нерухомості, загальною площею 4089 кв. м за адресою: АДРЕСА_1, на підставі акта приймання-передачі майна до статутного капіталу відповідача від 23.11.2020 № 1311, № 1312 та протоколу загальних зборів від 23.11.2020 № 2; а також від ТОВ "Черемшина 2012" до ТОВ "Журавлинка Плюс" на гуртожиток, який є об`єктом житлової нерухомості, загальною площею 6573,4 кв. м за адресою: АДРЕСА_2, на підставі акта приймання-передачі майна до статутного капіталу ТОВ "Журавлинка Плюс" від 17.11.2020 № 1281, № 1282 та протоколу загальних зборів від 17.11.2020 № 1.
Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 20.10.2021 № 7-р(II)/2021 підпункт "б" пункту 1 частини третьої статті 14 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним).
У зв`язку із визнанням неконституційною норми статті 14 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" (у редакції, чинній на момент розгляду справи № 911/152/18), відповідно до якої гуртожитки, включені до статутних капіталів товариств, передаються у власність територіальних громад відповідно до цього Закону без згоди власника гуртожитку - за рішенням суду, Верховний Суд постановою від 16.12.2022 скасував постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.08.2022, рішення Господарського суду Київської області від 17.03.2020 у справі № 911/152/18 та ухвалив нове рішення, яким відмовив у позові Вишневій міській раді.
У справі, що розглядається, прокурор, звертаючись до суду з позовом в інтересах держави в особі Вишневої міської ради про витребування на користь Вишневої міської територіальної громади в особі органу місцевого самоврядування з незаконного володіння ТОВ "Журавлинка Плюс" будівель гуртожитків і скасування рішень про державну реєстрацію права, обґрунтував вимоги обставинами будівництва цих гуртожитків за рахунок державних коштів, належності їх до державної власності, незаконного набуття спірного майна на кожному етапі оформлення права власності, у тому числі ТОВ "Журавлинка Плюс" як останнім набувачем цього майна.
Суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, позов задовольнив, оскільки вважав заявлені позовні вимоги обґрунтованими.
У поданій касаційній скарзі ТОВ "Журавлинка Плюс" послалося, зокрема, на те, що судами попередніх інстанцій при вирішенні спору неправильно застосовано:
- положення частини 1 статті 387 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) і не враховано правових позицій Верховного Суду, викладених у пункті 15 постанови від 01.11.2018 у справі № 910/13841/17, у пункті 15 постанови від 17.04.2018 у справі № 924/872/16;
- положення статей 1, 2, 3, 5, 14 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків", статей 4, 5, 15 Житлового кодексу України (далі - ЖК) у поєднанні з категоріями "права очікування" та "титульного володіння", щодо застосування яких у подібних правовідносинах відсутній висновок Верховного Суду;
- положення частини 1 статті 257, частини 1 статті 261, частини 2 статті 264, частини 4 статті 267 ЦК і не враховано правових позицій Великої Палати Верховного Суду, викладених у пунктах 7.10, 7.11, 7.12, 7.16, 7.18, 7.19 постанови від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16, у пункті 68 постанови від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, у пунктах 38, 39 постанови від 17.10.2018 у справі № 362/44/17;
- порушено положення частин 3, 4 статті 53 ГПК, частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" та не враховано правових позицій Верховного Суду, викладених у постанові від 07.12.2018 у справі № 924/1256/17, пунктах 37, 54 постанови від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18;
- порушено положення частини 4 статті 75 ГПК та не враховано правових позицій Верховного Суду, викладених у постанові від 11.12.2019 у справі № 320/4938/15-ц, пункті 32 постанови від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17.
Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Верховний Суд, переглянувши судові рішення в межах, передбачених статтею 300 ГПК, виходить із такого.
Статтею 15 ЦК передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина 1 статті 16 ЦК).
Зазначені норми матеріального права визначають об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права.
Разом із тим у статті 4 ГПК визначено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (частина 2).
Право на звернення до господарського суду в установленому ГПК порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом (частина 1 статті 4 ГПК).
З огляду на положення статті 4 ГПК, статей 15, 16 ЦК підставою для захисту цивільного права чи охоронюваного законом інтересу є його порушення, невизнання чи оспорення.
За змістом частин 1, 2 статті 5 ГПК, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Задоволення судом позову можливе лише за умови доведення позивачем обставин щодо наявності у нього відповідного права (охоронюваного законом інтересу), а також порушення (невизнання, оспорення) цього права відповідачами з урахуванням належно обраного способу судового захисту.
У справі, що розглядається, судами попередніх інстанцій установлено, що прокурор звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Вишневої міської ради як представницького органу, який діє від імені та в інтересах територіальної громади м. Вишневе, та обрав такий спосіб захисту порушеного права як витребування майна (приміщень гуртожитків) з незаконного володіння відповідача на користь Вишневої міської територіальної громади.
Відповідно до частин першої та другої статті 321 ЦК право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК).
Держава забезпечує рівний захист усіх суб`єктів права власності застосуванням передбачених законодавством заходів. Регулювання, наведене в Главі 29 ЦК, передбачає, зокрема, такі способи захисту права власності, як витребування майна із чужого незаконного володіння (віндикаційний позов) й усунення перешкод у реалізації власником права користування та розпорядження його майном (негаторний позов).
Власник має право витребувати майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК), незалежно від того, чи заволоділа ця особа незаконно спірним майном сама, чи придбала його у особи, яка не мала права відчужувати це майно.
Стаття 388 ЦК містить сукупність підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Так, відповідно до частини першої вказаної норми, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Тобто можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, від його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно) (такі висновки наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19).
Водночас особа, за якою зареєстроване право власності на нерухоме майно, є його володільцем. У випадку незаконного, без відповідної правової підстави заволодіння нею таким майном, право власності (включаючи права володіння, користування та розпорядження) насправді і далі належатиме іншій особі - власникові. Останній має право витребувати це майно з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності. Тому заволодіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на нього ще не означає, що такий володілець набув право власності (права володіння, користування та розпорядження) на це майно. Власник, якого незаконно, без відповідної правової підстави, позбавили володіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на це майно за іншою особою, не втрачає право володіння нерухомим майном. Така інша особа внаслідок державної реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає його фактичним володільцем (бо про неї є відповідний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно). Але не набуває право володіння на відповідне майно, бо воно, будучи складовою права власності, і далі належить власникові. Саме тому він має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави, ним заволоділа (такий висновок наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц).
Недобросовісний володілець зобов`язаний негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності або інше право відповідно до договору або закону, або яка є добросовісним володільцем цього майна. У разі невиконання недобросовісним володільцем цього обов`язку заінтересована особа має право пред`явити позов про витребування цього майна (стаття 400 ЦК).
Спір у справі, що розглядається, виник у зв`язку з порушенням права територіальної громади м. Вишневе щодо приміщень гуртожитків, яке відповідно до заявлених прокурором в інтересах держави позовних вимог підлягає захисту шляхом витребування на користь територіальної громади м. Вишневе в особі Вишневої міської ради приміщень гуртожитків, право власності на які зареєстровано за відповідачем.
Державний житловий фонд, у тому числі жилі будинки, а також жилі приміщення в інших будівлях, що знаходяться на території України, перебуває у віданні місцевих рад (житловий фонд місцевих рад) та у віданні міністерств, державних комітетів і відомств (відомчий житловий фонд). Відповідно до законодавства України будинки відомчого житлового фонду в містах і селищах міського типу підлягають поступовій передачі до відання місцевих рад у порядку і в строки, що визначаються Кабінетом Міністрів України (статті 4, 5 ЖК).
Правові, майнові, економічні, соціальні, організаційні питання щодо особливостей забезпечення реалізації конституційного права на житло громадян, які за відсутності власного житла тривалий час на правових підставах, визначених законом, мешкають у гуртожитках, призначених для проживання одиноких громадян або для проживання сімей, жилі приміщення в яких після передачі гуртожитків у власність територіальних громад можуть бути приватизовані відповідно до закону, регулює Закон України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків".
Сфера дії цього Закону поширюється на гуртожитки, що є об`єктами права державної та комунальної власності, крім гуртожитків, що перебувають у господарському віданні чи в оперативному управлінні військових частин, закладів, установ та організацій Національної гвардії України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань, Державної спеціальної служби транспорту, Міністерства внутрішніх справ України, Національної поліції України, Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Державної служби України з надзвичайних ситуацій (крім тих, що знаходяться поза межами військових частин, закладів, установ, організацій), державних навчальних закладів (крім тих, яким надано статус гуртожитків сімейного типу та призначених для проживання сімей викладачів і працівників), Національної академії наук України (крім тих, яким надано статус гуртожитків сімейного типу та призначених для проживання сімей) (частини 3 статті 1 зазначеного Закону).
Натомість дія цього Закону не поширюється на гуртожитки, побудовані або придбані за радянських часів (до 1 грудня 1991 року) приватними або колективними власниками за власні або залучені кошти (крім гуртожитків, що були включені до статутних капіталів організацій, створених у процесі приватизації чи корпоратизації, у тому числі тих, що у подальшому були передані до статутних капіталів інших юридичних осіб або відчужені в інший спосіб) (частина 4 статті 1 зазначеного Закону).
Отже, у розумінні наведених положень усі гуртожитки, які є об`єктами права державної та комунальної власності, мають бути передані у власність територіальних громад, за винятком тих, які перебувають у віданні чи в оперативному управлінні окремих відомств (казенних установ), та які побудовані або придбані за радянських часів (до 01.12.1991) приватними або колективними власниками за власні або залучені кошти.
Забезпечення реалізації конституційного права на житло мешканців гуртожитків, на яких поширюється дія Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" здійснюється з дотриманням підходів, за якими, зокрема, всі гуртожитки, на які поширюється дія цього Закону, підлягають передачі у власність територіальних громад у порядку, визначеному законом (стаття 3 зазначеного Закону).
Відповідно до пункту 3 розділу VIII "Прикінцеві положення" Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" (у редакції, чинній 09.10.2012 - на момент відчуження спірних гуртожитків від КЖКП "Агропромбудіндустрія" до ТОВ "Конвалія-2012" і ТОВ "Черемшина-2012") з метою захисту житлових прав мешканців гуртожитків, недопущення їх виселення із займаних жилих приміщень, недопущення відчуження гуртожитків, які будувалися за державні кошти, установлено мораторій на відчуження (крім передачі у комунальну власність відповідних міських, селищних, сільських рад) гуртожитків, які перебувають у повному господарському віданні або оперативному управлінні підприємств, організацій, установ незалежно від форм власності, або увійшли до статутних фондів акціонерних чи колективних підприємств, створених у процесі приватизації чи корпоратизації, протягом строку реалізації державної програми передачі гуртожитків у власність територіальних громад, але не менше шести років з дня опублікування цього Закону. Цей мораторій діє на відчуження у будь-який спосіб зазначених гуртожитків як цілісних майнових комплексів або їх окремих будівель, споруд, жилих та нежилих приміщень та іншого майна на користь фізичних чи юридичних осіб.