Постанова
Іменем України
13 березня 2024 року
м. Київ
справа № 757/23249/17
провадження № 14-95цс22
Велика Палата Верховного Суду у складі
судді-доповідача Ткачука О. С.,
суддів Булейко О. Л., Власова Ю. Л., Воробйової І. А., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Короля В. В., Кравченка С. І., Кривенди О. В., Мазура М. В., Мартєва С. Ю.,
Пількова К. М., Погрібного С. О., Ступак О. В., Ткача І. В., Уркевича В. Ю.,
Усенко Є. А., Шевцової Н. В.,
розглянула в порядку письмового провадження справу за позовом Публічного акціонерного товариства "Старокиївський банк" до ОСОБА_1, треті особи: ОСОБА_2, Товариство з обмеженою відповідальністю "Панамедікус", про визнання недійсним іпотечного договору
за касаційною скаргою ОСОБА_1, подану його представником ОСОБА_3, на рішення Печерського районного суду міста Києва від 02 листопада 2018 року у складі судді Остапчук Т. В. та постанову Київського апеляційного суду від 19 серпня 2020 року у складі колегії суддів Стрижеуса А. М., Поливач Л. Д., Шкоріної О. І.
УСТАНОВИЛА:
Короткий зміст позовних вимог
1. У квітні 2017 року Публічне акціонерне товариство "Старокиївський банк" (далі - ПАТ "Старокиївський банк", банк), правонаступником якого є Товариство
з обмеженою відповідальністю "Новокиївське" (далі - ТОВ "Новокиївське"), звернулося з позовом про визнання недійсним іпотечного договору.
2. Позов мотивований тим, що ОСОБА_2 був акціонером та головою спостережної ради банку.
3. Згідно з попереднім договором від 19 грудня 2013 року ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 2 066 250,00 грн (еквівалент 250 000,00 дол. США) та зобов`язався продати йому нерухоме майно, а саме нежитлове приміщення загальною площею 186,5 кв.м, розташоване за адресою: АДРЕСА_1, та квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 -3 загальною площею
161,90 кв. м. Згідно з додатковою угодою до попереднього договору строк повернення ОСОБА_2 грошей ОСОБА_1 подовжено до 10 червня
2014 року.
4. На забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_2 перед
ОСОБА_1 за попереднім договором (з усіма змінами та доповненнями до нього) банк згідно з договором іпотеки, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Прокопенко Л. В. 23 квітня 2014 року та зареєстрованим у реєстрі за № 91, передав в іпотеку ОСОБА_1 належну банку на праві власності квартиру, розташовану за адресою:
АДРЕСА_2 -3, яка складається з трьох житлових кімнат загальною площею 161,90 кв. м, житловою площею 107,30 кв. м. Оціночна вартість квартири дорівнює ринковій та складає 4 738 845,76 грн.
5. На підставі постанови Правління Національного банку України
від 11 вересня 2014 року № 563 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "Старокиївський банк", виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 17 вересня 2014 року прийнято рішення
№ 92, яким з 18 вересня 2014 року запроваджена процедура ліквідації
ПАТ "Старокиївський банк" та уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Старокиївський банк" призначено ОСОБА_7 .
6. Відповідно до статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб забезпечено проведення перевірки правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації, на предмет виявлення правочинів, що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті. За результатами перевірки були виявлені договори іпотеки, укладені ПАТ "Старокиївський банк", з метою забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_2, який на момент їх укладення займав посаду голови спостережної ради ПАТ "Старокиївський Банк". При цьому договори, які б встановлювали зобов`язання ОСОБА_2 перед банком у зв`язку з укладенням таких договорів, відсутні. Договори іпотеки, укладені банком на забезпечення зобов`язань ОСОБА_2 відповідають критеріям нікчемності, передбаченим пунктами 1 та 5 частини третьої статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (у редакції, що діяла з 11 липня 2014 року до 12 серпня 2015 року).
7. Спостережна рада ПАТ "Старокиївський банк" не приймала рішення стосовно укладення іпотечного договору, що не відповідає положенням
статті 71 Закону України "Про акціонерні товариства" та статутних документів банку. Укладений договір іпотеки суперечить інтересам банку, оскільки надання гарантій чи поручительств банківською установою на безоплатній основі, без отримання прибутку суперечить статтям 1, 4 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" і статті 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність".
8. При цьому ОСОБА_2 зобов`язувався продати ОСОБА_1 майно, яке йому не належало і власником якого був банк.
9. Фактично відбувся продаж майна банку на користь ОСОБА_1, а грошові кошти за відчужене майно були отримані безпосередньо одним з основних акціонерів та головою спостережної ради банку ОСОБА_2 на його особисті рахунки без подальшого перерахування на користь банку.
10. У заяві про зміну шляхом доповнення підстав позову, поданої до закінчення підготовчого засідання, позивач як на підставу недійсності оспорюваного правочину послався на те, що цей правочин був укладений неуповноваженою особою та з порушенням статті 59 Закону України "Про акціонерні товариства", оскільки голова правління ПАТ "Старокиївський банк" мав право вчиняти
та підписувати відповідний правочин виключно за наявності рішення правління банку, до компетенції якого відповідно до підпункту 6 пункту 10.59 Статуту ПАТ "Старокиївський банк", затвердженого черговими загальними зборами акціонерів банку 25 квітня 2013 року, та погодженого Національним банком України 07 червня 2013 року (далі - Статут банку) входило вирішення питань, зокрема, щодо укладення міжбанківських та інших договорів. Ця вимога є загальновідомою і безпосередньо випливає з положень Статуту банку.
11. Прийняття рішення про укладення договорів є компетенцією правління банку, а голова правління лише підписує договори на підставі відповідного рішення правління.
12. Правління ПАТ "Старокиївський банк" не приймало рішення стосовно укладення спірного договору іпотеки та не погоджувало його укладення в подальшому, що є підставою для визнання цього правочину недійсним.
13. Посилаючись на зазначені обставини, позивач на підставі статей 203, 215
Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), просив суд визнати недійсним іпотечний договір, укладений 23 квітня 2014 року між гр. Ізраїлю ОСОБА_1 (ОСОБА_1) та ПАТ "Старокиївський банк", посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Прокопенко Л. В. 23 квітня 2014 року та зареєстрований у реєстрі за № 916.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
14. Заочним рішенням Печерського районного суду міста Києва
від 02 листопада 2018 року позов ПАТ "Старокиївський банк" задоволено.
15. Визнано недійсним іпотечний договір, укладений 23 квітня 2014 року між
гр. Ізраїлю ОСОБА_1 (ОСОБА_1) та ПАТ "Старокиївський банк", посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Прокопенко Л. В. 23 квітня 2014 року та зареєстрований у реєстрі
за № 916.
16. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Старокиївський банк" судовий збір
у розмірі 1 600 грн.
17. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спірний договір іпотеки відповідно до пунктів 1, 5 частини третьої статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (у редакції, чинній на час укладення такого правочину) містить ознаки нікчемного правочину, оскільки укладення безоплатного договору про надання майнової поруки суперечить спеціальній правосуб`єктності ПАТ "Старокиївський банк".
18. Спостережна рада ПАТ "Старокиївський банк" не приймала рішень щодо укладення оспорюваного договору іпотеки, що є порушенням статті 71 Закону України "Про акціонерні товариства" та статутних документів банку. Правління
ПАТ "Старокиївський банк" також не приймало рішення про укладення спірного договору, що є порушенням статті 59 Закону України "Про акціонерні товариства".
19. За особистим зобов`язанням ОСОБА_2 щодо продажу об`єктів нерухомості ОСОБА_1 або повернення йому сум грошових коштів за попереднім договором банк поручився власним майном та передав в іпотеку ОСОБА_1 об`єкт нерухомості за договором іпотеки, що відповідає критеріям нікчемності правочинів, передбачених пунктами 1 та 5 частини третьої статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (у редакції, що діяла з 11липня 2014 року до 12 серпня 2015 року).
20. Надання гарантій чи поручительств банківською установою на безоплатній основі, без отримання прибутку суперечить статтям 1, 4 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг"
та статті 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність".
21. Урезультаті укладення договору іпотеки та попереднього договору купівлі-продажу, укладеного між відповідачем ОСОБА_1 та третьою особою ОСОБА_2, відбувся перехід права власності на належне банку нерухоме майно (квартиру АДРЕСА_3 ). При цьому ОСОБА_2 зобов`язувався продати ОСОБА_1 майно, яке йому не належало і було власністю банку. Будь-які документи, які б підтверджували намір ОСОБА_2 придбати у банку майно з метою його подальшого перепродажу третім особам, відсутні.
22. Суд першої інстанції дійшов висновку про нікчемність спірного іпотечного договору разом з усіма його додатковими угодами.
23. Крім того, установивши, що на час укладення іпотечного договору третя особа ОСОБА_2 був одним з основних акціонерів банку та займав посаду голови спостережної ради, суд першої інстанції з посиланням на пункт 3 частини першої статті 71 Закону України "Про акціонерні товариства" дійшов висновку, що ОСОБА_2 був заінтересованою особою у вчиненні оспорюваного іпотечного договору в розумінні Закону України "Про акціонерні товариства". Таким чином, відбувся продаж майна банку на користь ОСОБА_1, а грошові кошти за відчужене майно були отримані безпосередньо одним з основних акціонерів та головою наглядової ради банку ОСОБА_2 на його особисті рахунки без подальшого перерахування на користь банку.
Короткий зміст постанови апеляційного суду
24. 16 жовтня 2019 року ухвалою Київського апеляційного суду, занесеною до журналу судового засідання та залишеною без змін постановою Верховного Суду від 17 червня 2020 року, до участі у справі як правонаступника позивача -
ПАТ "Старокиївський банк" залучено ТОВ "Новокиївське".
25. Постановою Київського апеляційного суду від 19 серпня 2020 року апеляційні скарги ТОВ "Панамедікус" та ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Печерського районного суду міста Києва від 02 листопада 2018 року залишено без змін.
26. Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що для встановлення у судовому рішенні згідно зі статтею 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" нікчемності правочину, треба встановити волевиявлення учасників такого правочину. За відсутності такого волевиявлення такий правочин є недійсним згідно із загальними правилами статей 203, 215 ЦК України.
27. Апеляційний суд виходив з того, що недійсний правочин є нікчемним згідно зі статтею 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" з моменту його укладення. Проте до моменту застосування вказаної норми права, потрібно встановити волевиявлення сторін. У разі відсутності волевиявлення в однієї зі сторін до моменту укладення такого правочину (момент підписання) застосуванню підлягають загальні правила статей 203, 215 ЦК України щодо недійсності правочину.
28. Установивши, що спірний договір іпотеки було укладено за відсутності рішення як спостережної ради, так і правління ПАТ "Старокиївький банк" на укладення спірного іпотечного договору, суд першої інстанції зробив правильний висновок про задоволення позовних вимог, оскільки на момент укладення такого правочину волевиявлення ПАТ "Старокиївський банк" не було.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
29. У вересні 2020 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати ухвалені у справі судові рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
30. Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваних рішеннях послались на статтю 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" у редакції від 04 липня 2014 року, тоді як оспорюваний договір іпотеки було укладено 23 квітня 2014 року. При цьому на момент укладення оспорюваного договору іпотеки (23 квітня 2014 року) діяла редакція цього Закону, згідно із частиною третьою статті 38 якої договори, зазначені в частині другій цієї статті (тобто статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб"), є нікчемними. Частина друга статті 38 указаного Закону на момент укладення оспорюваного договору іпотеки передбачала інші підстави нікчемності договорів, що укладались неплатоспроможним банком. Крім того, чинна на той момент редакція цієї норми встановлювала обов`язковим критерієм нікчемності договорів, укладених неплатоспроможним банком, те, що виконання таких договорів спричинило або може спричинити погіршення фінансового стану банку.
31. Наведених норм матеріального закону у відповідній редакції, чинній на момент укладення оспорюваного договору іпотеки, суди першої та апеляційної інстанцій не застосували, як і положень частини першої статті 215 ЦК України в частині недодержання вимог щодо відповідності правочину актам цивільного законодавства саме у момент вчинення такого правочину.
32. Згідно з пунктом 2 постанови Пленуму Верховного Суду України
від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.
33. Аналогічні висновки неодноразово формулював Верховний Суд у своїх постановах, зокрема у постанові від 15 січня 2020 року у справі № 604/1210/18, у якій наголошено, що підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог щодо відповідності змісту правочину ЦК України та іншим актам цивільного законодавства саме на момент вчинення правочину.
34. Таким чином, суди неправильно застосували положення матеріального закону, а саме частини другої статті 215 ЦК України та частини третьої статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
35. Верховний Суд неодноразово висновував, що визнання нікчемного правочину недійсним не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону. Такі ж висновки викладено постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 квітня 2019 року у справі № 916/3156/17, від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц.
36. Крім того, суди неправильно застосували статтю 71 Закону України "Про акціонерні товариства". Суд дійшов висновку про те, що на час укладення іпотечного договору третя особа ОСОБА_2 був одним з основних акціонерів банку та займав посаду голови спостережної ради позивача, тому був заінтересованою особою у вчиненні позивачем оспорюваного іпотечного договору в розумінні Закону України "Про акціонерні товариства". Апеляційний суд у зазначеній частині рішення суду першої інстанції не змінив. Однак наведена норма закону не підлягала застосуванню до спірних правовідносин, оскільки ОСОБА_2 стосовно оспорюваного договору іпотеки не був заінтересованою особою: 1) не був стороною такого оспорюваного правочину (договору іпотеки) і не був членом виконавчого органу позивача як сторони оспорюваного договору іпотеки; 2) не отримував винагороду за вчинення оспорюваного договору іпотеки ні від банку (його посадових осіб), ні від відповідача як сторони оспорюваного правочину; 3) не придбавав майно внаслідок оспорюваного договору іпотеки; 4) не брав участі в оспорюваному правочині як представник або посередник.
37. Суди не дослідили Статут ПАТ "Старокиївський банк" та не встановили, чи необхідним було рішення правління банку для укладення головою правління оспорюваного договору іпотеки, та не послались на відповідні належні докази, на підставі яких було встановлено таку необхідність.
38. Суди не мотивували відхилення як доказу копії протоколу спостережної ради ПАТ "Старокиївський банк" № 10 від 14 квітня 2014 року, наданої представником третьої особи ОСОБА_2, та не обґрунтували підстав, з яких примірник відповідного протоколу спостережної ради, наданий позивачем, має більшу доказову силу, ніж примірник, наданий представниками відповідача і третьої особи.
39. Таким чином, суди допустили порушення статей 89, 263, 265 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), у зв`язку із чим дійшли неправильного висновку стосовно відсутності у посадових осіб позивача необхідного обсягу дієздатності для укладення від імені ПАТ "Старокиївський банк" оспорюваного договору іпотеки, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень по суті спору.
Відзиви на касаційну скаргу інших учасників справи
40. Відзив на касаційну скаргу інші учасники справи до Верховного Суду не подавали.
Встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи
41. Згідно з попереднім договором від 19 грудня 2013 року ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 2 066 250,00 грн,
що еквівалентно 250 000,00 дол. США, та зобов`язався продати йому нерухоме майно, а саме нежитлове приміщення загальною площею 186,5 кв. м, розташоване за адресою: АДРЕСА_1, та квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_3, загальною площею 161,90 кв. м. За домовленістю сторін укладення та нотаріальне посвідчення основного договору здійснюватиметься 25 січня2014 року.
42. Додатковою угодою до попереднього договору строк повернення
ОСОБА_2 грошових коштів ОСОБА_1 подовжено до 10 червня
2014 року.
43. На забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_2 перед
ОСОБА_1 за попереднім договором (з усіма змінами та доповненнями
до нього) ПАТ "Старокиївський банк" на підставі договору іпотеки, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу
Прокопенко Л. В. 23 квітня 2014 року та зареєстрованого в реєстрі за № 91, передав в іпотеку ОСОБА_1 належну йому (банку) на праві власності квартиру
АДРЕСА_3, яка складається з трьох житлових кімнат загальною площею 161,90 кв. м, житловою площею 107,30 кв. м. За умовами договору іпотеки оціночна вартість квартири дорівнює ринковій та становить 4 738 845,76 грн.
44. На підставі постанови Правління Національного банку України від 17 червня
2014 року № 365 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Старокиївський банк" до категорії неплатоспроможних" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 17 червня 2014 року прийнято рішення № 50 "Про виведення з ринку та запровадження тимчасової адміністрації в ПАТ "Старокиївський банк" та призначення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію
в ПАТ "Старокиївський банк".
45. Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в ПАТ "Старокиївський банк" призначено ОСОБА_7, тимчасову адміністрацію запроваджено з 18 червня по 18 вересня 2014 року.
46. На підставі постанови Правління Національного банку України
від 11 вересня 2014 року № 563 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "Старокиївський банк" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 17 вересня 2014 року прийнято рішення
№ 92, яким з 18 вересня 2014 року запроваджено процедуру ліквідації
ПАТ "Старокиївський банк".
47. Під час перевірки договорів (інших правочинів) були виявлені договори іпотеки, укладені ПАТ "Старокиївський банк" з метою забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_2, який на той час займав посаду голови наглядової ради ПАТ "Старокиївський банк", що відповідає критеріям нікчемності правочинів, передбачених пунктами 1 та 5 частини третьої статті 38
Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (уредакції,
що діяла з 11 липня 2014 року до 12 серпня 2015 року). Договори,
які б установлювали зобов`язання ОСОБА_2 перед банком у зв`язку
з укладенням таких договорів іпотеки, відсутні.
48. Спостережна рада ПАТ "Старокиївський банк" не приймала рішення стосовно укладення іпотечного договору, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Прокопенко Л. В. 23 квітня 2014 року.
49. У ПАТ "Старокиївський банк" наявний оригінал протоколу спостережної ради цього банку № 10 від 14 квітня 2014 року з оригінальним підписом третьої особи ОСОБА_2, який на момент підписання протоколу був головою спостережної ради ПАТ "Старокиївський банк". У вказаному протоколі розглянуто виключно одне питання - погодження ОСОБА_9 на посаду головного бухгалтера банку. Жодних інших питань у протоколі спостережної ради ПАТ "Старокиївський банк" № 10 від 14 квітня 2014 року не розглядалося і не значиться. Копія оригінального протоколу спостережної ради № 10
від 14 квітня 2014 року була додана представником банку до матеріалів справи. Суд першої інстанції оглянув оригінал протоколу в судовому засіданні.
50. 01 вересня 2014 року ОСОБА_1 звернув стягнення на предмет іпотеки та зареєстрував за собою право власності на квартиру
АДРЕСА_3 . Того ж дня відчужив цю квартиру
ТОВ "Панамедікус".
51. 15 травня 2019 року між ПАТ "Старокиївський банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію
та ТОВ "Новокиївське" був укладений договір купівлі-продажу майнових прав щодо зазначеної вище квартири, що відрізняються від права власності. Договір купівлі-продажу майнових прав був укладений за результатами відкритих торгів (аукціону), оформлених протоколом від 17 квітня 2019 року.
Рух справи в суді касаційної інстанції та підстави передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду
52. Ухвалою Верховного Суду від 19 жовтня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі.
53. В ухвалі зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, для відкриття касаційного провадження (суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржених судових рішеннях порушили норми процесуального права та застосували норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду
від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17, від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц, від 16 травня 2018 року у справі № 910/24198/16, від 04 липня 2018 року у справі № 819/353/16, від 05 грудня 2018 року у справі № 826/23064/15, від 27 лютого 2019 року у справі № 826/8273/16, у постановах Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 604/1210/18, від 16 травня 2018 року у справі № 916/2872/16).
54. Ухвалою Верховного Суду від 30 травня 2022 року зупинено касаційне провадження у справі № 757/23249/17 до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 910/10006/19.
55. Ухвалою Верховного Суду від 04 жовтня 2022 року поновлено касаційне провадження у справі;справу призначено до судового розгляду.
56. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 жовтня 2022 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстави, передбаченої частиною третьою статті 403 ЦПК України, зокрема для відступу від висновків, викладених Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду
від 24 лютого 2021 року у справі № 910/12044/19 та від 18 серпня 2020 року
у справі № 922/2250/16, щодо можливості застосування положень частини третьої статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" у редакції, чинній з11 липня 2014 року, до договору неплатоспроможного банку, що був укладений до 11 липня 2014 року.
57. Зазначена підстава для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду мотивована тим, що у практиці Касаційного господарського суду сформувався підхід, за яким норма, яка містить підстави нікчемності, має бути чинною на момент запровадження щодо банку тимчасової адміністрації. Тобто за змістом висновку Касаційного господарського суду, про відступ від якого поставлено питання, дія статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (у будь-якій редакції) поширюється на правочини банку, укладені протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, незалежно від того, яка редакція цієї статті була чинна на час вчинення правочинів банком.
58. Проте у практиці Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду сформувався підхід, за яким норма, яка містить підстави нікчемності, має бути чинною на момент вчинення правочину (постанови Верховного Суду
від 25 квітня 2018 року у справі № 761/11870/15-ц, провадження
№ 61-7190св18, від 19 травня 2021 року у справі № 522/9536/18, провадження
№ 61-20409св19.
59. Отже, існує різна практика в судах різних юрисдикцій щодо застосування частини третьої статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", коли при однакових фактичних обставинах і подібних правовідносинах суди зробили протилежні висновків щодо визначення моменту для кваліфікації правочинів (у тому числі договорів) неплатоспроможного банку нікчемними, - залежно від моменту введення тимчасової адміністрації або моменту укладення договору (вчинення правочину).
60. На переконання колегії Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, без відступу від висновку, викладеного у постановах Верховного Суду
у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 24 лютого 2021 року
у справі № 910/12044/19 та від 18 серпня 2020 року у справі № 922/2250/16, стосовно застосування положень частини третьої статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" у редакції, чинній з 11 липня
2014 року, до договору неплатоспроможного банку, який був укладений
до 11 липня 2014 року, і який оспорюється в цій справі, неможливо правильно вирішити спір та ухвалити законне і обґрунтоване судове рішення.
61. На думку колегії суддів Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, за наслідком відступу від зазначеного висновку Касаційного господарського суду у справах № 910/12044/19 та № 922/2250/16 необхідно
сформулювати висновок так: оскільки нікчемність правочину має абсолютний ефект і діє щодо всіх, то розумна і обачна особа внаслідок аналізу відповідної норми має усвідомлювати існування очевидної підстави для кваліфікації відповідного правочину як нікчемного. Норма, яка містить підстави нікчемності (темпоральна і сутнісна складова), має бути чинною на момент вчинення правочину. Якщо стаття 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" не була чинною на момент вчинення правочину, то її положення не можуть застосовуватись для кваліфікації правочину як нікчемного.
62. Ухвалою від 23 листопада 2022 Велика Палата Верховного Суду прийняла та призначила до розгляду цю справу в порядку письмового провадження за наявними в ній матеріалами.
Позиція Великої Палати Верховного Суду
63. Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини
і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень
і протиправних посягань. За положеннями статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
64. Порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту (статті 15, 16 ЦК України).
65. За змістом частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи за зверненням фізичних чи юридичних осіб у межах заявлених ними вимог.
66. У частині другій статті 16 ЦК України законодавець визначив способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом, а також зазначив, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
67. Цивільне законодавство не містить визначення поняття способів захисту цивільних прав та інтересів. За своїм призначенням вони можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду
у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
68. Захист цивільних прав та інтересів першочергово полягає в з`ясуванні того,
чи має особа таке право або інтерес та чи було їх порушено або було необхідне їх правове визначення.
69. Згідно зі статтею 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб,
що не передбачені цими актами, але які породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, наприклад, договори та інші правочини, створення речей, творча діяльність, результатом якої є об`єкти права інтелектуальної власності, завдання майнової (матеріальної та моральної) шкоди іншій особі та інші юридичні факти. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду. У випадках, встановлених згаданими актами або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов`язків може бути настання або ненастання певної події.
70. Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення.
71. Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
72. Суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.
73. Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.
74. Зі статті 6 Конвенції вбачається, що доступ до правосуддя є невід`ємним елементом права на справедливий суд, а відповідно до статті 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту) кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому ефективним слід розуміти спосіб, що приводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
75. При зверненні до практики Європейського суду з прав людини (рішення
від 19 лютого 2009 рокуу справі " Марченко М. В. проти України", заява
№ 4063/04) у контексті забезпечення права на доступ до правосуддя можна зробити висновок, що для його реалізації на національному рівні необхідна наявність спору щодо "права" як такого, що визнане у внутрішньому законодавстві; мова повинна йти про реальний та серйозний спір; він повинен стосуватися як самого права, так і його різновидів або моделей застосування; предмет провадження повинен напряму стосуватися відповідного права цивільного характеру.
76. Тобто підставою для звернення до суду є наявність порушеного права, а таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які підтверджували б наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.
77. У справі, яка переглядається, позовні вимоги про визнання недійсним договору іпотеки пред`явлено як із загальних підстав, передбачених статтями 203, 215 ЦК України, так і з посиланням на положення статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", зокрема з посиланням на те,
що під час перевірки договорів (інших правочинів), проведеної відповідно до частини другої статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (у редакції, що діяла з 11 липня 2014 року до 12 серпня