ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 березня 2024 року
м. Київ
справа № 448/884/20
провадження № 61-13439св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3,
відповідачі: Головне управління Державної фіскальної служби України у Полтавській області, Головне управління Державної податкової служби у Полтавській області, Державна казначейська служба України, Полтавська обласна прокуратура,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до Головного управління Державної фіскальної служби України у Полтавській області, Головного управління Державної податкової служби у Полтавській області, Державної казначейської служби України, Полтавської обласної прокуратури про стягнення моральної шкоди, завданої незаконними діями органу, що здійснює досудове розслідування, прокуратури та суду
за касаційною скаргою ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на рішення Мостиського районного суду Львівської області від 13 вересня 2022 року у складі судді Білоуса Ю. Б. та постанову Львівського апеляційного суду від 16 травня 2023 року у складі колегії суддів: Ніткевича А. В., Бойко С. М., Копняк С. М. та за касаційною скаргою керівника Полтавської обласної прокуратури на постанову Львівського апеляційного суду від 16 травня 2023 року,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2020 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду у своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_3 з позовом, у якому просили стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України шляхом безспірного списання коштів з єдиного казначейського рахунка на їх користь солідарно компенсацію у розмірі 3 000 000,00 грн (по 1 000 000,00 грн на компенсацію кожному з позивачів) за безпідставне та незаконне вилучення та неповернення коштів, вилучених в ході обшуку, без подальшого накладення арешту на тимчасово вилучене майно.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивачі посилалися на те, що 10 жовтня 2019 року за їх місцем проживання посадові особи відділу розслідування кримінальних проваджень слідчого управління фінансових розслідувань Головного управління Державної фіскальної служби України у Полтавській області (далі - ГУ ДФС України у Полтавській області) на підставі ухвали слідчого судді Київського районного суду м. Полтави від 03 жовтня 2019 року провели обшук та тимчасово вилучили речі, серед яких грошові кошти в національній та іноземних валютах, а саме: 287 044,00 дол. США, 221 980,00 євро, 7 190,00 польських злотих, 36 000,00 грн. Надаючи дозвіл на проведення обшуку, суд виходив з того, що в їх житлі можуть бути лише речі та документи, які нібито можуть вказувати на причетність ОСОБА_1 до розслідуваної правоохоронними органами кримінальної справи за ознаками, передбаченим частиною третьою статті 212 КК України, внесеної до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) 23 квітня 2019 року за № 42019170000000043.
Згідно з ухвалою слідчого судді від 03 жовтня 2019 року за результатами обшуку вилученню підлягали речі та кошти, що не обліковані, отримані незаконним шляхом, незаконно ввезені на митну територію України.
ОСОБА_1 є державним службовцем та підпадає під вимогу законодавства про декларування майна, коштів та фінансових зобов`язань, тому всі його активи, які відображені у поданій НАЗК декларації, є такими, що пройшли перевірку, та поза розумним сумнівом набуті законним шляхом.
Володіючи інформацією на момент проведення обшуку про законність підстав наявності готівкових коштів, які перебувають у володінні та розпорядженні ОСОБА_1 , оскільки доступ до електронних декларацій є відкритим, посадові особи відділу розслідування кримінальних проваджень слідчого управління фінансових розслідувань ГУ ДФС України у Полтавській області, всупереч ухвалі слідчого судді, якою визначались допустимі заходи процесуального реагування у ході проведення обшуку, вилучили всі готівкові кошти, які були у володінні та розпорядженні ОСОБА_1 .
З огляду на те що арешт на тимчасово вилучені кошти не накладався, слідче управління фінансових розслідувань ГУ ДФС України у Полтавській області було зобов`язане не пізніше 12 жовтня 2019 року їх повернути.
Незважаючи на звернення до посадових осіб відділу розслідування кримінальних проваджень слідчого управління фінансових розслідувань ГУ ДФС України у Полтавській області з клопотанням про негайне повернення майна, ОСОБА_1 в задоволенні цього клопотання відмовлено.
Ухвалою слідчого судді Київського районного суду м. Полтави від 06 листопада 2019 року зобов`язано посадових осіб слідчого управління фінансових розслідувань ГУ ДФС України у Полтавській області повернути кошти, які були тимчасово вилучені в ході обшуку 10 жовтня 2019 року, оскільки дозвіл на вилучення таких коштів слідчий суддя не надавав, а слідчий не надав жодного доказу незаконності походження цих коштів, як і доказу накладення на такі кошти арешту у встановленому КПК України порядку. Таким чином, ухвалою від 06 листопада 2019 року констатовано незаконність дій посадових осіб слідчого управління фінансових розслідувань ГУ ДФС України у Полтавській області.
У зв`язку з тим, що ухвала слідчого судді оскарженню не підлягає, обов`язок щодо повернення коштів у ГУ ДФС України у Полтавській області виник одразу після проголошення її змісту, тобто 06 листопада 2019 року.
Водночас ГУ ДФС України у Полтавській області здійснювало незаконні спроби продовжити протиправне позбавлення ОСОБА_1 права на розпорядження коштами, що перебували у його власності, що підтверджується ухвалою слідчого судді Київського районного суду м. Полтави від 12 листопада 2019 року, якою відмовлено начальнику третього відділу РКП слідчого управління фінансових розслідувань ГУ ДФС України у Полтавській області Прощай Є. С. у накладенні арешту на майно ОСОБА_1 .
Як на підставу стягнення моральної компенсації за час безпідставного та протиправного неповернення незаконно вилучених грошей позивачі посилалися на те, що ОСОБА_1 був вимушений оскаржувати бездіяльність органу досудового розслідування до суду і лише після цього, зі спливом значного часу, 15 листопада 2019 року йому було повернуто майно, вилучене під час проведеного з порушенням КПК України обшуку. Тобто вживалися додаткові зусилля для захисту свого права, дружина ОСОБА_1 весь цей час зазнавала психологічних страждань, істотних хвилювань щодо можливості відновлення майнового стану їх сім`ї, можливості забезпечення усіх соціальних потреб та відновлення соціальної репутації.
Крім того, проведення обшуку відбувалось з фізичним втручанням у їх житлове приміщення, шляхом виламування вхідних дверей та воріт житлового будинку. Вказані події залишили непоправний слід у пам`яті та психіці позивачів, оскільки обшук відбувався о 07:03 ранку, під час чого, виламавши двері, озброєні особи проникнули в їх житло і розпочали обшук у досить грубій манері. Внаслідок незаконного утримання тимчасово вилученого майна без накладення на нього арешту ОСОБА_1 зазнав моральних страждань, не міг дбати про сім`ю. Незаконні дії органів досудового слідства та суду негативно вплинули на стосунки позивачів з оточенням, вони змушені докладати значних зусиль для їх відновлення та поновлення своїх порушених прав. У зв`язку з цим просили позов задовольнити.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Мостиський районний суд Львівської області рішенням від 13 вересня 2022 року позов задовольнив частково. Стягнув з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 компенсацію моральної шкоди в розмірі 150 000,00 грн. В іншій частині позову відмовив. Судові витрати зі сплати судового збору відніс за рахунок держави.
Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що позовні вимоги є частково обґрунтованими та доведеними. Суд виходив з того, що вилучені у позивачів у ході обшуку за їх місцем проживання грошові кошти у відповідному розмірі протягом більше як одного місяця безпідставно не були повернуті його законному володільцю, а тому є підстави, передбачені Законом України від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури і суду" (далі - Закон № 266/94-ВР), для відшкодування шкоди, оскільки судовим рішенням встановлено незаконність процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, зокрема, неповернення протягом тривалого часу тимчасово вилученого майна без накладення на таке майно арешту.
Визначаючи розмір моральної шкоди, завданої ОСОБА_1, суд урахував висновок експерта від 30 грудня 2021 року № 9904 за результатами проведеного дослідження психологічного стану позивачів, однак зменшив заявлений ОСОБА_1 розмір моральної шкоди до 150 000,00 грн.
Вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_2 у своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_3 про відшкодування кожному з них моральної шкоди у розмірі 1 000 000,00 грн, суд виходив з того, що зазначені позивачі не навели жодних конкретних обставин щодо дій або ж бездіяльності та прийняття незаконних рішень органом досудового розслідування, внаслідок яких, на їх думку, їм було завдано моральної шкоди, не довели самого факту спричинення їм моральної шкоди, а також наявності причинного зв`язку між протиправною поведінкою органу, яка завдала моральної шкоди, та її результатом, тому дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_2 і ОСОБА_3 про стягнення моральної шкоди, завданої незаконними діями органу, що здійснює досудове розслідування, задоволенню не підлягають.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Львівський апеляційний суд постановою від 16 травня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2 у своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_3 залишив без задоволення. Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Полтавській області задовольнив частково. Рішення Мостиського районного суду Львівської області від 13 вересня 2022 року в частині часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до Головного управління Державної податкової служби у Полтавській області скасував та в цій частині ухвалив нове рішення, яким у задоволенні позову відмовив. Апеляційну скаргу Полтавської обласної прокуратури задовольнив частково. Рішення Мостиського районного суду Львівської області від 13 вересня 2022 року в частині стягнення з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 компенсації моральної шкоди в розмірі 150 000,00 грн змінив, зменшив розмір стягнення відшкодування моральної шкоди до 50 000,00 грн. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишив без змін. Стягнув з ГУ ДФС України у Полтавській області та Полтавської обласної прокуратури в дохід держави судовий збір за розгляд справи у суді першої інстанції по 750,00 грн з кожного. Компенсував Головному управлінню Державної податкової служби у Полтавській області за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, судовий збір у розмірі 2 250,00 грн, сплачений за подання апеляційної скарги.
Судове рішення апеляційний суд мотивував правильністю висновків місцевого суду про те, що розмір моральної шкоди, який просять стягнути позивачі, як і її розмір, що визначений висновком експерта, є значно завищеним та не доведений належними доказами і обставинами справи.
Крім цього, згідно з висновком експерта моральна шкода у зв`язку з утриманням та неповерненням вилучених у межах кримінального провадження готівкових коштів (саме з цих підстав заявлено вимоги справі), заподіяна лише ОСОБА_1, тому апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, що моральна шкода підлягає відшкодуванню лише на користь ОСОБА_1 .
Враховуючи встановлені судами обставини справи, особливості впливу події на позивача, виходячи із презумпції, що порушення прав людини з боку держави в особі її органів завжди викликає у людини негативні емоції, беручи до уваги психологічне напруження, розчарування та незручності, що були заподіяні ОСОБА_1, виходячи з принципу розумності, виваженості і справедливості, апеляційний суд вирішив, що відшкодування в розмірі 50 000,00 грн буде достатнім для компенсації ОСОБА_1 негативних наслідків морального характеру та не призведе до його безпідставного збагачення. Крім цього, таке стягнення на користь батька і чоловіка інших позивачів становитиме достатньо справедливу сатисфакцію і для них у контексті спірних правовідносин.
Водночас апеляційний суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, заявлених до Головного управління Державної податкової служби у Полтавській області, оскільки кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України.
Короткий зміст касаційних скарг та їх узагальнені аргументи, позиції інших учасників справи
У вересні 2023 року керівник Полтавської обласної прокуратури подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову Львівського апеляційного суду від 16 травня 2023 року в частині зміни рішення суду першої інстанції та стягнення з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 компенсації моральної шкоди в розмірі 50 000,00 грн і в цій частині ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити; в іншій частині постанову Львівського апеляційного суду від 16 травня 2023 року залишити без змін.
Підставою касаційного оскарження вказував те, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 та постановах Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 554/11821/14, від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17, від 09 листопада 2022 року у справі № 459/1070/17, від 01 грудня 2021 року у справі № 635/4708/19, від 20 січня 2021 року у справі № 686/27885/19, від 30 січня 2019 року у справі № 199/1478/17, від 13 березня 2019 року у справі № 338/12193/16, від 03 квітня 2019 року у справі № 211/7655/15, від 13 травня 2020 року у справі № 638/8636/17, від 03 липня 2020 року у справі № 686/27965/19, від 03 лютого 2021 року у справі № 757/66977/17.
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку про поширення на спірні правовідносини норм Закону № 266/94-ВР, адже у спірних правовідносинах відшкодування моральної шкоди здійснюється у разі, коли незаконними, винними діями органів, що здійснюють досудове розслідування, чи прокуратури завдано моральної шкоди громадянинові. Разом з цим під час розгляду справи позивач не довів, а суд не встановив порушень у діях відповідачів в контексті наявності трьох обов`язкових складових цивільно-правової відповідальності: протиправної дії, шкоди та причинно-наслідкового зв`язку. Крім того, ні ухвалою слідчого судді від 12 листопада 2019 року про відмову в задоволенні клопотання про накладення арешту на вилучені грошові кошти, ні ухвалою слідчого судді від 06 листопада 2019 року про задоволення скарги на неповернення тимчасово вилученого майна не установлено незаконності дій посадових осіб органу досудового розслідування під час проведення обшуку житла позивачів, вилучення у ході такого обшуку грошових коштів, визнання вилучених коштів речовими доказами та накладення на них арешту. Таким чином, дії працівників органу досудового розслідування щодо порядку вилучення грошових коштів неправомірними не визнавались, грошові кошти повернуто позивачеві у повному обсязі.
Водночас суд апеляційної інстанції, дійшовши висновку про наявність підстав для відшкодування ОСОБА_1 моральної шкоди у розмірі 50 000,00 грн, спричиненої вилученням грошових коштів, не обґрунтував, у чому саме полягає незаконність дій працівників правоохоронних органів, що є обов`язковою складовою цивільно-правової відповідальності.
У вересні 2023 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 і ОСОБА_3 подали до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просили рішення Мостиського районного суду Львівської області від 13 вересня 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду від 16 травня 2023 року змінити, не передаючи справи на новий розгляд, в частині стягнення на їх користь моральної шкоди, задовольнивши позов у повному обсязі.
Підставою касаційного оскарження вказували те, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 та постановах Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 554/11821/14, від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17, від 09 листопада 2022 року у справі № 459/1070/17, від 01 грудня 2021 року у справі № 635/4708/19, від 20 січня 2021 року у справі № 686/27885/19, від 30 січня 2019 року у справі № 199/1478/17, від 13 березня 2019 року у справі № 338/12193/16, від 03 квітня 2019 року у справі № 211/7655/1, від 13 травня 2020 року у справі № 638/8636/17, від 03 липня 2020 року у справі № 686/27965/19, від 03 лютого 2021 року у справі № 757/66977/17;
відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування статті 1167 ЦК України у подібних правовідносинах, а саме - чи відшкодовується моральна шкода в повному обсязі незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного затримання, в тому числі незаконного обшуку, в результаті чого протягом тривалого часу не повертали тимчасово вилучене майно без накладення на таке майно арешту;
суди не дослідили зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 1 частини третьої статті 41 ЦПК України);
суд необґрунтовано не взяв до уваги доказ - висновок експерта від 30 грудня 2021 року № 9904, що призвело до неповного дослідження та встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 3 частини третьої статті 311 ЦПК України).
Касаційна скарга мотивована тим, що, змінюючи розмір моральної шкоди апеляційний суд не врахував, що вимога про відшкодування моральної шкоди у розмірі по 1 000 000,00 грн для кожного не є завищеною та підтверджена належними і допустимими доказами, зокрема і висновком експерта від 30 грудня 2021 року.
Унаслідок незаконного утримання тимчасово вилученого майна без накладення на нього арешту, ОСОБА_1 зазнав моральних страждань, не міг дбати про сім`ю, не отримав прибуток, який підставно міг одержати в разі відсутності протиправних дій правоохоронних органів. Незаконні дії органів досудового слідства негативно вплинули на стосунки позивачів з оточенням, вони були змушені докладати значних зусиль для їх відновлення та поновлення своїх порушених прав.
У жовтні 2023 року Головне управління Державної податкової служби у Полтавській областіподало відзив на касаційну скаргу керівника Полтавської обласної прокуратури.
У січні 2024 року Головне управління Державної податкової служби у Полтавській областіподало відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 26 вересня 2023 року відкрито касаційне провадження за скаргою керівника Полтавської обласної прокуратури та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.
10 жовтня 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 11 грудня 2023 року відкрито касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Ухвалою Верховного Суду від 14 березня 2024 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи
Суди попередніх інстанцій встановили, що слідче управління фінансових розслідувань ГУ ДФС у Полтавській області здійснювало досудове розслідування кримінального провадження від 23 квітня 2019 року № 42019170000000043, інформацію щодо якого внесено до ЄРДР за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 28, частиною третьою статті 212 КК України.
10 жовтня 2019 року за адресою місця проживання ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на АДРЕСА_1, посадові особи відділу розслідування кримінальних проваджень слідчого управління фінансових розслідувань ГУ ДФС у Полтавській області на підставі ухвали слідчого судді Київського районного суду м. Полтави від 03 жовтня 2019 року провели обшук, під час якого вилучено речі, серед яких грошові кошти в національній та іноземних валютах, а саме: 287 044,00 дол. США, 221 980,00 євро, 7 190,00 польських злотих та 36 000,00 грн.
Вилучені під час проведення обшуку грошові кошти постановою слідчого від 11 жовтня 2019 року визнано речовими доказами у кримінальному провадженні № 42019170000000043.
В подальшому, вказані грошові кошти передано до відділу фінансування, бухгалтерського обліку та звітності ГУ ДФС у Полтавській області для зарахування на депозитний розрахунковий рахунок, а також передано на зберігання до банківського сховища листом ГУ ДФС у Полтавській області.
17 жовтня 2019 року адвокат Фелоненко Г. М. в інтересах ОСОБА_1 звернувся до Київського районного суду м. Полтави зі скаргою на неповернення тимчасово вилученого майна (грошових коштів), вилученого під час проведеного обшуку (справа № 552/5438/19).
06 листопада 2019 року слідчий суддя Київського районного суду м. Полтава скаргу адвоката задовольнив. Зобов`язав слідчого слідчого управління фінансових розслідувань ГУ ДФС у Полтавській області Терещенка А. В. або іншу уповноважену особу повернути ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 287 044,00 дол. США, 221 980,00 євро, 7 190,00 польських злотих і 36 000,00 грн, які тимчасово вилучені 10 жовтня 2019 року в ході обшуку в межах кримінального провадження від 23 квітня 2019 року № 42019170000000043, проведеного відповідно до ухвали слідчого судді Київського районного суду м. Полтави від 03 жовтня 2019 року у справі № 552/5438/19.
07 листопада 2019 року адвокат Фелоненко Г. М. в інтересах ОСОБА_1 подав до слідчого управління фінансових розслідувань ГУ ДФС у Полтавській області заяву про негайне виконання ухвали Київського районного суду м. Полтава від 06 листопада 2019 року у справі № 552/5438/19.
Також представник ОСОБА_1 - адвокат Фелоненко Г. М. подав до Територіального управління ДБР у м. Полтаві заяву про вчинене кримінальне правопорушення в порядку статей 60, 214 КПК України.