ОКРЕМА ДУМКА
судді Великої Палати Верховного Суду Власова Ю. Л. щодо постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.03.2024 у справі № 800/330/17 (провадження № 11-171заі23), ухваленої за результатами розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 16.10.2023 у справі за позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, третя особа - Громадська рада доброчесності, про визнання незаконним та скасування рішення
Короткий виклад історії справи
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, у якому просив:
- визнати незаконним та скасувати рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - ВККС, Комісія, відповідач) від 04.07.2017 № 168/вс-17 про визнання його таким, що не підтвердив здатність здійснювати правосуддя у Касаційному адміністративному суді у складі Верховного Суду;
- зобов`язати Комісію в пленарному складі розглянути питання щодо визнання кандидата ОСОБА_1 таким, що підтвердив здатність здійснювати правосуддя у Касаційному адміністративному суді у складі Верховного Суду.
В обґрунтування заявлених вимог щодо незаконності оскаржуваного рішення Комісії, позивач зазначив про те, що воно прийняте:
- з порушенням принципу рівності та з проявом щодо нього ознак дискримінації порівняно з іншими конкурсантами;
- з порушенням принципу обґрунтованості, тобто без урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, оскільки Комісією не враховано конституційної гарантії щодо забезпечення судді житлом за місцем роботи та його (позивача) відповідне право;
- не на підставі закону, оскільки жодна норма не передбачає обов`язку кандидата на посаду судді надавати документальне підтвердження походження грошових коштів, які отримані іншими особами (у випадку позивача - його сестрою);
- з порушенням принципу розсудливості та добросовісності, оскільки задекларовані ним земельні ділянки та грошові кошти (щодо яких ВККС зробила висновок про його неспроможність у достатній мірі пояснити фінансову можливість їх придбати) він отримав безоплатно на підставі закону (земельні ділянки) та у вигляді заробітної плати і спадку.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду (далі - Касаційний адміністративний суд, КАС ВС) рішенням від 16.10.2023 у задоволенні позову відмовив.
У числі іншого, Касаційний адміністративний суд виснував, що повноваження членів Комісії оцінювати певні факти як такі, що узгоджуються чи не узгоджуються з поняттям доброчесності, є виключними. Ніхто інший, окрім Комісії, не має повноважень оцінювати доброчесність кандидата на посаду судді.
ОСОБА_1 оскаржив рішення Касаційного адміністративного суду від 16.10.2023 до Великої Палати Верховного Суду, зазначивши, зокрема, про те, що воно є невмотивованим, оскільки містить лише загальні формулювання стосовно правомірності оскаржуваного рішення відповідача; жодних посилань на конкретні докази, їх оцінку, мотиви, з яких докази прийняті судом чи відхилені, як того вимагає стаття 242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), у рішенні суду першої інстанції не наведено.
Короткий зміст постанови Великої Палати Верховного Суду
Постановою Великої Палати Верховного Суду від 07.03.2024 у справі № 800/330/17 апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін.
Велика Палата Верховного Суду зазначила, що повноваження Комісії стосовно кваліфікаційного оцінювання кандидата на посаду судді є дискреційними та виключною компетенцією її як уповноваженого органу, який на постійній основі діє в національній системі судоустрою. При цьому оцінювання кандидатів відбувається з метою визначення їх здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді за встановленими законом критеріями, до яких належать компетентність (професійна, особиста, соціальна тощо), професійна етика, доброчесність. Рішення приймається за внутрішнім переконанням членів Комісії. Жоден суб`єкт, у тому числі й суд, не вправі втручатися у здійснення Комісією компетенції щодо оцінювання кандидатів на посаду судді в межах конкурсу на зайняття вакантних посад суддів. Така правова позиція неодноразово була викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду, зокрема від 28.08.2018 у справі № 800/294/17, від 26.03.2019 у справі № 800/336/17, від 27.01.2021 у справі № 9901/116/19, від 13.05.2020 у справі № 9901/212/19, від 19.05.2021 у справі № 9901/126/19.
Водночас суд здійснює контроль за дотриманням ВККС вимог закону при проведенні кваліфікаційного оцінювання кандидата на посаду судді в разі оскарження рішення (дії чи бездіяльності) Комісії. Судовий контроль щодо дискреційних повноважень Комісії надати оцінку кандидату на посаду судді на предмет його відповідності встановленим законом критеріям компетентності, професійної етики та доброчесності згідно з положеннями частини другої статті 2 КАС повинен забезпечити, щоб ці повноваження були використані відповідно до мети, з якою вони були надані, безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом (запобігаючи всім формам дискримінації), пропорційно (зокрема, з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи та цілями, на досягнення яких спрямоване прийняте Комісією рішення за результатами кваліфікаційного оцінювання). Іншими словами, суд повинен забезпечити, щоб реалізація ВККС дискреційних повноважень при проведенні кваліфікаційного оцінювання не була свавільною (пункт 7.14 постанови).
Суд першої інстанції встановив (і це підтверджується доказами у справі), що позивач не заперечує обставини, оцінка яких ВККС лягла в основу рішення щодо результатів його кваліфікаційного оцінювання, але не згодний з оцінкою цих обставин Комісією. Фактично ОСОБА_1 просить суд здійснити переоцінку фактів, які стали підставою для визнання його ВККС таким, що не підтвердив здатності здійснювати правосуддя в КАС ВС, а саме: зазначення ним в декларації доброчесності судді відомостей, які не відповідають дійсним обставинам щодо вчинення ним дисциплінарного проступку; претендування на службову квартиру в місті Києві за фінансової спроможності її придбати; непідтвердження права користування житловим будинком сестри та спроможності останньої купити житловий будинок. Водночас, ураховуючи викладений вище висновок щодо виключної компетенції Комісії щодо оцінювання кандидатів на посаду судді в межах конкурсу, переоцінка судом зазначених фактів знаходиться поза межами судового контролю правомірності рішення ВККС (пункт 7.17 постанови).
Причини висловлення окремої думки
Відповідно до частини третьої статті 34 КАС України суддя, не згодний із судовим рішенням за наслідками розгляду адміністративної справи, може письмово викласти свою окрему думку. Про наявність окремої думки повідомляються особи, які беруть участь у справі, без оголошення її змісту в судовому засіданні. Окрема думка приєднується до справи і є відкритою для ознайомлення.
Вимушений не погодитися в окремих аспектах із загальним висновком Великої Палати Верховного Суду про те, що за результатами судового контролю за дотриманням ВККС вимог закону при проведенні кваліфікаційного оцінювання кандидата на посаду судді на предмет його відповідності критеріям компетентності, професійної етики та доброчесності у прийнятому Комісією рішенні від 04.07.2017 № 168/вс-17не встановлено порушень щодо безсторонності, добросовісності, розсудливості, дотримання принципу рівності перед законом та пропорційності.
Європейський суд з прав людини, досліджуючи межі дискреційних повноважень адміністративного органу, виснував, що суди повинні утриматися від перевірки обґрунтованості актів, які прийняті органом влади, однак все ж таки суди повинні проконтролювати, чи не є викладені в них висновки адміністративних органів щодо обставин у справі довільними та нераціональними, не підтвердженими доказами або ж такими, що є помилковими щодо фактів; у будь-якому разі суди повинні дослідити такі акти, якщо їх об`єктивність та обґрунтованість є ключовим питанням правового спору (рішення у справі Sigma Radio Television Ltd. v. Cyprus, заяви № 32181/04 та № 35122/05, пункти 156, 157; у справі Putter v. Bulgaria, заява № 38780/02, пункти 47-56; Bryan v. the United Kingdom, заява № 19178/91, пункт 44).
У спірних правовідносинах ВККС дійшла висновку, що доводи Громадської ради доброчесності (далі - ГРД) про невідповідність кандидата критеріям доброчесності та професійної етики частково знайшли підтвердження під час процедури кваліфікаційного оцінювання ОСОБА_1 в межах конкурсу на зайняття вакантної посади судді Верховного Суду, внаслідок чого прийняла оскаржуване рішення про визнання його таким, що не підтвердив здатності здійснювати правосуддя у КАС ВС.
Суди першої та апеляційної інстанцій у цій справі, дослідивши аргументи ОСОБА_1 щодо незаконності рішення ВККС, вважали, що Комісія діяла в межах своїх дискреційних повноважень, та, здійснивши оцінку досьє кандидата та висновку ГРД за своїм внутрішнім переконанням, не допустила помилок, необґрунтованості, нерозсудливості, свавільності та / або нераціональності.
Проте, на мій погляд, ВККС зробила помилкові негативні висновки стосовно окремих дій позивача, які вплинули на визнання його таким, що не підтвердив здатності здійснювати правосуддя у Касаційному адміністративному суді у складі Верховного Суду.
Стосовно тверджень позивача в декларації доброчесності судді
Комісія визнала твердження ОСОБА_1 в пункті 22 розділу ІІ декларації доброчесності судді за 2015 рік: "Мною не здійснювалися вчинки, що можуть мати наслідком притягнення мене до відповідальності" недостовірним, урахувавши, що в рішенні Вищої ради юстиції від 20.10.2015 встановлено порушення суддею ОСОБА_1 норм процесуального права, що призвело до порушення права особи на перегляд судових рішень і що може свідчити про ознаки дисциплінарного проступку. Підставою ж для відмови у відкритті дисциплінарного провадження Вища рада юстиції визнала ту обставину, що передбачений законом строк, протягом якого застосовується дисциплінарне стягнення до судді, сплинув.
У зв`язку із цим ВККС констатувала прояв позивачем недоброчесності та відзначила, що цей прояв мав місце у прямій суперечності з поданою ним декларацією доброчесності судді, що підтверджується рішенням Вищої ради юстиції від 20.10.2015.
Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що "за встановленого в рішенні Вищої ради юстиції від 20.10.2015 щодо ОСОБА_1 факту порушення норм процесуального права при здійсненні правосуддя у ВККС були обґрунтовані сумніви щодо визнання його твердження в пункті 22 розділу ІІ декларації доброчесності судді таким, що відповідає фактичним обставинам" (пункт 7.20 постанови).
Вважаю, що наведені висновки ВККС та Великої Палати Верховного Суду є помилковими, оскільки засновані на неправильному тлумаченні змісту пункту 22 розділу ІІ декларації доброчесності судді.
Відповідно до статті 62 Закону України від 02.06.2016 № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (далі - Закон № 1402-VIII) суддя зобов`язаний щорічно до 1 лютого подавати шляхом заповнення на офіційному вебсайті ВККС декларацію доброчесності за формою, що визначається Комісією. Декларація доброчесності судді складається з переліку тверджень, правдивість яких суддя повинен задекларувати шляхом їх підтвердження або непідтвердження. У декларації доброчесності судді зазначаються, зокрема, твердження про відсутність підстав для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. За відсутності доказів іншого твердження судді у декларації доброчесності вважаються достовірними.
Згідно з пунктом 4 Правил заповнення та подання форми декларації доброчесності судді, затверджених рішенням ВККС від 31.10.2016 № 137/зп-16, у декларації доброчесності судді заповнюються відомості, актуальні станом на 31 грудня звітного року.
На той час пункт 22 розділу ІІ декларації доброчесності судді містив таке твердження: "Мною не здійснювалися вчинки, що можуть мати наслідком притягнення мене до відповідальності". Наведене підтверджено кандидатом (позивачем) шляхом проставлення відповідної позначки.
Виходячи з мовного та логічного тлумачення зазначеного пункту декларації доброчесності, як він викладений, можна зробити висновок, що суддя (кандидат) має зазначити про вчинені ним у звітному році порушення, за які його можуть притягнути до відповідальності, але на кінець звітного року ще не притягнули, проте можуть притягнути в майбутньому.
Тобто, в пункті 22 розділу ІІ декларації доброчесності суддя (кандидат) має доброчесно повідомити суспільству (державі в особі ВККС) не про ті порушення, за які його вже було притягнуто до відповідальності (і відповідно суспільству, державі про них вже відомо), а про ті порушення, які він вчинив у звітному році, але за їх вчинення його ще не було притягнуто до відповідальності, (оскільки, наприклад, державі в особі компетентних органів про них ще не відомо або процедура притягнення до відповідальності триває), проте може бути притягнуто в майбутньому.
В іншому випадку, якщо б мова йшла про порушення, які були вчинені суддею (кандидатом) у звітному році та за які його вже було притягнуто до відповідальності, пункт 22 розділу ІІ декларації доброчесності судді мав би містити таке твердження: "Мною не здійснювалися вчинки, що мали наслідком притягнення мене до відповідальності".
Оскільки дії ОСОБА_1 з постановлення ухвали від 09.07.2012 вже були оцінені Вищою радою юстиції, яка за результатами розгляду скарги прийняла рішення від 20.10.2015 про відмову у відкритті дисціплінарної справи, то за вказані дії ОСОБА_1 вже не може бути притягнуто до відповідальності в майбутньому.
Відповідно, позивач у пункті 22 розділу ІІ декларації доброчесності правильно підтвердив відомості, що ним не здійснювалися вчинки, за які його може бути притягнуто до відповідальності (можуть матинаслідком притягнення до відповідальності).
Слід відмітити, що рішенням від 02.11.2023 № 120/зп-23 ВККС внесла зміни до форми декларації доброчесності судді, якими зміст пункту 22 розділу ІІ "Мною не здійснювалися вчинки, що можуть мати наслідком притягнення мене до відповідальності" було змінено. У новій редакції він став пунктом 28 розділу ІІ такого змісту: "Мною не вчинялися діяння, що мали наслідком притягнення мене до юридичної відповідальності".
У свою чергу, у пункті 9 Правил заповнення та подання форми декларації доброчесності судді, затверджених рішенням Комісії від 31.10.2016 № 137/зп-16 (в редакції рішення Комісії від 11.01.2024 № 1/зп-24), зазначено, що "Твердження у пункті 28 стосується усіх видів юридичної відповідальності та декларується у спосіб: "Не підтверджую", в тому числі у випадку оскарження та/або скасування рішення про притягнення до відповідальності, а також у випадках, якщо особа вважається такою, що не притягувалася до відповідальності у зв`язку зі спливом відповідних строків".
Отже, лише у 2023 році ВККС виклала пункт 22 розділу ІІ (пункт 28 в чинній редакції) в такому змісті, в якому вона застосувала його до позивача в 2017 році, коли він мав зовсім інший зміст.
Тому, керуючись критеріями законності, об`єктивності, розсудливості та обґрунтованості, ВККС неправильно дійшла висновку про те, що незазначення кандидатом на посаду судді Верховного Суду ОСОБА_1 в декларації доброчесності відомостей про свої вчинки (постановлення ухвали), за результатами аналізу яких Вищою радою юстиції відмовлено у відкритті дисциплінарної справи за спливом строків давності, є проявом його недоброчесності. Відповідно, Велика Палата Верховного Суду не мала підтримувати зазначений висновок.