ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 квітня 2024 року
м. Київ
справа № 164/1605/21
провадження № 61-2576св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Сакари Н. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Маневицький ліцей № 2 Маневицької селищної ради Волинської області, відділ освіти, молоді та спорту Маневицької селищної ради Волинської області, Маневицька селищна рада Волинської області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Волинського апеляційного суду у складі колегії суддів: Осіпука В. В., Матвійчук Л. В., Федонюк С. Ю., від 23 січня 2024 року і виходив з наступного.
Основний зміст позовних вимог
1. У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Маневицького ліцею № 2 Маневицької селищної ради Волинської області, відділу освіти, молоді та спорту Маневицької селищної ради Волинської області, Маневицької селищної ради Волинської області про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, стягнення середньомісячного заробітку.
2. Свої вимоги позивач мотивував тим, що він працює вчителем музичного мистецтва Маневицького ліцею № 2 Маневицької селищної ради Волинської області. 05 листопада 2021 року відповідачем-роботодавцем на підставі статті 46 Кодексу законів про працю України було видано наказ
№ 130-к/тр про відсторонення його від роботи з 08 листопада 2021 року на час відсутності щеплення проти COVID-19 без збереження заробітної плати.
3. Відстороненню від роботи передували неодноразові усні попередження з боку адміністрації ліцею про необхідність вакцинування проти коронавірусної інфекції, які позивач вважав примусом та тиском зі сторони навчального закладу.
4. Вважаючи, що примусове проведення вакцинації проти гострої респіраторної хвороби, спричиненої короновірусом, суперечить чинному законодавству України, а відсторонення від роботи без збереження заробітної плати порушує його права на працю, ОСОБА_1, уточнивши позовні вимоги, просив суд визнати незаконним та скасувати наказ № 130-к/тр від 05 листопада 2021 року, виданий директором Маневицького ліцею № 2 Маневицької селищної ради Волинської області про відсторонення його від роботи, поновити його у виконанні трудових обов?язків і допустити до роботи, а також стягнути з відповідачів середньомісячний заробіток за час відсторонення від роботи, а також понесені судові витрати.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
5. Рішенням Маневицького районного суду Волинської області у складі судді Невара О. В. від 09 листопада 2023 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
6. Визнано незаконним та скасовано наказ директора Маневицького ліцею № 2 Маневицької селищної ради Волинської області № 130-к/тр від 05 листопада 2021 року "Про відсторонення від роботи ОСОБА_1". Стягнуто з Маневицького ліцею № 2 Маневицької селищної ради Волинської області на користь ОСОБА_1 78 537, 60 грн середнього заробітку за час відсторонення від роботи та вимушеного прогулу
з 08 листопада 2021 року до 28 лютого 2022 року. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, стягнення середньомісячного заробітку відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. Рішення в частині стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць допущено до негайного виконання.
7. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відсторонення позивача від роботи проведено з порушенням норм чинного законодавства та трудових прав працівника. Відповідач не надав доказів на підтвердження того, що при відстороненні позивача від роботи у зв`язку з відсутністю у нього щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19 було дотримано вимоги статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" в частині отримання письмового підтвердження лікаря про відмову від обов`язкового профілактичного щеплення чи акта, складеного в присутності свідків, а також вимог частини другої статті 27 Закону України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" щодо недопуску позивача до роботи саме на підставі подання відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби.
8. Районний суд виходив також з того, що застосування до позивача такого заходу як відсторонення від роботи не передбачало жодної індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми або можливості організації для позивача дистанційної роботи. Відповідачем не доведено жодних фактів, які б підтверджували нагальність потреби у відстороненні саме позивача від роботи. Тому таке відсторонення не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та самого
ОСОБА_1 . Відповідач не обґрунтовував необхідність відсторонення позивача тим, що він, працюючи на посаді учителя музичного мистецтва, створював загрози, які б вимагали вжиття такого суворого заходу втручання у право на повагу до приватного життя, який позбавляв позивача заробітку.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
9. Постановою Волинського апеляційного суду від 23 січня 2024 року апеляційну скаргу Маневицького ліцею № 2 Маневицької селищної ради Волинської області задоволено. Рішення Маневицького районного суду Волинської області від 09 листопада 2023 року в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 скасовано, ухвалено у цій частині нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
10. Постанова апеляційного суду мотивована тим, щосуд першої інстанції дійшов передчасного висновку про часткове задоволення позовних вимог, оскільки ОСОБА_1, який являється працівником освітнього навчального закладу і підлягає обов`язковій вакцинації проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, будучи повідомленим про це, до встановленої роботодавцем дати не надав останньому документ, який підтверджує його вакцинацію проти вказаного гострого респіраторного захворювання або довідку медичного закладу про медичні протипоказання до проведення профілактичного щеплення, а тому дії адміністрації відповідача при відстороненні від роботи позивача без збереження заробітної плати є цілком виправданими і правомірними. Відсторонення позивача від роботи ґрунтується на вимогах чинного законодавства, здійснено у спосіб, передбачений законом та за існування правових та фактичних на це підстав.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та доводи особи, яка її подала
11. 19 лютого 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Волинського апеляційного суду від 23 січня 2024 року та залишити в силі рішення Маневицького районного суду Волинської області від 09 листопада 2023 року.
12. Підставами касаційного оскарження вказаної постанови апеляційного суду заявник зазначає неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального і порушення норм процесуального права, посилаючись на те,
що апеляційний суд застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 755/6458/15-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Крім того вказує, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, зокрема статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", з урахуванням календаря профілактичних щеплень в Україні (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України), а також зазначає, що апеляційний суд не дослідив зібрані у справі докази та не надав їм належної правової оцінки (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України)..
13. У касаційній скарзі заявниквказує, що станом на 05 листопада 2021 року у відповідача не існувало законних підстав для видачі наказу про відсторонення його від роботи, оскільки вказані у наказі підзаконні нормативно-правові акти станом на дату прийняття оспорюваного наказу, ще не набрали законної сили. Станом на 05 листопада 2021 року законодавством не було визначено обов`язку працівника освіти вакцинуватися проти гострої респіраторної хвороби СОVID-19, а тому відсутні підстави стверджувати, що на час прийняття оспорюваного наказу він відмовився або ухилявся від проведення такого щеплення, у зв`язку із чим підлягав відстороненню від роботи.
14. Заявник стверджує, що фактично обов`язковість профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153 для певних професій, виробництв та організацій не визначена, а затверджено лише перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням. Відповідно до положень частини першої статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" визначено, що лише профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.
15. Позивач звертає увагу на те, що його відсторонення від роботи було здійснено роботодавцем без одержання подання відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби про недопущення його до роботи. Відсторонення від роботи було здійснено всупереч Конституції України, яка гарантує його право на працю, на заробіток, а також на достатній рівень життя. Також при прийнятті оспореного наказу не були дотримані приписи КЗпП України.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
16. Ухвалою Верховного Суду від 27 лютого 2024 року відкрито касаційне провадження у справі № 164/1605/21.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
17. У поданому відзиві на касаційну скаргу Маневицький ліцей № 2 Маневицької селищної ради Волинської області посилається на те, що доводи касаційної скарги не спростовують правильних висновків апеляційного суду про відмову у задоволенні позовних вимог. Твердження позивача щодо відсутності висновків Верховного Суд у подібних правовідносинах не відповідають дійсності. Позивачем не доведено, що під час його відсторонення від роботи керівником освітнього закладу було порушено процедуру відсторонення.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
18. Згідно з копією трудової книжки НОМЕР_1, ОСОБА_1 працює вчителем музичного мистецтва у Маневицькому ліцеї № 2 Маневицької селищної ради Волинської області.
19. 01 листопада 2021 року адміністрацією роботодавця ОСОБА_1 був письмово повідомлений, про те, що з 08 листопада 2021 року на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, щеплення від COVID-19 є обов`язковим для працівників закладів освіти, і запропоновано до 05 листопада 2021 року надати документ, який підтверджує наявність профілактичного щеплення від COVID-19, або довідку про абсолютні протипоказання щодо проведення профілактичних щеплень, роз`яснено наслідки непроведення профілактичних щеплень.
20. 01 листопада 2021 року позивач ОСОБА_1 подав до адміністрації закладу освіти заяву про відмову від проведення щеплень від
COVID-19.
21. Наказом директора навчального закладу від 05 листопада 2021 року
№ 130-к/тр ОСОБА_1 відсторонено від роботи з 08 листопада 2021 року на час відсутності щеплення проти COVID-19 без збереження заробітної плати.
22. Із вказаним наказом ОСОБА_1 був ознайомлений 05 листопада
2021 року, що підтверджується його особистим підписом.
Позиція Верховного Суду
23. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга до задоволення не підлягає.
24. Згідно з положеннями пункту 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
25. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
26. Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
27. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
28. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Щодо відсторонення від роботи працівника, який не пройшов обов`язкового профілактичного щеплення від COVID-19, на підставі закону
29. Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
30. У Рішенні від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 у справі
№ 1-14/2020(230/20) за конституційним поданням Верховного Суду Велика Палата Конституційного Суду України зазначила, що обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина є можливим у випадках, визначених Конституцією України. Таке обмеження може встановлюватися виключно законом - актом, ухваленим Верховною Радою України, як єдиним органом законодавчої влади в Україні. Встановлення такого обмеження підзаконним актом суперечить статтям 1, 3, 6, 8, 19, 64 Конституції України.
31. Частиною першою статті 46 КЗпП України передбачено, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.
32. Згідно з пунктами "б", "г" статті 10 Закону України "Основи законодавства про охорону здоров`я України" (далі - Закон № 2801-XII) громадяни України зобов`язані у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення; виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я.
33. Частиною шостою статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" (далі - Закон № 1645-ІІІ) передбачено, що повнолітнім дієздатним громадянам профілактичні щеплення проводяться за їх згодою після надання об`єктивної інформації про щеплення, наслідки відмови від них та можливі поствакцинальні ускладнення; якщо особа та (або) її законні представники відмовляються від обов`язкових профілактичних щеплень, лікар має право взяти у них відповідне письмове підтвердження, а в разі відмови дати таке підтвердження - засвідчити це актом у присутності свідків.
34. За статтею 1 Закону № 1645-ІІІ визнано, що протиепідемічні заходи - це комплекс організаційних, медико-санітарних, ветеринарних, інженерно-технічних, адміністративних та інших заходів, що здійснюються з метою запобігання поширенню інфекційних хвороб, локалізації та ліквідації їх осередків, спалахів та епідемій.
35. Частиною першою статті 12 Закону № 1645-ІІІ передбачено, що профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.
36. Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я
(частина друга статті 12 Закону № 1645-ІІІ).
37. У разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об`єктах можуть проводитися обов`язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями (частина третя
статті 12 Закону № 1645-ІІІ).
38. Рішення про проведення обов`язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на відповідних територіях та об`єктах приймають головний державний санітарний лікар України, головний державний санітарний лікар Автономної Республіки Крим, головні державні санітарні лікарі областей, міст Києва та Севастополя, головні державні санітарні лікарі центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах оборони і військового будівництва, охорони громадського порядку, виконання кримінальних покарань, захисту державного кордону, Служби безпеки України (частина четверта статті 12 Закону № 1645-ІІІ).