ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 березня 2024 року
м. Київ
справа № 278/2357/22
провадження № 61-5344св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого -Луспеника Д. Д., суддів:Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В.,Гулька Б. І., Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Кузьмін Дмитро Леонідович, на постанову Житомирського апеляційного суду від 27 березня 2023 року у складі колегії суддів: Коломієць О. С., Шевчук А. М., Талько О. Б.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договорами позики.
На обґрунтування позовних вимог зазначав, що між ним та ОСОБА_2 були укладені договори позики на загальну суму 104 200,00 дол. США, а саме:
від 30 березня 2021 року № 30/03 на суму 31 200,00 дол. США, зі строком повернення до 15 грудня 2021 року;
від 13 травня 2021 року № 13/05 на суму 10 000,00 дол. США, зі строком повернення до 13 січня 2022 року;
від 17 квітня 2021 року № 17/04 на суму 20 000,00 дол. США, зі строком повернення до 17 січня 2022 року;
від 22 травня 2021 року № 22/05 на суму 23 000,00 дол. США, зі строком повернення до 22 жовтня 2021 року;
від 11 червня 2021 року № 11/06 на суму 20 000,00 дол. США, зі строком повернення до 11 листопада 2021 року.
На підтвердження отримання грошових коштів ОСОБА_2 склав відповідні боргові розписки, у яких зазначив, що зобов`язується повернути отримані у борг грошові кошти у строки та на умовах, зазначених у договорах позики.
Посилаючись на те, що відповідач не виконує зобов`язань щодо повернення грошових коштів, позивач просив стягнути з відповідача заборгованість за договорами позики в розмірі 145 727,13 дол. США, з яких: 104 200,00 дол. США - основний борг, 8 379,25 дол. США - відповідальність за порушення грошового зобов`язання, 33 147,88 дол. США - відсотки за користування коштами.
Рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 12 січня 2023 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі
73 520,00 дол. США, з яких: 64 200,00 дол. США - основний борг, 9 320,00 дол. США - відсотки за користування коштами.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_2 свої зобов`язання за договорами позики від 30 березня 2021 року № 30/03, від 13 травня 2021 року № 13/05 та від 22 травня 2021 року № 22/05 не виконав, а тому утворилася заборгованість у загальному розмірі 64 200,00 дол. США, яка підлягає стягненню на користь позивача, а також передбачені умовами зазначених договорів відсотки за користування грошовими коштами, у загальному розмірі 9 320,00 дол. США.
Вирішуючи позовні вимоги в частині стягнення коштів на підставі статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), суд виходив з того, що умовами договорів позики сторони визначили, що позичальник бере на себе зобов`язання повернути кошти саме в доларах США, а тому інфляційні втрати не підлягають стягненню.
Суд не взяв до уваги договір позики від 17 квітня 2022 року № 17/04 на суму 20 000,00 дол. США та розписку, надану на підтвердження отримання відповідачем коштів за вказаним договором, оскільки у них існують розбіжності, а саме: договір позики укладений 17 квітня 2022 року, а розписка складена позичальником 17 квітня 2021 року.
Також не взяв до уваги договір позики від 11 червня 2021 року № 11/06 на суму 20 000,00 дол. США та розписку,надану на підтвердження отримання відповідачем коштів за вказаним договором, оскільки у них існують розбіжності, а саме: номер договору позики зазначений як 11/06, а у розписці про отримання коштів номер договору зазначений як 4/06, що не може підтверджувати факту передачі грошових коштів за зазначеним договором позики.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Житомирського апеляційного суду від 27 березня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 12 січня 2023 року в частині вирішення позовних вимог про стягнення відсотків за прострочення виконання грошового зобов`язання на підстав статті 625 ЦК України за договорами позики від 30 березня 2021 року № 30/03, від 13 травня 2021 року № 13/05, від 22 травня 2021 року № 22/05 скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення про часткове задоволення позовних вимог.
Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 відсотки за прострочення виконання грошового зобов`язання за договорами позики від 30 березня 2021 року № 30/03, від 13 травня 2021 року № 13/05, від 22 травня 2021 року № 22/05 у розмірі 4 780,54 дол. США.
РішенняЖитомирського районного суду Житомирської області від 12 січня 2023 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договорами позики від 17 квітня 2022 року № 17/04 та від 11 червня 2021 року № 11/06 залишено без змін.
Рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 12 січня 2023 року в частині стягнення з ОСОБА_2 судового збору змінено, збільшено його розмір з 6 258,300 грн до 6 574,65 грн.
Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 1 252,65 грн.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що розписки від 17 квітня 2021 року та від 11 червня 2021 року не підтверджують отримання позичальником грошових коштів за договорами позики від 17 квітня 2022 року № 17/04 та від 11 червня 2021 року № 11/06, оскільки містять суттєві розбіжності, а тому не можуть вважатися належними доказами факту передання грошових коштів та укладення договорів позики.
Суд апеляційної інстанції зазначив, що оскільки договори позики від 14 квітня 2022 року № 17/04 на суму 20 000,00 дол. США та від 11 червня 2021 року № 11/06 на суму 20 000,00 дол. США є неукладеними, то відсутні підстави для стягнення заборгованості та відсотків за прострочення виконання грошового зобов`язання відповідно до статті 625 ЦК України.
Зважаючи на те, що відповідач не виконав свої зобов`язання за договорами позики від 30 березня 2021 року № 30/03, від 13 травня 2021 року № 13/05 та від 22 травня 2021 року № 22/05, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача заборгованості за зазначеними договорами позики у загальному розмірі 64 200,00 дол. США, а також відсотків за користування грошовими коштами у розмірі 9 320,00 дол. США, які були погоджені сторонами у договорах позики.
Водночас суд апеляційної інстанції не погодився з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення відсотків за прострочення виконання грошового зобов`язання відповідно до статті 625 ЦК України.
Ураховуючи, що відповідач прострочив виконання грошового зобов`язання, тому на користь позивача підлягає стягненню 10 відсотків річних за договором позики від 30 березня 2021 року № 30/03 у сумі 2 196,82 дол. США; за договором позики від 13 травня 2021 року № 13/05 - 624,00 дол. США та за договором позики від 22 травня 2021 року № 22/05 - 1 959,72 дол. США, а всього 4 780,54 дол. США.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення відсотків за користування грошовими коштами після закінчення строку дії договорів позики, суд апеляційної інстанції виходив з того, що після закінчення дії договорів позики від 30 березня 2021 року № 30/03, від 13 травня 2021 року № 13/05 та від 22 травня 2021 року № 22/05 підлягають стягненню відсотки за прострочення виконання грошового зобов`язання у порядку, передбаченому частиною другою статті 625 ЦК України, а не відсотки за користування грошовими коштами, що передбачені умовами зазначених договорів.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи
14 квітня 2023 року ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Кузьмін Д. Л., через підсистему "Електронний Суд" подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Житомирського апеляційного суду від 27 березня 2023 року, в якій посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за договорами позики від 17 квітня 2022 року № 17/04 та від 11 червня 2021 року, відсотків за прострочення виконання грошового зобов`язання відповідно до статті 625 ЦК України, а також відсотків за користування грошовими коштами у загальному розмірі 23 827,88 дол. США, та ухвалити в цій частині нове судове рішення про задоволення зазначених позовних вимог.
Як на підставу касаційного оскарження ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Кузьмін Д. Л., посилається на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 26 квітня 2022 року у справі № 753/1349/20, від 18 липня 2018 року у справі № 143/280/17, від 19 червня 2019 року у справі № 472/693/16-ц, від 03 липня 2019 року у справі № 752/11541/16-ц, від 15 серпня 2019 року у справі № 310/6826/16-ц, від 21 грудня 2021 року у справі № 361/7897/19, від 19 травня 2020 року у справі № 212/2099/16-ц, від 03 червня 2020 року у справі № 461/9270/18, від 21 вересня 2022 року у справі № 275/732/17, від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, від 01 березня 2023 року у справі № 234/19485/19, від 15 березня 2023 року у справі № 522/4382/21, від 22 березня 2023 року у справі № 759/23675/19, від 22 березня 2023 року у справі № 925/400/21, від 18 січня 2022 року у справі № 910/17048/17 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України)).
А також, що оскаржуване судове рішення ухвалено з порушенням норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга обґрунтована тим, що суд апеляційної інстанції не врахував, що наявність у позивача боргового документа - розписки відповідача вказує на невиконання останнім боргових зобов`язань, а тому дійшов помилкового висновку про те, що розписки від 17 квітня 2021 року та 11 червня 2021 року не підтверджують отримання позичальником грошових коштів за договорами позики від 17 квітня 2022 року № 17/04 та від 11 червня 2021 року № 11/06.
Зазначені боргові розписки підтверджують як факт укладення договору позики, його умови, так і факт отримання відповідачем від позивача грошових коштів.
Суд апеляційної інстанції на порушення норм процесуального права не дослідив надані позивачем боргові розписки та договори позики, не встановив дійсних обставин справи, а також наявності між сторонами відносин, які випливають з договорів позики.
Суд апеляційної інстанції порушив принцип змагальності сторін, оскільки позивач надав належні та допустимі докази на підтвердження позовних вимог, натомість відповідач жодним чином не заперечував щодо пред`явлених позовних вимог, доказів на їх спростування не надав.
Крім того, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення відсотків за користування грошовими коштами після закінчення строку дії договорів позики від 30 березня 2021 року № 30/03, від 13 травня 2021 року № 13/05 та від 22 травня 2021 року № 22/05, оскільки умовами укладених між сторонами правочинів визначено, шо проценти нараховуються до повернення грошових коштів у повному обсязі, тобто до дня звернення до суду з позовом.
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 14 квітня 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Кузьмін Д. Л., на постанову Житомирського апеляційного суду від 27 березня 2023 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.
Ухвалою Верховного Суду від 13 червня 2023 року (після усунення недоліків) відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1,
в інтересах якого діє адвокат Кузьмін Д. Л., з підстав, визначених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України; витребувано із Житомирського районного суду Житомирської області матеріали цивільної справи № 278/2357/22; надано учасникам справи строк для подання відзиву.
У червні 2023 року матеріали справи № 278/2357/22 надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 13 березня 2024 року призначено справу до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,
є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи
з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Фактичні обставини справи
Суди встановили, що 30 березня 2021 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладений договір позики № 30/03, відповідно до умов якого ОСОБА_1 надав ОСОБА_2 у позику грошові кошти у сумі 31 200,00 дол. США, строком повернення до 15 грудня 2021 року, на підтвердження чого позичальник склав відповідну розписку.
Згідно з пунктом 3 договору позики від 30 березня 2021 року № 30/03, за користування грошовими коштами позичальник сплачує позикодавцю 24 % річних. Відсотки сплачуються при поверненні суми позики не пізніше 15 грудня 2021 року у сумі 5 620,00 дол. США.
Відповідно до пункту 9 договору позики від 30 березня 2021 року № 30/03 за прострочення повернення грошових коштів та сплати процентів позичальник сплачує позикодавцю 10 % річних на підставі частини другої статті 625 ЦК України.
13 травня 2021 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладений договір позики № 13/05, відповідно до умов якого ОСОБА_1 надав ОСОБА_2 у позику грошові у сумі 10 000,00 дол. США, строком повернення до 13 січня 2022 року, на підтвердження чого позичальник склав відповідну розписку.
Згідно з пунктом 3 договору позики від 13 травня 2021 року № 13/05, за користування грошовими коштами позичальник сплачує позикодавцю 24 % річних. Відсотки сплачуються позивальником при поверненні суми позики не пізніше 13 січня 2022 року у сумі 1 400,00 дол. США.