ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 квітня 2024 року
м. Київ
справа № 826/1783/17
касаційне провадження № К/9901/49403/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Бившевої Л.І.,
суддів: Хохуляка В.В., Ханової Р.Ф.,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДФС у місті Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.10.2017 (суддя Кузьменко В.А.) та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 27.03.2018 (головуючий суддя - Файдюк В.В., судді - Мєзєнцев Є.І., Чаку Є.В.) у справі за позовом Публічного акціонерного товариства "Київський річковий порт" до Головного управління ДФС у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
УСТАНОВИВ:
Публічне акціонерне товариство "Київський річковий порт" (далі - Товариство, позивач, платник) звернулося до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у місті Києві (далі - Управління, відповідач, контролюючий орган), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 29.08.2016 №4012615141, №0959140303.
Обґрунтовуючи вимоги, позивач послався на те, що суми витрат та податкового кредиту були сформовані ним по реальним правочинам, що пов`язані із його господарською діяльністю, у тому числі з ТОВ "Буд-Гарант-Груп", ТОВ "Річкові технології". Зазначив, що господарські операції із зазначеними контрагентами фактично відбулися, спричинили зміну активів та зобов`язань Товариства, а висновки податкового органу, викладені в акті перевірки ґрунтуються лише на припущеннях, не підтверджуються об`єктивними даними і не можуть слугувати підставою для висновків про нереальність господарських операцій між позивачем та вказаними контрагентами. Позивач зазначає, що в акті перевірки використано інформацію щодо контрагента позивача, ТОВ "Буд-Гарант-Груп", яка мала місце вже після виконання спірних господарських операцій. Позивач вказує на те, що постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.03.2014 у справі №826/2612/14 за позовом ТОВ "Річкові технології" до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві про визнання дій протиправними та скасування рішення, скасовано рішення про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість ТОВ "Річкові технології" від 30.01.2014 №49/18, а тому вказаний постачальник об`єктивно не міг зареєструвати податкові накладні. Позивач також послався на неможливість визначити на підставі яких документів контролюючий орган визначив несплачену суму податку на доходи фізичних осіб, оскільки акт перевірки не містить положень про те, яким чином позивач порушив норми Податкового кодексу України (далі - ПК України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) в частині податку на доходи фізичних осіб.
Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 30.10.2017, залишеною без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 27.03.2018, позов задовольнив повністю: визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення від 29.08.2016 №4012615141, №0959140303.
Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що Товариством правомірно включено до складу податкового кредиту суми за господарськими операціями із зазначеними вище контрагентами позивача, оскільки такі операції підтверджені належними первинними документами, відбулися реальні зміни майнового стану платника податків, господарські операції спричинили зміни в структурі активів і зобов`язань платника податків, сприяли отриманню доходу. Суди також дійшли до висновку, що матеріалами справи не підтверджено і не встановлено актом перевірки порушення позивачем вимог підпунктів 168.1.1, 168.1.4, 168.1.5 пункту 168.1 статті 168 ПК України в частині не сплати утриманих сум податку на доходи фізичних осіб за період з 01.01.2014 по 31.12.2014 на загальну суму 711317,44 грн, що вказує на відсутність зазначених порушень зі сторони ПАТ "Київський річковий порт".
Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанції, відповідач подав касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, положень пункту 57.1 статті 57, пункту 126.1 статті 126, підпункту 14.1.152 пункту 14.1 статті 14, пункту 38.1 статті 38, пункту 54.1 статті 54, підпункту 87.9 статті 87, пунктів 203.1, 203.2 статті 203 Податкового кодексу України, статей 78, 90, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
У доводах касаційної скарги відповідач цитує норми матеріального та процесуального права, стверджує, що судами залишено поза увагою непідтвердження господарських операцій між позивачем та вказаними контрагентами з підстав відсутності доказів належності позивачу приміщення, в якому здійснювалися ремонтні роботи вказаними вище контрагентами, наявності недоліків у первинних документах, наявності негативної інформації відносно контрагентів позивача, відсутності у контрагентів позивача необхідної кількості трудових ресурсів, основних засобів, матеріальних активів, відсутності реєстрації податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних. Скаржник доводить, що платником станом на 31.12.2015 не сплачено до відповідного бюджету суми утриманого податку на доходи фізичних осіб.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 16.08.2018 відкрив провадження за касаційною скаргою відповідача та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.
Позивач відзив (заперечення) на касаційну скаргу не надав суду, що не перешкоджає її розгляду.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 02.04.2024 визнав за можливе проведення попереднього розгляду справи і призначив попередній розгляд справи на 03.04.2024.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи відповідача та дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.
Судами попередніх інстанцій установлено, що контролюючим органом проведено документальну планову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2014 по 31.12.2014, за результатами якої складено акт від 12.08.2016 №247/26-15-14-01-04/3150071 (далі - акт перевірки), яким встановлено порушення платником вимог пунктів 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 201.7, 201.10 статті 201 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість всього у сумі 969060,00 грн, у тому числі за серпень в сумі 254560,00 грн, за жовтень 2014 року в сумі 714 500,00 грн.
Фактичною підставою для висновків контролюючого органу про вказані вище порушення слугували висновки контролюючого органу про: 1) неправомірне включенням до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість по відносинам із ТОВ "Буд-Гарант-Груп" у зв`язку із придбанням послуг, не пов`язаних з господарською діяльністю, та негативною інформацією баз даних Державної фіскальної служби України по ТОВ "Буд-Гарант-Груп" (відсутність за місцезнаходженням, не звітує про наявність основних засобів, недостатня кількість трудових ресурсів для виконання робіт, маніпулювання даними податкової звітності), з урахуванням чого відповідач дійшов висновку про відсутність реально вчиненої господарської операції; 2) неправомірне включенням до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість по відносинам із ТОВ "Річкові технології" у зв`язку із формуванням податкового кредиту у серпні 2014 року на суму 254559,74 грн на підставі податкових накладних, не зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, а саме: від 27.01.2014 №162, від 27.01.2014 №163, від 29.01.2014 №142, від 29.01.2014 №193.
Про доповнення акта перевірки новим порушенням норм статті 168 ПК України щодо податку на доходи фізичних осіб позивача повідомлено листом Управління від 26.08.2016 №19200/10/26-15-14-01-04 за підписом заступника начальника Лагутіної З.В .
У вказаному листі позивача повідомлено, що у зв`язку із технічною помилкою, допущеною при викладенні висновків акта перевірки, висновок акта перевірки належить читати в новій редакції, згідно з якою висновки акта перевірки доповнено пунктом 2 щодо порушення підпунктів 168.1.1, 168.1.4, 168.1.5 пункту 168.1 статті 168 ПК України, внаслідок чого встановлено не сплату утриманих сум податку на доходи фізичних осіб за період з 01.01.2014 по 31.12.2014 на загальну суму 711317,44 грн.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює ПК України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Відповідно до абзаців першого та другого пункту 44.1 статті 44 ПК України (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Підпунктами "а", "б", пункту 185.1 статті 185 ПК України визначено, що об`єктом оподаткування (ПДВ) є операції платників податку з: постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.
Підпункт 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначає податковий кредит як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Правила формування податкового кредиту платниками податку на додану вартість визначені положеннями статті 198 ПК України.
Так, відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Пункт 198.3 статті 198 ПК України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Згідно з абзацами першим та другим пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/ розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 201.1 статті 201 ПК України платник податку зобов`язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів: а) у паперовому вигляді; б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних.
Відповідно до абзаців першого-третього пункту 201.10 статті 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний надати покупцю податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних.
Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 №996-ХІV (далі - Закон №996-ХІV).
Відповідно до статті 1 цього Закону (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Згідно із частиною першою статті 9 Закону №996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Частиною другою зазначеної статті передбачено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Таким чином, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат, що враховуються при визначенні об`єкта оподаткування, та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання у власній господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.