ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 квітня 2024 року
м. Київ
справа № 500/7831/21
адміністративне провадження № К/990/41869/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді - Смоковича М. І.,
суддів: Мартинюк Н. М., Мацедонської В. Е.,
розглянув у попередньому судовому засіданні справу
за позовом ОСОБА_1 до Тернопільської обласної прокуратури, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Головне управління Державної казначейської служби України у Тернопільській області, про стягнення компенсації за невикористані дні відпустки та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, провадження у якій відкрито
за касаційною скаргою Тернопільської обласної прокуратури на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 09 травня 2023 року (суддя Чепенюк О. В.) і постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 04 жовтня 2023 року (судді: Коваль Р. Й., Гуляк В. В., Кухтей Р. В.), та
в с т а н о в и в:
У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Тернопільської обласної прокуратури, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Головне управління Державної казначейської служби України у Тернопільській області (далі - ГУ ДКС), в якому просив стягнути з Тернопільської обласної прокуратури 41315,32 грн компенсації за невикористані дні щорічної відпустки та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 30 вересня 2021 року по день ухвалення судового рішення в сумі 32644,24 грн.
Обставини цієї справи стисло можна викласти так:
На основі висновків службового розслідування Генеральний прокурор України видав наказ від 15 липня 2016 року № 1дк, яким звільнив ОСОБА_1 з посади та з органів прокуратури з позбавленням класного чину "старший радник юстиції", присвоєного наказом № 751-к, за грубе порушення вимог Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII "Про прокуратуру", правил прокурорської етики, вчинення дій, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його об`єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності органів прокуратури.
Цей наказ позивач оскаржив в порядку адміністративного судочинства. За наслідками розгляду цього позову Тернопільський окружний адміністративний суд ухвалив рішення від 02 липня 2020 року у справі № 819/936/16, яким відмовив у задоволенні позовних вимог. Проте Восьмий апеляційний адміністративний суд постановою від 12 листопада 2020 року скасував це рішення та ухвалив нове, яким позов ОСОБА_1 задовольнив; визнав протиправним і скасував пункт 2 наказу Генерального прокурора України від 15 липня 2016 року № 13дк "Про притягнення до дисциплінарної відповідальності"; поновив ОСОБА_1 на посаді керівника Тернопільської місцевої прокуратури Тернопільської області з 15 липня 2016 року; стягнув з Тернопільської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 350207,88 грн, без утримання податку на доходи фізичних осіб та інших обов`язкових платежів.
На виконання цієї постанови Офіс Генерального прокурора видав наказ від 27 вересня 2021 року № 290к, яким поновив ОСОБА_1 на посаді керівника Тернопільської місцевої прокуратури Тернопільської області з 15 липня 2016 року.
Воднораз Офіс Генерального прокурора наказом від 27 вересня 2021 року № 291к вирішив - керуючись статтею 9, пунктом 11 розділу ХІІІ "Перехідні положення" Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII "Про прокуратуру" (далі - Закон № 1697-VII), пунктом 3 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України від 19 вересня 2019 року № 113-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" (далі - Закон № 113-ІХ) - вважати припиненими повноваження ОСОБА_1 на посаді керівника Тернопільської місцевої прокуратури Тернопільської області з 16 грудня 2020 року у зв`язку із закінченням строку перебування на адміністративній посаді (пункт 1 частини другої статті 41 Закону № 1697-VII).
Крім того, згідно з наказом Тернопільської обласної прокуратури від 28 вересня 2021 року № 816к, який оснований на пункті 3 частини першої статті 11 Закону № 1697-VII, пунктах 3, 19 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-ІХ, ОСОБА_1 звільнений з посади прокурора Тернопільської місцевої прокуратури Тернопільської області та органів прокуратури з 29 вересня 2021 року у зв`язку з поданням заяви про звільнення з посади за власним бажанням (пункт 7 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII).
У справі встановлено, що станом на 29 вересня 2021 року ОСОБА_1 має 257 календарних днів невикористаної щорічної відпустки.
Відомо також, що при звільненні ОСОБА_1 з посади прокурора Тернопільської місцевої прокуратури Тернопільської області та з органів прокуратури згідно з наказом керівника обласної прокуратури від 28 вересня 2021 року № 816к відділ фінансування та бухгалтерського обліку нарахував йому заробітну плату за три відпрацьованих дні (відповідно до табеля обліку використання робочого часу) та компенсацію щорічної відпустки за 257 календарних днів на загальну суму 13277,77 грн, з яких відраховано податок з доходів фізичних осіб (18%) в сумі 2390,00 грн та військовий збір (1,5%) в сумі 199,17 грн. Тож загальна сума виплачених (перерахованих на картковий рахунок) ОСОБА_1 коштів склала 10688,60 грн. Одночасно ОСОБА_1 повідомили, що із загальної суми обов`язкових при звільненні виплат, розмір нарахованої йому компенсації за невикористані відпустки становив 12197,22 грн (з урахуванням обов`язкових платежів до бюджету). Зазначено також, що заробітну плату за період з серпня 2020 року по серпень 2021 року ОСОБА_1 не виплачували.
Поза тим, ГУ ДКС листом від 08 грудня 2020 року № 7-10-06/6121 повідомило Тернопільську обласну прокуратуру про те, що 08 грудня 2020 року списало з її реєстраційного рахунку на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 16 липня 2016 року по 12 листопада 2020 року в сумі 350207,88 грн. З цього приводу Тернопільська обласна прокуратура повідомила, що ОСОБА_1 нарахували: за серпень 2020 року - 6461,40 грн, за вересень 2020 року - 7107,54 грн, за жовтень 2020 року - 6784,47 грн, за листопад 2020 року (з 01 по 12 листопада 2020 року) - 2907,63 грн.
Як пояснив відповідач, обчислення середньої заробітної плати для виплати компенсації за невикористані відпустки ОСОБА_1 проведено відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100; тут і далі - в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин), виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю виплати компенсації за невикористані дні відпустки (у цьому випадку: з 01 вересня 2020 року по 31 серпня 2021 року).
Позивач вважав, що компенсація за невикористані 257 календарних днів відпустки обчислена неправильно, у зв`язку з чим звернувся до суду.
Нагадаємо, що доводи позивача з цього приводу стосувалися визначення (обчислення) сумарного заробітку для останні 12 місяців (розрахунковий період), на основі якого мала бути визначена середньоденна заробітна плата, яка потім множиться на кількість календарних днів відпустки (які підлягають компенсації).
З-поміж іншого позивач підкреслив, що сумарний заробіток за останні 12 місяців визначений, по суті, тільки з урахуванням виплат за період з 01 вересня 2020 року по 12 листопада 2020 року, відтак отриманий таким чином результат (16799,64 грн (сумарний заробіток за період з 01 вересня 2020 року по 12 листопада 2020 року) : 354 дні (кількість календарних днів за 12 місяців перед звільненням) = 47,46 грн) не міг бути середньоденною заробітною платою за ці 12 місяців, яка надалі може слугувати розрахунковою величиною для визначення середнього заробітку для компенсації невикористаних днів відпустки.
З погляду позивача, за правилами пункту 4 Порядку № 100 розрахунок за час, коли позивач не отримував заробітної плати, мав би проводитися на основі посадового (місячного) окладу, а не за нульовою ставкою.
За наслідками розгляду цього спору Тернопільський окружний адміністративний суд ухвалив рішення від 29 березня 2022 року у справі № 500/7831/21 (залишене без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 09 серпня 2022 року), яким відмовив у задоволенні позовних вимог.
Утім, Верховний Суд постановою від 01 березня 2023 року скасував рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 29 березня 2022 року і постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 09 серпня 2022 року та направив справу на новий розгляд до Тернопільського окружного адміністративного суду.
У цій постанові суд касаційної інстанції - з уваги на питання, які позивач порушив у касаційній скарзі - зупинився на періоді, за яким обчислювалася середня заробітна плата для компенсації ОСОБА_1 невикористаних днів відпустки, а особливо - на порядку розрахунку цієї суми, з уваги на те, що в розрахунковому періоді, за яким мала визначатися сума компенсації (останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю виплати компенсації за невикористані відпустки), не у всіх місяцях (на кількість яких має ділитися сумарний заробіток за 12 місяців) позивач отримав дохід (заробітну плату).
У цьому зв`язку пригадаємо, що розрахунковий період, за яким мав визначатися середній заробіток для компенсації позивачеві невикористаних днів відпусток, збігся з періодом вимушеного прогулу (у зв`язку з поновленням на посаді відповідно до постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12 листопада 2020 року у справі № 819/936/16), який підлягав оплаті середнім заробітком (відповідно до статті 235 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України). Водночас, як встановлено у справі, на час розрахунку компенсації за невикористану відпустку (у зв`язку зі звільненням позивача), з 12 місяців (розрахункового періоду) середнім заробітком [за час вимушеного прогулу] виявилися оплаченими тільки три: вересень, жовтень, листопад 2020 року на загальну суму 16799,64 грн, яка була "розподілена" на три частини (місяці): вересень 2020 року - 7107,54 грн, жовтень 2020 року - 6784,47 грн, листопад 2020 року (з 01 по 12 листопада 2020 року) - 2907,63 грн.
Щодо решти дев`яти місяців, то відомостей про дохід позивача немає, у зв`язку з чим цей період "ввійшов" до розрахункового періоду з нульовою ставкою.
Отож вийшло, що дохід за три місяці (16799,64 грн) відповідач розглянув як сумарний дохід за останні 12 календарних місяців (тобто розрахункового періоду, яким в цій справі є вересень 2020 року - серпень 2021 року), включно зі згадуваними дев`ятьма місяцями (грудень 2020 року - серпень 2021 року), протягом яких позивач не отримував доходу (заробітної плати), й таким чином визначив середньоденну заробітну плату (поділивши сумарний заробіток на суму 16799,64 грн на кількість днів у розрахунковому [дванадцятимісячному] періоді), на основі якої потім розрахував суму компенсації за невикористані дні відпусток.
Верховний Суд у постанові від 01 березня 2023 року з цього приводу зазначив про те, що позаяк у період з грудня 2020 року по серпень 2021 року (із загального розрахункового періоду вересень 2020 року - серпень 2021 року) позивач взагалі не мав виплат (доходу), тоді як середньоденна заробітна плата визначається шляхом ділення сумарного заробітку за останні 12 календарних місяців, які у випадку з позивачем охоплювали також період, протягом якого він [позивач] не мав виплат, то для цілей розрахунку середньоденної заробітної плати (з метою компенсації невикористаних днів відпустки) дохід за ті місяці розрахункового періоду (останні 12 календарних місяців), за які позивач не отримав доходу, має визначатися за посадовим (місячним) окладом.
За наслідками нового розгляду справи Тернопільський окружний адміністративний суд - зваживши на висновки суду касаційної інстанції, висловлені у згадуваній постанові від 01 березня 2023 року - ухвалив рішення від 09 травня 2023 року, яким частково задовольнив позов ОСОБА_1 та стягнув з Тернопільської обласної прокуратури на його користь недоплачену компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки при звільненні з посади у розмірі 41315,32 грн; крім того, стягнув з Тернопільської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 20000,00 грн; у задоволенні решти позовних вимог відмовив.
Суд першої інстанції, коли задовольняв позовні вимоги, зазначив про те, що сумарний заробіток за останні 12 місяців становить 73709,64 грн, відповідно середньоденна заробітна плата, обчислена для цілей нарахування компенсації за невикористані дні відпустки, становить 208,22 грн (73709,64 грн / 354 дні); відтак розмір компенсації за 257 календарних днів невикористаної відпустки, яка підлягає виплаті ОСОБА_1, становить 53512,54 грн (208,22 грн х 257 днів). Зважаючи на те, що відповідач нарахував ОСОБА_1 компенсацію у розмірі 12197,22 грн, то сума недотриманої ним компенсації за невикористані дні відпустки становить 41315,32 грн (53512,54 грн - 12197,22 грн), яку цей суд і стягнув.