ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 квітня 2024 року
м. Київ
справа № 280/7416/23
адміністративне провадження № К/990/6663/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
Судді-доповідача - Васильєвої І.А.,
суддів -Гімона М.М., Хохуляка В.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження
касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Технохімреагент"
на ухвалу Третього апеляційного адміністративного суду від 09.02.2024 (суддя: Олефіренко Н.А.)
у справі № 280/7416/23
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Технохімреагент"
до Головного управління ДПС у Запорізькій області
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-
В С Т А Н О В И В:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Технохімреагент" (далі - позивач, ТОВ "Технохімреагент") звернулося до суду з позовом до Головного управління ДПС у Запорізькій області (далі - відповідач, ГУ ДПС у Запорізькій області), в якій просило суд визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення від 16.08.2023 № 351408010710.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 01.12.2023 в адміністративній справі № 280/7416/23 відмовлено у задоволені адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Технохімреагент" до Головного управління ДПС у Запорізькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції позивач звернувся до суду апеляційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просив скасувати рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 01.12.2023 у № 280/7416/23 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити і скасувати податкове повідомлення-рішення від 16.08.2023 № 351408010710.
Ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 26.01.2024 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Технохімреагент" на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 01.12.2023 в адміністративній справі № 280/7416/23 залишено без руху; запропоновано апелянту протягом 10 днів з моменту отримання ухвали про залишення апеляційної скарги без руху усунути недоліки апеляційної скарги шляхом надання обґрунтування вимог апеляційної скарги, із зазначенням того, у чому саме полягає неправильність чи неповнота дослідження доказів і встановлення обставин у справі та (або) застосування норм права із наданням копії таких обґрунтувань відповідно до кількості учасників справи, надання суду належних доказів сплати судового збору за подачу апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції.
Ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 09.02.2024 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Технохімреагент" на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 01.12.2023 в адміністративній справі № 280/7416/23 повернуто скаржнику.
Вказана ухвала суду апеляційної інстанції обґрунтована тим, що надані на усунення недоліків апеляційної скарги додаткові обґрунтування вимог особи не усувають виявлених недоліків апеляційної скарги та значно відрізняються від змісту самої апеляційної скарги. На стадії вирішення питання щодо можливості відкриття апеляційного провадження, апеляційний суд перевіряє формальну наявність, зокрема і обґрунтування вимог апеляційної скарги, у зв`язку з чим є неможливим застосування приписів ч. 2 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України. Інакше означало б те, що суд апеляційної інстанції, за власною ініціативою відшуковує обставини, якими можуть бути обґрунтовані вимоги апеляційної скарги, що було б порушенням принципів адміністративного судочинства, та фактично було б наданням переваги в цій справі апелянту, та свідчило б про упередженість апеляційного суду під час перевірки виконання апелянтом вимог ухвали апеляційного суду від 26.01.2024. За таких підстав апелянт недоліки апеляційної скарги не усунув в повному обсязі.
Позивач, не погоджуючись з ухвалою суду апеляційної інстанції від 09.02.2024 у справі № 280/7416/23 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просив касаційну скаргу задовольнити та скасувати ухвалу Третього апеляційного адміністративного суду від 09.02.2024 у справі № 280/7416/23 та направити справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
В доводах касаційної скарги позивач зазначив, що ухвала суду апеляційної інстанції про повернення апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції по даній справі ухвалена з порушенням норм процесуального права, що призвело до обмеження права на апеляційний перегляд справи у визначених законом випадках, оскільки ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 09.02.2024 визначено абстрактно підстави повернення - не усувають виявлених недоліків апеляційної скарги та значно відрізняються від змісту самої апеляційної скарги.
Позивач додає, що судом апеляційної інстанції не враховано, що відповідно статті 296 Кодексу адміністративного судочинства України в апеляційній скарзі зазначаються: обґрунтування вимог особи, яка подала апеляційну скаргу, із зазначенням того, у чому полягає неправильність чи неповнота дослідження доказів і встановлення обставин у справі та (або) застосування норм права, у зв`язку з чим, у даному випадку підставою скарги є неправильність застосування норм права. Ця підстава є самостійною, і може бути зазначена незалежно від наявності неправильності чи неповноти дослідження доказів і встановлення обставин у справі.
Відтак, на думку скаржника, суд апеляційної інстанції дійшов помилкових висновків про повернення апеляційної скарги позивачу.
У відзиві на касаційну скаргу відповідач просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду апеляційної інстанції без змін, з тих підстав, що ні у апеляційній скарзі, ні у доповненнях до неї не зазначено вимог апеляційної скарги.
Ухвалою Верховного Суду від 06.03.2024 відкрито касаційне провадження у даній справі.
Дослідивши матеріали справи та переглянувши ухвали суду апеляційної інстанції в межах доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Суд приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Однією з основних засад судочинства, визначеною пунктом 8 частини 3 статті 129 Конституції України, а також одним із принципів здійснення адміністративного судочинства, передбачених п. 6, 7 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, реалізуючи положення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним. Надмірний формалізм при вирішенні питання щодо прийняття позовної заяви або скарги - є порушенням права на справедливий судовий захист.
Зокрема, у рішенні від 18.11.2010 у справі "Мушта проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак, такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями.
У справі "Delcourt v. Belgium" Європейський Суд з прав людини зазначив, що "у демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало б меті та призначенню цього положення". Також, Суд у справі "Bellet v. Fгаnсе" зазначив, що "стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві".
Також Європейським судом з прав людини зазначено, що "надмірний формалізм" може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Це зазвичай відбувається у випадку особливо вузького тлумачення процесуальної норми, що перешкоджає розгляду скарг заявника по суті, із супутнім ризиком порушення його чи її права на ефективний судовий захист (рішення у справах "Zubac v. Croatia", "Beles and Others v. the Czech Republic", №47273/99, пп. 50-51 та 69, та "Walchli v. France", № 35787/03, п. 29).
При цьому Європейський суд з прав людини провів лінію між формалізмом та надмірним формалізмом. Так, формалізм є явищем позитивним та необхідним, оскільки забезпечує чітке дотримання судами процесу. Надмірний же формалізм заважає практичному та ефективному доступу до суду. Формалізм не є надмірним, якщо сприяє правовій визначеності та належному здійсненню правосуддя.
Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду (рішення у справі "Perez de Rada Cavanilles v. Spain").
Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.12.2018 у справі П/9901/736/18 (провадження №11-989заі18) згідно з практикою Європейського суду з прав людини, реалізуючи положення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги - є порушенням права на справедливий судовий захист.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2021 у справі №640/3040/21 та від 31.08.2023 у справі № 560/11012/22.
Отже право на розгляд справи, означає право особи звернутися до суду та право на те, що його справа буде розглянута та вирішена судом. При цьому, особі має бути забезпечена можливість реалізувати вказані права без будь-яких перепон чи ускладнень, а здатність особи безперешкодно отримати судовий захист є змістом поняття доступу до правосуддя.