ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 березня 2024 року
м. Київ
справа № 755/10619/22
провадження № 51-3722 км 23
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючої ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 12022105040002060 від 24 вересня 2022 року за обвинуваченням
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та мешканця АДРЕСА_1 ),
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК України,
за касаційною скаргою прокурора ОСОБА_7 на вирок Київського апеляційного суду від 30 березня 2023 року.
Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 26 жовтня 2022 року ОСОБА_6 було засуджено за ч. 1 ст. 309 КК України до покарання у виді арешту на строк 2 місяці.
За обставин встановлених у вироку ОСОБА_6 було визнано винуватим у тому, що він 23 вересня 2022 року приблизно о 17:25, проходячи повз житлового будинку АДРЕСА_2, знайшов на землі згорток з фольги, підняв його, роздивився його вміст та впевнився, що у ньому знаходиться наркотичний засіб - метадон (фенадон), тим самим незаконно придбав наркотичний засіб, потім помістив вказаний наркотичний засіб до кишені та став незаконно зберігати його при собі без мети збуту.
Того ж дня приблизно о 18:00 за адресою: АДРЕСА_3, працівниками поліції було зупинено ОСОБА_6, який добровільно видав наркотичний засіб, обіг якого обмежено - метадон (фенадон), який було вилучено.
Згідно з висновком експерта № СЕ-19/111-22/41079-НЗПРАП від 11 жовтня 2022 року, у наданій на дослідження кристалоподібній речовині білого кольору виявлено наркотичний засіб, обіг якого обмежено - метадон (фенадон), масою 0,138 г, який відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 06 травня 2000 року №770 "Про затвердження Переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів", Список № 1 наркотичні засоби, обіг яких обмежено" в "Таблиці II", є наркотичним засобом, обіг якого обмежено.
Вироком Київського апеляційного суду від 30 березня 2023 року апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6 залишено без задоволення, а апеляційну скаргу прокурора ОСОБА_9 задоволено частково. Вирок суду першої інстанції в частині призначеного покарання скасовано та ухвалено новий вирок, яким ОСОБА_6 засуджено за ч. 1 ст. 309 КК України із застосуванням положень статей 71, 72 КК України до покарання у виді арешту на строк 2 місяці та покарання у виді штрафу в розмірі 1 000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 грн, призначеного вироком Оболонського районного суду м. Києва від 26 липня 2021 року, який постановлено виконувати самостійно.
У решті вирок місцевого суду залишено без змін.
Вимоги, викладені у касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала
У своїй касаційній скарзі прокурор ОСОБА_7, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить вирок суду апеляційної інстанції змінити та виключити з вироку суду апеляційної інстанції застосування положень статей 71, 72 КК України, а саме призначення ОСОБА_6 покарання за сукупністю вироків, з урахуванням покарання, призначеного вироком Оболонського районного суду м. Києва від 26 липня 2021 року.
На обґрунтування своїх вимог прокурор, посилаючись на зміст ч. 1 ст. 71 КК України та постанову об`єднаної палати Верховного Суду від 06 грудня 2021 року (справа № 243/7758/20), вказує, що 16 грудня 2022 року (до ухвалення оскаржуваного вироку суду апеляційної інстанції від 30 березня 2023 року) обвинувачений ОСОБА_6 покарання у виді штрафу (призначене за вироком Оболонського районного суду м. Києва від 26 липня 2021 року), в розмірі 17 000 грн сплатив у повному обсязі, тобто фактично відбув покарання за попереднім вироком до ухвалення нового вироку, а тому суд апеляційної інстанції не мав права призначати обвинуваченому покарання із застосуванням положень статей 71, 72 КК України.
Від учасників судового провадження заперечень на касаційну скаргу прокурора не надходило.
Позиції інших учасників судового провадження
У судовому засіданні прокурор ОСОБА_5 підтримала касаційну та просила її задовольнити.
Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позицію прокурора, перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи та дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга прокурора підлягає задоволенню на таких підставах.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Частиною 1 ст. 438 КПК України встановлено, що підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 КПК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 КК України, якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив нове кримінальне правопорушення, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком.
Згідно з ч. 3 ст. 72 КК України основні покарання у виді штрафу та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю при призначенні їх за сукупністю кримінальних правопорушень і за сукупністю вироків складанню з іншими видами покарань не підлягають і виконуються самостійно.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, вироком Оболонського районного суду м. Києва від 26 липня 2021 року ОСОБА_6 було засуджено за ч. 1 ст. 309 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі 1 000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, який не був сплачений на момент вчинення нового кримінального правопорушення (22 вересня 2022 року), за яке його засуджено у цьому кримінальному провадженні, та ухвалення вироку.
Вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 26 жовтня 2022 року ОСОБА_6 було засуджено за ч. 1 ст. 309 КК України до покарання у виді арешту на строк 2 місяці. При цьому зі змісту вироку вбачається, що місцевим судом, в порушення положень, передбачених ч. 1 ст. 71, ч. 3 ст. 72 КК України, не було призначено остаточного покарання за сукупністю вироків з посиланням на самостійне виконання покарання за попереднім вироком від 26 липня 2021 року.
Не погоджуючись з таким рішення суду першої інстанції, прокурор подав апеляційну скаргу, в якій, з-поміж іншого, просив вирок скасувати та ухвалити новий, яким призначити обвинуваченому покарання на підставі ст. 71 КК України за сукупністю вироків, ухваливши рішення про самостійне виконання покарання у виді штрафу за попереднім вироком.
Крім того, з апеляційною скаргою звернувся і захисник ОСОБА_8, який, посилаючись на положення, передбачені ст. 414 КПК України, просив вирок суду першої інстанції змінити та призначити ОСОБА_6 покарання у виді штрафу.
Вироком Київського апеляційного суду від 30 березня 2023 року апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6 залишено без задоволення, а апеляційну скаргу прокурора ОСОБА_9 задоволено частково. Вирок суду першої інстанції в частині призначеного покарання скасовано та ухвалено новий вирок, яким ОСОБА_6 засуджено за ч. 1 ст. 309 КК України із застосуванням положень статей 71, 72 КК України до покарання у виді арешту на строк 2 місяці та покарання у виді штрафу в розмірі 1 000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 грн, призначеного вироком Оболонського районного суду м. Києва від 26 липня 2021 року, який постановлено виконувати самостійно.
На обґрунтування свого рішення, суд апеляційної інстанції зазначив, що місцевим судом було неправильно застосовано закон України про кримінальну відповідальність, а саме не застосовано закону, який підлягав застосуванню (ч. 1 ст. 71, ч. 3 ст. 72 КК України).
Ураховуючи вищенаведене, колегія суддів, з огляду на зміст положень, передбачених ч. 1 ст. 71, ч. 3 ст. 72 КК України, погоджується з вищенаведеними висновками суду апеляційної інстанції.