ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 березня 2024 року
м. Київ
справа № 756/8642/19
провадження № 51-5363 км 23
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
захисника ОСОБА_6,
засудженого ОСОБА_7 (у режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 на вирок Оболонського районного суду міста Києва від 03 листопада 2022 року й ухвалу Київського апеляційного суду від 07 червня 2023 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019100050003853, за обвинуваченням
ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця і жителя АДРЕСА_1 ), зареєстрованого в тому ж АДРЕСА_2 ),
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Оболонського районного суду міста Києва від 03 листопада 2022 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 4 ст. 186 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років.
Суд обрав запобіжний захід щодо ОСОБА_7 у вигляді тримання під вартою та зарахував у строк покарання строк його затримання з 22 до 24 травня 2019 року.
Крім того, суд розподілив процесуальні витрати і вирішив долю речових доказів.
Згідно з вироком суду ОСОБА_7 визнано винуватим у тому, що він уночі 22 травня 2019 року близько 00:38, перебуваючи в м. Києві, надаючи послуги з перевезення як партнер ТОВ "Уклон", перевозив в автомобілі "Audi А4" (р. н. НОМЕР_1 ) пасажира ОСОБА_8 за маршрутом від будинку АДРЕСА_3 .
Під час руху ОСОБА_7 попросив наперед розрахуватися за послугу, з огляду на що ОСОБА_8 витягнув зі свого рюкзака пачку купюр номіналом 500 грн, одну з них передав ОСОБА_7, а решту цих купюр поклав у той же рюкзак.
Після цього ОСОБА_8 попросив ОСОБА_7 тимчасово зупинитися на АДРЕСА_4, щоб подихати повітрям, вийшов з автомобіля та став поруч із ним, залишивши на задньому пасажирському сидінні свій рюкзак вартістю 4529 грн, у якому містилися гроші в сумі 199 500 грн та 1100 дол. США, що згідно з курсом НБУ станом на 22 травня 2019 року еквівалентно 28 933,96 грн, ноутбук "Apple MacBook Air 13 Mid 2013 (А 1466)" із зарядним пристроєм вартістю 12 676,33 грн, портативний зарядний пристрій вартістю 1300 грн, а також документи на ім`я ОСОБА_8 (закордонний паспорт Республіки Литва та посвідка на тимчасове проживання в Україні, які не становлять матеріальної цінності).
Саме тоді у ОСОБА_7 виник злочинний умисел, спрямований на відкрите викрадення належного ОСОБА_8 майна, реалізуючи який, він, скориставшись тим, що потерпілий залишив указаний рюкзак на задньому пасажирському сидінні та тимчасово вийшов з автомобіля, не дочекавшись повернення останнього, почав рух транспортного засобу та покинув місце вчинення кримінального правопорушення, заволодівши вказаним вище майном і грошовими коштами, належними ОСОБА_8, на загальну суму 246 939,29 грн, що є великим розміром.
Київський апеляційний суд ухвалою від 07 червня 2023 року змінив вирок місцевого суду в частині призначеного ОСОБА_7 покарання та постановив вважати його засудженим за ч. 4 ст. 186 КК України із застосуванням положень ст. 69 цього Кодексу до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років, а в решті вирок залишив без змін.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі в редакції внесених доповнень захисник ОСОБА_6 просить скасувати судові рішення та призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Зазначає про необґрунтоване засудження ОСОБА_7 за ч. 4 ст. 186 КК України, оскільки він не мав умислу на відкрите викрадення чужого майна, а крім того, наголошує, що суди неправильно встановили суму викрадених у потерпілого грошових коштів, яка, на переконання захисника, є завищеною. Також захисник твердить, що під час досудового розслідування і судового провадження було порушено право ОСОБА_7 на захист унаслідок ненадання йому ефективної правової допомоги захисниками, а також через неконкретність пред`явленого обвинувачення. Разом із цим захисник ОСОБА_6 зазначає, що ОСОБА_7 не були належно відкрито матеріали досудового розслідування, не вручений обвинувальний акт, не роз`яснено суті обвинувачення і його прав. Крім того, вказує, що в цьому кримінальному провадженні була змінена підслідність без дотримання вимог кримінального процесуального закону. Також зауважує, що орган досудового розслідування провів обшук автомобіля і житла ОСОБА_7 до внесення відомостей про кримінальне правопорушення в ЄРДР, без дозволу слідчого судді та без участі захисника. Ці порушення, на думку захисника, призвели до позбавлення ОСОБА_7 права на доступ до правосуддя і справедливий суд. Водночас захисник послалася на те, що ОСОБА_7 щиро розкаявся, активно сприяв розкриттю кримінального правопорушення, повернув викрадені речі та частину грошових коштів.
Позиції інших учасників судового провадження
Під час касаційного розгляду засуджений ОСОБА_7 і його захисник ОСОБА_6 просили задовольнити касаційну скаргу на викладених у ній підставах.
Прокурор ОСОБА_5 вважала судові рішення законними, а касаційну скаргу захисника - необґрунтованою.
Мотиви Суду
Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин, і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскаржуваному судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Частиною 2 ст. 433 КПК України передбачено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції, згідно зі ст. 438 КПК України, є істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу.
Зі змісту касаційної скарги захисника ОСОБА_6 вбачається, що вона, крім іншого, посилається на неповноту судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, просить дати окремим доказам іншу оцінку з точки зору їх належності та достовірності, ніж та, яку дали суди першої та апеляційної інстанцій, тоді як перевірку цих обставин до повноважень касаційного суду законом не віднесено.
Натомість указані обставини, на які посилалася сторона захисту в апеляційній скарзі, аналогічні тим, що наведені в касаційній скарзі, були ретельно перевірені судом апеляційної інстанції, який не встановив порушень, передбачених статтями 410, 411 КПК України та залишив вирок у частині засудження ОСОБА_7 без змін, зазначивши мотиви ухвалення свого рішення. Тому колегія суддів Верховного Суду переглядає судові рішення з огляду на ті фактичні обставини кримінального провадження, які були встановлені судами першої та апеляційної інстанцій.
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 наголосила, що суди попередніх інстанцій, усупереч статтям 94, 370 КПК України, обґрунтовуючи свій висновок про відкрите викрадення ОСОБА_7 чужого майна у великих розмірах, послалися на докази, які, на думку захисника, є недостовірними, недопустимими й недостатніми для доведення винуватості останнього, тому його засудження є незаконним. Проте ці доводи захисника є непереконливими.
Згідно зі ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу.
За вимогами ст. 94 КПК України суд під час прийняття відповідного процесуального рішення за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, повинен оцінювати кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Згідно з положеннями ст. 85 КПК України належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню в кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів. Водночас кримінальний процесуальний закон не містить заборони щодо встановлення тих чи інших обставин на підставі сукупності непрямих (стосовно конкретного факту) доказів, які хоча й безпосередньо не вказують на відповідну обставину, але підтверджують її поза розумним сумнівом на основі логічного аналізу їх сукупності та взаємозв`язку.
Як видно з матеріалів кримінального провадження, апеляційний суд, переглянувши вирок, перевірив обставини, встановлені судом першої інстанції, і доводи, наведені в апеляційній скарзі сторони захисту, зіставив фактичні дані, що містяться в доказах, та дійшов обґрунтованого висновку, що досліджені місцевим судом відповідно до вимог ст. 94 КПК України і покладені в основу вироку докази, а саме: показання ОСОБА_7, котрий частково визнав свою вину, заперечивши те, що майно викрав відкрито, а також оспорював суму викрадених грошових коштів, показання потерпілого ОСОБА_8 про обставини вчинення щодо нього кримінального правопорушення, показання свідків, дані протоколів слідчих дій, висновок експертизи та інші письмові документи, підтверджують винуватість ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України.
Водночас апеляційний суд перевірив і мотивовано відхилив аргументи сторони захисту про неправильну кваліфікацію дій ОСОБА_7 з огляду на недоведеність його умислу саме на відкрите викрадення належного потерпілому майна. Колегія суддів Верховного Суду погоджується з викладеними в судовому рішенні мотивами, з яких ці доводи визнані необґрунтованими.
Так, для притягнення особи до кримінальної відповідальності за ст. 186 КК України має бути встановлено і доведено, що особа усвідомлювала те, що майно, яким вона заволодіває, є чужим для неї, свої дії вона вчиняє у присутності потерпілого або інших осіб, її дії помічені й оцінюються іншими як протиправні, а також винний передбачає суспільно небезпечні наслідки своїх протиправних дій і бажає їх настання.
Як з`ясували суди попередніх інстанцій, ОСОБА_7 був обізнаний, що потерпілий перевозив при собі рюкзак із речами, у який у присутності ОСОБА_7 поклав гроші. Коли потерпілий, не доїхавши до місця призначення, попросив тимчасову зупинку і вийшов з автомобіля, у цей час ОСОБА_7, усвідомлюючи, що належний потерпілому рюкзак залишився на пасажирському сидінні, одразу без попередження рушив з місця та поїхав у невідомому напрямку. Далі ОСОБА_7 заволодів ноутбуком і грошовими коштами, які містилися в цьому рюкзаку, після чого передав порожній рюкзак потерпілому, скориставшись послугою доставки. Ці фактичні обставини, які суди встановили на підставі досліджених доказів, безсумнівно свідчать про те, що ОСОБА_7, скориставшись тим, що потерпілий залишив свої речі в його автомобілі, умисно увіз їх із собою, тим самим вчинив їх викрадення, водночас він діяв відкрито, оскільки потерпілий перебував поруч з автомобілем й усвідомлював протиправність цих дій засудженого, про які одразу повідомив працівникам поліції що перебували неподалік.
Суди попередніх інстанцій обґрунтовано не знайшли підстав для сумніву в достовірності показань потерпілого про обставини вчинення кримінального правопорушення, оскільки вони є незмінними, послідовними та об`єктивно підтверджуються іншими дослідженими доказами. Обставин, які би ставили під сумнів достовірність цих показань, за результатами судового розгляду суди не встановили. Переконливих доводів щодо існування таких обставин не містить і касаційна скарга.
Водночас суди попередніх інстанцій перевірили та відхилили як неспроможну версію сторони захисту про те, що сума викрадених у потерпілого грошей, крім іноземної валюти, становить 70 000 грн, а не 199 500 грн, зваживши не лише на показання потерпілого в суді, а й на інші фактичні дані, які містяться в досліджених доказах. Доводи захисника, наведені в касаційній скарзі, з приводу встановлення цієї суми, стосуються оцінки достовірності доказів та їх значення для встановлення обставин справи, що належать до предмета доказування, і перегляду в касаційному порядку не підлягають. З огляду на зміст доводів захисника, немає підстав ставити під сумнів висновки судів попередніх інстанцій щодо достовірності оскаржених доказів та їх достатності в сукупності для правильного встановлення всіх фактичних обставин кримінального правопорушення.
Отже, у цьому кримінальному провадженні суди, кваліфікуючи дії ОСОБА_7 за ч. 4 ст. 186 КК України, проаналізувавши обставини та спосіб викрадення ним майна, дійшли обґрунтованого висновку, що досліджені докази в сукупності переконливо свідчать про те, що його винуватість у вчиненні цього кримінального правопорушення за обставин, указаних у вироку, доведена поза розумним сумнівом, адже низка як прямих, так і непрямих доказів свідчить про те, що він умисно, відкрито заволодів майном потерпілого у великих розмірах, а будь-яке інше пояснення мети його вилучення у власника відсутнє.
Доводи захисника про те, що умисел ОСОБА_7 на вчинення грабежу не був доведений належними доказами, є непереконливими, адже для встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження, докази відіграють не кількісну роль, а використовуються в доказуванні, якщо ними доведено достовірність фактів і обставин.
Тому суди першої та апеляційної інстанцій з наведенням відповідного обґрунтування, виходячи з внутрішнього переконання та з точки зору взаємозв`язку сукупності доказів у справі, критично поставилися до позиції сторони захисту, оскільки дослідженими доказами спростовано версію ОСОБА_7 про неправильну кваліфікацію його дій. Обґрунтованих сумнівів щодо об`єктивності оцінки доказів, покладених в основу вироку, і дотримання судом приписів ст. 84 КПК України немає.
Разом із наявністю умислу на вчинення цього злочину, під час судового провадження було з`ясовано всі передбачені ст. 91 КПК України обставини, що належать до предмета доказування. Надані місцевому суду докази, зокрема ті, на які вказує захисник, досліджені в повному обсязі, їх було достатньо для вирішення питання про винуватість ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого правопорушення поза розумним сумнівом.