ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 березня 2024 року
м. Київ
справа № 757/25700/20
провадження № 61-8693св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк",
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" на рішення Печерського районного суду міста Києва від 04 жовтня 2022 року в складі судді Остапчук Т. В. та постанову Київського апеляційного суду від 31 травня 2023 року в складі колегії суддів: Яворського М. А., Кашперської Т. Ц., Фінагеєва В. О., у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" про захист прав споживачів, стягнення відсотків та трьох процентів річних,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Акціонерного товариства комерційний банк (далі - АТ КБ "ПриватБанк") про захист прав споживачів, стягнення відсотків та трьох процентів річних.
Свої вимоги позивач мотивував тим, що між ним та банком було укладено депозитний договір від 12 січня 2010 року № SAMDN26000709080603, на виконання якого на рахунок № НОМЕР_1 було внесено 31 000,00 дол. США та депозитний договір від 08 січня 2013 року № SAMDN80000732022603, на виконання якого на рахунок № НОМЕР_2 було внесено 25 000,00 дол. США.
Позивач вказував, що у зв`язку з припиненням функціонування банківських відділень відповідача на окупованій території Автономної Республіки Крим, його рахунки було безпідставно заблоковано і припинено нарахування відсотків.
З метою отримання належних йому коштів та нарахованих відсотків, 06 липня 2015 року ним до Головного офісу ПАТ КБ "ПриватБанк" (місто Дніпропетровськ, вулиця Набережна Перемоги, будинок 50) було відправлено заяву про видачу депозитних коштів та нарахованих відсотків. Вказана заява отримана банком 08 липня 2015 року.
01 серпня 2015 року позивач до Головного офісу ПАТ КБ "ПриватБанк" (місто Дніпропетровськ, вулиця Набережна Перемоги, будинок 50) було повторно направлено заяву про видачу депозитних коштів та нарахованих відсотків. Вказана заява отримана банком 03 серпня 2015 року.
Позивач вказував, що належні йому кошти (вклад та нараховані відсотки) банком виплачені не були.
У зв`язку з невиплатою банком йому коштів, позивач звернувся до суду із позовом та рішенням Апеляційного суду м. Києва від 21 грудня 2016 року, залишеним без змін постановою Верховного Суду від 01 листопада 2019 року, в справі № 754/13058/15, йому були присуджені проценти, у розмірі 5 180,39 дол. США за договором від 12 січня 2010 року № SАМDN26000709080603 (за період з 12 березня 2014 року до 22 лютого 2016 року) та 3 317,81 дол. США за договором від 08 січня 2013 року № SАМDN 80000732022603 (за період з 08 березня 2014 року до 22 лютого 2016 року).
Зазначені вище, присуджені судом суми банк повернув ОСОБА_1 лише 13 грудня 2019 року.
Позивач вказував, що незважаючи на те, що він звертався до банку із заявами про розірвання депозитних договорів у 2015 році вони не були розірвані за цими заявами, виходячи з того, що відповідач не виконав умови цих договорів, не виплатив йому кошти на підставі цих заяв, тому вважати депозитні договори, з того часу, розірваними немає підстав.
Ураховуючи те, що депозитні договори діють до повного їх виконання сторонами та те, що позивачем заявлялися та судом розглядались періоди стягнення відсотків та трьох процентів річних до 22 лютого 2016 року включно, позивач вважає, що він має право на стягнення відсотків за вкладами та 3 % річних за період з 22 лютого 2016 року до 12 грудня 2019 року включно.
У зв`язку з чим ОСОБА_1 просив суд стягнути з АТ КБ "ПриватБанк" на свою користь:
- 13 654,44 дол. США не нарахованих відсотків за вкладом та 3 562,03 дол. США 3 % річних за період з 23 лютого 2016 року до 12 грудня 2019 року за договором від 12 січня 2010 року № SAMDN26000709080603;
- 8 617,81 дол. США не нарахованих відсотків за вкладом та 2 872,60 дол. США 3 % річних за період з 23 лютого 2016 року до 12 грудня 2019 року за договором від 08 січня 2013 року № SAMDN80000732022603.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Печерський районний суд міста Києва рішенням від 04 жовтня 2022 року позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнив частково.
Стягнув з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 за період з 23 лютого 2016 року до 12 грудня 2019 року: за договором від 12 січня 2010 року № SAMDN26000709080603 суму 3 % річних - 3 562, 03 дол. США; за договором від 08 січня 2013 року № SAMDN80000732022603 суму 3 % річних - 2 872, 60 дол. США.
В іншій частині відмовив.
Стягнув з АТ КБ "ПриватБанк" у дохід держави судовий збір в сумі 3 205,00 грн.
Вирішуючи поданий ОСОБА_1 позов у цій справі та стягуючи з відповідача на користь позивача 3 % річних за період з 23 лютого 2016 року до 12 грудня 2019 року за спірними депозитними договорами, суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що відповідач АТ КБ "ПриватБанк" не виконав взятого на себе зобов`язання за депозитними договорами в частині повернення отриманих від позивача у справі коштів та не повернув їх у строки, визначені договором і тому банк не звільняється від відповідальності за порушення виконання зобов`язань згідно зі статтею 625 ЦК України, частиною другою якої встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Оскільки рішення ухвалене судом у спорі між сторонами було виконано в примусовому порядку лише 12 грудня 2019 року, тому саме до вказаної дати відповідач повинен сплатити позивачу 3 % річних.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимогах, АТ КБ "ПриватБанк" подав апеляційну скаргу.
Київський апеляційний суд постановою від 31 травня 2023 року апеляційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк" задовольнив частково.
Рішення Печерського районного суду міста Києва від 04 жовтня 2022 року в частині стягнення 3 % річних та суми судового збору скасував та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнив частково.
Стягнув з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 за період з 22 червня 2017 року до 05 грудня 2019 року:
- 3 % річних за несвоєчасне виконання зобов`язання щодо повернення коштів за договором банківського вкладу від 12 січня 2010 року № SAMDN26000709080603 у розмірі 2 285,51 дол. США;
- 3 % річних за несвоєчасне виконання зобов`язання щодо повернення коштів за договором банківського вкладу від 08 січня 2013 року № SAMDN80000732022603 у розмірі 1 843,15 дол. США.
В іншій частині рішення Печерського районного суду міста Києва від 04 жовтня 2022 року залишив без змін.
Постанова суду мотивована тим, що суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги та стягуючи з відповідача на користь позивача 3 % річних за період з 23 лютого 2016 року до 12 грудня 2019 року не врахував, подану відповідачем, заяву про застосування судом строку позовної давності. Тому, суд апеляційної інстанції, врахувавши дату звернення позивача до суду (22 червня 2020 року) та дату стягнення із рахунку відповідача на користь позивача грошових коштів (06 грудня 2019 року), апеляційний суд дійшов висновку, що саме за період із 22 червня 2017 року до 05 грудня 2019 року підлягають стягнення 3 % річних, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, що складає 897 календарних днів.
Апеляційний суд не прийняв до уваги доводи апеляційної скарги про те, що банк є неналежним відповідачем у цій справі, а належним є ТОВ "ФК "Фінілон", як новий боржник за депозитними договорами, які є предметом спору у цій справі, та особа, яка повинна виконувати всі договірні зобов`язання за такими договорами, вказавши про те, що договори між АТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 укладені у письмовій формі, вони містять умову про їх двостороннє волевиявлення, то передбачені статтею 205 ЦК України положення про мовчазну згоду не можуть бути застосовані до правовідносин сторін у цій справі. У матеріалах справи відсутні докази, що позивач надавав згоду на заміну боржника АТ КБ "ПриватБанк" на ТОВ "ФК "Фінілон", у зв`язку із чим безпідставними є доводи банку про те, що відповідач не є стороною за договорами банківського вкладу та правомірності дій банку в частині переведення боргу на ТОВ "ФК "Фінілон".
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
13 червня 2023 року АТ КБ "ПриватБанк" подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Печерського районного суду міста Києва від 04 жовтня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 31 травня 2023 року в частині задоволених позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, порушення норм процесуального права, вказує, що суди в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 06 жовтня 2021 року в справі № 263/11275/18, від 23 грудня 2021 року в справі № 910/13/21, від 07 жовтня 2020 року в справі № 705/3876/18, у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року в справі № 355/385/17.
Касаційна скарга мотивована тим, що 17 листопада 2014 року за оспорюваними договорами банківського вкладу змінено боржника з АТ КБ "ПриватБанк" на ТОВ "ФК "Фінілон", про що розміщено повідомлення на офіційному сайті банку. Позивач не надав письмових заперечень щодо переведення боргу на ТОВ "ФК "Фінілон", тому слід вважати, що переведення боргу здійснено за згодою кредитора. Форма вираження волі сторони через мовчання є певною альтернативою усній і письмовій формам. Згода кредитора не є необхідним елементом договору про переведення боргу та не може впливати на його дійсність. Така згода може як передувати, так і слідувати за моментом переведення боргу. Банк не є належним відповідачем у справі.
Договір про переведення боргу від 17 листопада 2014 року не є нікчемним чи недійсним, як його по-різному трактують суди при розгляді подібних справ. Відсутність згоди кредитора на переведення боргу не зумовлює нікчемності договору про переведення боргу між новим та первісним боржниками. Питання недійсності правочину не може вирішуватися судом самостійно (за власною ініціативою) за відсутності відповідного позову. З урахуванням принципів цивільного права, зокрема, добросовісності, справедливості та розумності, сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності.
Доводи інших учасників справи
У липні 2023 року ОСОБА_1 через адвоката Дугінова Д. А. подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказує на те, що доводи касаційної скарги є безпідставними, оскільки суд апеляційної інстанції забезпечив повний і всебічний розгляд справи й ухвалив законне та обґрунтоване судове рішення, а доводи скарги висновків суду не спростовують. Тому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін.
Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 22 червня 2023 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали з Печерського районного суду міста Києва.
У вересні 2023 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
У жовтні 2023 року від АТ КБ "ПриватБанк" до Верховного Суду надійшло клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Вказане клопотання мотивовано тим, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, а саме кваліфікації наслідків укладення угод між банком та ТОВ "ФК "Фінілон" про переведення боргу за договорами банківських вкладів.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що між позивачем та відповідачем було укладено депозитний договір від 12 січня 2010 року № SAMDN26000709080603, на виконання якого на рахунок № НОМЕР_1 було внесено 31 000,00 дол. США, та депозитний договір від 08 січня 2013 року № SAMDN80000732022603, на виконання якого на рахунок № НОМЕР_2 було внесено 25 000,00 дол. США.
З метою отримання належних позивачу коштів та нарахованих по ним відсотків, 06 липня 2015 року позивач до Головного офісу ПАТ КБ "ПриватБанк" (місто Дніпропетровськ, вулиця Набережна Перемоги, будинок 50) відправив заяву про видачу депозитних коштів та нарахованих відсотків. Вказана заява була отримана відповідачем 08 липня 2015 року.
01 серпня 2015 року позивач до Головного офісу ПАТ КБ "ПриватБанк" (місто Дніпропетровськ, вулиця Набережна Перемоги, будинок 50) повторно направив заяву про видачу депозитних коштів та нарахованих відсотків. Вказана заява була отримана відповідачем 03 серпня 2015 року.
Незважаючи на це, належні позивачу кошти (вклад та нараховані відсотки) банком не були видані.
Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 21 грудня 2016 року в справі № 754/13058/15, з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 стягнено заборгованість:
- за договором від 12 січня 2010 року № SАМDN26000709080603 у сумі 36 180,39 дол. США, яка складається із заборгованості за вкладом у сумі 31 000,00 дол. США, за процентами у сумі 5 180,39 дол. США та 3 % річних за невиконання грошового зобов`язання в сумі 20 897,09 грн (за період з 12 березня 2014 року до 22 лютого 2016 року);
- за договором від 08 січня 2013 року № SАМDN80000732022603 у сумі 28 317,81 дол. США, яка складається із заборгованості за вкладу в сумі 25 000,00 дол. США, за процентами у сумі 3 317,81 дол. США, та 3 % річних за невиконання грошового зобов`язання в сумі 16 852,52 грн (за період з 08 березня 2014 року до 22 лютого 2016 року).
Постановою Верховного Суду від 01 листопада 2019 року рішення Апеляційного суду м. Києва від 21 грудня 2016 року залишено без змін.
Зазначені вище присуджені судом суми були повернуті банком ОСОБА_1 13 грудня 2019 року.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Оскаржувані судові рішення відповідають вказаним вимогам закону.
Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Аналіз змісту касаційної скарги свідчить про те, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції оскаржується лише в частині стягнення з банку на користь позивача 3 % річних, в іншій частині не оскаржується, а тому в неоскарженій частині в касаційному порядку не переглядається.
Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (стаття 509 ЦК України).
Відповідно до статей 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
Якщо в зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).
Згідно зі статтею 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.
У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.
Згідно з частиною першою статті 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад).
Банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу. Проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав (частини перша та п`ята статті 1061 ЦК України).