Постанова
Іменем України
26 березня 2024 року
м. Київ
справа № 750/6086/23
провадження № 61-18582св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ситнік О. М. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Сердюка В. В.
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 29 червня 2023 року у складі судді Требух Н. В. та постанову Чернігівського апеляційного суду від 13 вересня 2023 року у складі колегії суддів Онищенко О. І.,Мамонової О. Є., Шитченко Н. В.,
за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк" про захист прав споживача та
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства Комерційний Банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк") про захист прав споживача.
Вказував, що 03 квітня 2008 року між ним та банком було укладено договір про іпотечний кредит № CNGLGI0000006778, на підставі якого він отримав кредит у розмірі 101 000,00 грн.
06 серпня 2008 року між ними укладена додаткова угода, відповідно до якої банк зобов`язався надати позичальникові кредитні кошти шляхом перерахування на рахунок на строк з 06 серпня 2008 року по 03 квітня 2018 року включно строковий кредит у розмірі 21 490,24 доларів США на придбання нерухомості.
21 липня 2021 року із судового рішення у справі № 751/4015/15-ц він дізнався, що 08 серпня 2008 року банком погашено кредит за договором
від 03 квітня 2008 року станом на 06 серпня 2008 року в сумі 99 714,71 грн; додаткова угода від 06 серпня 2008 року не є окремим договором про надання кредиту, а є продовженням кредитних правовідносин за договором
від 03 квітня 2008 року; додатковою угодою від 06 серпня 2008 року розмір кредиту встановлено в сумі 21 490,24 доларів США; з 06 серпня 2008 року він безпідставно сплачував відповідачу грошові кошти в доларах США в натурі за резервування ресурсів; з 06 серпня 2008 року відповідач незаконно стягував пеню за несвоєчасне виконання зобов`язання; з 03 серпня 2008 року відповідач не збільшував розмір відсоткової ставки з 15 % до 25,08 % річних, тобто він дізнався про недобросовісність працівників банку та що банк діяв у заборонений частиною третьою статті 13 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) спосіб з метою умисного завдання йому матеріальних збитків.
Зазначав, що додаткова угода до кредитного договору є нікчемною відповідно до частини шостої статті 633 ЦК України, що відповідач ввів його в оману щодо природи правочину, який вчиняється додатковою угодою, змусивши укласти угоду, якою передбачив зміну реального розміру заборгованості в національній валюті гривні на фальшивий облік заборгованості в доларах США у набагато більшому розмірі та підвищив відсоткову ставку за користування кредитом з 15 % до 17,04 %. Банк не надавав йому грошові кошти в доларах США.
Банк ввів його в оману щодо правової природи додаткової угоди, стосовно розміру заборгованості, її складових, розміру еквівалента боргу у доларах США, щодо резервування ресурсів та валютних ризиків. Його заява про продаж іноземної валюти від 06 серпня 2008 року не містить обов`язкових реквізитів, відповідач не мав повноважень перерахувати для продажу грошові кошти у доларах США, яких не існувало та якими він не мав права розпоряджатися.
Пунктом 3 частини п`ятої статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-ХІІ "Про захист прав споживачів" (далі - Закон про споживачів) встановлена підстава недійсності несправедливих умов у договорах із споживачами про надання споживчого кредиту, а саме положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.
Банк перерахував на погашення гривневого кредиту суму у доларах США за власним курсом валют, а не офіційним курсом Національного банку України. Відповідач не попереджав його про валютні ризики.
Просив визнати недійсною додаткову угоду від 06 серпня 2008 року до договору про іпотечний кредит від 03 квітня 2008 року № CNGLGI0000006778, укладену між ним та АТ КБ "ПриватБанк"; скасувати нарахування кредитної заборгованості, відсотків, комісій, штрафів, пені та інших нарахувань відповідно до умов додаткової угоди; визнати незаконними дії АТ КБ "Приватбанк" щодо погашення його заборгованості за договором про іпотечний кредит від 03 квітня 2008 року в сумі 99 714,71 грн; скасувати погашення заборгованості за договором про іпотечний кредит.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду
29 червня 2023 року рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова в задоволенні позову відмовлено.
13 вересня 2023 року постановою Чернігівського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 29 червня 2023 року залишено без змін.
Судові рішення мотивовані тим, що оспорювана ОСОБА_1 додаткова угода від 06 серпня 2008 року до договору про іпотечний кредит від 03 квітня 2008 року № CNGLGI0000006778 є невід`ємною частиною договору, передбачає погоджену сторонами зміну умов основного зобов`язання. Сторони, підписавши угоду, досягли згоди щодо усіх її істотних умов, їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі. Позичальник погодився, що станом на день підписання угоди залишок заборгованості за договором про іпотечний кредит від 03 квітня 2008 року № CNGLGI0000006778 складає 99 714,71 грн, що еквівалентно 21 490,24 доларів США.
Доводи позивача про те, що відповідач не виконав визначений в пункті 8.1 додаткової угоди обов`язок і не перерахував грошові кошти в сумі 21 490,24 доларів США, суди визнали безпідставними, оскільки ОСОБА_1 особисто подав заяву про зміну умов кредитування, яке було здійснено шляхом викладення договору про іпотечний кредит від 03 квітня 2008 року № CNGLGI0000006778 в іншій редакції. Суди зазначили, що докази стосовно здійснення тиску на позичальника з боку банку з метою укладення додаткової угоди у матеріалах справи відсутні.
Суди встановили, що позичальник відповідно до заяви № 1 про продаж іноземної валюти особисто доручив банку продати за українські гривні грошові кошти в розмірі 21 490,24 доларів США з призначенням платежу: перерахування коштів за кредитним договором від 03 квітня 2008 року № CNGLGI0000006778. Твердження ОСОБА_1, що додатковою угодою внесені несправедливі та незаконні умови у правовідносини за договором, суди визнали безпідставними, зазначили, що позивач не довів факт умисних дій чи умисної бездіяльності банку з метою введення його в оману та відсутність вільного волевиявлення на укладення додаткової угоди, як і не довів факт замовчування банком наявності обставин, які могли б перешкодити підписанню оспорюваної угоди.
У судових рішеннях зазначено, що в пункті 10.2 договору про іпотечний кредит передбачено, що цей договір може бути змінений або доповнений за взаємною згодою сторін. Саме за взаємною згодою сторін 06 серпня 2008 року і була укладена додаткова угода. ОСОБА_1, підписавши додаткову угоду до договору про іпотечний кредит, погодився з розміром залишку заборгованості за договором про іпотечний кредит, який станом на 06 серпня 2008 року становив 99 714,71 грн, а тому не заслуговують на увагу його доводи про те, що банк ввів його в оману щодо розміру заборгованості та її природи.
Суди виснували про відмову в задоволенні позовних вимог про скасування нарахування кредитної заборгованості, відсотків, комісій, штрафів, пені та інших нарахувань за додатковою угодою від 06 серпня 2008 року.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У грудні 2023 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Деснянського районного суду
м. Чернігова від 29 червня 2023 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 13 вересня 2023 року.
У касаційній скарзі заявник посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове про задоволення позову.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, суд не розглянув усі заявлені ним вимоги; розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження, не врахував правові висновки щодо спірного питання, викладені у постановіВерховного Суду від 23 лютого 2022 року у справі № 583/524/21, чим позбавив його прав, визначених статтею 43 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України.
Законом України від 07 грудня 2000 року № 2121-ІІІ "Про банки і банківську діяльність" (далі - Закон про банки) не передбачено право банку змінювати залишок боргу за кредитом з однієї валюти на іншу. Внесення таких змін порушує публічний порядок та свідчить про нікчемність додаткової угоди до кредитного договору відповідно до статті 228 та частини шостої статті 633 ЦК України. Крім того, така зміна умов повернення наданих грошових коштів у конкретній валюті на грошові кошти в іншій валюті пунктом 3 частини п`ятої статті 11 Закону про споживачів є несправедливою, адже містить змінну величину у витратах позичальника (зміна курсу валют). Суд не врахував правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від07 лютого 2018 року у справі № 175/1543/16-ц, про те, що до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення Закону про споживачів про несправедливі умови в договорах, зокрема, положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Суд не врахував правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 01 червня 2021 року у справі № 910/12876/19, та не дослідив відповідність додаткової угоди загальним засадам цивільного законодавства, що обмежують свободу договору, зокрема, справедливості, добросовісності, розумності.
Суд не врахував правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 31 травня 2021 року у справі № 917/265/18, в якій зазначено, що необхідно розрізняти поняття "додаток до договору" та "додаткова угода до договору". Суди помилково виснували про те, що оспорювана додаткова угода є невід`ємною частиною кредитного договору, адже в основному договору відсутнє посилання на цю угоду.
Зазначав, що додаткову угоду до кредитного договору він підписав на вимогу банку та просив конвертувати гривневий кредит у долар США у зв`язку з тим, що банк в односторонньому порядку погрожував підвищити процентну ставку за кредитом з 15 % до 25,08 % річних. Тобто його волевиявлення на укладення додаткової угоди не було вільним.
У справі № 751/4015/15-ц з нього незаконно стягнуто заборгованість за кредитним договором у доларах США, адже кредит йому надавався у гривні, а додатковою угодою незаконно змінено предмет кредитного договору на доларовий еквівалент. Встановлені у справі № 751/4015/15-ц обставини порушують верховенство права та загальні засади добросовісності, ставлять його у вкрай невигідне становище.
Його заява про продаж іноземної валюти від 06 серпня 2008 року не містить обов`язкових реквізитів, визначених Положенням про оформлення та виконання документів на перерахування, зарахування, купівлю та продаж іноземної валюти або банківських металів, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 05 березня 2003 року № 82. Банк мав повернути йому цю заяву без виконання. Банк не виконав визначений пунктом 8.1 додаткової угоди від 06 серпня 2008 року обов`язок і не перерахував на його рахунок доларовий кредит у сумі 21 490,24 доларів США. У матеріалах справи відсутній документ щодо проведення такого перерахування. У платіжному дорученні про перерахування коштів на погашення кредиту у гривні відсутній його підпис та підпис відповідального працівника банку. Тобто суд встановив істотні для вирішення справи обставини на підставі недопустимих доказів. Банк незаконно створив грошові кошти в сумі 21 490,24 доларів США шляхом маніпуляції з рахунками різного призначення, незаконно зарахував грошові кошти з метою їх розподілу на погашення заборгованості гривневого кредиту.
Чернігівське Регіональне Управління Закритого акціонерного товариства (далі - ЗАТ) КБ "ПриватБанк" не мало законного права укладати додаткову угоду до договору про іпотечний кредит та вносити зміни в договірні правовідносини сторін на підставі основного договору, адже кредитування здійснює сам банк, який отримав відповідну ліцензію, а не його структурні одиниці. Філії та представництва не є юридичними особами. Відповідач ввів його в оману щодо сторони додаткової угоди та її повноважень. Сам банк додаткову угоду, укладену філією з перевищенням повноважень, не схвалив.
Банк ввів його в оману стосовно розміру заборгованості, її складових, розміру еквівалента боргу у доларах США, щодо резервування ресурсів та валютних ризиків.
Пунктами 4.2 та 8.1 кредитного договору встановлена винагорода банку за резервування ресурсів у розмірі 3 % річних від зарезервованих коштів. Цієї послуги банк не надавав, але плату за послугу стягував.
Банк не надав йому у письмовій формі інформаційний лист про умови кредитування у доларах США, не надав додатки до додаткової угоди, без яких вона є недійсною.
Банк перерахував на погашення гривневого кредиту суму у доларах США за власним курсом валют, а не офіційним курсом Національного банку України.
Фактично умови кредиту змінилися із кредиту у гривні зі сплатою 15 % річних та доларовий кредит зі сплатою 17,04 % річних.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Фактичні обставини справи
03 квітня 2008 року між ОСОБА_1 (позичальник) і ЗАТ КБ "ПриватБанк" (перейменовано на АТ КБ "ПриватБанк") (кредитор) було укладено договір про іпотечний кредит № CNGLGI0000006778, за умовами якого кредитор зобов`язується надати позичальнику на умовах цього договору грошові кошти в сумі 101 000,00 грн, а позичальник зобов`язується прийняти, належним чином використати та повернути кредит в сумі 101 000,00 грн, сплатити відсотки за користування кредитом у розмірі 15,00 % річних, а також інші платежі в порядку, на умовах та в строки, визначені цим договором, а також сплатити винагороду за надання фінансового інструменту у розмірі 0,00 % від суми виданого кредиту у момент надання кредиту (а. с. 16-20).
Згідно з пунктом 1.3. вказаного договору кредит надається строком погашення не пізніше 03 квітня 2018 року на поліпшення якості окремої квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .
Того ж дня на підставі вказаного договору ОСОБА_1 отримав грошові кошти у розмірі 101 000,00 грн, що підтверджується меморіальним ордером (а. с. 21 зворот).
06 серпня 2008 року між ЗАТ КБ "ПриватБанк" в особі Чернігівського регіонального управління та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду до договору про іпотечний кредит від 03 квітня 2008 року № CNGLGI0000006778, згідно з якою договір про іпотечний кредит викладено в новій редакції, зокрема пунктом 8.1 передбачено, що банк зобов`язується надати позичальникові кредитні кошти шляхом перерахування на рахунок № НОМЕР_1 на строк з 06 серпня 2008 року по 03 квітня 2018 року включно у вигляді строкового кредиту у розмірі 21 490,24 доларів США на наступні цілі: на придбання нерухомості, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 1,17 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагорода за резервування ресурсів у розмірі 3 % річних від суми зарезервованих ресурсів, винагороди за проведення додаткового моніторингу. Сторони в договорі погодили, що станом на 06 серпня 2008 року залишок заборгованості за договором про іпотечний кредит від 03 квітня 2008 року № CNGLGI0000006778 складає 99 714,71 грн, що еквівалентно 21 490,24 доларів США (а. с. 24-27).
06 серпня 2008 року ОСОБА_1 подав до АТ КБ "ПриватБанк" заяву № 1 про продаж іноземної валюти, в якій доручив банку продати за українські гривні 21 490,24 доларів США та кошти в сумі 99 714,71 грн перерахувати на транзитний рахунок ОСОБА_1 з призначенням платежу: перерахування коштів за кредитним договором від 03 квітня 2008 року № CNGLGI0000006778 (а. с. 29).
Згідно з виписками з рахунку ОСОБА_1 за період із 03 квітня 2008 року по 03 жовтня 2014 року заява була виконана: 21 490,24 доларів США конвертовано у 99 714,71 грн, які в свою чергу перераховано на рахунок ОСОБА_1 № НОМЕР_2 (а. с. 30-41).
У справі № 751/4015/15-ц постановою Чернігівського апеляційного суду від 09 квітня 2020 року скасовано рішення Новозаводського районного суду м.Чернігова від 23 травня 2016 року в частині задоволення позовних вимог ПАТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення в солідарному порядку 465,03 доларів США винагороди за користування кредитом, 37 118,74 грн - пені за несвоєчасність виконання зобов`язання, відмовлено у задоволенні позовних вимог банку у вказаній частині; рішення суду першої інстанції змінено в частині визначення загального розміру заборгованості, яка підлягає стягненню з ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 у солідарному порядку на користь АТ КБ "ПриватБанк" за договором про іпотечний кредит від 03 квітня 2008 року № CNGLGI0000006778 та додатковою угодою до нього від 06 серпня 2008 року № CNGLGI0000006778 станом на 31 березня 2016 року, зменшено загальний розмір вказаної заборгованості з 15 898,46 доларів США до 15 433,43 доларів США та з 60 066,01 грн до 22 947,27 грн; рішення суду першої інстанції змінено в частині розподілу судових витрат (а. с. 62-72).
Постановою Верховного Суду від 21 липня 2021 року рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 23 травня 2016 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 09 квітня 2020 року в частині стягнення відсотків за користування кредитними коштами змінено, зменшено їх розмір з 2 546,62 доларів США до 1 235,43 доларів США, а також в частині розподілу судових витрат (а. с. 73-86).
У справі № 751/4015/15-ц судами встановлено, що 08 серпня 2008 року було повністю погашено заборгованість за кредитним договором від 03 квітня 2008 року № CNGLGI0000006778 у сумі 99 714,71 грн та договірні зобов`язання продовжилися за додатковою угодою до договору про іпотечний кредит, за якою кредит визначено в розмірі 21 490,24 доларів США. Додаткова угода від 06 серпня 2008 року, укладена між банком та позичальником, відповідно до якої договір про іпотечний кредит від 03 квітня 2008 року викладений у новій редакції, не є окремим договором про надання кредиту в розмірі 21 490,24 доларів США, а є продовженням кредитних правовідносин.
Позиція Верховного Суду
Касаційне провадження у справі відкрито з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.
Відповідно до пунктів 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункти 2, 4 частини третьої статті 411 ЦПК України).
Згідно з частинами першою, другою статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги та виснував, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Щодо порушень процесуального закону
Заявник у касаційній скарзі посилається на те, що суд не розглянув усі заявлені ним вимоги; розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження, не врахував правові висновки щодо спірного питання, викладені у постановіВерховного Суду від 23 лютого 2022 року у справі № 583/524/21, чим позбавив його прав, визначених статтею 43 ЦПК України.
Підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження (пункт 2 частини третьої статті 411 ЦПК України).
Відповідно до частини четвертої статті 19 ЦПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду: 1) малозначних справ; 2) справ, що виникають з трудових відносин; 3) справ про надання судом дозволу на тимчасовий виїзд дитини за межі України тому з батьків, хто проживає окремо від дитини, у якого відсутня заборгованість зі сплати аліментів та якому відмовлено другим із батьків у наданні нотаріально посвідченої згоди на такий виїзд; 4) справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.
Згідно із частиною першою статті 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи: 1) малозначні справи; 2) що виникають з трудових відносин; 3) про надання судом дозволу на тимчасовий виїзд дитини за межі України тому з батьків, хто проживає окремо від дитини, у якого відсутня заборгованість зі сплати аліментів та якому відмовлено другим із батьків у надані нотаріально посвідченої згоди на такий виїзд. Частиною другою вказаної статті визначено, що у порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
Відповідно до частини четвертої статті 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя;2) щодо спадкування; 3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об`єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини.
У постанові Верховного Суду від 23 лютого 2022 року у справі № 583/524/21 зазначено, що в порядку спрощеного позовного провадження можуть розглядатися не лише справи, визначені частиною першою статті 274 ЦПК України, але й будь-які інші справи, якщо з частини четвертої вказаної статті не випливає заборона щодо можливості їх розгляду в порядку спрощеного позовного провадження. При цьому визнання таких справ судом малозначними не вимагається. Для розгляду справ, не зазначених в частині першій статті 274 ЦПК України, які відповідно до частини другої статті 274 ЦПК України можуть розглядатися у порядку спрощеного позовного провадження, у вказаному порядку необхідне волевиявлення про це позивача, оформлене у вигляді відповідного клопотання. Суд за результатами розгляду клопотання, з урахуванням конкретних обставин справи, може його або задовольнити, або відмовити в задоволенні та розглянути справу за правилами загального позовного провадження. В свою чергу відсутність клопотання позивача про розгляд справи, яка відповідно до частини другої статті 274 ЦПК України може розглядатися в порядку спрощеного позовного провадження, про застосування вказаного порядку унеможливлює розгляд такої справи в порядку спрощеного позовного провадження.
Справа № 750/6086/23 не підлягає розгляду тільки в порядку спрощеного провадження, проте й не входить до винятків, зазначених у частині четвертій статті 274 ЦПК України, тобто за клопотанням позивача могла бути розглянута у порядку спрощеного позовного провадження.
Позивач такого клопотання не заявляв, однак це не призвело до порушення його прав та не унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до частини першої статті 43 ЦПК України учасники справи мають право: 1) ознайомлюватися з матеріалами справи, робити з них витяги, копії, одержувати копії судових рішень;2) подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи, а також свідкам, експертам, спеціалістам; 3) подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб; 4) ознайомлюватися з протоколом судового засідання, записом фіксування судового засідання технічними засобами, робити з них копії, подавати письмові зауваження з приводу їх неправильності чи неповноти; 5) оскаржувати судові рішення у визначених законом випадках; 6) користуватися іншими визначеними законом процесуальними правами.
Частинами першою - третьою, сьомою статті 277 ЦПК України визначено, що питання про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.
Відповідно до частини п`ятої статті 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
08 травня 2023 року ухвалою Деснянського районного суду м. Чернігова відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до АТ КБ "ПриватБанк" про захист прав споживача, ухвалено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
10 серпня 2023 року ухвалою Чернігівського апеляційного суду призначено справу до розгляду апеляційним судом, ухвалено повідомити учасників справи про час та місце та місце розгляду справи.
Матеріалами справи підтверджено, що позивач повідомлявся про розгляд справи у судах першої та апеляційної інстанцій, був присутній у судових засіданнях щодо вирішення його спору, тобто суди забезпечили йому особисту участь у судовому засіданні для надання пояснень на підтвердження вимог, тому відсутні підстави для скасування судових рішень судів попередніх інстанцій з підстав недотримання порядку розгляду справи.
Аналогічними висновками за подібних обставин керувався Верховний Суд у постанові від 23 лютого 2022 року у справі № 583/524/21 (у вказаній справі під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції позивачу були забезпечені умови щодо особистої участі, якими він не скористався), на яку посилається заявник, тож відсутні підстави для висновку щодо неврахування цієї постанови у справі.
Доводи позивача про те, що суд не розглянув усі заявлені ним вимоги, спростовуються змістом оскаржуваних судових рішень.
Відповідно до статті 265 ЦПК України у мотивувальній частині рішення зазначаються: 1) фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини; 2) докази, відхилені судом, та мотиви їх відхилення; 3) мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику; 4) чи були і ким порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких мало місце звернення до суду; 5) норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування; 6) норми права, на які посилалися сторони, які суд не застосував, та мотиви їх незастосування. У резолютивній частині рішення зазначається, зокрема, висновок суду про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково щодо кожної з заявлених вимог.
Мотивувальна частина рішення суду першої інстанції містить висновки стосовно розгляду позовних вимог про визнання недійсною додаткової угоди від 06 серпня 2008 року до договору про іпотечний кредит від 03 квітня 2008 року № CNGLGI0000006778; скасування нарахування кредитної заборгованості, відсотків, комісій, штрафів, пені та інших нарахувань відповідно до умов додаткової угоди; визнання незаконними дій АТ КБ "Приватбанк" щодо погашення заборгованості за договором про іпотечний кредит від 03 квітня 2008 року в сумі 99 714,71 грн; скасування погашення заборгованості за договором про іпотечний кредит із заявлених підстав недійсності додаткової угоди до кредитного договору.
Резолютивна частина рішення суду першої інстанції відображає результати вирішення спору та містить висновок про відмову в позові повністю, що відповідає вимогам статті 265 ЦПК України.
За відмови у позові повністю процесуальний закон не вимагає зазначати у резолютивній частині рішення про відмову з кожної із заявлених вимог.
Щодо суті спору
Згідно з частинами першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Відповідно до частини першої статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з частиною першою статті 638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хтодо неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги (частини перша та друга статті 633 ЦК України).
Договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору (частина перша статті 634 ЦК України).
Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним).