ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 березня 2024 року
м. Київ
справа № 296/3309/21
провадження № 61-12739св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача - Петрова Є. В.,
суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Пророка В. В., Сердюка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3, подану представником ОСОБА_4, на рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 05 травня 2023 року та додаткове рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 30 травня 2023 року в складі судді Драча Ю. І., постанову Житомирського апеляційного суду від 31 липня 2023 року в складі колегії суддів: Микитюк О. Ю., Григорусь Н. Й., Борисюка Р. М., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю, визнання квартири об`єктом спільної сумісної власності та визнання права на частку в спільній сумісній власності,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю, визнання квартири об`єктом спільної сумісної власності та визнання права на частку в спільній сумісній власності.
В обґрунтування своїх вимог зазначала, що з 25 травня 1985 року вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем. Останнім часом стосунки між подружжям погіршилися, а згодом позивач дізналася про те, що заочним рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 21 серпня 2019 року шлюб між сторонами розірвано.
У подальшому, продовжуючи проживати із відповідачем однією сім`єю, маючи спільний побут та спільне ведення господарства, ОСОБА_2 придбав квартиру АДРЕСА_1 (далі - квартира).
Оскільки квартира придбана за спільні кошти сторін, під час спільного проживання однією сім`єю, відповідач не визнає права власності позивача на квартиру, ОСОБА_1 просила суд:
- встановити факт спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_2 у період з 30 вересня 2019 року до 01 грудня 2020 року;
- визнати спільним майном подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 спірну квартиру та визнати за позивачем право власності на 1/2 частку цієї квартири.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Корольовський районний суд м. Житомира рішенням від 05 травня 2023 року позов задовольнив.
Встановив факт спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 30 вересня 2019 року до 01 грудня 2020 року.
Визнав спільним майном подружжя квартиру АДРЕСА_2 .
Визнав за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку цієї квартири.
Вирішив питання щодо розподілу судових витрат.
Додатковим рішенням Корольовський районний суд м. Житомира від 30 травня 2023 року стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 15 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що позивач довела належними та допустимими доказами факт проживання сторін однією сім`єю як чоловіка та дружини без реєстрації шлюбу у період з 30 вересня 2019 року до 01 грудня 2020 року, оскільки упродовж вказаного періоду вони вели спільне господарство, мали спільний бюджет, тобто у них склались усталені відносини, притаманні подружжю.
Оскільки спірна квартира придбана відповідачем під час проживання з позивачем однією сім`єю, то така квартира є спільним сумісним майном та підлягає поділу.
Житомирський апеляційний суд постановою від 31 липня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнив частково.
Скасував рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 05 травня 2023 року в частині задоволення позовних вимог про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу та ухвалив у цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Зменшив розмір судового збору, стягнувши з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 2 473,00 грн.
В іншій частині рішення суду залишив без змін.
Змінив додаткове рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 30 травня 2023 року, зменшивши розмір правничої допомоги, стягнутої з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1, з 15 000,00 грн до 10 000,00 грн.
Стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір розмірі 1 362,00 грн.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу та відмовляючи у цій частині позовних вимог, суд апеляційної інстанції мотивував своє рішення тим, що, оскільки у період, який позивач просить встановити факт спільного проживання з ОСОБА_2, сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, то відсутні підстави для встановлення такого факту.
Однак апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про визнання спірної квартири спільним майном подружжя та визнання за позивачем права власності на 1/2 частку цієї квартири, оскільки відповідач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що квартира придбана за його особисті кошти та є його особистою власністю.
Короткий зміст вимог та доводів, наведених у касаційній скарзі
19 серпня 2023 року ОСОБА_2 через представника ОСОБА_4 засобами поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 05 травня 2023 року, додаткове рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 30 травня 2023 року, постанову Житомирського апеляційного суду від 31 липня 2023 року та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
У касаційній скарзі заявник посилається на підстави касаційного оскарження, визначені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України. Вказує на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 17 червня 2021 року в справі № 456/3506/16, від 30 червня 2021 року в справі № 619/4431/16, від 12 грудня 2019 року в справі № 490/4949/17, від 10 жовтня 2019 року в справі № 748/897/18.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що відповідач придбав спірне майно після набрання законної сили рішенням Корольовського районого суду м. Житомира в справі № 296/3359/19 про розірвання шлюбу, що свідчить про те, що квартира є його особистою власністю. Вказує на те, що зміна дати набрання законної сили рішенням суду про розірвання шлюбу з 23 вересня 2019 року на 21 липня 2022 року без виключних на те підстав не відповідає принципу юридичної визначеності. Крім того, зазначає, що немає підстав вважати майно спільною сумісною власністю подружжя, якщо воно придбано в період перегляду заочного рішення суду про розірвання шлюбу, що відповідає правовому висновку, викладеному Верховним Судом у постанові від 30 червня 2021 року в справі № 619/4431/16.
Дії ОСОБА_1 щодо перегляду заочного рішення про розірвання шлюбу, враховуючи її обізнаність про його існування, свідчать про їх недобросовісність.
Суди під час розгляду справи не встановили, за які кошти (особисті чи спільні кошти подружжя) була придбана спірна квартира, не надали оцінку доходам сторін за останні 10 років та не спростували презумпцію договору дарування коштів від 10 січня 2019 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_5, за які відповідач придбав спірне майно.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 27 вересня 2023 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали з Корольовського районного суду м. Житомира.
Справа надійшла до Верховного Суду у жовтні 2023 року.
Ухвалою Верховного Суду від 28 лютого 2024 року справу призначено до судового розгляду.
08 березня 2024 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду клопотання про розгляд справи за його участі в судовому засіданні в режимі відеоконференції.
Доводи інших учасників справи
У листопаді 2023 року ОСОБА_1 через представника ОСОБА_6 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказує на те, що доводи касаційної скарги є безпідставними, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій забезпечили повний і всебічний розгляд справи й ухвалили законні та обґрунтовані судові рішення, а доводи скарги висновків судів не спростовують. Просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення судів залишити без змін.
Фактичні обставини, встановлені судами
Суди встановили, що з 25 травня 1985 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який був зареєстрований у Відділі державної реєстрації актів цивільного стану Вінницького міського управління юстиції Вінницької області (актовий запис № 1178) (т. 1, а. с. 13).
Після одруження сторони були зареєстровані в квартирі АДРЕСА_3 .
Заочним рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 21 серпня 2019 року в справі № 296/3359/19 шлюб між сторонами розірвано (т. 1, а. с. 14).
З матеріалів вказаної справи встановлено, що про існування цього рішення ОСОБА_1 дізналася лише на початку 2021 року від свого представника.
Ухвалою Корольовського районного суду м. Житомира від 07 квітня 2021 року заочне рішення від 21 серпня 2019 року в справі № 296/3359/19 про розірвання шлюбу скасоване з тих підстав, що ОСОБА_1 не була присутня в судовому засіданні та належним чином не повідомлена про розгляд справи (т. 1, а. с. 54, 55).
22 червня 2022 року прийнято рішення про розірвання шлюбу між сторонами.
11 вересня 2020 року під час перебування сторін у шлюбі відповідач придбав квартиру АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 11 вересня 2020 року, посвідченого приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Стражник Т. О. та зареєстрованого в реєстрі за № 10521 (т. 1, а. с. 20).
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції у нескасованій частині та постанова апеляційного суду відповідає вказаним вимогам закону.
Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з огляду на таке.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Аналіз змісту касаційної скарги свідчить про те, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції оскаржуються лише в частині задоволених позовних вимог про визнання квартири спільним майном подружжя та поділу вказаного нерухомого майна, в іншій частині не оскаржуються, а тому в неоскарженій частині в касаційному порядку не переглядаються.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Відповідно до норм статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У справі, яка переглядається Верховним Судом, спір стосується поділу спірної квартири, яка придбана відповідачем після ухвалення рішення суду про розірвання шлюбу, яке в подальшому скасоване.
Положеннями статті 60 СК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу (частина перша статті 68 СК України).
Частиною першою статті 69 СК України визначено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.