УХВАЛА
27 березня 2024 року
м. Київ
справа № 1-65-04
провадження № 13-12 зк 24
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15,
розглянула апеляційну скаргу засудженого ОСОБА_16 на вирок Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 30 листопада 2004 року щодо нього та
в с т а н о в и л а:
Вироком Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 30 листопада 2004 року ОСОБА_16 було засуджено за пунктами 1, 2, 4, 6, 12 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 187, ч. 1 ст. 263 Кримінального кодексу України (далі - КК) до покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією майна.
Ухвалою колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 28 квітня 2005 року вищевказаний вирок апеляційного суду щодо ОСОБА_16 залишено без змін.
За наявними у Верховному Суді даними, Європейський суд з прав людини у рішенні від 1 квітня 2021 року в справі "Фарзієв та інші проти України" (заява № 63747/14 та 23 інші, у тому числі ОСОБА_16 ) констатував порушення щодо заявників ст. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у зв`язку з довічним ув`язненням без перспективи звільнення. Суд вирішив, що встановлення порушення само собою є справедливою сатисфакцією.
Засуджений ОСОБА_16 неодноразово звертався до Великої Палати Верховного Суду (далі - Велика Палата) із заявами про перегляд за виключними обставинами на підставі п. 2 ч. 3 ст. 459 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) вироку Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 30 листопада 2004 року та ухвали Верховного Суду України від 28 квітня 2005 року.За наслідками розгляду його заяв Велика Палата, навівши відповідні мотиви, 2 червня, 26 серпня і 20 жовтня 2021 року та 10 січня 2023 року відмовила у відкритті провадження.
Наразі засуджений ОСОБА_16 звернувся до Великої Палати з апеляційною скаргою на вирок Апеляційного суду Автономної Республіки Крим
від 30 листопада 2004 року, в якій просить скасувати вказаний вирок суду першої інстанції щодо нього у зв`язку з порушенням норм матеріального і процесуального права, ст. 129 Конституції України, призначити йому покарання в межах норм КК та звільнити його, обмежившись відбутим покаранням
з 05 листопада 2003 року. Також ОСОБА_16 покликається на те, що Європейський суд з прав людини та Конституційний Суд України констатували порушення Україною ст. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у зв`язку з призначенням, як він зазначає, "непом`якшуваного довічного позбавлення волі, яке згідно з практикою ЄСПЛ визнається неприпустимим".
Мотивуючи свою скаргу, ОСОБА_16 вказує на те, що його було позбавлено права на апеляційне оскарження вироку Апеляційного суду Автономної Республіки Крим, постановленого як судом першої інстанції, оскільки він мав можливість оскаржити цей вирок лише у касаційному порядку. Зазначене, на його думку, є порушенням права на справедливий суд.
При цьому, не погоджуючись із вищезазначеним вироком, засуджений оспорює невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неповноту досудового слідства і судового розгляду та правильність оцінки судами доказів, на підставі яких постановлене судове рішення, що, як вважає засуджений, призвело до неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, окрім цього вказує на порушення його права на захист та заявляє клопотання про призначення йому судової психіатричної експертизи із використанням комп`ютерного поліграфу.
Перевіривши скаргу засудженого ОСОБА_16, Велика Палата дійшла таких висновків.
Відповідно до ст. 19 Конституції України Верховний Суд діє виключно в межах своїх повноважень та у спосіб, передбачений законом.
Згідно з ч. 1 ст. 36, п. 1 ч. 2 ст. 45 Закону України від 2 червня 2016 року
№ 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом; Велика Палата лише у передбачених законом випадках здійснює касаційний перегляд судових рішень з метою забезпечення однакового застосування судами норм права.