ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 березня 2024 року
м. Київ
справа № 581/336/20
провадження № 51-6955км23
Верховний Судколегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду
у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
потерпілих ОСОБА_6, ОСОБА_7 (у режимі відеоконференції),
розглянув у судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019200210000042, за обвинуваченням
ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Байрак Липоводолинського району, жителя АДРЕСА_1 ), раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 Кримінального кодексу України (далі - КК),
за касаційною скаргою потерпілихОСОБА_6 та ОСОБА_7 на вирок Липоводолинського районного суду Сумської області від 20 квітня 2021 року та ухвалу Сумського апеляційного суду від 26 вересня 2023 року щодо ОСОБА_8 .
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Липоводолинського районного суду Сумської області від 20 квітня 2021 року ОСОБА_8 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч. 1 ст. 125 КК і виправдано на підставі п. 2 ч. 1 ст. 373 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) у зв`язку з недоведеністю вчинення ним кримінального правопорушення.
Орган досудового розслідування обвинувачував ОСОБА_8 у заподіянні умисних легких тілесних ушкоджень ОСОБА_7 та ОСОБА_6 . За версією обвинувачення, 05 квітня 2019 року близько 19:15 на АДРЕСА_2 між ОСОБА_8, ОСОБА_7 і ОСОБА_6 виник конфлікт. Намагаючись уникнути сварки, потерпілі попрямували до місця свого проживання, однак у ОСОБА_8 виник злочинний намір, спрямований на заподіяння тілесних ушкоджень ОСОБА_7, реалізуючи який, ОСОБА_8 прийшов до подвір`я за місцем проживання останньої за адресою: АДРЕСА_3, де, тримаючи в руці не встановлений у ході досудового розслідування металевий предмет, завдав ним потерпілій удару в ділянку лівого ока. Від таких дій ОСОБА_8 потерпіла ОСОБА_7 упала на землю на правий бік, а коли намагалася піднятися, то отримала ще один удар правим кулаком у груди, від чого знову впала. Від таких дій ОСОБА_8 потерпілій ОСОБА_7 заподіяно легкі тілесні ушкодження.
Крім того, коли ОСОБА_8 наносив тілесні ушкодження ОСОБА_7, у бійку втрутився ОСОБА_6 та просив ОСОБА_8 припинити свої протиправні дії. У ОСОБА_8 виник злочинний намір, спрямований на заподіяння тілесних ушкоджень ОСОБА_6, реалізуючи який, він правим кулаком завдав удару ОСОБА_6 у плече, від чого той, не втримавшись на ногах та втративши рівновагу, впав на асфальтобетонне покриття на лівий бік. Коли потерпілий самостійно піднявся, ОСОБА_8, продовжуючи свої дії, не зважаючи похилий вік потерпілого, схопив його за одяг та вдарив об стіну гаража, спричинивши потерпілому ОСОБА_6 легкі тілесні ушкодження.
У ході судового розгляду прокурор змінив обвинувачення, суть зміни якого полягала у виключенні із первісного обвинувачення припущення про заподіяння тілесних ушкоджень ОСОБА_6, водночас обвинувачення щодо заподіяння тілесних ушкоджень потерпілій ОСОБА_7 залишилося незмінним. З огляду на позицію потерпілого судовий розгляд здійснювався в межах первісного обвинувачення.
Ухвалою від 26 вересня 2023 року Сумський апеляційний суд скарги потерпілих та прокурора залишив без задоволення, а вирок суду першої інстанції - без змін.
Вимоги, викладені в касаційній скарзі, та узагальнені доводи осіб, які її подали.
Не погоджуючись з ухваленими щодо ОСОБА_8 судовими рішеннями, потерпілі ОСОБА_6 і ОСОБА_7 звернулися до суду з касаційною скаргою, у якій порушують питання про перегляд вироку Липоводолинського районного суду Сумської області від 20 квітня 2021 року та ухвали Сумського апеляційного суду від 26 вересня 2023 року.
У касаційній скарзі потерпілі вказують на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, уважають, що вину ОСОБА_8 доведено сукупністю досліджених доказів, натомість суди надали оцінку доказам без дотримання правил, передбачених ст. 94 КПК. Стверджують, що, виправдовуючи ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованого злочину, суд першої інстанції не оцінив усієї сукупності доказів у їх взаємозв`язку, а суд апеляційної інстанції цієї помилки не виправив.
Зі змісту касаційної скарги потерпілих убачаються доводи про істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, зокрема приписів статей 370, 413, 419 КПК.
Позиції учасників судового провадження
У судовому засіданні прокурор заперечив проти задоволення касаційної скарги та просив залишити без зміни оскаржені судові рішення.
ОСОБА_6 і ОСОБА_7 підтримали подану касаційну скаргу, просили задовольнити її вимоги.
Інших учасників судового провадження було повідомлено про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися, клопотань про особисту участь або відкладення судового засідання від них не надходило.
Виправданий подав письмові заперечення, де висловив мотиви незгоди з доводами потерпілих та заперечив проти задоволення вимог касаційної скарги.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді-доповідача, думки учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів виходить з такого.
Як установлено приписами ст. 433 КПК, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення у межах касаційної скарги.
Згідно зі ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Виходячи з положень ч. 1 ст. 412 КПК, істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Завданням суду першої інстанції є оцінка доказів, зібраних органом досудового розслідування, на підставі якої суд вирішує питання про те, чи мало місце діяння, у вчиненні якого обвинувачується особа, чи містить це діяння склад кримінального правопорушення і якою статтею закону про кримінальну відповідальність він передбачений та чи винен обвинувачений у вчиненні цього правопорушення (пункти 1-3 ч. 1 ст. 368 КПК).
За приписами п. 2 ч. 1 ст. 373 КПК виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що кримінальне правопорушення вчинено обвинуваченим.
Мотивувальна частина виправдувального вироку за п. 1 ч. 3 ст. 374 КПК повинна містити формулювання обвинувачення, яке пред`явлене особі і визнане судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого із зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення. За змістом цієї норми закону в мотивувальній частині виправдувального вироку має бути викладено результати дослідження, аналізу та оцінки доказів у справі, зібраних сторонами обвинувачення та захисту, в тому числі поданих у судовому засіданні, за правилами ст. 94 КПК.
Зі змісту виправдувального вироку щодо ОСОБА_8 убачається, що суд першої інстанції дійшов переконання, що досліджені ним докази не можуть вважатися такими, що поза розумним сумнівом доводять винуватість ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення. Суд виходив з того, що у цьому кримінальному провадженні не встановлено достатніх доказів, які об`єктивно й беззаперечно підтверджували би винуватість ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення.
Суд апеляційної інстанції погодився з рішенням місцевого суду. Уважав, що показання ОСОБА_8 підтверджуються сукупністю інших доказів, які спростовують пред`явлене йому обвинувачення, оскільки не доводять винуватості поза розумним сумнівом.
Такі висновки судів попередніх інстанцій Верховний Суд вважає необґрунтованими.
За приписами ст. 94 КПК суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Суд оцінює висунуте обвинувачення з позиції підтвердження (непідтвердження) доказами обставин, які за вимогами ст. 91 КПК підлягають доказуванню, і за встановленими фактичними обставинами застосовує закон про кримінальну відповідальність, чим підтверджує або спростовує припущення (твердження) слідчого (прокурора), викладене в обвинувальному акті, зокрема, щодо винуватості особи у вчиненні інкримінованого їй злочину, форми вини, мотиву і мети вчинення кримінального правопорушення.
Виправдовуючи ОСОБА_8, суд першої інстанції показання потерпілих, де вони вказували на ОСОБА_8 як на особу, яка спричинила їм тілесні ушкодження, уважав недостовірними, суперечливими, непослідовними та такими, що містять істотні протиріччя. За текстом ухваленого щодо ОСОБА_8 вироку вбачається, що свої висновки суд обґрунтував, спираючись на показання самого обвинуваченого, свідків ОСОБА_9, ОСОБА_10, протоколи проведених за участю свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_11 слідчих експериментів, фотознімок, який ОСОБА_8 зробив під час події.
Суд першої інстанції виходив з того, що, за показаннями свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_10, обвинуваченого ОСОБА_8, останній не завдавав потерпілим ударів. Вказав, що свідки повідомили, що бачили як потерпілий ОСОБА_6 тримав у руках уламок шиферу і розмахував ним.
Суд вважав, що показання потерпілих осіб не узгоджуються з показаннями інших учасників кримінального провадження, зокрема, свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_10 .
Натомість поза увагою місцевого суду залишилось те, що подіям, про які повідомили суду вказані свідки, передували й інші події, серед яких і діяння виправданого, про які потерпілі зазначали як про причину заподіяної їм фізичної шкоди в своїх показаннях і під час слідчого експерименту за їх участі.
При цьому місцевий суд безпідставно уважав недостовірним доказом протокол слідчого експерименту за участю потерпілих з тих підстав, що протокол цієї слідчої дії не є самостійним доказом, оскільки ґрунтується на показаннях потерпілих. Такий умовивід місцевого суду суперечить висновку об`єднаної палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду, яка в постанові від 14 вересня 2020 року (справа № 740/3597/17, провадження № 51-6070кмо19) вказала, спираючись на зміст кримінальних процесуальних норм, передбачених статтями 23, 84, 95, 99, 103-105, 240 КПК, що показання і протокол слідчого експерименту є окремими самостійними процесуальними джерелами доказів, які суд оцінює за правилами ст. 94 КПК.